Мария Милославская ---------------Алексей Михайлович ---------- --------Наталья Нарышкина

Date: 2014-04-05; view: 572.

Фактор 4. У такій ситуації Б. Обама ризикує стати заручником завищених очікувань від свого нового близькосхідного курсу. Вже зараз на його адресу лунає жорстка критика, згідно з якою політика нової адміністрації на Близькому Сході не наповнена дієвими програмами й конкретними ініціативами, необхідними для реалізації задекларованих у „каїрській промові” завдань. Це може призвести до ще більшого, ніж у попередні роки, сплеску антиамериканських настроїв у регіоні.

Таким чином, можна констатувати, що прихід до влади в США адміністрації Б. Обами та її нова близькосхідна стратегія не призведуть до стабілізації регіону у короткостроковій перспективі. Близький Схід і надалі залишатимется одним із найбільш вибухонебезпечних районів світу й являти загрозу світовій стабільності.

3. Країни Латино-Карибської Америки в зовнішньополітичних інтересах (JIKA) США

Наше ставлення до латиноамериканських держав залишається значною мірою стереотипнее, яке не виходить за межі розмов про футбол, карнавал і «мильні серіали». Але С.Хантінгтон у своєму «Зіткненні цивілізацій» виділяє латиноамериканську цивілізацію в якості самостійної поряд з сімома іншими і вперше вивів її тим самим за межі «західної цивілізації», частиною якої її вважали. Але виявилось, що 200 років для країн регіону було замало, щоб дорівнятись до економічних, соціальних та політичних показників країн Північної Америки - США та Канади.

Перша особливість латиноамериканської підсистеми міжнародних відносин полягає у тому, що стан економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країн ЛКА віддзеркалює периферійну обумовленість їхнього розвитку, яка більш залежна від зовнішніх впливів, ніж це притаманно країнам першого ешелону, так званих центрів світової політики й економіки.

Така залежність позначається на характері зовнішньої політики держав ЛКА, на змісті їх міжнародних відносин. Це конкретно проявляється в обмеженій автономності зовнішньополітичної діяльності країн регіону, в акценті на внутрішньорегіональні або ж локальні проблеми. Звідси країни ЛКА не є членами «клубу» глобального регулювання. Разом з тим, регіон оцінюють сьогодні як свого роду резерв нарощування впливу. Особливо цей варіант можливий, якщо група країн ЛКА підтримає той чи інший центр світової політики.

Друга особливість полягає у наявності так званих «порогових країн», які через наявність вагомого потенціалу при відповідному збігові обставин можуть бути кооптовані у перспективі до «клубу» глобального регулювання. Такі шанси має передовсім Бразилія і до певної міри Мексика. Щоправда, допуск до «клубу» залежить від самих цих країн, їхньої можливості нарощувати національний економічний і науково-технічний потенціал. З іншого боку, чи захочуть члени «клубу» демократизувати міжнародні відносини і самих себе, чи захочуть вони перерозподілити відповідальність у світових справах.

Проміжне, або ж серединне, місце ЛКА у світовій ієрархії дозволяє сказати, що інтереси і підходи держав цього регіону значною мірою кореспондуються з позиціями країн Азії та Африки, які відносяться до групи країн, що розвиваються. Це стосується найменш розвинених країн світу - Болівії, Гаїті, Гондурасу. Ці країни зорієнтовані на співпрацю з колишніми метрополіями.

Останнім часом відновились широкі зв'язки Іспанії з латиноамериканськими державами. Традиційними стали саміти держав ібероамериканського світу (ЛА і країни Іберійського півострова). Так формується нова міжнародна спільноста, яка може впливати на світову політичну ситуацію. Бразилія, наприклад, входить до складу лузофонного співтовариства - об'єднання португаломовних країн Європи, Африки і Америки, де вона відіграє провідну роль.

Характер включення країн ЛКА в систему міжнародних відносин диктується цивілізаційними особливостями. Мається на увазі етнічний склад та домінуючу релігійну орієнтацію населення. Достатньо сказати, що ЛКА - один з найбільших католицьких регіонів світу. Звідси маємо схильність латиноамериканських спільност до західних християнських цінностей. Наголосимо на особливій увазі Ватікану до цього регіону. Етнокультурна і мовна близькість - основа співпраці з Іспанією, а у випадку Бразилії - з Португалією. Італія має достатньо численну діаспору в ЛКА - в Аргентині, Бразилії, Венесуелі.

Водночас, відчуваючи обмеженість «переговорного потенціалу», економічну вразливість своїх позицій на світовій арені, країни ЛКА об'єктивно зацікавлені в альтернативних варіантах міжнародного партнерства. Коли існував СРСР, то він був противагою гегемонії США в регіоні. Сучасна Російська Федерація не може скласти нині конкуренцію Штатам.

Звідси випливає один з сучасних орієнтирів зовнішньої політики країн ЛКА, а саме: а) концепція «відкритого регіоналізму»; б) колективні дії на регіональній чи субрегіональній базі; в) розвиток співпраці з партнерами поза межами Західної півкулі.

Нарешті, виділимо низку основних напрямків у міжнародних зв'язках ЛКА: північноамериканський і дотичний до нього міжамериканський; внутрірегіональний; європейський, маючи на увазі насамперед Європейський Союз; азійсько-тихоокеанський, в тому числі двосторонні відносини з ключовими державами цієї зони - Японією і КНР, стосунки з Росією та іншими країнами СНД; співпраця по лінії Південь-Південь; діяльність в ООН та в інших організаціях світового масштабу.

Адміністрація Дж.Буша-молодшого (2001-2009) - перша в історії США, для якої відносини з латиноамериканськими країнами перестали бути пріоритетними. Але, з іншого боку, у Штатах нині проживає понад 35 млн. латиноамериканців. Це майже стільки ж, скільки і афроамериканців. Одним з головних подразників у відносинах США і низки латиноамериканських держав: виробництво і транзит наркотиків і відмивання наркодоларів. Так, через мекеикано-американський кордон йде 70% наркотичного зілля, через карибські країни 30%. Колумбія постачає 70% світового кокаїну.

Разом з тим Дж.Буш-молодший розкритикував латиноамериканську політику свого попередника, який, на його думку, перебрав дозу у закликах щодо дотримання моральних цінностей і не був цілеспрямованим у забезпеченні інтересів США у цьому регіоні.

Дж.Буш-молодший проголосив принципово прагматичну лінію, спрямовану на: розв'язання конкретних завдань безпеки і стабільності демократичних інституів на південь від Ріо-Гранде; на зміцнення борогтьбиз міжнародним тероризмом і наркотрафіком. Основна економічна мета полягала у реалізації проекту свого батька-президента «Ініціативи для Америк», тобто створення Зони вільної торгівлі Америк (AJIKA, або ФТАА), запланованої на 2005 рік. Це мав би бути найбільший у світі спільний ринок - 800 млн. осіб і 13 млрд. дол. ВВП. Латиноамериканські країни поділяють загалом задекларовані цілі проекту, оскільки доступ на колосальний американський ринок, так само як і доступ до найбільшого джерела нових технологій є надто привабливим для країн регіону, особливо Мексики та країн Центральної Америки і Карибського басейну. Водночас існує серйозна пересторога щодо вірогідності того, що США своєю могутньою економічною потугою задушать господарські системи своїх південних сусідів. Особливо в цьому плані струбована Бразилія, яка прагне зберігти за собою самостійну роль у світовій економіці і політиці і отримати шанс на створення власної зони впливу в регіоні. Звідси, Бразилія пропонує вести переговори з США на колективній основі ( а не індивідуальній) і таким чином збільшити «свій переговорний потенціал» і більш ефективно відстоювати свої позиції. Якщо врахувати, що Бразилія є співголовою з боку ЛКА переговорного процесу, тоо цим мандатом бразильський президент Лула де Сільва повинен скористатися.

Ці перестороги пролунали чітко після подій 11 вересня 2001 року у поміркованому виступі бразильського президента Ф.Е.Кардозо. Тези його промови зводилися до наступного: 1) у боротьбі з міжнародним тероризмом не можна обмежуватися лише силовими методами; 2) необхідна увага світового співтовариства до переборення об'єктивних причин активізації тероризму; 3) причини тероризму криються у колосальному розриві між рівнями економічного розвитку провідних та розвиткових країн.

Більш радикально виступили президент Венесуели Уго Чавес і лідер Куби Ф.Кастро, який, зокрема, нагадав Дж.Бушу його вислови про «держави-парії», про терористичну «вісь зла».

Якщо у більшості випадків латиноамериканські держави підтримали акції США в Афганістані, то при обговоренні в ООН питання щодо превентивної війни проти Іраку Мексика (непостійний член Ради Безпеки ООН), незважаючи на тиск з боку Вашингтона, і те, що 80% її зовнішньоторговельного оббігу припадає на ринки США і Канади, не підтримала резолюцію №1441 РБ ООН. Так само поступили і Чилі, не побоявшись того, що конгрес США може не ратифікувати американо- чилійську угоду про вільну торгівлю.

Загалом країни JIKA сприймають США на початку XXI сторіччя як безумовного арбітра, як лідера Західної півкулі, асиметрично-партнерські відносини з яким не мають альтернативи.

ІІІ.Висновки(час на запитання, підсумок лекції, завдання на наступне заняття) 5 хв.

Загальний висновок до лекції:

В найближчу чверть століття Сполучені Штати вже не матимуть такого впливу, як вчора. Американська зовнішня політика більше не гратиме вирішальну роль. Але це буде не радикальний відхід, а скоріше не настільки загальне присутність. Америці, яка домінувала в міжнародній політиці протягом останніх 70 років, доведеться рахуватися з новими державами, в першу чергу з Китаєм. Але це не головна причина прогнозованого ослаблення американського впливу на світові питання. Головна причина - гроші. У Сполучених Штатів більше немає коштів для гіперактивної зовнішньої політики, яку вони проводили в другій половині XX століття. Вони будуть менше втручатися в міжнародні питання, тому що вони «розорені».

Мария Милославская ---------------Алексей Михайлович ---------- --------Наталья Нарышкина

Федр Иван Софья Петр Наталья

ТРИУМВИРАТ 1682 – 1689 г.г. (Иван V до 1696 г.)

Иван V (1666 – 1696 г.г.) – сын царя Алексея Михайловича. Болезненный и неспособный к государственным делам, он был провозглашён царём в 1682 г. Вместе с младшим братом Петром. До 1689 г. За них правила сестра – царевна Софья. После 1689 г. Единолично правил Пётр I. Правление Ивана V было номинальным.

2. Азовские походы:

Цель: выход к Черному морю.

1695 г. – 1-й поход на Крым с целью взятия Азова – неудачный.

1696 г. – 2-й поход – возглавил А.С. Шеин – взятие Азова (но полностью закрепиться еще не было сил).

1. Великое посольство 1697 – 1698 г.г. (Ф.Я. Лефорт, Ф.А. Головин, П.Б. Возницын)

Цель: 1.Поиск союзников в для борьбы с Турцией; 2. Знакомство с порядками европейских стран.

Итоги:Великое посольство не привело к созданию антитурецкого союза, но утвердило Петра в намерении борьбы со Швецией за выход к Балтийскому морю. Наметились и союзники в этой борьбе. Из-за границы Петр приехал с твердым намерением добиться скорейшего преодоления Россией отставания от западноевропейских стран. Для этого, по его убеждению, следовало реформировать российское общество.

Северная война 1700 – 1721 г.г. (п. 14).

Цель: выход к Балтийскому морю (все восточное побережье Балтики контролировала Швеция).

1699 г. – был заключен Северный союз в составе России, Дании и Саксонии (против Швеции)

1700 г. – начало войны. Первый этап – неудачи.

1700 г. – разгром русской армии под Нарвой.

В 1702 году русские взяли Нотебург (Ореше­к) в устье Невы à Шлиссель­бург («ключ-город»).

Г. - на Неве заложен Санкт-Петербург.

Реорганизация армии: Уроки «нарвской конфузии» показали необходимость ускорения реформы армии.

Основой новой армии стали «потешные» полки — Семеновский и Преображенский.

Начало в 1699 году: Армия стала регулярной, служба была практически пожизненной; вводились полки «нового строя».

Указ 1705 года завершил строительство новой армии: формировалась на основе рекрутской повинности.

1701 – 1704 г.г. на Урале заводчиками Демидовыми были построены первые крупные металлургические заводы. Создавались казенные мануфактуры по выпуску пороха, стрелкового оружия, а также сукна для обмундирования.

Для обучения офицеров: навигацкая (военно-морская), артиллерийская, инженерная, иностранных языков, хирургическая школы. Многие дворяне были направлены на обучение военному делу за границу.

1716 г. - «Устав воинский» (позже появился аналогичный «Устав морской»).

В 1708 г. На Балтике был спущен на воду первый 28-пушечный фрегат (всего около 900).

В результате военных реформ Россия превратилась в одну из великих военных и морских держав Европы.

1709 г. – Полтавская битва: Победа русских. Карла XII бежал в турецкие вла­дения => «Непо­бедимая армия» Карла XII перестала существовать. Перелом в войне.

В 1711 году Турция объявила России войну. Турция окружила лагерь русских на реке Прут.

По условиям перемирия: Россия возвращала Турции Азов, соглашалась не препятствовать возвращению Карла XII в Швецию, не держать своих войск в Речи Посполитой. Турция соглашалась выпустить русскую армию из окружения и сохранить за ней знамена и оружие, включая артиллерию.