Спільнот.

Date: 2015-10-07; view: 438.

Сутність етнополітології . Основні форми етнонаціональних

Література

Тематика контрольних робіт

План семінару

1. Теорії соціальної стратифікації

2. Соціальні процеси в Україні та вплив соціальної стратифікації на політичне життя

3.Політична роль середнього класу і його становлення в Україні

1. Соціальні групи як об'єкти і суб'єкти політики.

2. Політичні виміри соціальних процесів в українському суспільстві.

Бурдьє П. Соціологія політики. – М., 1993.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. –С. 302-307, 334-353.

Стратегія подолання бідності : Указ Президента України від 15 серпня

2001 р. № 637\2001.

Стратегії розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД, 2002.- С.503-508.

Кіпень В. П., Кіпень Н.В. Прозорість місцевої влади в контексті проблем подолання бідності та розвитку підприємництва. – Донецьк: АСТРО,

2003. – 72 с.

Шангина Л. Отложенная жизнь или средний класс в украинском исполнении / Центр Разумкова 2002.- К., 2003.- С.665-671, 631-638.

Шарма Р., Ван Дюсен Н. Ставлення та очікування: Опитування громадської думки в Україні 2003. – К.: IFES, 2004. – С.20-38.

Росія в пошуках стратегії: суспільство і влада. - М.: 2000. – С. 248.

Тема 6. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Місце і роль етнонаціональних спільнот у політиці визначається складністю й актуальністю проблем в етнонаціональній сфері, що особливо загострилися на стику ХХ і ХХІ століть.

Складність, актуальність і практична значимість етнонаціональних проблем обумовлена такими факторами:

1. Поліетнічний склад населення планети й окремих держав.

За даними ЮНЕСКО, на Землі проживає більше 4 тисяч етносів. У світі абсолютна більшість держав політичні, деякі країни, у тому числі Україна,-суперполітнічні (де проживає більш 100 етносів). У цих державах етноси, будучи різними за чисельністю, за економічним становищем і державним статусом, нерідко входять у суперечність один з одним, після чого між різними етнонаціональними спільнотами, між автономією і центром виникають етнічні війни (Росія-Чечня; Грузія-Абхазія; Молдавія-Наддністрянщина) і серйозні етнічні конфлікти (Канада-Квебек; Індія-Пенджаб; Україна-Крим і т.д.).

2. Політизація етнічності – вихід етнонаціональних спільнот на арену політичного життя і зростання їхньої ролі в суспільно-політичній сфері життєдіяльності суспільства. З початку 60-х років, даними на думку етнополітологів, у світі спостерігається «вибух етнічності», тобто різке загострення етнонаціональних проблем і протиріч: спочатку в США («негритянська проблема»), потім у Канаді (франкомовна провінція Квебек), в Європі (Бельгія, Великобританія, Франція, баски в Іспанії), потім у 90-хі роках – розпад Радянського Союзу, Югославії, розпад Чехословакії, утворення більше ніж 20 незалежних держав. Усе це сприяло посиленню дезінтеграційних процесів, виникненню проблем національних кордонів, біженців, а також етнічних конфліктів і навіть війн.

3. Загострення етнічних конфліктів і їхня інтернаціоналізація.

Дезінтеграційні процеси, націоналізм як ідеологія, багато в чому сприяли останнім часом загостренню етнічних конфліктів, що виникали раніше і появі нових. У світі існує місце три найбільш конфліктогенних регіони: Близький Схід, Кавказ і колишня Югославія. Зараз у світі ведеться більше ніж 30 етнічних війн і конфліктів: Вірменія-Азербайджан (Нагорний Карабах), Боснія і Герцеговина, Косово, Чечня, Грузія, Абхазія, Канада (Квебек) Іспанія (баски), Індія (Пенджаб, Кашмір Джамму), Молдова (Наддністрянщина), Прибалтика (російськомовне населення), Північна Ірландія, курдська проблема (Туреччина, Іран, Ірак,). Ці етнічні війни і конфлікти принесли горе і страждання багатьом етнонаціональним спільнотам.

4. Необхідність об'єктивного дослідження етнонаціональних

проблем.

Будь-яка поліетнічна держава має потребу у виробленні продуманої й ефективної етнополітики з урахуванням уроків і негативних тенденцій, що мали місце в минулому. Етнонаціональна сфера в Радянському Союзі була закритою для критики, отже, не могла бути об'єктивно досліджена в суспільствознавчих науках. І тільки зараз в українських етнополітологів з'явилася унікальна можливість об'єктивно досліджувати цю складну, але надзвичайно актуальну і значиму проблему. .

Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства розглядає спеціальна наука- етнополітологія

Уже із самої назви «етнополітологія » видно, що це синтез, діалектична єдність двох таких важливих актуальних наук, як етнологія(наука про етнонаціональні спільноти) і політологія(наука про політику). Етнополітологія особливу увагу приділяє вивченню механізмів взаємозв'язку і взаємовпливу етнонаціональних і політичних процесів у сучасному світі. Етнополітологія також тісно пов'язана з етнографією, етносоціологією, етнопсихологією, етноконфліктологією і т.ін.

Становлення етнополітології як науки пов'язано з ім'ям шведського вченого Р.Челлена, що на початку ХХ століття ввів у науковий обіг поняття «етнополітика», а також з ім'ям німецького політолога М.Бема, що після І світової війни випускав у Берліні журнал «Етнополітичний альманах»,який став своєрідним центром етнополітичної думки в Європі і багато в чому сприяв становленню етнополітології як науки. У 50- 60-і роки вагомий внесок у розвиток етнополітичної думки зробили вчені- етнополітологи Ф.Гертц (Англія), Н.Глейзер, Д.Майніхен, М.Паренті (США).

У самостійну науку і навчальну дисципліну етнополітологіявиділилася на Заході на початку 70-х років. Велику роль у цьому відіграють один з найвизначніших західних етнополітологів, професор Колумбійського університету Дж. Ротшильд. Наприкінці 70-х років він випустив у світ свою фундаментальну монографію «Етнополітика:концептуальнірамки», яка, за одностайною думкою учених вважається етапною роботою в розвитку етнополітології. У 80-і роки подальший розвиток етнополітології пов'язаний з Г.Сетон-Уотсоном(Англія), Дж.Келласом (Шотландія), П.Ван ден Бергом (США).

Значний внесок у розвиток етнополітології зробив англійський учений Е.Сміт (основні роботи «Націоналізм у ХХ столітті», «Етнічне походження нації», «Національна ідентичність») і Е.Геллнер (основна робота «Нація і націоналізм»).

Одними з перших українських вчених, хто ще в 20-30-і рр. звернулися безпосередньо до етнополітології були О.Бочковський, Н.Григор'єв, В.Левинський, В.Старосольський .

У сучасній Україні перші науково-методичні розробки з етнополітологічної проблематики з'явилися на початку 90-х років. Зусиллями таких українських учених, як академіки Ю.Римаренко, І.Курас, а також А.Майборода, А.Картунов, І.Варзар, О.Маруховська етнополітологія одержала подальший розвиток у нашій країні.

Вивчення етнонаціональних процесів вимагає визначення й аналізу основних етнонаціональних спільнот: етносів і націй.Ці категорії (особливо «нація») досить складні за змістом і багатогранні за конкретними проявами.

У зарубіжній і вітчизняній етнополітології найбільш розповсюдженою така точка зору: всі етнонаціональні спільноти (рід, плем'я, народність) є історичними типами етносу, а нація - вищою еволюційною точкою розвитку етносу на сучасному етапі людської цивілізації. Схематично це виглядає так: етнос: рід-плем'я-народність-нація. Між нижчою точкою (рід) і вищою (нація) пройшло близько півтора мільйона років еволюції, цілеспрямованої, стійкої соціалізації людини і перетворення її в сучасну людину. Далеко не всі етноси пройшли через весь еволюційний ряд. Це підтверджують дані ЮНЕСКО, згідно з якими у світі нараховується більш 4 тисяч етносів, з них тільки 800 є націями.

До ознак, що відображають системні властивості етносу, належать: спільність походження, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички. Причому жодна з перерахованих ознак не є самодостатньою. Саме в сукупності вони утворюють певну етнічну культуру.

Важливою ознакою, елементом етносу є спільна історична територія, де відбувався процес його становлення і розвитку. Для етнічної ідентифікації більше значення має символічнийзв'язок з територією, ніж реальний факт проживання на ній. У свідомості членів етносу вона сприймається насамперед як священна земля предків, видатних релігійних і політичних діячів. Якщо навіть члени етносу живуть в діаспорі,то довго зберігають у пам'яті символічні образи цієї землі.

До основних елементів етносу також відносяться такі психологічні і культурні явища, як історичну пам'ять, мову, релігія і державу.

Існує два способи формування етносу: об'єднанняіподіл.З одного боку-, етнос формується шляхом об'єднання племен, міст-держав, з іншого боку - утворюється в результаті сектантського розколу чи етнічного розпаду, де одна з етнічних груп відколюється від основної і стає новою етнічною спільністю.

Етнос може змінюватися, зникати чи обновлятися. Повне зникнення етносу можливе лише в умовах геноциду чи етноциду. Основними причинами відновлення етносу є: релігійна реформа, культурні запозичення, рухи народних мас, міф про етнічну вобраність. Релігійні реформи сприяють відновленню етносу, пристосуванню його до нових історичних умов. Так, революційні рухи в Європі привели до консолідації багатьох європейських етносів.

У сучасній етнополітології існує й інший підхід до позначення форм існування етносу:

· мікроетнос (людина) – наприклад, українець чи особа українського походження;

· мезоетнос (частина етносу, що перебуває в якійсь окремій країні) – українці в Україні чи люди українського походження в інших країнах -українська діаспора (США, Канада, Аргентина, Австралія, Німеччина і т.ін.);

· макроетнос (етнос у цілому) – весь український етнос в усьому світі;

· мегаетнос (сукупність кількох споріднених етносів)- весь український етнос разом з російським, білоруським, болгарським, польським, сербським й іншими спорідненими етносами складають слов'янський мегаетнос.