Наголошування слів.

Date: 2015-10-07; view: 548.

Вправа 5

Вправа 4

Вправа З

Рухи язика від щоки до щоки всередині рота (5-6 разів).

Губи складені в трубочку - "хоботок". Рухати "хоботком" праворуч - ліворуч. Щоки нерухомі, їх притримуємо долонями (10разів).

"Хоботок" рухається по колу (праворуч - ліворуч - вліво - вниз).

Грамотне наголошування слів - одна з найприкметніших ознак культури мови оратора

В українській мовінаголос (тобто виділення певними фонетичними засобами одного зі складів у межах слова або словосполучення) може бути словесним, логічним, або смисловим, емфатичним (емоційно-розрізнюваль- ним).

Для досягнення виразності мовлення, як і для виразного читання, треба не забувати, що в фонетичному аспекті наголос є: музичним, динамічним (силовим, видиховим), монотонним чи політонічним, висхідним, нисхід- ним чи висхідно-нисхідним - нисхідно-висхідним, двовершинним, дво­полюсним, рівним; у морфологічному аспекті - рухомим чи нерухомим (різномісним, вільним, традиційним), подвійним (дублетним), видільним, головним чи другорядним (побічним, допоміжним), ритмічним, закри­тим - відкритим та ін. За місцем розташування відносно різних одиниць мови наголос буває складовим, словесним, фразовим, мовленнєвого так­ту, об'єднуючим.

Основні функції наголосу такі:

· об'єднувальна - формує фонетичну єдність слова; навколо наголо­шеного складу групуються ненаголошені; у слові наголос може бути коре­невим, префіксальним, суфіксальним, флективним;

· розчленовувальна - розмежовує слова в мовленнєвому потоці (це особливо важливо для мов з фіксованим наголосом); цю роль виконує і логічний наголос, і смислорозрізнювальний фразовий (як би - якби; теж - те ж; зате - за те; суспільно корисний, різко окреслений, абсолютно сухий);

· словорозрізнювальна - розрізняє слова одного звукокомплексу, але різного значення (омографи): мука - мука, замок - замок, клени - клени.

Це варто знати

Словесний наголос у різних мовах має свої особливості. Насамперед цс стосується його місця в слові: у деяких мовах він має закріпленість за певним складом, у деяких є вільним і може припадати на будь-який склад. Закріплюватися наголос може за першим складом (чеська, словацька, угорсь­ка, естонська, фінська, латиська, дрсівідійська, монгольська, чеченська мови), за другим (лезгинська), за передостаннім (польська, марійська, малайська), за останнім (французька, вірменська, удмуртська, нанайська, тюркські). У таких мовах, як німецька й англійська, наголос має тенденцію до закріп­лення на першому складі, а в іспанській та італійській - на передостанньо­му, винятки із цієї системи трапляються порівняно рідко. Закріпленість наголосу за певним складом може розвиватися в мові під дією її контактів із іншими мовами, де таке закріплення є традиційним. Так трапилося з ла­тиською мовою, у якій під впливом мов фінно-угорської мовної сім'ї уста­лилося наголошування першого складу в слові [58, с. 97-98].