Фітомеліоративні особливості лісу

Date: 2015-10-07; view: 540.

Фітомеліоративна особливість лісу полягає в тому, що він здатний "завойовувати" території. Цю його властивість описує Г.Ф.Морозов у своєму "Вченні про ліс" (1925) у розділі "Поширення лісу": "Ліс засвоює територію, досі ним не зайняту, двома способами: 1) за допомогою піонерів із деревної і чагарникової рослинності; 2) за допомогою свого узлісся".

Г.Ф.Морозов на численних прикладах показує, як піонерні види, а серед них чагарники (рокитник, терен) і легконасінні та малі дикорослі осика, береза, вільха сіра, за порівняно короткий відрізок часу заселяють степові простори. З часом з-під розрідженого намету цих заростей почнуть з'являтися суто лісові породи, такі, як дуб, клен, ясен тощо. Ще один приклад — це високогірні місцевості, де після рубки лісу водяні потоки змили ґрунтовий шар, заростають спочатку сосновим сланцем, який добре переносить морози, навали снігу та лавини. Під наметом сосни поступово знову утворюється ґрунт, який і заселяють деревні породи — ялина, кедр та ін.

"Природа при цьому не обмежує себе часом, який є дорогим елемен­ом у господарстві, — звертає увагу Г.Ф. Морозов, — а тому, наслідуючи природу, по суті справи лісівник має постаратися скоротити цю попередню стадію обліснення: в багатьох випадках він має можливість разом з цінними породами внести більший чи менший процент цих витривалих, пристосованих до первинних умов рослин".

Інший спосіб завоювання лісом сусідньої безлісної території відбува­ється з участю власного узлісся, яке поступово насувається на степ, на поле, на переліг. Г.Ф. Морозов цей наступ на відкритий простір, шлях і розростання узлісся пояснює кількома причинами:

у складі узлісся є такі чагарникові та деревні породи, які здатні розмножуватися за допомогою кореневих паростків;

узлісся і сусідній з нею безлісний простір за своїм становищем пере­зувають у сприятливих умовах росту і відновлення (добре зволоження і освітлення).

Лісівничий інтерес до цього явища, на думку Г.Ф.Морозова, полягає з тому, що в місцях, "де розведення лісу є утрудненим, слід користуватися при створенні масивів, так би мовити, забезпеченим способом, тобто створювати масив постійним примиканням одної смуги до іншої".

Як бачимо, лісова фітомеліорація, як у першому, так і в другому знпадках може мати такий характер: природний — самозарощування безлісних територій деревно-чагарниковою рослинністю та штучний — створення лісових культур. Останній використовують тоді, коли само­зарощування з позиції часу є неефективним, крім того, лісові насадження вегетативного походження біологічно менш стійкі і, як правило, ни­зькопродуктивні.

Створення і вирощування лісових культур — це активний фітомеліоративний процес, який, крім середовищетвірної дії, має важливе лісо­господарське значення. Створення лісових культур забезпечує оптимальний склад майбутніх деревостанів з включенням у них як аборигенних, так і інтродукованих видів.

Лісові культури створюють трьома методами — посівом, посадкою і комбінованим, які здійснюють за спеціальними технологіями. Під час садіння використовують вирощені в розсадниках сіянці та саджанці дерев і чагарників. Створення лісових культур, методи і способи повністю залежать від умов місцезростання.

Лісові фітомеліоративні посадки здійснюють у слабозмінених, серед-ньозмінених, сильнозмінених (порушених) та дуже сильнозмінених (дуже порушених) місцезростаннях.