Процес обробки інформації

Date: 2015-10-07; view: 417.

Відображення світу через відчуття і сприймання до­сягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інфор­мації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Від­чуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси по­вертаються до рецепторів, – змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корек­тивам оптимізується процес введення інформації, регулю­ється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення ін­формації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його три­валість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних про­цесів, що забезпечують акти сприймання, с уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому ма­люнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецеп­торів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (на­приклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Неру­хоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді­грають нейрони-детектори, що розташовані на різних рів­нях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумовлений наявністю природжених нейронних структур, спро­ектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори, їх наявність свідчить. що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції інформації.

УЯВА
Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те,
що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше.
Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких во-
на ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, пере-
дбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності
тощо.
Уява — це специфічно людський психічний процес, що виник і
сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить
в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати
до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як спе-
цифічно людської форми випереджального відображення дійсності.
Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяль-
ності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготови-
ти певну річ, людина подумки створює її образ.
У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не
було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фан-
тастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в
яких неприродно поєднані ознаки різних об'єктів. Проте якими б ди-
вовижними не здавалися продукти людської уяви, підгрунтям для їх по-
будови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберіга-
ються в її свідомості.
Уява — це процес створення людиною на основі попереднього
досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.
До створення нових образів людину спонукають різноманітні пот-
реби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ус-
кладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати май-
бутнє.
Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від ре-
альності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можли-
вості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення
нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов'яза-
на з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява ство-
рює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим
забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний
продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви
здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових
дій, завдяки чому зберігається зв'язок продуктів людської фантазії з ре-
альністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відо-
браження реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній
формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється
оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується
опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить
їх реалістичними, життєвими.
Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнту-
ватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передба-
чати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється не-
достатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки
уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особис-
тості за умов неповної або сумнівної інформації.

13.2. Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю

В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо дано-
го, певний “відліт” від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав
цей “відліт”, у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною ре-
альністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність.
Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізував-
ши різноманітні витвори уяви. Уявляючи, наприклад, майбутнього ге-
роя свого твору, письменник надає йому рис людей, яких він сприймав
колись, синтезуючи ці риси в новий образ. Так само людина викорис-
товує попередні враження й тоді, коли уявляє собі описувані іншими
людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була.
За висловом І. Сєченова, “витвори уяви — це небачені у світі спо-
лучення бачених вражень”. Так, І. Котляревський в “Енеїді” пекло
описує через предмети, узяті з дійсності (кипляча смола, вогонь, юр-
бища людей). Небаченим тут є лише поєднання цих елементів. Без
потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого в пам'яті, нові образи
створити неможливо.
Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий
досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені
нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.
Іншим важливим аспектом зв'язку уяви з об'єктивною дійсністю є
те, що витвори уяви — це не довільна комбінація окремих елементів,
узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об'єктів,
людина зважає на відомі закономірні зв'язки між об'єктами. Так, прог-
нозуючи розвиток подій на основі аналізу соціальної ситуації, політик
враховує логіку та зв'язок чинників, що взаємодіють, об'єктивні тен-
денції, що виявляються. Створювані письменником образи героїв
роблять те, що вони робили б у житті за тих обставин, у які їх поста-
вив автор.
Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою,
продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, про-
жектерство й можуть завдати шкоди.
Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб,
можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. На-
явність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя.
Прикладом цього може бути необхідність постійно вдосконалювати
засоби обміну інформацією між країнами, континентами, що зумо-
вило появу Інтернету — світової комп'ютерної мережі. Важливу роль
у реалізації образів уяви відіграє те, наскільки правдиво чи спотво-
рено відображується дійсність у свідомості людини, в її переконан-
нях, вольових якостях. Уява тісно пов'язана з практичною діяльністю
людей, з їх працею. Співвідносячи витвори своєї фантазії з дійсністю,
особистість має можливість пересвідчитися в їх реалістичності, у разі
потреби вдосконалити, зробити чіткішими, збагатити новими рисами.
Практика завжди є критерієм правильності та суспільної значущості
продуктів людської уяви.
Отже, уява — це своєрідна форма відображення людиною дійсності,
де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею
об'єктивності світу.

13.3. Фізіологічне підгрунтя уяви. Уява і органічні процеси

Як і всі інші психічні процеси, уява — це функція кори великих
півкуль головного мозку. Фізіологічним підгрунтям уяви є утворення
нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у про-
цесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення
нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, струк-
тура яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися,
розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до
нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство об-
разів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її про-
дукті поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестан-
дартними є ці поєднання.
Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від тво-
рення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми про-
цесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного моз-
ку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі,
пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції
психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини. Експери-
ментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів
мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють вироб-
ленню плану та програми дій, що має важливе значення при ство-
ренні образів нових об'єктів.
Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо по-
в'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мо-
зок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини
організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було
помічено, що у деяких людей, переважно тих, які страждають на
істерію, після роздумів про муки, що їх згідно з євангельськими текста-
ми зазнав Христос, з'являлися “знаки розп'яття” на долонях, ступнях
ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються
стігмами (від грецьк. sti′gma — “клеймо”, “рубець”, “знак”). Відомі
випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали темпера-
туру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений
предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у враз-
ливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього мо-
жуть проявитися відповідні симптоми захворювання. Хвороби тако-
го походження називаються ятрогенією. Нетактовне слово вчителя,
що травмує психіку учня, породжуючи фантастичні страхи, може вик-
ликати нервовий розлад — дидактогенію.
Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особис-
тості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли лю-
дина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не
виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксують-
ся слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному
виконанні рухів. На принципі розшифрування ідеомоторних актів ба-
зується ефект “читання думок”, коли завдяки надзвичайно тонкій чут-
ливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною,
сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і “вгадувати”, який
предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними акта-
ми як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати,
широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери реко-
мендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це
подумки, уявивши від початку до кінця. Таке “програмування” по-
ліпшує результати їх реального виконання.
Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є зако-
номірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності
людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяль-
ності спостерігаються зміни функції уяви. Найчастіше такі зміни вияв-
ляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий об'єкт. При
цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолют-
но впевнена в його реальності. Тимчасовий стан галюцинації викли-
кають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хво-
робливий стан — білу гарячку, коли починаються фантастичні
марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою.

13.4. Процес створення образів уяви

Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами
її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, ак-
тивізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові
комбінації асоціативних зв'язків. Цей процес набуває різної склад-
ності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.
Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглю-
тинація (від лат. aglutinare — склеювання). Це створення образу шля-
хом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних
об'єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки,
напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, у технічній твор-
чості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та авто-
мобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.
Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього при-
йому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реаль-
но існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель
явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженер-
ної справи — біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих
організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових
технічних систем. Так було створено багато різних приладів — лока-
тор, “електронне око” тощо.
Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування.
Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об'єкті певних ознак,
які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж
чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності люди-
ни щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому ху-
дожніми засобами.
Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або примен-
шення) характеристик об'єкта. Цей прийом широко використовується
в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною
силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.
Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення ти-
пових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Худож-
ник створює попередні ескізи, письменник — варіанти твору. Так,
при малюванні картини “З'явлення Христа народові” художник
О. Іванов зробив близько 200 ескізів.
Уяву, яка присутня в художній творчості, можна проілюструвати
висловлюванням К. Паустовського: “Кожна хвилина, кожне кинуте
мимохіть слово та погляд, кожна глибока чи жартівлива думка, кож-
ний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух то-
полі чи вогонь зірки в нічній воді, — усе це крихти золотого пилу.
Ми, літератори, видобуваємо їх упродовж десятиріч, ці мільйони
крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і
потім з цього сплаву виковуємо свою “Золоту троянду” — повість,
роман або поему” [7].
Перебіг творчого процесу пов'язаний з виникненням багатьох
асоціацій. Їх актуалізація підпорядковується меті, потребам і моти-
вам, які домінують в актах творчості.
Велику роль у створенні образів уяви відіграє практична діяльність.
Доки створений образ існує тільки “у голові”, він не завжди зрозумілий
до кінця. Втілюючи цей образ у малюнку чи моделі, людина перевіряє
його реальність.
Засадовою стосовно створення образів уяви є взаємодія двох сиг-
нальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та сло-
ва набирає різного характеру в різних видах уяви залежно від кон-
кретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.

13.5. Різновиди уяви .

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в
цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяль-
ності людини та змісту створюваних образів.
Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну
та довільну.
Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямо-
вується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба
в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними
видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкуван-
ня співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом об-
говорювання, читаючи художню чи історичну літературу; людина
мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її
голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень
тісно пов'язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором
яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед
невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне
піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важ-
ливе для неї значення.
Переживаючи страх, тривогу за близьких, людина подумки ма-
лює образи небезпечних ситуацій, а готуючись до приємної події —
уявляє атмосферу доброзичливості, пошани з боку колег, присутніх.
Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння.
У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній,
сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко роз-
гальмовуються й утворюють поєднання, що характеризуються непри-
родністю та невизначеністю.
Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямо-
вується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можли-
вої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійс-
нення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої
регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру ви-
конуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається
переважно у творчій діяльності людини.
Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на твор-
чу та репродуктивну.
Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині ство-
рювати нові оригінальні образи, називається творчою.
Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили
й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродук-
тивною.
Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину,
уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням
створює образ цієї машини, — репродуктивна.
Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове,
знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для
суспільства матеріальні та духовні продукти.
Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість без-
посередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її став-
лення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій
уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та
інструментом аналітико-синтетичної діяльності.
Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів но-
вих об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення.
Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності — постійна й ак-
туальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти.
Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі
спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мов-
ний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних
образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літера-
тури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології,
анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх
графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні
схемами, картами.
Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно
взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з од-
ного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродук-
тивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктив-
ної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора
втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водно-
час репродуктивної уяви.
Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява
поділяється на художню, технічну, наукову та ін.
Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та
ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи
картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, писав, що
голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив,
що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли описував
Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, “маніловськи-
ми”. Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реаль-
них життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задово-
лення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною проти-
стояти негараздам реального буття.
Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія,
яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим.