Лекція 2 Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки) та на початку ВВВ

Date: 2014-02-26; view: 759.

Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки) та на початку ВВВ

Основная роль пробиотиков из живых симбионтов — создание временного искусственного микробиоценоза, создающего оптимальные условия для активации собственных биоваров микроорганизмов, индивидуальных для каждого организма.

Влияние пробиотиков на иммунную систему

В последние годы все чаще в схему лечения больных животных вводят препараты, содержащие бактерии и бифидогенные факторы. Накоплен достаточно большой багаж знаний о применении концентратов бифидо- и лактобактерий в клинике и эксперименте. Применение лактобактерий оказывало следующее влияние на факторы неспецифической резистентности: стимуляция клеточного ответа; усиление антителообразования; усиление фагоцитарной активности клеток (захвата и вы ведения антигена).

1. Адвокатура у Київській Русі.

2. Українська адвокатура за часи козаччини. Литовські Статути.

3. Адвокатура України за часів Гетьманщини.

4. Українська адвокатура за часів Російської імперії.

5. Українська адвокатура на західноукраїнських землях до 1939 р.

1. Адвокатура у Київській Русі

Становлення і розвиток інституту адвокатури в Україні проходили під впливом загальних світових тенденцій роз­витку кримінально-процесуального права. У Київській Русі (IX—XIII ст.) роль захисників у судах виконували рід­ні і приятелі сторін, "послухи" (свідки порядного життя обвинуваченого), "видоки" (свідки вчиненого стороною або спірного факту). У цей період, коли українське судочин­ство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, ро­бота захисника у судах мала характер громадського, това­риського, а не професійного знання. Роль захисника поля­гала виключно в моральній підтримці своєї сторони.

Для судочинства Київської Русі основним видом спри­яння сторонам у процесі була самодопомога сусідських громад ("свод", "гонение следа"). Як зазначає М.О. Чельцов-Бебутов, змагальна (обвинувальна) форма боротьби сто­рін виросла з тих методів вирішення конфліктів, що існу­вали ще в епоху родоплемінних відносин. "Суперники" (чи "сутяжники") інколи силою вирішували свої суперечки, сторонами були цілі родові групи. Природною видозміною цієї форми вирішення конфліктів -— уже за участю органів громадської влади — була активна допомога родичів "сутяжников" та їх "суседей", "миру", оскільки родові грома­ди перетворювалися в сусідські громади. Підставою для допуску в кримінальне судочинство осіб, які сприяли сто­ронам, були родинні відносини та здатність дати показан­ня з приводу обставин справи або про особу, яка виступала однією зі сторін. Знання права у судочинстві Київської Русі ще не відігравало істотної ролі.

2. Українська адвокатура за часів Козаччини. Литовські статути.

У період польсько-литовської доби (XIV—XVI ст.) в Украї­ні формувалася професійна адвокатура. Тут виник новий тип захисника — "прокуратор", або "речник". Така поява була зумовлена запровадженням магдебурзького права, а в подальшому — прийняттям Литовського статуту, який діяв на українських землях в усіх своїх трьох редакціях (1529, 1566 та 1 588 рр.) але до 1842 р.

Стаття 10 Першого Литовського статуту передбачала об­меження для іноземців виступати як прокуратор (адвокат) у суді. Третій Литовський статут у розділі IV встановив, що захисником могла бути кожна вільна людина (навіть не шляхтич), за винятком духовних осіб та судового персона­лу замкових і земських судів у своїх округах. Прокуратор повинен був подати судді засвідчений письмовий документ на право представляти інтереси сторони. Якщо ця сторона була присутня в суді, то вона лише усно це підтверджува­ла. Був передбачений спеціальний урядовий захисник для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли самі себе захища­ти. Передбачались і досить гострі санкції за порушення за­хисником адвокатської етики — від позбавлення права займатися адвокатською діяльністю до смертної кари". Артикул 61 визначав співвідношення повноважень адвока­та й особи, яку він представляв.

3.Адвокатура України за часів Гетьманщини.

Норми Литовського статуту і магдебурзького права дія­ли і під час Гетьманщини, але в тогочасній Україні вони не могли знайти повного застосування. У 1743 р. закінчилася кодифікація українського права, у результаті чого було вироб­лено проект кодексу українського права під назвою "Права, по которим судится малороссийский народ" (далі — "Пра­ва..."). Цей законопроект так і не був прийнятий царським урядом, але застосовувався на практиці. Основу "Прав..." становили чи не найпрогресивніші на той час нормативні акти — Статут Великого Князівства Литовського і "Зерцало Саксонське". Саме в "Правах..." уперше на території Російської імперії і майже за 120 років до прийняття Ста­туту кримінального судочинства 1864 р. значна увага була приділена багатьом аспектам надання правової допомоги у кримінальному процесі.

У зазначеному документі вперше вживається термін "адвокат", або "повірений". Також у цьому пункті наведено текст присяги пові­рених, уперше передбачається обов'язкова реєстрація професійних адвокатів у судах, де вони вияви­ли бажання працювати, та обов'язок складати присягу.

Крім професійних адвокатів в окремих випадках до судо­вого захисту допускалися непрофесійні захисники (бать­ки, опікуни, визначені судом, обрані за бажанням сторін). До адвокатів ставили великі вимоги: це мали бути чолові­ки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розу­мово й фізично дужі, світського стану. Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, а духовні особи — лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатською діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах. У "Правах..." досить чітко було сформульовано поняття та громадську роль адвоката, етичні вимоги, що ставляться до нього, обов'язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх адвокатсь­ких обов'язків. В артикулі 7 "Прав..." регламентовано пи­тання щодо порядку вступу повірених у справу, обов'язко­вої участі у ній.