Ідея та тема художнього та журналістського твору.

Date: 2015-10-07; view: 1296.

ЛЕКЦІЯ на тему

«Ідейно-тематична парадигматика художнього та журналістського твору»

План:

1. Ідея та тема художнього та журналістського твору.

2. Образ автора: композиційно-мовленнєвий аспект.

3. Утілювання у журналістських матеріалах вдалих образів

4. Комунікація з літературою: як зрозуміти літературний твір

1. Задум, випереджаючи всю наступну роботу журналіста над майбутнім матеріалом, уже на початкових етапах творчості представляє його мікромодель. Ця стадія безпосередньо пов'язана з пошуком оригінальних ідей, думок, образів, деталей, життєвих фактів і т. п. Саме з цих різнорідних складових задум насичу­ється життєвим матеріалом, з якого і виникає майбутній твір. Тому і письменни­ки, і журналісти приділяють серйозну увагу накопиченню життєвого матеріалу. Спостережена в житті деталь може лягти в основу задуму, але найчастіше цьо­го недостатньо.

Марсель Пруст пояснював: «Художній талант подібний за своєю дією до тих надзвичайно високих температур, які мають силу розкладати комбінацію атомів і групувати їх в абсолютно іншому порядку. Відповідно до іншого типу з'єднань».

2. Висування гіпотез необхідне для того, щоб зробити пошук фактичного матеріалу більш цілеспрямованим, а задум майбутнього твору більш визначеним. Гіпотези можуть містити в собі також думки журналіста про життєву ситуацію, йо­го уявлення про об'єкт, припущення з приводу виникнення тих або тих супереч­ностей і т.п.

3. Ідея журналістського твору передбачає активну позицію адресанта щодо адресата, оскільки оцінка тих або тих подій і головних фігурантів цих подій вхо­дить у завдання автора.

Ідея твору (за Г. Лазутіною) — головна думка твору, що витікає з його ціліс­ного сприйняття.

Ідея — це відкриття автора, яке він через свій текст робить надбанням людей. Якщо коротко, тема — те, про що твір, а ідея — те, що і навіщо говорить автор з цього приводу.

Характерна риса ідеї журналістського твору полягає в тому, що, вона завжди містить у собі дві складові:

1. Інформація про систему цінностей, на які спирається журналіст. Завдяки цьому адресат має можливість порівняти їх з власними цінностями і прий­няти або не прийняти авторську оцінку. (Опорна).

2. Друга складова ідеї — інформація, вироблена безпосередньо під час засво­єння реальної конкретної ситуації, що допомагає віднайти зовнішні або внутрішні дії з метою вирішення проблеми, тобто власне журналістська інформація. (Робоча).

За термінологією дослідника Є. Проніна, це — опорна ідеятексту та його робоча ідея.

4. Тема ніколи не народжується спонтанно. Вона завжди — результат досвіду: чи то прочитав щось і — за принципом чим більше знаєш, тим більше хочеться зна­ти — починаєш шукати. Чи часто в матеріалах преси знаходиш запитання, на які, можливо навмисно, немає відповідей. Виникає бажання знайти і все розповісти. Узагалі пошуками нових тем змушують займатися три чинники: бажання здивувати, тобто розповісти про старе по-новому, бажання розібратися з питаннями не­байдужими і, мабуть, найголовніше — наївне прагнення до справедливості (віра в те, що слово може боляче бити і виправляти). Є, звичайно, і четверте — хочеться просто не загубитися в потоці безликої інформації. Буває, якоюсь темою «захворі­єш», і тоді з'являється азарт. Для мене будь-яка тема — це передусім проблема: те, що найбільше хвилює громадськість. Тому завжди прагну вміло (а не галасливо) розв'язати в матеріалі те чи те протиріччя, проаналізувавши його з усіх сторін.

5. Документи можуть служити:

• самостійним джерелом інформації для журналіста;

• засобом перевірки даних, зібраних з допомогою інших методів;

Робота над документами передбачає їх класифікацію, з'ясування достовір­ності наявних у них відомостей, логічний аналіз самих текстів. Документи класифікують:

• за способом їх фіксації (рукописні, друковані, кіно- і фотодокументи, на електронних носіях);

• за типом фіксації (особисті й громадські),

• за статусом (офіційні та неофіційні),

· За способом одержання документа (такі, що поширюються вільно, наприклад, різні програми, тези доповідей, статистичні збірники і спеціально замовлені або цільові, створені на замовлення редакції чи окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи документів,

· За ступенем близькості до описуваного об'єкта (первинні, що відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, що складені на основі інших документів).

2. Образ автора: композиційно-мовленнєвий аспект

У галузі методології, теорії і методики журналістикознавчих досліджень ни­ні яскраво викристалізувалися такі вузлові проблеми: а) слово і обр;п; б) мова і мовлення; в) мовлення і мислення; г) естетична функція публіцистичного тексту; д) індивідуальний стиль публіциста і проблема образу автора тощо.

У поетиці публіцистичного/журналістського твору, його образній структурі вершинними є власне публіцистичний образ і образ автори.

Багато вчених погоджуються з тим, що образ автора захований передусім у глибинах композиції та стилю. За основу при цьому береться композиційно-мовленнєвий рівень. «Композиція, - за Ейзенштейном, - і є побудова, яка в першу чергу служить тому, щоб утілити ставлення автора до змісту і одночасно змусити читача (глядача) так само до цього змісту по< ганитися», тобто саме в своєрідно­сті мовленнєвої структури образу автора глибше і яскравіше виражається стиліс­тична єдність композиційного цілого.

Виникає закономірне запитання: що треба розуміти під образом автора та його мовленнєвою структурою? Не маючи на меті вичерпно і абсолютно точновизначити термін «образ автора», що нині чи й можливо, обмежимося його робо­чим трактуванням у аспекті розв'язуваної проблеми. На нашу думку, образ авто­ра — це авторська думка = ідея в «живому житті» публіцистичного твору, яка пронизує і спонукає всі системно-образні відношення в динаміці та діалектиці оповіді. Це «внутрішній образ автора», концентроване вираження суті твору, ав­торський кут бачення, авторський погляд, авторський прояв автобіографізму, ав­торське ставлення, яке пронизує і цементує весь твір.

Мовленнєва структура образу автора — це власне мовленнєвий лад конкрет­ного твору в діалектичній єдності з його динамічним, комунікативно-цілісним ідейним змістом; мовленнєвий лад, який утілює, формує і виражає наскрізну ав­торську ідею, що виявляється в ієрархії багатьох ідейно-тематичних ліній. Зви­чайно, образ автора не конкретна і навіть не історико-публіцистична особистість, хоча в практиці автобіографічної публіцистики вона проявляється зримо і випук­ло. Образ автора в широкому розумінні — це соціально детермінована точка зору творчої індивідуальності, суб'єктивний бік відображеної дійсності.

У межах цілісної організації публіцистичного/журналістського твору важливі не стільки елементи самі по собі, скільки їх роль і функція. Вартість мовного і мовленнє­вого засобу визначається тим, наскільки ним прояснюється авторська думка = ідея.

Водночас варто зазначити, що найвиразніше голос автора звучить у лірично-публіцистичних висловлюваннях. Саме в найрізноманітніших формах внутріш­нього мовлення (діалогізованого і монологічного) нуртує найглибинніша індивіду­ально-авторська думка, формування і виявлення якої пов'язано передусім з компо­зиційно-мовленнєвим рівнем. Композиційно-мовленнєвий рівень співвідноситься з гносеологічною функцією «образу автора» і втілює семантичну інформацію.

Зрозуміло, що образ автора тісно пов'язаний з композиційним, емоційно-ви­разним способом розкриття теми і перебуває в прямій залежності від мови та сти­лю, тобто «емоційного підтексту».

Образ автора — не звичайний «образ», «характер» у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає її особливості.

Образ автора — не самоціль у творі. Журналіст, виконуючи творчу місію, не прагне до цього. Текстові й нетекстові показники, особливості в цілому виплива­ють із ситуаційної ролі автора, його контактів з матеріалом і аудиторією. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації, і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача.

Характер образу автора в журналістиці має першочергове значення при вивчен­ні індивідуального стилю. Однак треба мати на увазі й такий аспект авторської поведінки, як його ставлення до предмета відображення і його «власна» участь в оповіді. Типологічні варіанти характеру «образу автора» засвідчують: він поза подіями, або їх безпосередній учасник, або автор «перевтілився» в героя. Отже, образ автора можна трактувати як такий, що об'єднав у творі всі прямі й дотичні прояви особис­тості журналіста, його індивідуального стилю, ставлення до героїв і подій.

3. Утілювання у журналістських матеріалах вдалих образів

Безпосередній емоційний вплив на людину справляють не тільки образи, описані журналістом, а й, образи, змальовані письменником, художником і ін. Незважаючи на те, що журналістику вивели зі складу філологічних дисциплін, розширивши її до соціальних комунікацій, вона не перестає бути творчою дис­ципліною. І тому вона спрямована на створення образної системи розуміння сві­ту (звичайно, йдеться про аналітичну і художньо-публіцистичну журналістику, яка в США та країнах Західної Європи так і називається АКТ — мистецтво).

Образ має неабиякий вплив на свідомість читача, оскільки він складається з найяскравіших деталей і працює на емоційному рівні. Людська свідомість реагує лише на те, що їй близьке, або викривлено підсилене. Будь-який образ складаєть­ся з відомої та нової інформації. Нова інформація в журналістиці — це, як пра­вило, факти — текстові або навіювані. Якщо журналіст намагається створити яскраву картинку, то найкраще співвідношення між новою та відомою інформа­цією — це 3x1.

Для журналіста надзвичайно важливо слухати і чути свою аудиторію; володіти запасом лексики вже хоча б для того, аби комфортно почувати себе, спілкуючись з різними категоріями насе­лення, уміти розмовляти мовою того соціального прошарку, для якого і про який він пише. Багатий словниковий запас робить журналістський матеріал яскравим, цікавим, змістовним, дієвим і ефективним, що приваблює аудиторію.

Найкращий метод збирання афоризмів і крилатих висловів — уважне спілкування з різними верствами населення. Це означає, що журналіст насамперед по­винен уміти слухати і чути свою аудиторію.

Не варто забувати журналістові і про художню літературу. Пишучи для конкретного ЗМІ, він неодмінно послуговується певними мовними кліше і штампа­ми. Це призводить до того, що його матеріали стають нецікавими, однотипними.

4. Комунікація з літературою: як зрозуміти літературний твір

Під час сприйняття літературного твору радимо розглядати:

1. Психологічні аспекти.

А) Уявіть себе на місці героя та поставте собі запитання: як би ви самі діяли в такій ситуації на місці героя і чому? Які людські якості притаманні герою, що він учинив саме так? Можливо, у вас є знайомі з подібним характером і людськи­ми якостями — порівняйте їх з героєм літературного твору.

Б) Яка мораль цього твору? Які висновки ви можете для себе зробити, про­читавши про пригоди героїв? Розкажіть про це друзям.

В) Якщо описане в літературному творі відбувалося в іншому столітті, то треба провести аналогію із нинішніми обставинами, ситуацією, існуючими по­глядами. Що відтоді змінилося, а що залишилось таким же і чому?

2. Лексику, якою користується автор.

Кожний автор має свою, неповторну, притаманну тільки йому лексику, якою він користується в процесі своєї творчості. Саме тому твори О. Пушкіна легко відрізнити від творів М. Лєрмонтова, І.Котляревського від І.Костомарова, Т. Шевченка від І. Франка, Гюго від Стендаля і т. д.

3. Художні тропи, образи.

Художні тропи й образи мають безпосередній вплив на читача. Тропи худож­ньо збагачують текст, а образи — стимулюють уяву.