Історичні типи систем міжнародних відносин.
Date: 2015-10-07; view: 777.
Більшість дослідників вважає, що говорити про систему МВ можна з того часу, коли відбувається “закриття світового простору” (після Великих геграфічних відкриттів” і поняття система МВ фактично починає означати глобальна система МВ.
Поняття “системи міжнародних відносин”. Елементи системи міжнародних відносин.
Першим застосував системний підхід до аналізу МВ М. Каплан у праці “Система і процес у міжнародній політиці”. Цей дослідник дав і перше визначення системи МВ як “множини зміних, відносини між якими, на відміну від зовнішнього оточення, характеризуються стійкими закономірностями”.
Тиск “оточення” на систему є “входом у систему”. Зміна у відносинах між компонентами системи має результатом “вихід із системи”.
Система МВ – це “єдина ультра стабільна система”, ідентичність якої не залежить від конкретної історичної ситуації.
З 70- х рр. МВ починають аналізувати, насамперед, через призму їх розуміння як цілісної системи, що формується як результат функціональної єдності її складових елементів. Французький політолог М. Мерль (“Соціологія міжнародних відносин”) пропонує використати системний підхід Д. Істона до аналізу МВ завдяки наступним його перевагам:
1. підтвердити наявність міжнародної системи як комплексу відносин між основними суб'єктами (держави, міжнародні організації, ТНК);
2. уточнити поняття “оточення”, яке постійно впливає на суб'єкти міжнародного життя;
3. розробити основні принципи розбудови МВ на основі взаємодії між “системою” та “оточенням”.
Основні риси міжнародної системи:
1. стійка взаємозалежність всіх суб'єктів МВ;
2. співіснування об'єднуючих факторів (засоби комунікації, взаємопроникнення в галузі економіки, розвиток міжнародних організацій) та елементів диференціації (національний егоїзм, нерівномірність розподілу природних багатств, ідеологічні суперечності).
Російські автори, зокрема Лукашук І., вважають що система МВ має, насамперед, політичний характер, а, отже, виконує, насамперед, політичні функції. До цих функції входить управління світовим співтовариством.
Специфіка системи МВ по відношенню до інших систем:
1.основні елементи системи МВ – держави – є теж дуже добре організованими системами;
2.на противагу до держав, у системі МВ немає єдиного політичного центру;
3.постійне зіткнення у системі МВ гомогенних та гетерогенних тенденцій (тенденція до певної ієрархічності МВ та тенденція до розмитості центрів прийняття рішень).
Мортон Каплан виділив такі основні змінні системи МВ:
1. чисельність держав;
2. тип держав;
3. поведінка держав;
4. військовий потенціал держав;
5. економічний потенціал держав;
6. інформаційні технології.
Наповнення цих елементів у різний відрізок часу може бути різним, однак структура зв'язків залишається «ультрастабільною».
Географічні ієрархічні рівні системи МВ:
1. глобальна;
2. регіональна;
3. локальна;
4. національна.
М. Каплан – підсистеми міжнародної системи:
1. підсистема державних міжнародних відносин;
2. підсистема наддержавних міжнародних відносин (міжнародні організації, транснаціональні утворення).
Кожна підсистема має дійових осіб – міжнародні дійові особи:
1. національні дійові особи (окремі країни)
2. наднаціональні дійові особи (НАТО, ЄС, “Грінпіс”).
3. універсальна дійова особа – ООН.
На основі співвідношення між підсистемами та елментами системи МВ М. Каплан виділив 6 типів системи МВ:
1. система балансу сил;
2. вільна біполярна система
(системи, які реально існували: “баланс сил” – 18-19 ст; “вільна біполярна система” – з 1945 р.).
3. жорстка біполярна система (ідеальний тип);
4. універсальна система (ідеальний тип);
5. ієрархічна система (ідеальний тип);
6. система вето (ідеальний тип).
Поняття “міжнародна поведінка” (Дж. Маклеланд) є “двохстороння активність з метою отримання чогось від міжнародного середовища і надання чогось”.
Структурно-функціональний підхід Дж. Модельського виділяє наступний внутрішній склад системи МВ:
1. людські та матеріальні ресурси (міжнародна диференціація ролей та економічна спеціалізація);
2. механізм прийняття рішень і розподіл престижу (міжнародна стратифікація);
3. збереження солідарності;
4. підтримання спільних цінностей та політичної культури.
Досить загальноприйнятою є точка зору, що першою історичною системою МВ є Вестфальська система.
Вестфальський мир підсумував результати Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.), яка була війною між протестантськими та католицькими державами за німецькі землі. Інші причини війни: відносини німецьких князівств та імператором Священної Римської імперії, яким був представник Габсбургів, іспано-французька боротьба за гегемонію в Західній Європі, боротьба Польщі з Росією.
Вестфальський мир визнав право німецьких князівств на ведення самостійної, незалежної від імператора Священної Римської імперії, зовнішньої політики, було визнано незалежність Швейцарії та Голандії – опосередковано було визнано, що основними акторами МВ є національні держави, а не імперії.
Віденська система МВ:
Віденський конгрес представників європейських держав (жовтень 1814-червень 1815 рр.):
- утвердження принципу “легітимності” (відновлення “законних прав” попередніх монархів, які втратили під час Наполеонівських воєн свої володіння). Утворення із “пригноблених Наполеоном” націй, які не мають власної державності, самостійних “легітимних” держав - Голландія була перетворена в королівство Нідерланди, до якого було приєднано Бельгію. Норвегія була віддана Швеції;
- були узаконені нові колоніальні володіння Англії;
- створено Священний союз (об'єднання майже всіх європейських монархів, окрім Англії). Мета – спільна боротьба монархій проти можливих революцій, утримання існуючого становища у Франції.
Версальсько-Вашингтонська система МВ:
Версальська система – це фактично система міжнародних договорів з переможеними у Першій світовій війні державами:
10 вересня 1919 р. - Сен-Жерменський договір з Астрією;
26 листопада 1919 р. – Нейський мир з Болгарією;
4 червня 1920 р. – Тріанонський мир з Угорщиною;
10 серпня 1920 р. – Севрський мир з Туреччиною.
В результаті цих договорів настали наступні геополітичні зміни:
1. перестали існувати Австро-Угорська, Російська, Турецька та Німецька імперії;
2. у Сен-Жермені було схвалено статут Ліги Націй (мандатне управління над територіями бувши німецьких та турецьких колоній; Ст. 16 – економічні санкції і колективні військові виступи членів Ліги Націй проти держави, яка здійнила агресію) – вперше була започаткована система колективної безпеки не за принципом легітимності, а агресивності зовнішньох політики.
6 лютого 1922 р. – на Вашингтонській конференції було підписано договір про “відкриті двері” в Китаю і обмеження морських військових оззброєнь.
Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин:
Кримська конференція керівників СРСР, США і Великобританії (4-11 лютого 1945 р.)– прийнято документи “Декларація про визволену Європу” і “Єдність в організації миру, як і у введенні війни”. Ці документи, фактично, визначали основний принцип післявоєнної моделі системи МВ:
- “Встановлення порядку в Європі та переулаштування національного економічного життя має бути досягнуто таким шляхом, який дасть змогу визволеним народам знищити останні сліди нацизму та фашизму й створити демократичні установи за їхнім власним вибором”;
- вільні вибори та встановлення демократичних режимів на всій території Східної Європи;
- часткові питання: відродження після війни Німеччини на основі принципів демократизації та демілітаризації; визначено нові кордони Польщі.
Оцінка результатів Ялтинської конференції: більшість дослідників вважає їх формула поділу геополітичного впливу Європи між СРСР і США. Кримська конференція привела до розколу Європи та дві сфери впливу, представлені НАТО та Варшавським блоком. (У жовтні 1944 р. під час візиту У. Черчілля до Москви була досягнута негласна домовленість про поділ сфер впливу в Європі. Великобританія мала отримати 90 % від Греції, СРСР – 90 % у Румунії, 75 % у Болгарії; Угорщина та Югославія були поділені за принципом 50 % на 50 %. Згодом, баланс змінився – на 80 % СРСР. Однак, домовленість між СРСР та Великобританією не спрацювала, оскільки незадоволеними залишилися США). Після приходу до влади у Г. Трумена, США, взагалі, почали відкидати доцільність встановлення якихось чітко узгоджених з СРСР “сфер впливу”).
Потсдамська конференція лідерів великих держав (17 липня – 2 серпня 1945 р.):
- були визначено післявоєнні кордони в Європі, які залишаються незмінними до цього часу (мова йде, насамперед, про кордони Німеччини та Польщі. 12 вересня 1990 р. був підписаний Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, згідно якого об'єднана Німеччина відмовляється від будь-яких територіальних претензій до сусідніх держав).
- Польща була розширена на захід – її кордони проходили з Німеччиною по р. Одер, на заході по так званій “лінії Керзона”. Ця пропозиція була зроблена ще у 1943 р. на Тегеранській конференції Черчіллем і її підтримав СРСР при умові, зо частина Східної Прусії навколо м. Кенігсберг відійде до Нього. Справа в тому, що Радянський Союз був дуже зацікавлений у незамерзаючих портах на Балтійському морі);
- Судетську область було повернуто Чехословаччині;
- відроджено Австрію як незалежну державу;
- було укладено договір між Румунією та Угорщиною про Трансільванію.
- багато вчених помилково стверджує, що у Потсдамі було прийнято рішення про розчленування Німеччини на зони впливу. Насправді, це було зроблено лише у 1949 р.
Основні риси Ялтинсько-потсдамської системи МВ:
1.процес геополітичного поділу впливу в Європі та світі. Керівництво США почало ототожнювати національні інтереси США з інтересами всієї капіталістичної системи. Курс на встановлення американської гегемонії набув назви “Pax Americana»:
- забезпечення військової переваги США у світі;
- панування американських монополій у світовій економіці;
- гегемонії у сфері культури та інформації, пропаганда американського способу життя.
Схожа стратегія, однак у соціалістичній системі, пропагувалася керівництвом Радянського Союзу (доктрина Жданова про “два ідеологічні табори”). Таким чином, геополітичне суперництво переросло в ідеологічне суперництво. В США відносини з СРСР з 1946 р. почали будуватися на основі “доктрини стримування комунізму” (доктрина Кеннана) як здійснення жорсткого курсу щодо СРСР, який повинен базуватися на логіці “протистояння сили”. Промова 5 березня 1946 р. Черчілля у Фултоні, який перший використав термін “залізна завіса” започаткувала, фактично, холодну війну. Кінець 60-х – початок 70-х рр.. період розрядки міжнародної напруженості.
2.існування ООН як інституту глобального регулювання МВ. Однак, чисельні локальні міжнародні конфлікти
3.спроба створити єдину систему міжнародних економічних відносин – Бреттон-Вудська валютно-фінансова система. Ця система не могла стати універсальною, оскільки СРСР не брав участі у роботі МВФ, Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Генеральній угоді про тарифи та торгівлю (ГАТТ);
4.формування біполярної системи світу.
Криза Ялтинсько-Потсдамської системи МВ:
1. Арабсько-ізраїльська війна, кризи в Домініканській республіці, інтервенція СРСР в Чехословаччину показали, що ООН, насправді, є відлученою від прийняття кризових міжнародно-політичних рішень.
2. З посиленням Китаю, ФРН, створенням ОПЕК – країн-експортерів нафти, ця система вже у 70-і рр. перестала бути універсальною.
3.Біполярність підривалася також із відродженням націоналізму в Європі. Так, у 60-і рр. генерал де Голль виступив проти геополітичної гегемонії США в Європі. В середині 60-х рр.. Франція вийшла з військової організації НАТО, а, отже, американські війська були покинули її територію. Велике значення мало створення у 1957 р. Європейського економічного співтовариства, який поступово перетворюється на самостійний центр прийняття економічних та політичних рішень.
4. у 70-і рр. фактично була скасована Бретон-Вудська система (скасовано золотий стандарт.
5. СРСР та США як два полюси біполярної системи постійно нарощували ядерно-стратегічний паритет, який в умовах “холодної війни” привів до економічного змагання між країнами. Стало очевидним, що, врешті-решт, одна з країн програє це суперництво, що стане кінцем післявоєнної системи МВ.
3. Процеси функціонування та розвитку системи міжнародних відносин. Умови збереження стабільності системою міжнародних відносин.
Основні правила системи – це правила, які описують взаємовідносини між елментами системи, або задають їм певні рольові функції. Фактично, це правила поведінки у бігейвіористському значенні.
Правила переходу системи – це правила, які визначають взаємозв'язок між елементами системи і навколишнім середовищем.
Правила:
1. динамічної рівноваги;
2.стабільності системи МВ;
3.дезінтеграції та інтеграції системи МВ.
Мортон Каплан першим ввів у вжиток терміни “рівновага”, “стабільність” та “динамічні зміни” системи МВ.
Динамічна рівновага МС зберігається при умові збереження співвідношення конкретно визначених величин (кількості зброї, яка є в арсеналі країн + співвідношення рівня економічного розвитку країн. Наприклад, зростання зброї в СРСР урівноважувало до середини 80-х рр.. зростання економічного потенціалу США).
Стабільність – це здатність системи самостійно знаходити стан рівноваги. Якщо система у стані рівноваги зазнає впливу “критичної сили з боку оточення МС”, то вона може:
1. перейти у новий стан динамічної рівноваги;
2. перестати існувати як самостійна система із кордонами (межами), які відокремлюють її від навколишнього середовища – дезінтеграція системи МВ
3. після формування нової структури зв'язків – інтеграція нової системи МВ (після визначення геополітичної ролі країн Центрально-Східної Європи, визначенням співвідношення між процесами глобалізації та регіоналізації – можна буде говорити про формування нової системи МВ).
(Приклад: розпад СРСР, відсутність одночасної компенсації за рахунок зростання Китаю, ЄС чи якоїсь іншої величини – післявоєнна система втратила стабільність і розпалася).
Якщо після дії “критичної дії” з боку оточення, МС повертається до стану стабільності, то ми можемо назвати її ультрастабільною (Якби Росія могла б відігравати ту роль, що й СРСР, можна було б стверджуватися, що стара система біполярного світу збереглася).
М. Каплан назвав Вестфальську та Версальську системи – системою балансу сил:
1. єдиними дійовими особами є національні держави – немає підсистем;
3. цільова орієнтація дійових осіб – досягнення оптимальної безпеки;
4. відсутність ядерної зброї – відсутність “дилеми безпеки”;
5. для забезпечення стабільності системи основними елментами або світовими державами повинні бути як мінімум 5 держав;
кожна держава потребує союзників – велика роль коаліцій.
Правила поведінки при системі балансу сил, при дотриманні яких є реальною стабільність системи:
1. дій так, щоб збільшити свій військовий потенціал, однак для попередження війни вступай в переговори;
2.якщо для збільшення військового потенціалу треба розпочати військові дії, то розпочинай їх;
3. чини протидії будь-якому державній діючій особі чи коаліції держав, якщо вони бажають домінувати у системі МВ;
4. припиняй військові дії, якщо виникає загроза ліквідація основної міжнародної діючої особи;
5. допомагай переможеним країнам приєднатися до певної коаліції держав, створи для них нову роль.
Правила поведінки у системі “вільної біполярності” або у системі “двох блоків” + країни, що неприєднадися + ООН:
1. блоки прагнуть змінити співвідношення військових потенціалів на свою користь;
2. блоки здатні пійти на певний ризик, щоб ліквідувати ворожий блок;
3. блоки здатні підпорядковувати цілі ООН своїм власним цялм;
4. дійові особи, які не входять в блок, надають підтримку, насамперед, ООН як універсальній особі;
5. дійові особи, які не приєдналися, займають нейтральні позиції щодо ворогуючих блоків, окрім випадків, коли мова йде про долю ООН.
6. дійові особи, які не приєдналися, діють з метою зменшення загрози військового зіткнення між ворогуючими блоками.
Триває постійна дискусія з приводу: Які системи є більш стабільними: біполярні чи мультиполярні.
| <== previous lecture | | | next lecture ==> |
| Подходы к оценке инвестиционного климата. | | | Система міжнародних відносин після закінчення “холодної війни”. Новий світовий порядок. |