ВІДЧУТТЯ

Date: 2015-10-07; view: 709.

Завдання та проблемні ситуації

1. Пояснити, чому відчуття є генетично первинною формою відображення дійсності?

2. Чому невербальний ефект мовного спілкування – інтонація – іноді втрачає експресивну функцію і як це позначається на спілкуванні?

3. Відомо, що один і той самий проміжок часу в різних ситуаціях сприймається по-різному. Поясніть причини суб'єктивної оцінки часу людиною.

4. Чи згодні ви з твердженням, що продуктом розумової діяльності можуть бути лише поняття?

Поняття про відчуття.Відчуття − це відображення у мозку людини окремих власти­востей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна з форм відображення своєрідна, але без відчуттів як початкової форми відображення будь-яка пізнавальна діяль­ність неможлива. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

Фізіологічна основа відчуттів.Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії под­разника на органи чуття. За своїм походженням вони мають рефлекторний характер.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

За І.П.Павловим, аналізатор складається з трьох частин: 1) периферичної (рецептора), який є спеціальним трансформа­тором зовнішньої енергії в нервовий процес; 2) провідникової; 3) центральної, або мозкової частини.

Класифікація відчуттів.Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

За наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні рецептори. Зір, слух, нюх належать до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні від­чуття — контактні.

За розташуванням рецепторів прийнято поділяти відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. — зовнішній) — відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, і рецептори їх знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, ню­хові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. — усередині) — їх рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їх стан, до них відносять органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. — власний) — рецептори їх розміщені в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення нашого тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяються на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подраз­ників.

Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких даний орган пристосований і які за звичайних умов збуджують його (наприклад, світло — для ока, звукові коли­вання — для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають такі подраз­ники, до сприймання яких орган не пристосований і які зазвичай не збуджують його (наприклад, світло — для вуха, механічна дія — для ока тощо).

Види відчуттів.Така класифікація дає змогу згрупувати види відчуттів у системи й уявити їх зв'язки та взаємозалежності. Охаракте­ризуймо основні види відчуттів.

Зорові відчуття. Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око — орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, заломлюю­чись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рух­ливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати ве­лику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього.

Слухові відчуття. Слухові відчуття також мають велике зна­чення в житті людини. Вони допомагають їй правильно орієнту­ватись у навколишньому середовищі й регулювати власні дії.

Вібраційні відчуття. Вібраційна і слухова чутливість мають загальну природу відображення фізичних явищ. Вібраційні відчуття відображають коливання пружного середовища. Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціальних вібраційних рецепторів людина не має, втім, відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища здатні всі тканини організму.

Нюхові відчуття. Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям, розчиняється в носовій рідині та діє на рецептор. У цілої низки тварин це основний рецептор, він тісно пов'язаний із задоволенням потреб у їжі, паруванні, самозбереженні.

Смакові відчуття. Смакові відчуття тісно пов'язані з ню­ховими, їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини. Не випадкове Й анатомічне сусідство їх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів розташовані поруч і поєднуються один З одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Особливістю динаміки смакових відчуттів є їх тісний зв'язок з потребою організму в харчуван­ні. При голодуванні смакова чутливість підвищується, при ситості — знижується.

Органом смаку є язик. Виділяються чотири основних якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне.

Шкіряні відчуття. У шкіряних покривах людини функціо­нують самостійні аналізаторні системи: тактильна (відчуття тиску, доторку), температурна (відчуття холоду або тепла). Всі види шкірної чутливості належать до контактної чутливості.

Органічні відчуття. Велика кількість рецепторних закінчень цих відчуттів розташована на внутрішніх органах. Відчуття, що виникають від них, утворюють органічне почуття (самопо­чуття, як ми його називаємо) людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо.

Статичні відчуття. Статичні, або гравітаційні, відчуття відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі.

Кінестезичні відчуття (від гр. "кінезис" — рух, "айстезис" − відчуття). Кінестезичними відчуттями називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла.

Основні властивості та закономірності відчуттів.Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Якість — це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного й того самого виду. Інтенсивність відчуттів — це їх кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї самої якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна та якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою, про що будемо говорити, розглядаючи основні закономірності відчуттів.

Для кожного відчуття властива також тривалість, що являє собою його часову характеристику. Тривалість відчуття зале­жить від тривалості дії подразника.

Відчуттям притаманна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розта­шування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття — з тією частиною тіла, яка викликає дане відчуття. При цьому ло­калізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

Є такі закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенси­білізація, контраст, синестезія.

Пороги чутливості. Подразник, діючи на аналізатор, не завжди викликає відчуття. Доторкання пушинки до тіла не можна відчути. При дії дуже сильного подразника може наста­ти момент, коли відчуття перестають виникати. Звуки з частотою 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії под­разника певної інтенсивності.

Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутли­вості.

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутли­вості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, що визначається ве­личиною абсолютних порогів, не постійна і змінюється під впливом цілого ряду фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце посідає явище адаптації.

Адаптація, або пристосування — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зни­женні або підвищенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить у річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.

Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої системи. Зміна чутливості пояснюється кірковими зв'язками між аналізато­рами, значною мірою законом одночасної індукції.

Загальна закономірність взаємодії відчуттів така: слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чут­ливість іншої системи, сильні — знижують.

Сенсибілізація. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ назива­ється сенсибілізацією. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування органів чуття і їх удосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:

— сенсибілізація, до якої приводить необхідність компен­сації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

— сенсибілізація, яка викликається специфічними вимога­ми діяльності.

Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

Синестезія. Взаємодія відчуттів характерна і для такого явища, як синестезія. Синестезія — це виникнення від впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Синестезія спостерігається в найрізнома­нітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слу­хова синестезія, коли під час дії звукових подразників у людини виникають зорові образи. Відомо, що здатністю кольорового слуху володіли такі композитори, як М.А.Римський-Корсаков, О.М.Скрябін та ін. Яскравий прояв подібного роду синестезій ми бачимо у творчості литовського художника М.К.Чюрльоніса — в його симфоніях фарб.