Семінарське заняття
Date: 2015-10-07; view: 650.
Поняття про мислення. Соціальна природа мислення. Форми мислення. Процес розуміння. Індивідуальні особливості мислення. Поняття про уяву. Фізіологічне підґрунтя уяви. Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю. Різновиди уяви. Пам'ять. Різновиди пам'яті. Запам'ятовування та його різновиди. Відтворення та його різновиди. Забування та його причини. Індивідуальні особливості пам'яті. Шкала самооцінки тривожності за Ч. Спілбергером.
Рекомендована література
Уява
Поняття про уяву та її функції. Уява - психічний процес, що полягає в створенні нових образів на основі переробки вже існуючих у минулому сприйнять. Специфіка уяви - створення нового. Визначаючи таким чином уяву, вчені визнають, що вона являє собою один з різновидів безпосередньо лише почуттєвого пізнання, а не власне мислення. А.В.Брушлинский підкреслює, що в реальному пізнавальному процесі поняття і чуттєво-наочні компоненти, наприклад, сприйняття, функціонують у єдності і є взаємо проникаючими, але цим не знімається реальна і глибока різниця між мисленням і чуттєвим пізнанням. Чуттєве пізнання складають відчуття, сприйняття, уявлення і уява. Остання являє собою виникнення нових почуттєвих образів, але не нових думок, ідей, понять тощо.
Однак є і протилежна точка зору, відповідно до якої в процесі уяви формуються не тільки нові почуттєві образи, але і нові думки. Тоді фантазія розуміється як складний психічний процес, що полягає в створенні нових уявлень і думок на основі наявного досвіду.
Обидві викладені точки зору виділяють у якості основного саме творчий аспект уяви, тобто її здатність до новоутворень. Звідси випливає розуміння уяви як основи або механізму будь-якої творчості, і насамперед, мислення. При такому підході виникає питання щодо функцій уяви, а саме: створення, відкриття чи виявлення нового.
Узагальнивши, можемо визначити поняття уяви як складного процесу відображення дійсності за межами існуючих зв'язків і відносин, який перетворює образи і уявлення, і який спрямовано на створення продуктів, що не мають аналога в реальній дійсності. Уява безпосередньо впливає на власне розумову діяльність, оскільки остання спирається на сприйняття, уявлення тощо.
Уявлення дуже близько і безпосередньо зв'язане з уявою, їх часто, хоча і неявно, ототожнюють. Звичайно відзначають, що, будучи перетворенням вже наявних уявлень, уява спирається на знання. Уявлення звичайно розуміється тільки як процес пожвавлення слідів колишніх відчуттів і сприйнять, а уява - як створення нового образу шляхом замикання нових зв'язків між слідами колишніх сприйняттів.
Якщо б діяльність людини обмежувалася одним відтворенням старого, то людина була б істотою, зверненою лише до минулого, і вміла б пристосовуватися до майбутнього тільки остільки, оскільки воно відтворює це минуле. Саме творча діяльність людини робить її істотою, зверненою до майбутнього, що творить його і змінює своє сьогодення. Цю творчу діяльність, засновану на комбинуючій здатності людського мозку, психологія називає уявою.
У побуті уявою або фантазією називають усе те, що нереально, що не відповідає дійсності і що таким чином, не може мати ніякого практичного серйозного значення. На ділі ж уява як основа будь-якої творчої діяльності однаково виявляється у всіх сторонах культурного життя, роблячи можливою
художню, наукову і технічну творчість. У цьому змісті все, що оточує нас, що зроблено людиною, весь світ культури, на відміну від світу природи, — є продуктом людської уяви і творчості, заснованої на цій уяві.
Для того, щоб зрозуміти психологічний механізм уяви, мусимо з'ясувати зв'язок, що існує між фантазією і реальністю в поведінці людини.
Л.С.Виготський виділяє чотири основних форми, які зв'язують діяльність уяви з дійсністю. Це дозволяє зрозуміти уяву не як дозвільну забаву розуму, а в її життєво необхідній функції
Перша форма зв'язку уяви з дійсністю полягає в тому, що будь-який витвір уяви будується на досвіді.
Друга полягає в тому, що з іншого боку, наша уява обслуговує наш досвід. Виникає двоїста і взаємна залежність уяви і досвіду. Якщо в першому випадку уява спирається на досвід, то в другому сам досвід, спирається на уяву.
Третьою формою зв'язку між діяльністю уяви і реальністю є емоційний зв'язок. Цей зв'язок виявляється подвійним чином. З одного боку, будь-яке почуття, будь-яка емоція прагне втілитися у відомі образи, що відповідають цьому почуттю. Емоція володіє, таким чином, немов би здатністю підбирати враження, думки й образи, що співзвучні тому настроєві, що володіє людиною в дану хвилину. Усякий знає, що в горі й у радості ми бачимо все зовсім іншими очима. Почуття має не тільки зовнішнє, - тілесне вираження, але і вираження внутрішнє, що позначається в підборі думок, образів і вражень. Це явище отримало назву закону подвійного вираження почуттів.
Четверта форма зв'язку фантазії з реальністю тісно пов'язана з тією, що описана вище, але істотно відрізняється від неї. Сутність цієї останньої форми полягає в тому, що побудова фантазії може представляти собою щось істотно нове, таке, якого ще ніколи не було в досвіді людини і не відповідне жодному реально існуючому предмету; однак, будучи втілено зовні, прийнявши матеріальне втілення, ця «кристалізована» уява, зробившись річчю, починає реально існувати у світі і впливати на інші речі. Така уява стає дійсністю. Прикладами такої кристалізованої, або втіленої уяви може служити будь-яке технічне пристосування, машина або знаряддя. Вони створені комбінуючою уявою людини, не відповідають жодному існуючому у природі зразку, але вони виявляють переконливий діючий практичний зв'язок з дійсністю, тому що, втілені людиною, вони зробилися настільки ж реальними, як і інші речі, і роблять свій вплив на навколишній світ.
Отже, винятковою функцією уяви є створення нового, при цьому використовуються уявлення, які виступають як репродукція минулого досвіду - колишнього сприйняття. Механізм уяви полягає в тому, що старе уявлення, стаючи новим, відразу перестає бути власне уявлення і переходить в уяву. Фантазія це нове уявлення, а уявлення це старе сприйняття, відтворене при відповідних умовах. Традиційне розуміння уяви і її джерел може бути спрощено виражене у вигляді наступної формули: сприйняття - це завжди тільки «старе» сприйняття; уявлення - це відтворене старе ж сприйняття; уява - це нове уявлення, причому останнє відразу ж перестає бути таким. Функціями уяви також розширення меж досвіду людини і продукування нових фактів і ситуацій, які ще не існують у дійсності. Виконуючи ці функції, уява допомагає людині передбачити наслідки її дій і, відповідно, вибудувати адекватну схему поведінки.
Види уяви. Уява є складним процесом. Вона так само як і сприйняття, пам'ять, мислення, є процесом пізнання, вона розширює межі нашого досвіду, продукує нові факти і ситуації, що ще не існують у дійсності, при цьому часто допомагаючи вгадати наслідки наших дій і, відповідно, вибудувати адекватну схему поведінки. Уява може пророчити і тенденції розвитку реальності, іноді задаючи напрямок і орієнтири для цього шляху. Так, наприклад, наукова фантастика пророчила появу багатьох технічних відкриттів, а художні твори послужили стимулом для становлення нових етичних норм і ідеалів.
Оскільки уява - це процес відображення дійсності за межами існуючих зв'язків і відносин, який перетворює образи і уявлення, і який спрямовано на створення продуктів, що не мають аналога в реальній дійсності, то виправданим є виділення різних видів уяви в залежності від ступеня активності, тобто можливості свідомо і довільно направляти хід і зміст уяви.
Виділяють пасивну й активну уяву. У пасивній уяві виділяють сон, марення і мрії, в активній уяві виділяють репродуктивну і творчу уяву.
Таке виділення різних видів уяви засновано на наступному: те, що людина бачить увісні або в маренні, зовсім не залежить від її бажання або небажання бачити саме цей образ. Точно так само людина не може направляти зміст сну, який часто розпливається в пам'яті, залишаючи лише неясні спогади про те, що снилося.
Мрії передбачають можливість викликати їхній зміст за власним розсудом, як правило, людина уявляє в цьому випадку бажані, приємні для себе картини. Аутичне мислення допомагає уяві, будує різні, найбільш бажані і сприятливі варіанти розвитку подій, хоча і досить далеких від реальності, так звані повітряні замки.
Більш активний варіант мрій — мрії, як образи бажаного майбутнього, але вже набагато більш реального і зв'язаного з дійсністю. Такі мрії звичайно людина намагається втілити у життя, тут можлива свідома регуляція викликуваних образів, створення достатньо твердої схеми їхньої реалізації.
Репродуктивна уява, як і репродуктивне мислення, зв'язана з відтворенням образів, створених іншими. Це може бути, наприклад, опис природи або героїв літературного твору, музичні образи, креслення машин і будинків тощо.
При такому відтворенні, довільно регулюється не тільки сам зміст, який зазвичай є досить індивідуальним в кожному конкретному випадку, але і яскравість і жвавість цих образів, у залежності від мотивації глядача або слухача, а також від таланта автора. Чим більше суб'єктивного вносить читач в образи, створювані уявою за наявними описами, тим більш активним стає сам процес уяви, перетворюючись на своєрідну співтворчість.
Творча уява ототожнюється зазвичай з творчим мисленням, креативністю, тобто з творчістю як такою. Творча уява припускає найбільшу активність і суб'єктивність автора, тому що зміст продукту цілком залежить від нього, його думок, переживань, досвіду. Однак така всеціла залежність від суб'єкта творчості не приводить до абсолютної відірваності від дійсності, як у мріях. Саме тому результати творчості значимі і цікаві не тільки авторові, але і іншим оточуючим його людям [5, с.37].
Отже, у залежності від ступеня активності людини виділяють такі види уяви:
• пасивна, котра може бути навмисною, наприклад, образи фантазії, навмисно викликані, але такі, що не вимагають втілення в життя і ненавмисною, наприклад, сновидіння, марення тощо;
• активна, яка підрозділяється на відтворюючу, наприклад, створення образів зі слів інших людей, на основі письмових і речовинних документів, і творчу, наприклад, створення нового, оригінального образу.
Особливим видом уяви є мрія як образ бажаного майбутнього. У залежності від ступеня можливості здійснення мрія може бути реальною і нереальною.
Нереальна мрія замикає людину у своєму внутрішньому світі, не дає можливості реалізувати себе як особистість. Реальна мрія є необхідною умовою втілення в життя творчого потенціалу людини.
Основні прийоми уяви. В основі уяви лежить процес утворення нових сполучень з вже сформованих нервових зв'язків у корі головного мозку. У результаті уява уможливлює передбачення кінцевого результату діяльності, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.
Уява як форма психічного відображення, що полягає в створенні нових образів на основі сприйнятих раніше, оперує уявленнями, на відміну, скажімо, від мислення, яке оперує в основному поняттями.
Але для трансформації даних і створення продуктів в уяві, як і в мисленні, використовуються операції:
· злиття (комбінування),
· аглютинація,
· гіперболізація,
· акцентування,
· типізація.
Такий перелік основних прийомів уяви є досить типовим, хоча окремі автори додають інші прийоми. Злиття як прийом уяви має на увазі довільне комбінування, порівняння й об'єднання якостей і характерних рис різних об'єктів в одному образі.
Аглютинація – це вид злиття, при якому з'єднуються непоєднувані в реальності риси. Найбільш розповсюдженими прикладами аглютинації є образи сфінкса і кентавра, у яких поєднані риси людини з рисами лева (сфінкс) і коня (кентавр). Аглютинації також часто застосовуються в алегоричних зображеннях, у віршах, підкреслюючи складність, суперечливість створеного образу.
Гіперболізація підвищує яскравість і виразність образу, висуваючи на перший план визначені його риси. Так, у класичних комедіях, створені автором образи можуть бути не схожі на реальних людей, але вони створені такими навмисне - для відображення визначених рис характеру, стилю поведінки тощо. Гіперболізація широко застосовується й у казках, у яких описується, наприклад, незвичайна сила або зріст богатирів, що підкреслює їхню силу і відвагу. Розум і спритність дитини, наприклад, хлопчика-з-пальчика (випадок переменшення), виглядають особливо помітно у контрасті з величиною і дурістю людожера — це теж результат гіперболізації.
Акцентування, так само як і гіперболізація, зв'язане з навмисним посиленням якоїсь однієї риси описуваного образа. Особливість цього прийому уяви полягає в тому, що в цьому випадку виділяється якась частина або деталь, що стає домінуючою. Найбільш розповсюдженою формою акцентування є шаржі і карикатури.
Іншим способом додання додаткової виразності образові, є типізація, зв'язана з узагальненням найбільш типових для даної групи людей чи явищ рис. Природно, що при цьому цілком ігноруються всі специфічні особистісні якості, хоча, на відміну від гіперболізації, правдоподібність в описі героїв художніх творів зберігається. Типізація використана, наприклад, Ж.Б. Мольєром, що розкрив найбільш розповсюджені риси вискочок, які несподівано розбагатіли і прагнуть за будь-яку ціну потрапити в іншу соціальну групу.
Творча уява, як і творче мислення, зв'язані з креативністю, тобто творчістю, прагненням до продуктивної діяльності, що стала стійкою рисою особистості. Виділяють образну і вербальну креативность, тобто переважну здатність створювати нове в образних або словесному (вербальному) планах. Першою в онтогенезі виявляється образна креативність, що до 7—8 років істотно випереджає вербальну у всіх дітей. Вербальний план у творчості, як правило, не розвивається, якщо йому не передував образно-схематичний. У старших дітей і дорослих з'являються вже індивідуальні схильності до виду творчої діяльності, причому її продуктивність рідко буває однаково високою в обох планах.
Важливим моментом є і розбіжність рівня креативности з рівнем інтелекту, насамперед з рівнем мислення. Як показали дослідження, інтелект тільки до визначеного рівня стимулює розвиток творчості, а високорозвинене мислення, особливо словесно-логічне, може навіть розвитку творчості перешкоджати, направляючи інтелектуальну діяльність на швидке досягнення правильного, але не оригінального, результату.
Отже, підсумовуючи, ми можемо визначити, що основними прийомами уяви є:
- аглютинація, назва якої походить від латинського agglutinare — склеювати. Цей термін означає комбінацію, злиття окремих елементів або частин різних предметів у єдиний образ;
- акцентування, тобто збільшення або зменшення окремих ознак, частин предмету;
- схематизація — підкреслення рис подібності різних об'єктів
і згладжування їхніх розходжень, як, наприклад, у візерунках і орнаментах;
- типізація, тобто виділення істотного, повторюваного в однорідних образах, створення узагальнених, типових образів.
1. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 с.
2. Волошина В.В., Долинська Л.В., Ставицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2006. – 280 с.
3. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. пособие к курсу «Психология человека». – М.: Педагогическое общество России, 2001. - 276 с.
4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций.- М.:ЧеРо. 1998.
5. Загальна психологія: Навч. посібник / О.Скрипченко, Л.Долинська, ін. – К.: «А.П.Н», 2005. – 464 с.
6. Комісарик М.І., Леко Б.А., Чуйко Г.В. Основи психології спорту. Навч.-метод. посібник - Чернівці.: Рута. 2004-400 с.
7. Левченко Т.І. Розвиток освіти та особистості. - Вінниця.: Нова книга, 2002.-512 с.
8. Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 848 с.
9. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2003. – 592 с.
10. Максименко С.Д. Загальна психологія. К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.
11. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. Кн.1 Общие основы психологии. – М.: ВЛАДОС, 2006. – 688 с.
12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. – Кн.2. Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – К.: Либідь, 2004. – 560 с.
13. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.
14. Основи загальної психології // За ред. акад. АПН України, проф. С.Д.Максименка.-К.: НПЦ Перспектива, 1998.
15. Основи психології / За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. –К.: Либідь, 1995. – 632 с.
16. Психология: Учебник для гуманитарных вузов / Под общей ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2003. – 656 с.
17. Психологія / За ред. Г.С.Костюка.- К.: Радянська школа. 1968.
18. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова-К.: Либідь.2005.- 560 с.
19. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – Т. 1. – М., 1989.
20. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов н/Д: Изд-во «Феникс», 1997. – 736 с.
21. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. – Л.: ЛГУ, 1961. – С. 72-90.
22. Бассин Ф.В. Проблема «бессознательного». – М.: Медицина, 1968. – С. 24-38.
23. Венгер Л.А. Восприятие. Механизмы и модели. – М., 1974. – С. 34-48.
24. Влияние культуры и опыта на восприятие объектов // Глейтман Г. и др. Основы психологии: Пер. с англ. / Под ред. Большакова В.Ю., Дружинина В.Н. – СПб.: Речь, 2001. – 1247 с. − С. 275-277.
25. Логвиненко А.Д. Зрительное восприятие пространства. – М., 1981. – С. 14-20.
26. Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. – М., 1975. – С. 45-57.
27. Магический глаз // Глейтман Г. и др. Основы психологии: Пер. с англ. / Под ред. Большакова В.Ю., Дружинина В.Н. – СПб.: Речь, 2001. – 1247 с. − С. 262-264.
Тема 6. Пізнавальні психічні процеси: мислення, уява, пам'ять. (лекція)
Ключові слова: мислення, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, судження, наочно-дійове мислення, наочно-образне мислення, словесно-логічне мислення, уява, довільна та мимовільна уява, творча уява, дисоціація, гіперболізація, схематизація, типізація, пам'ять, асоціація, запам'ятовування, відтворення, впізнавання, згадування, пригадування,образна пам'ять, словесно-логічна пам'ять, емоційна пам'ять, рухова пам'ять, оперативна пам'ять, короткотривала та довготривала пам'ять.
1. Розумові дії та операції мислення. Форми мислення.
2. Процес розуміння та процес розв'язання завдань.
3. Фізіологічне підґрунтя уяви. Процес створення образів уяви.
4. Поняття про пам'ять та її значення в житті людини. Види пам'яті, їх психологічна характеристика.
5. Забування та його причини.
6. Умови ефективного запам'ятовування. Тренування пам'яті.
Питання до самостійної роботи
1. У чому полягають специфічні особливості мислення як вищої форми пізнавальної діяльності?
2. Які основні етапи процесу розв'язання розумового завдання?
3. Чим зумовлена діяльність людської уяви?
4. У чому полягають особливості мрії як різновиду творчої уяви?
5. Як уява пов'язана з емоційно-вольовою сферою особистості?
6. Роль пам'яті у психічному житті людини.
7. Природа асоціацій та їх значення у процесах пам'яті.
| <== previous lecture | | | next lecture ==> |
| Процес обробки інформації | | | Семінарське заняття |