Управління структурою капіталу

Date: 2015-10-07; view: 451.

Лекція 4. Вартість та оптимізація структури капіталу

План лекції

1. Оптимізація структури капіталу.

2. Фінансовий леверидж

3. Оцінка вартості капіталу

Оптимальна структура капіталу передбачає таке співвідношення власного та залученого капіталу, яке забезпечує максимальну ринкову фірми. Пошук такого співвідношення – проблема, яку досліджують теорії структури капіталу.

Першим етапом розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза висунута у 1958 році американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером, відповідно до якої структура капіталу не впливає на його вартість (розмір пирога не зміниться, яким би чином ми його не розрізали).

На їх думку вартість фірми визначається виключно її майбутніми доходами. Доводячи свою гіпотезу вони виходили з наявності ідеального ринку. Доказ полягав в наступному: якщо фінансова діяльність фірми більш вигідна за рахунок позичково капіталу, то власники акцій фінансово незалежної фірми нададуть перевагу продати свої акції, використавши отримані кошти на придбання акцій та облігацій фінансово залежної фірми у тій самій пропорції, що й структура капіталу цієї фірми. І навпаки, якщо фінансування фірми більш вигідне за використання власного капіталу, то акціонери фінансово залежної фірми продадуть свої акції та куплять на отримані кошти акції фінансово незалежної фірми та, взявши в банк під заставу цих акцій позику, придбають додаткову кількість акцій тієї ж фірми.

У 1963 році вони доповнили свою модель фактором оподаткування корпорацій. Було доведено, що чим вища частка залученого капіталу, тим вища ціна акцій, оскільки відсотки за кредит виплачуються з прибутку до оподаткування, то вони зменшують базу оподаткування і відповідно величину податку. Частина податків перекладається з корпорації на її кредиторів, а фінансово незалежній фірмі доводиться самостійно нести весь тягар податків.

У 1976 році модель була доповнена впливом податку з доходів власників капіталу, оскільки він може змінити поведінку інвестора, оскільки зменшуються чисті грошові потоки, що ним отримуються.

Висновок:якщо не враховувати податки, то вартість фірми не залежить від структури капіталу і відповідно не існує оптимальної структури капіталу, з врахуванням доходів оптимальним є 100% позичковий капітал.

Недоліки:

- не враховано агентський конфлікт між менеджерами та власниками, оскільки менеджери не бажають брати на себе відповідальність із залучення капіталу;

- зростання ризику банкрутства;

- ринок капіталу не є досконалим.

На основі критики моделі ММ виникли альтернативні теорії структури капіталу:

1) теорія статичного компромісу – чим більша заборгованість фірми, тим більша ймовірність фінансових потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втрачається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану;

2) теорія субординації джерел фінансування (теорія Г. Дональдсона) – щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток та амортизацію. Якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватись такої послідовності: банківські кредити, випуск конвертацій них облігацій і тільки в останню чергу випуск нових акцій;

3) теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Манера) – фінансові менеджери своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інвесторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Так, якщо фірма випускає нові акції, збільшує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме.

2.Якщо важелем користуватися правильно, то сила, яка прикладається на одному його кінці, посилюється на другому. Це найбільш характерна особливість механічного важеля, наприклад звичайного лома. В економічному контексті поняття важеля або левериджу, означає використання витрат, величина яких є постійною, у прагненні підвищити прибутковість. Розрізняють два важелі: операційний (використання фірмою постійних витрат) та фінансовий (використання фірмою засобів, витрати на залучення яких (плата за використання) постійні.

Фінансовий важіль, коефіцієнт використання позикових засобів - залежність прибутку підприємства від ступеня використання ним позикових засобів, при фіксованій вартості яких створюється додатковий фінансовий важіль для акціонерів, якщо весь прибуток, що накопичується таким чином, збільшує їхню частку в загальному капіталі компанії. Фінансовий важіль розраховується як відношення суми позикового капіталу до суми власного акціонерного капіталу компанії або позикового капіталу до суми усього використовуваного компанією капіталу. Чим більше частка довгострокової заборгованості, тим сильніше фінансовий важіль. Акціонери компанії одержують вигоду від застосування фінансового важеля тільки в тому випадку, якщо дохід, отриманий за рахунок залучення позикових засобів перевищує витрати по виплаті відсотків. При використанні позикових ресурсів зростає ринкова вартість акцій, що знаходяться в обороті.

Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу. У формалізованому вигляді вплив фінансового важеля на фінансові результати підприємства можна представити таким чином:

де t_ЧП — темп зміни чистого прибутку; t_ОП — темп зміни операційного прибутку; СДФВ — сила дії фінансового важеля.

Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів.

Фінансовий леверидж –це об'єктивний фактор, який виникає з появою залучених коштів у капіталі підприємства, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень додатково згенерованого прибутку на власний капітал за різної частки залученого капіталу називається ефектом фінансового левериджу:

ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, %.

Снп – ставка податку на прибуток (десятковий дріб);

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%

ПК – середній розмір відсотків за кредит,%

ЗК – середня сума залученого капіталу;

СК – середня сума власного капіталу.