Архітектурні принципи побудови КМ

Date: 2015-10-07; view: 478.

Класифікаця КМ

Географічна площа: Локальні, регіональні, глобальні

Сфера застосування: офісні, промислові, побутові

Комплекс архітектурних рішень: Arpanet, Ethernet,Token Ring

Топологія : шинна, кільцева, зіркоподібна, деревоподібна, повнозвязна

Фізичне середовище передавання: мережа з симетричним, коаксіальним, волоконно-оптичним кабелем та інфрачервоним, мікрохвильовим каналами, скрученою парою.

Метод доступу до фізичного середовища: мережі з опитуванням, маркерним доступом, суперництвом, визначенням регістру.

Набір протоколів: TCP/IP, SPX/IPX.

Реальна система – це сукупність одного або кількох комп'ютерів відповідного програмного забезпечення, периферійного обладнання, терміналів, персоналу, яка є повністю автономною і опрацьовує та передає інформацію. Якщо система не приєднана до мережі, вона є автономною

Реальна остаточна система – виконує в мережі функції станції …, тобто є джерелом або споживачем інформації.

Відкрита система= побудована та діє з дотримання вимог міжнародних стандартів

Для зовнішнього спостерігача, приєднаного через мережу до відкритої системи не є суттєвим апаратні особливості комп'ютера, операційні системи та організація обчислювального процесу в інших реальних остаточних системах

Комунікаційна система – це реальна відкрита система, яка забезпечує обмін даними між абонентськими системами у відкритій інформаційній системі.

Абонентська система – це реальна відкрита система, яка є постачальником або споживачем ресурсів мережі, забезпечує доступ до них користувачів та керує взаємозв'язком відкритої системи. Ініціаторами та учасниками обміну інформацією в абонентських системах є прикладні процеси

Прикладний процес – це процес у реальній остаточній системі, який опрацьовує інформацію для визначених потреб

Прикладні процеси бувають різного походження:

дії оператора з терміналом

програма доступу до БД

програма керування технологічним процесом

Зв'язок між прикладними процесами реально реалузіють за допомогю середовища передавання даних

Середовище передавання даних – сукупність ліній передачі даних та іншого обладнання, яке забезпечує передавання даних між остаточними системами. Частота прикладного процесу, яка відповідає за організацію зв'язку називається прикладним об'єктом

Між прикладними об'єкутами в мережі є сполучення яке пролягає через середовище зв'язку відкритих систем

Структуру середовища зв'язку відкритих систем визначає стандарт 7498 ISD.

Середовище має скл. набір функцій.

Створюючи його необхідно дотримуватись ієрархічного підходу, який полягає в наступних принципах:

· функція передавання дуже складн, тому доцільно розділяти іі на рівні

· кожен рівень виконує конкретний скінчений набір завдань

· межі між рівнями проводять та, щоб обмін був мінімальним

· рівні описують так, щоб зміна одного рівня не спричинали зміни інших

Для локалізації функції на кожному рівні визначають понятті об'єкта рівня. Підсистема N-рівень може складатись із однієї або кількох об'єктів. Між об'єктами 1 рівня N у різних реальних системах налагоджується N-сполучення. Крім верхнього, кожен N-рівень забезпечує для вищого суміжного з ним N+1 рівня N-послуги. Сукпність послуг N-рівня називають N-сервісом. Якщо певний N-об'єкт не взмозі подати послуги потрібні N+1 об'єтові, він викликає інший N-об'єкт для допомоги, використовуючи сервіс N+1 рівня.

Зв'язок між об'єктами 1N-рівня відбувається за допомогою M-протоколу

Протокол– це набір семантичних та синтаксичних правил, який визначає поведінку об'єктів під час їхньої взаємодії.

Протоколи стандартизують в першу чергу, оскільки об'єкти, пов'язані з протоколом є в різних системах. Об'єкти суміжних рівнів в 1 системі взаємодіють один з одним через спільну межу, яку називають інтерфейсом.

Інтерфейс– це межа між двома рівнями, яка має певні фунеційні характеристики

Для локалізації місць де подається сервіс використовують поняття сервісного пункту доступу. У кожний момент часу до N-СПД приєднано тільки один N та N+1- об'єкт, може прижднуватися до різних N-СПД, кожен з яких має свою аодресу. N+1 –об'єкт надає для передавання в N-об'єкт блок даних, який називається інтерфейс ним. N-об'єкт, додає до нього інформацію керування і формує N-протокольний блок даних. Передавання інтерфейсного блоку даних завжди відбувається між двома об'єктами двох суміжних рівнів в одній системі, а протокольного між 2 об'єктами 1 рівня 2 різних систем.

Під час передавання даних кожен рівень дописує до отриманого від вищого рівня інтерфейсного блоку свою службову інформацію, формуючи таким чиноа протокольний блок даних.

Службову інформацію, яка дописується перед інтерфейс ним блоком називають заголовком, а ту, що після – кінцівкою. У заголовку записується дані, які доцільно опрацьовувати в першу чергу, а в кінці дані, які потрібні для повного отримання блоку

Під час приймання даних кожен рівень аналізує заголовок та кінцівку отриманого блоку, виконує відповідні дії, зумовлені протоколом та передає блок вищому рівню протоколу, попередньо вилучивши з нього свій заголовок та кінцівку.

Вищий рівень протоколу виконує аналогічне опрацювання отриманого блоку