Технології подолання психологічного маніпулювання суспільною свідомістю в умовах глобальних інформаційних війн

Date: 2015-10-07; view: 619.

Основные характеристики самоактуализирующейся личности.

Более эффективные, чем у других людей, восприятие реальности. Они видят действитетельность такой, какая она есть, а не такой, какой хотелось бы видеть. Принятие себя, других и природы. Самоактуализирующейся личности способны принимать себя и других такими, какие они есть, без излишней критичности и стресса.

Непосредственность, простота и естественность. Самоактуализирующиеся люди не пытаются производить эффект или впечатление и в любой ситуации остаются самими собой.

Центрированность на проблеме.

Маслоу обнаружил, что все самоактуализирующейся личности без исключения привержены какой-либо цели, призванию или любимой работе

Независимость и потребность в периодическом уединении.

Маніпуляція — це вид психологічного впливу, досконале здійснен­ня якого веде до прихованого спонукання в іншої людини намірів, що не збігаються з її актуально існуючими бажаннями.

Політична маніпуляція — це система засобів ідеологічного і духов­но-психологічного впливу на масову свідомість із метою нав'язати певні ідеї, цінності; цілеспрямований вплив на громадську думку і по­літичну поведінку для спрямування їх у заданому напрямку.

Маніпуляція пов'язана з цілеспрямованим впливом на кого-небудь для досягнення заздалегідь спланованих результатів. Роль і значення маніпуляції стали усвідомлюватися в результаті широкого використання політичних технологій та завдяки вивченню так званого "масового суспільства" та "масової свідомості".

Маніпулювання свідомістю можливо тільки завдяки контролю за інформацією і комунікацією, які визначають установки, уявлення, правила і зразки людської діяльності. При цьому "до пробудження народу від сну немає маніпуляції". Маніпуляція, як правило, націлена на те, щоб змусити більшість брати участь (або не брати участі) в укоріненній практиці. Вона є одним з основних засобів соціального контролю та базується насамперед на жорсткому використанні інформаційного апарату і апарату формування ідей. Інформація сьогодні - це джерело реальної сили, тому той, "хто володіє інформацією, володіє всім".

Слід підкреслити, що маніпуляція досліджується насамперед у політологічних роботах в якості засобу просування політичних ідей. На перше місце висувається проблема оперування інформацією, примусовий характер цього оперування і формування так званої "мішені" впливу.

Політологи політичне маніпулювання досліджують у двох напрямках. Перший — апологетичний, згідно з яким політичне маніпулювання розглядається як необхідний засіб управління свідомістю мас. Другий — соціально-критичний — кваліфікує політичне маніпулювання як прин­ципово нове сприйняття соціальної дійсності. Обидва напрям­ки мають сенс, особливо в умовах принципово нової ролі засобів ма­сової інформації у формуванні масової свідомості.

Технологія політичної маніпуляції, за визначенням В. Амеліна, здійснюється завдяки впровадженню у свідомість під виглядом об'єк­тивної інформації несправжнього, однак бажаного для окремих груп змісту; впливу на больові точки суспільної свідомості, які спричиняють страх, тривогу, ненависть; реалізації певних прихованих цілей, досягнен­ня яких комунікант пов'язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.

Політичні маніпуляції є двох видів — міжособові і масові. І ті, й ін­ші мають відповідну мету і технології, завдяки яким досягають мети.

Для здійснення міжособових маніпуляцій важливо знати тип і особ­ливості особистості, оскільки саме з їх урахуванням і чиниться вплив на людину, а для того щоб маніпулювати групою людей, особливо вели­кою, необхідно досконально знати її загальні характеристики, вразливі місця.

Через розподіл властивостей і статусів соціальний світ об'єктивно представляється як символічна система, символічний простір різних соціальних практик, позицій, статусів. З цим пов'язано соціальне насильство, розуміється як символічна боротьба за владу здійснювати й нав'язувати легітимне (фактично уніфіковане) бачення світу, "єдино вірну" символічну стратегію.

Символічна влада пов'язана з маніпулюванням не тільки образом світу, а й з маніпулюванням своєю позицією в соціальному просторі, "образом себе". Вона претендує на зміни сприйняття та оцінки: слова, поняття, які відібрані для конструювання реальності, "формують" реальність в тій же мірі, в якій вони її висловлюють. Відібрані слова і символи є основою стратегій, основою ідентичності. Вони утворюють "магічну категоризацію": чутки, плітки, оцінки, інсинуації і т.п., за допомогою яких виявляється вплив на громадську думку, відбувається заміна старих установок новими.

Символічна влада базується на принципах, згідно з якими змінити світ означає змінити способи, за якими він формується, за якими конструюються, конституюються і ідентифікуються соціальні групи. У цьому плані можна сказати, що символічна влада - це влада утворювати потрібні групи, влада впроваджувати в чуже свідомість те чи інше бачення світу, влада "вселяти визнання". Дуже добре визначає цей феномен П. Бурдьє, який вважає, що "символічна влада є влада творити речі за допомогою слів". Можна сказати і по-іншому: символічна влада дозволяє проявити і затвердити те, що вже існує, з погляду певної соціальної групи.

Усвідомлення існування символічної влади і ступеня її результативності спричинило розробку маніпулятивних технологій, пов'язаних насамперед з цілеспрямованим, таємним спотворенням інформації з метою досягнення певних результатів.

У політичній маніпуляції використовується все: виразна мова жестів; окремі характерні звички; красномовна на рівні акторства риторика тощо. Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється за допомогою мас-медіа — преси, радіо, телебачення, реклами та інших інформаційних засобів.

Завдяки засобам масової інформації створюються і ефективно ви­користовуються як елементи політичної маніпуляції різноманітні іміджі, образи, умовні формули і штампи, стереотипи поведінки, подаються заздалегідь заготовлені відповіді на запитання, що хвилюють багатьох. Маніпулятивний арсенал засобів масової інформації добре відомий: на­вмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав'язування інших, публікація нереальних (брехливих) повідомлень, пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів тощо.

Цілеспрямоване перетворення інформації може здійснюватися кількома способами:

· Спотворення інформації (від відкритої брехні до зміщення поняття по семантичному полю) дозволяє коригувати ступінь і міру психологічного впливу, виготовляти такий образ реальності, в якому головне не реальність, а те, як її хочуть викласти, як організовують те, що треба в ній побачити ;

· Приховування інформації (приховування, замовчування, виборча подача матеріалу);

· Маніпулювання зі способом подачі матеріалу (повідомлення повинно бути сприйнято необхідним відправнику чином). Слід пам'ятати, що дозована інформація не дає можливості ефективно нею скористатися. Сюди відноситься і цілеспрямована компоновка тим, що має наводити одержувача інформації на строго певні висновки;

· Маніпулювання з часом подачі інформації. Порядок подання відомостей, час їх озвучування та обговорення безпосередньо впливають на оцінку і засвоєння інформації;

· Подпороговая подача інформації пов'язана з урахуванням особливостей інформаційної рецепції, які усвідомлюються комунікаторами і формуються на дорефлексивного рівні;

· Перевантаження адресатів відомостями, відібраними з якого-небудь параметру, що переслідує насамперед мету змусити адресата відмовитися від наданої інформації. Часто з цим пов'язане формування (приховане, природно) у адресатів переконання в тому, що інформація їм, нібито, не потрібна або вона для них вкрай небезпечна.

Маніпуляція - це завжди приховування впливу, коли ховається як воно саме, так і його результати, а також наміри маніпулятора.

Політичні маніпуляції найбільше використовуються з метою досяг­нення влади, її реалізації та утримання. Мета будь-якого маніпулятора чи групи маніпуляторів — підпорядкувати власній волі іншу людину чи групу людей.

Політичне маніпулювання має багато спільного з політичною дема­гогією як формою свідомого обдурювання широких мас, спекуляції на реально існуючих труднощах та проблемах, потребах і сподіваннях гро­мадян. В арсеналі політичного демагога поширені такі засоби, як пере­кручування дійсності, популізм, підтасовування фактів, виголошення безвідповідальних заяв, обіцянок, облудні присягання, визначення вин­них, ворогів, боротьба з якими нібито поліпшить існуюче становище, тощо. Політична демагогія традиційно найбільш поширюється в період соціально-економічної нестабільності у суспільстві.

Дістають поширення в політичних процесах міфи. Існує кілька визначень поняття "політичний міф". Розглянемо найпо­ширеніші з них:

• політичний міф — це реакція на неможливість раціонально пояс­нити радикальні зміни, що відбуваються;

• політичний міф — це символічна мовна форма політичної куль­тури, що має фактично ті самі цілі, що й ритуал.

У політичні міфи люди вірять, оскільки це дає змогу зрозуміти не­відоме або віддалене минуле. Їх використовують і з метою мобілізації значної кількості людей на певні дії, скажімо, на підтримку непопуляр­них політичних рішень політичних діячів і навіть антинародних політич­них режимів.

Основні типи політичних міфів — головні, або провідні; за структу­рою "ми і вони"; героїчні; псевдоміфи.

Головні, або провідні, міфи дають змогу у той чи інший спосіб фор­мувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість. До них належать міфи про окремі нації, держави, політичні устрої, режими, форми правлін­ня.

Міфи за структурою "ми і вони" створюють і використовують ви­ключно з метою виокремлення окремих структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії, громадські об'єднання, групи тиску надто часто використовують міфи "ми і вони" під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки з єдиною метою — подати себе у виг­рашному вигляді, кращій ситуації, ніж їх супротивники.

Героїчні міфи пов'язані насамперед із конкретними людьми — по­літичними, державними діячами, лідерами, непересічними особистос­тями, що видаються загалу взірцями для наслідування.

Псевдоміфи — це міфи сучасної, тимчасової, короткотривалої дії. Скажімо, у період виборів надто багато політиків формують і поширю­ють думку, що "лише вони і тільки вони спроможні вивести країну з кризи", "покінчити з казнокрадством, корупцією і тіньовою економі­кою", "вирішити проблему безробіття" та ін.

Конструюють міфи суб'єкти політичного процесу, а поширюються вони фактично всіма засобами інформації з урахуванням того, що пси­хологічні міфи надто сприйнятливі людьми і потребують немало зусиль для спростування, деміфологізації.

Проведення маніпуляції пов'язано або зі створенням стандартної, або нестандартної соціальної ситуації і з вибором "мішеней впливу" (психічних структур, за допомогою яких і здійснюється маніпуляція). "Мішені" можуть бути класифіковані наступним чином:

· Спонукачі активності (потреби, інтереси ...);

· Регулятори активності (смислові, цільові операціональні установки, норми, світогляду, переконання, самооцінка, вірування);

· Когнітивні комплекси (образи і картини світу, знання явні і неявні, інформаційні орієнтації і т.д.);

· Операціональні комплекси (способи мислення, характер аргументації, коефіцієнт критичності, стиль поведінки, звички, навички, вміння, кваліфікації, орієнтованість);

· Психічні стани (фонові, функціональні, емоційні і т.д.).

"Мішені" встановлюються з урахуванням засобів і характеру впливу: сенсорні, емоційні, знакові, операціональні, предметні, особистісні, духовні і т.п.

Кожен вид "мішеней" припускає використання релевалентних їм технік впливу. При цьому маніпуляція передбачає "виготовлення" та впровадження таких "мішеней", поразка яких викликає оптимально необхідний маніпулятору ефект.

Життя кожної людини, всього людського загалу регламентується відповідними законами, нормами, правилами поведінки як писаними, так і неписаними. Серед них є такі, яких слід дотримуватися всім, ос­кільки від цього залежить комфортність, моральний стан усіх або бага­тьох людей, але є й такі пра­вила і норми, дотримуватись яких люди вимушені, бо цього потребу­ють чи вимагають інші, які примушують діяти саме так.

Ефективність маніпуляції пов'язана з виробленням вміння у об'єктів самостійно інтерпретувати інформацію відповідним чином в потрібному напрямку. Успішність маніпуляції, таким чином, залежить від здатності суб'єктів маніпуляції змінити пізнавальні орієнтації і когнітивні схеми об'єктів. Однак абсолютно результативних засобів для цього до цих пір не знайдено. А справжніх результатів можна досягти, тільки впливаючи на "самопереконання" об'єкта. Тому головне завдання суб'єкта маніпуляції - вірне, адекватне розуміння об'єкта впливу, пошук оптимальних механізмів "вписування", впровадження в його когнітивні схеми. Звідси випливає важливий висновок: переконують не слова, а зовнішні "прикмети-комунікатори", відповідність стереотипам і очікуванням конкретних груп об'єктів.