ЛЕКЦІЯ 2.

Date: 2014-03-22; view: 698.

Тема:

„Перші державні утворення у народів Північного Причорномор’я, та Приазов’я (ІХ ст. до н.е. – VII ст. н.е.)” (Лекція №1.)

План:

1. Особливості виникнення державних утворень на території сучасної України.

2. Суспільство, держава та право скіфів:

а) Утворення і розвиток держави;

б) Суспільний лад;

в) Державний апарат;

г) Джерела і норми скіфського права.

Література:

Основна:

1. Блаватский В.Д. Пантикапей. Очерки истории столицы Боспора. – М., 1964.

2. Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VІІ – І вв. до н.э. – М.: Наука, 1989.

3. Гавриленко О.А. Історія держави і права України : стародавня доба. – Харків: ХНУВС, 2011.

4. Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. – М.–Л: АН СССР, 1949.

5. Гарчев П.І. Первісне суспільство і початок державотворення на території України (до розгрому Скіфського царства). – Сімферополь: Доля, 2001.

6. Геродот із Галікарнасу. Скіфія / Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – К.: Довіра, 1992.

7. Зубарь В.М. Херсонес Таврический в античную эпоху (экономика и социальные отношения). – К., 1993.

8. Кадєєв В.І. Про державний лад Херсонеса у перших століттях нашої ери // Український історичний журнал. – Київ. - 1971. - № 9.

9. Павленко Ю.В. Раннеклассовое общество: генезис и пути развития. – К.: Наукова думка, 1989.

10.Хазанов А.М. Социальная история скифов: Основные проблемы развития древних кочевников Евразийских степей. – М., 1975.

Додаткова:

1. Василенко Г.К. Велика Скіфія. – К., 1991.

2. Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII-I вв. До

н.э. Историко-эпиграфическое исследование. – М., 1989.

3. Гайдукевич В.Ф. Боспорськое царство. – М.-Л., 1949.

4. Гавриленко О.А. Античні держави Північного Причорномор’я: біля витоків

вітчизняного права. Монографія. – Харків: Парус, 2006.

5. Гавриленко О.А. Міжнародно-правові стосунки еллінів та скіфів у

північнопонтійському регіоні // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 33. – С. 89-97.

6. Гавриленко О.А. Органи влади та управління античних держав Північного Причорномор’я з республіканською формою правління // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 26-34.

7. Гавриленко О.А. Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 2.

8. Гавриленко О.А. Історія держави і права України: стародавня доба : навчальний посібник / О.А. Гавриленко. – Харків : ХНУВС, 2011. – 64 с.

9. Гавриленко О.А. Правова регламентація договору позики в античних державах Північного Причорномор’я // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 35. – С. 79-85.

10. Гавриленко О.А. Поліс // Юридична енциклопедія. Т.4. Н-П. – К.: Вид-во „Юридична енциклопедія”, 2002. - С. 627-628.

11. Гавриленко О.А. Перші поліцейські органи на території України // Іменем закону. Громадсько-правовий тижневик МВС України. – 2007. – № 10. – С. 22-23.

12. Ручинская О.А. Право и общество античных городов Северного и Западного Понта // Античный мир. Византия: К 70-летию профессора В.И.Кадеева (Сб. науч. трудов). – Харьков: АО «Бизнес Информ», 1997. – С. 172-189.

13. Смирнов А.П. Скифы. – М.,1966.

14. Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К., 1996.

15. Хазанов А.М. Социальная история скифов: Основные проблемы развития древних кочевых евразийских стезей. - М., 1993.

1. Особливості виникнення державних утворень на території сучасної України.

Розпад первіснообщинного ладу і зародження класового суспільства. Територія України віддавна заселялася людиною. На найдавнішому стійбищі, залишки якого розкопані археологами у селі Королеве Закарпатської області, первісне людське стадо жило близько 1 млн. років тому. Пізніші людські поселення знайдено також на Кирилівській та Мізинській стоянках.

Протягом палеоліту первісне стадо змінилося родовою общиною, люди навчилися виготовляти знаряддя праці, здобувати вогонь, виготовляти одяг, будувати житло. Дальше покращення знарядь праці за мезоліту та неоліту дало поштовх розвитку суспільства, відбувся перехід від привласнюючих форм господарювання – полювання і збиральництва до відтворюючих – хліборобства і скотарства. Першими хліборобами і скотарями у межах сучасної України були племена культури лінійно-стрічкової кераміки та племена трипільської культури. Розвиток господарства поступово спричинив поділ праці на осілих землеробів та скотарів - кочівників. Перший суспільний поділ праці згодом доповнився другим – виокремленням ремесла, що в свою чергу спричинило третій розподіл – розвиток та відокремлення торгівлі. Родова община перейшла від матріархату до патріархату та до утворення великих об’єднань – племен.

Із зростанням продуктивності праці поступово відпала необхідність вести господарство спільно. Вже і сім’я могла справитися з ним. З’явилася власність, що належала включно сім’ї, тобто приватна власність. А відтак, поступово виникла і майнова нерівність між людьми. З’явилися старійшини племен і військові вожді, багаті й бідні, знатні й незнатні, виникли родини, які використовували працю військовополонених – рабів.

Зміни у родовому суспільстві сприяли поступовому об’єднанню розрізнених племен і консолідації їх у державні утворення. Серед ранніх державно-племінних об’єднань, які виникли на території сучасної України, були кіммерійці і таври.

Перші протодержавні утворення пов’язуються з особливою публічною владою, яка відрізнялася від влади всередині роду і племені тим, що організовувалася не за кровною спорідненістю, а за територіальним принципом, мала особливу матеріальну базу у вигляді податків, здійснювалася професійними урядовцями і спиралася на спеціальні установи примусу – армію, поліцію, суд. За формою перші державні утворення мали вигляд східних деспотій з рабовласницьким способом виробництва. Окремі з них належали до так званого азіатського способу виробництва з нероздільною єдністю влади та верховною власністю на землю, природні й людські ресурси, а також пануванням державного апарату над особою, яка не мала перед державою жодних прав.

Джерелами до вивчення ранньої державності та форм права на території сучасної України слугують праці Гомера, Геродота, Птолемея Олександрійського, Гіппократа, Страбона, Плінія Старшого, Корнелія Тацита, Прокопія Кесарійського, Менандра Протектора, Іоанна Ефеського, Маврикія Стратега, Йордана.

Кіммерійці.Вперше ім’я кіммерійців назвав в “Одіссеї” легендарний грецький поет Гомер. Інший давньогрецький письменник та історик Геродот в “Історії” розповідає, що в Північному Причорномор’ї на початку І тисячоліття до н.е. жили племена кіммерійців і таврів. Це перші імена стародавніх мешканців України, які дійшли до нас. В Гомеровій “Одіссеї” є такі слова: “Врешті дістались ми течій глибоких ріки океану. Там розташовані міста і країна людей кіммерійських”.

Походження означених племен до решти не з’ясовано. Окремі дослідники вважають, що це був близький до ранніх скіфів давньоіранський народ, який прийшов через Кавказ на землі України. На думку інших вчених, кіммерійці з’явилися внаслідок поступового розвитку праіранської степової зрубної культури і їхньою прабатьківщиною було Поволжя. Існує також припущення, що це були племена фракійсько-фрігійської (балканської) групи.

Зрештою, кіммерійці були скотарями і землеробами, а їхній племінний союз заселяв велику територію Причорномор’я і Приазов’я від Дністра до Дону – Кіммерію. Вони мешкали в укріплених городищах, ховали небіжчиків за складними ритуальними обрядами, створювали некрополі. Це перший народ, який мав царів, використовував знаряддя з міді, бронзи, заліза, вів торгівлю з греками, кавказькими і малоазійськими народами, здійснював напади навіть на такі далекі і могутні закавказькі держави як Урарту та Ассирія. В битві з кіммерійцями загинув ассирійський цар Саргон ІІ (705 р. до н.е.).

На початку VІІ ст. до н.е. кіммерійському протодержавному об’єднанню завдали нищівного удару численні племена скіфів, які вторглися у Північне Причорномор’я (про них – трохи далі). Кіммерійці частково переселилися до Малої Азії, а частково злилися з прибульцями і робили з ними спільні походи у Середню Азію.

Таври.Ще менше відомо історикам про племена таврів, котрі жили на півдні Криму. Греки характеризують їх як жорстоких і диких людей, що нападали на грецькі поселення в Криму. Таври займалися у долинах землеробством, в горах скотарством, а на узбережжі рибальством. Крім обробки каменю, дерева, металів, знали прядіння і ткацтво. Свої селища вони укріплювали, однак зупинити прихід скіфів, а потім греків, таври не змогли. Значна частина їхнього населення, яке не було винищене завойовниками, розчинилася серед прибульців. Однак таври ще довго зберігали власні звичаї і спосіб життя. Вони ж дали і назву отчому краю – Таврида (Таврія), що дійшла до наших днів. На думку історика П.Гарчева нащадками таврів є слов’янські племена тиверців, що мешкали згодом в південному Побужжі та Подністров’ї.

Сармати.Сармати прийшли на зміну скіфам і мало чим відрізнялися від них. Вони жили родовим ладом (з залишками матріархату) між Доном і Волгою. В ІІІ ст. до н.е. об’єднавшись у військово-політичний союз на чолі з царями та царицями, здійснили напад на Скіфію. Сарматські завойовники завдяки важкоозброєній кінноті витіснили скіфів-кочівників і підкорили місцеве осіле землеробське населення. Частина скіфів пішла на Кавказ і в Малу Азію, а ті, що встигли осісти, залишились разом з сарматами на Придніпров’ї. Ось чому в нашій мові і нині існують слова скіфо-сарматського походження: собака (слов’янське – пес), топор (сокира), хорошо (добре).

Першим повідомив про окремі сарматські племена Страбон. Найбільшими племінними групами цього об’єднання він називає меотів, язигів, сіраків, аорсів, роксоланів, а також савроматів. В письмових джерелах наймення сарматів часто переносилося на скіфів, а Птоломей Скіфію називав Сарматію. Є повідомлення про сарматське угруповання аланів. Сіраки жили в Прикубанні; язиги осіли в Паннонії; центр земель аорсів і аланів знаходився на Нижньому Доні. Сучасну Україну заселили роксолани, а згодом аорси й алани. Тобто, уже в ІІ – І ст. до н.е. сармати населяли велику степову територію. Ім’я сарматів зникло з писемних джерел в І ст. н.е., натомість з’явилася назва – алани – одного з найбільших сарматських племен. Алани утворили державно-племінний союз на узбережжі Азовського моря, між Дніпром і Доном.

У ІІІ ст. до н.е. сармати створили досить потужну державу, засновану на військовій організації, яка завдала удару Скіфському царству. В ті часи вони пережили період розквіту, але нової культури не створили, а перейняли скіфську. На території колишньої Скіфії утворилося нове державне утворення Сарматія, яке існувало з ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. н.е. Воно стало визначною силою й авторитетом у тодішніх міжнародних стосунках. У Західній Європі тривалий час, аж до ХVІІ століття, Україну називали Сарматією Європейською.

Як і скіфи, сармати займалися кочовим скотарством, жили в кибитках, вели торгівлю з греками і навіть з Індією, Китаєм та Єгиптом. Значні прибутки племінній знаті давали постійні війни. Тісні стосунки мали сармати з грецькими містами - полісами, які виникли у Північному Причорномор’ї. В ІІІ ст. н.е. під ударами римських легіонів та племен готів і гунів сарматський союз припинив існування.