У зарубіжній та вітчизняній політичній науці багато теорій та моделей демократичного розвитку.

Date: 2015-10-07; view: 535.

В. Парето створив модель «елітарної» демократії, стверджуючи, що перехід суспільства до індустріальної стадії розвитку потребує створення спеціального професійного управлін­ського апарату, без якого демократія неможлива. Акту­альність цієї моделі було доведено історичним розвитком суспільства, а відкинуто лише в 40-50-х роках XX ст., коли в політичній діяльності запанував лібералізм.

Згідно з плюралістичною теорією демократії (теорією заінтересованих груп) А. Бентлі, будь-які групи, що переслідують власні інтереси, впливають на владу, намагаючись досяг­ти своїх цілей через політичну діяльність. Модель А. Бентлі відкинули через небезпечність паралічу влади та деста­білізації.

Автор моделі демократичного елітаризму Р. Дальдоводив, що еліти між собою співпрацюють та визначають правильний спосіб вирішення конкретних проблем. Ідеал демократії в принципі недосяжний, але необхідно знайти форму політичного життя, яка забезпечила б змагання по­літичних сил, можливість політичного консенсусу.

Чимало сучасних учених пов'язують зміст демократії з елітами і доводять, що демократія завдяки виборам май дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади. Дехто з сучасних практичних політиків активно критикує тлума­чення демократії як влади народу, застерігає від тоталь­ної політизації суспільного організму, не сумніваючись, однак, що саме демократія постійно підтримує в середо­вищі правлячої верхівки стан пошуку й самовдоскона­лення. Окремі вчені (особливо в Росії) доводять небезпеч­ність зведення демократії до найвищого ідеалу.

Перед країнами, які віддали перевагу демократичному розвиткові, постає багато не лише економічних, соціаль­них, а й політичних проблем. Насамперед це проблеми модернізації політичної системи, пристосування її до функ­ціонування за умов демократії, створення демократичних політичних інститутів, вирішення гуманітарних проблем, входження в міжнародні політичні організації тощо.

Мо­дернізація — процес поступовий і багатогранний, її завдан­ням є пошук нових парадигм з метою мобілізації суспіль­ства. Особливо важливою є модернізація для перехідних суспільств, які характеризуються творчим конструктив­ним браком ідеалів; відсутністю консолідуючих суспільст­во особистостей та лідерів; політичною ситуацією, яка не працює на майбутнє. Сама демократія, як зазначає К. Гаджієв, не може сприйматися однозначно, особливо в перехідний період. Досить слушним є попередження А. Токвіля про те, що тиранія більшості може бути ще жорстокі­шою, ніж тиранія меншості,на що теж слід зважити під час побудови демократичної моделі суспільного розвитку.

Серед проблем утвердження демократії, пов'язаних з економікою і політикою, — відставання інфраструктури ринкової економіки від розвитку власності. Саме демократія мусить забезпечити легітимізацію ринку. Ринок і капіталізм не можуть бути самодостатніми умовами утвердження демократії. Прикладом цього є піночетівський режим у Чилі. Співвідношення понять «лібера­лізм» і «демократія» теж неоднозначне. Лібералізм від­дає перевагу волі людини перед рівністю, а демократія — рівності перед волею.

Найраціональніше розуміти демократію як форму по­літичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. Вона є не лише технічним аспектом певних реформ, а й шкалою цін­ностей, системою життя, основні постулати якого — рів­ність і права людини. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суве­ренітету народу.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання:

1) фіксувати певну форму правління;

2) закріплювати й виражати зго­ду народу;

3) регламентувати повноваження урядових структур.

І найголовніше — слід спочатку усвідомити де­мократичні цінності, а вже потім втілювати їх у політич­ній діяльності.

Щоб стати демократом, людина, з огляду на психоло­гію, має вирости й соціалізуватися в демократичному се­редовищі. У посттоталітарних країнах демократичні державні інститути (органи різних гілок і рівнів влади й управління, політичні партії тощо) недостатньо інтегро­вані в суспільний організм. Скажімо, в Японії капіталі­зація поєднана з корпоративністю, тому японську демо­кратію інколи називають корпоративною. Саме збере­ження традиційних цінностей японської ментальності дало змогу Японії ефективно справитися із завданнями модернізації, стати однією із найрозвинутіших демокра­тичних країн. Тобто модель модернізації мусить бути оригінальною для кожної країни. Для пострадянських країн особливо важливим є віднайдення способів органі­чного поєднання правової держави, ринкової економіки та історичних традицій державності. Демократія, в суча­сному розумінні, покликана забезпечити оптимальне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, свободи підприємництва, соціальної рівності тощо. Важливими є стабілізація законодавства, легітимний розподіл функцій влади та формування сильного центру (як політичного, так і духовного), утвердження демократичної політичної свідомості та культури, пере­осмислення власного досвіду державотворення тощо.