Біоценотичні стосунки

Date: 2015-10-07; view: 627.

Поряд з абіотичними факторами (ґрунтово-гідрологічним та кліма­тичним) на долю лісових культур впливають біотичні, особливо внутрівидова і міжвидова конкуренції та тваринне населення, що заселяє заліснену ділянку. Тому, розробляючи проект лісових культур, лісівник чи озеленювач має брати до уваги біоценотичні фактори.

Серед найважливіших біоценотичних факторів Д.В.Воробйов і Б.Ф.Остапенко (1979) виділяють і обґрунтовують такі:

взаємодія деревних і чагарникових порід на лісокультурній ділянці;

вплив чагарникової, трав'яної, мохової та лишайникової рослинності на приживання рослин культури;

значення мікрофлори ґрунту, в тому числі ґрунтових грибів;

значення тваринного населення і передусім ґрунтової фауни.

Взаємодія деревних і чагарникових порід. Залежно від біотичних осо­бливостей порід, які добирають для створення лісової культури, а також тих, які вже ростуть на лісокультурній ділянці, взаємини рослин можуть бути різними: корисними і негативними. Тут слід брати до уваги лісорослинні умови ділянки і вік створюваних насаджень.

Негативну роль можуть відігравати другорядні дерева і чагарники за таких обставин:

жорстка конкуренція рослини за вологу, що спостерігається в сухих і дуже сухих типах місцезростання;

жорстка конкурентна боротьба за "площу живлення", в яку вступають з головними породами підріст і поросль супутніх порід, включаючи потужні механізми своїх густозаселених кореневих систем;

жорстка боротьба підросту і чагарників за світло, особливо коли сіянці чи саджанці світлолюбних порід попадають під намет тіневитривалих рослин;

наявність на лісокультурній ділянці природної деревної рослинності, яка є проміжним господарем шкідників і носієм хвороб. У подібних випадках таку рослинність знищують до створення лісової культури.

Позитивна роль природної деревної і чагарникової рослинності, яка заселяє запроектовану лісокультурну ділянку, полягає у таких факторах:

самосів, підріст і поросль другорядних порід відіграють роль підгону для головних порід, забезпечуючи їх швидкий ріст і правильне формування стовбурів;

чагарники, особливо у вигляді порослі, виконують протиерозійну роль, забезпечуючи краще водопоглинання і ґрунтовий захист лісокультурної ділянки;

залишені на лісокультурній ділянці другорядні породи використовують як захист культивованих порід від заморозків, надмірного випаровування, вижимання морозом, сонячних опіків. Такого захисту потребують бук, ялиця, смерека, кедрова сосна та ін.

Вплив трав'яної, мохової та лишайникової рослинності. Рослини відкритого простору, які ростуть на незалісненій лісокультурній ділянці, створюючи щільну структуру, неохоче віддають зайнятий ними простір молодим деревним рослинам. Це ж стосується і свіжих лісосік, які заростають знітом чи іван-чаєм. Тому в лісокультурних проектах перед­бачають догляд за посадками, передусім обжинку травостою. Водночас в умовах бідних, а часто і рухомих пісків у міжряддях інколи вирощують трав'яні рослини, зокрема люпин.

Як і трав'яні рослини, мохи та лишайники можуть відігравати і не­гативну, і позитивну роль. Оскільки у мохів і лишайників немає справжнього коріння, а коренеподібні ризоїди зосереджуються у верхніх горизонтах ґрунту, то вони успішно використовують вологу атмосферних опадів, не пропускаючи їх у ґрунтову товщу. Водночас вони запобігають активному випаровуванню ґрунтової вологи, особливо в сухих умовах місцезростання.

Значення мікрофлори. Мікрофлора ґрунту представлена передусім грибами — цими незмінними супутниками зелених рослин, які відрізняються від останніх своїм гетеротрофним характером живлення. Органічну речовину ці гетеротрофи споживають у живому вигляді (їх тоді називають паразитами) і мертвому (сапрофіти). Лісівнику слід добре знати, які гриби-паразити в конкретних умовах місцезростання можуть спричинити захворювання насадження (наприклад, коренева губка сосни звичайної). Водночас гриби-сапрофіти беруть активну участь у мінералізації мертвих органічних решток, підвищуючи тим самим родючість ґрунту.

Значення тваринного світу. Молоді лісові культури, особливо лис­тяних порід, часто стають жертвою випасання, об'їдання лісовими тваринами. Трапляються випадки пошкодження кореневих систем ґрунтовими гризунами й ентомошкідниками лісу. Однак не весь тваринний світ виступає стосовно лісових культур у негативній ролі. Численні представники мікро- та мезофауни сприяють деструкційним ґрунтовим процесам, а отже, позитивно впливають на процеси ґрунтоутворення.

Біологічні особливості деревних порід. У лісокультурній справі одним з найскладніших питань є підбір конкретних порід для посадки в конкретних умовах місцезростання. Тому першочерговим є знання біологічних особливостей рослин, які є результатом тривалої еволюції організмів і багатовікового пристосування їх до дії екологічних факторів.

На породу, висаджену на лісокультурній ділянці, діє комплекс еко­логічних факторів, провідними з яких є кліматичні й едафічні.

З кліматичних факторів найбільше впливають на рослини світло, тепло і вологість повітря, які діють безпосередньо на листовий, або, як його ще називають, фотосинтетичний, апарат, а конкретніше, на процеси фотосинтезу і транспірації. Ці фактори мають пряме відношення до таких біологічних особливостей дерев і чагарників, як світлолюбність і тіневитривалість, морозо- і зимостійкість, посухостійкість тощо.

Дія едафічних факторів на деревні рослини відбувається шляхом впливу на їх кореневі системи, а точніше — на процес всмоктування води з розчиненими в ній мінеральними поживними речовинами. Серед едафічних факторів найважливішими є ступінь забезпечення ґрунту мінеральними речовинами, його реакція, наявність або відсутність шкідливих для життєдіяльності рослин солей. До едафічних факторів належить також клімат ґрунту — тепловий режим, ступінь і режим вологості, аерація ґрунту. З дією едафічних факторів пов'язані такі біологічні особливості рослин, як їх ставлення до багатства ґрунту: ксерофітизм, гігрофітизм, галофітизм (солестійкість), ацедофільність (ставлення до кислих ґрунтів) і кальцієфільність (до лужних ґрунтів).

Для правильного вирішення лісокультурних питань, — зазначають Д.В.Воробйов і Б.Ф.Остапенко, — необхідно оцінювати в комплексі як біологічні властивості рослин, так і значення кожного екологічного фак тора, які характеризуються взаємодією. Така аналітична і водночас синтетична оцінка породи стосовно конкретних умов лісокультурної площі дає змогу правильно вирішувати питання підбору порід та їх змішування.

У певній відповідності з особливостями середовища П.С. Погребняк (1968) запропонував "шкали екології" дерев і чагарників.

Шкала тіневитривалості деревних порід і чагарників

Усі породи поділяють на сім груп за зростаючою тіневитривалістю. У межах кожної є така ж послідовність розміщення — від світлолюбних до тіневитривалих, але з меншим ступенем точності.

Група саксаула. Саксаул. Справжні акації. Тамарикс. Евкаліпт. Біла і ламка верби. Тополя срібна і осика. Дуб корковий. Дуб пухнастий.

Група модрини. Модрина. Біла акація. Береза повисла. Айлант. Сосна звичайна. Тополя сіра. Осика.

Група горіха грецького. Горіх грецький. Оксамитник амурський. Ясен. Берест. Дуб звичайний ранній. Вільха чорна.

Група сосни чорної. Сосна чорна. Дуб звичайний пізній. Верба ко­зяча. Каштан їстівний. Береза пухнаста. Дуб гірський (скельний). Чагарники узлісь: терен, шипшина, лох, обліпиха, дереза.

Група кленів. Клени гостролистий, польовий, татарський і явір. Дуб північний. Ільмові. Чинар. Катальпа. Черешня. Горобина. Груша. Яблуня. Берека.

Група липи. В'яз. Дугласія. Секвойя. Кедрова і Веймутова сосни. Липа. Сіра вільха. Кінський каштан. Підліскові чагарники — ліщина, свидина, бересклети, татарська жимолость, чубушник, червона і чорна бузина.

Група граба. Ліани — ломиніс, плющ та ін. Граб. Ялина. Бук. Ялиця. Тис. Самшит.

Шкала ставлення деревних порід до тепла

Дуже теплолюбні. Евкаліпти. Криптомерія. Сосна приморська. Дуб корковий. Кипариси. Кедри. Секвойя. Саксаули.

Теплолюбні. Каштан їстівний. Айлант. Платан східний. Дуб пухнастий. Горіх пекан. Горіх грецький. Біла акація. Гледичія. Берест. Тополя срібна.

Середньовибагливі. Дуб звичайний пізній. Граб. Клени. Ільм. В'яз. Ясен. Дуб гірський (скельний). Бук. Клен-явір. Оксамитник амурський Липа. Дуб звичайний ранній. Вільха чорна.

Маловимогливі. Осика. Тополя бальзамічна. Вільха сіра. Горобина. Береза. Ялиця гребінчаста. Ялина. Ялиця сибірська. Сосна звичайна. Сосна кедрова. Модрина. Стелюх кедровий. Вільха зелена.

Шкала ставлення до континентальності клімату (коливання температур) за зменшуючим ступенем

Породи м'якого клімату. Ялиця кавказька. Каштан їстівний. Дугласія зелена. Дуб гірський (скельний). Платан. Граб.

Породи континентального клімату з гарячим літом і не дуже холодною м'якою зимою. Саксаул. Середньоземноморські сосни і ялівечники. Фісташка. Туранга. Дуби пухнастий і корковий. Айлант. Акація біла. Гледичія. Дуб звичайний. Ясен. Ільмові. Берест. Тополя срібляста. Горіх грецький.

Породи континентального клімату з теплим літом і холодною зимою. Клен гостролистий. Липа. В'яз. Вільха сіра. Береза. Ялина звичайна. Ялиця сибірська. Сосна кедрова. Сосна звичайна. Модрина.

Шкала ставлення деревних порід до вологи

Породи в шкалі і в межах кожної групи розміщені за наростаючим ступенем вимогливості до вологи.

Група 0. Ультраксерофіти. Саксаул. Ялівечники. Фісташка. Дуб пу­хнастий. Дуб корковий.

Група 1. Ксерофіти. Сосна кримська. Сосна звичайна. Сосна Банкса. Айлант. Лох. Обліпиха. Скумпія. Степові кущі. Лохолиста груша. Абрикос. Дрібнолистковий в'яз. Самшит. Верба шелюга. Гранатник. Понцірус.

Група 2. Ксеромезофіти. Дуб звичайний. Берека. Груша звичайна. Чорноклен. Клени гостролистий і польовий. Берест. Гледичія. Черешня. Яблуня.

Група 3. Мезофіти. Липа. Граб. Ясен. Горіхи. Модрина. Бук. Каштан їстівний. Каштан кінський. Береза повисла. Осика. Сосни кедрова і Веймутова. Ялиця. Дугласія. Ільм. Оксамитник амурський. Ліщина. Бузина.

Група 4. Мезогігрофіти. В'яз. Черемха. Осика. Козяча верба. Верби срібляста і ламка. Береза пухнаста. Крушина ламка. Птерокарія. Вільха сіра. Айва.

Група 5. Гігрофіти. Болотний екотип ясеня. Верби: сіра, вухаста, лапландська. Болотний кипарис. Кущоподібні берези. Вільха чорна.

Група 6. Ультрагігрофіти. В наших кліматичних умовах лише водяні недеревні рослини. Умовно — дерева мангрових лісів, які ростуть на морських узбережжях у субтропічній і тропічній зонах.

Шкала ставлення деревних порід до ґрунту

Маловибагливі (оліготрофи). Ялівечники. Сосна гірська. Сосна зви­чайна. Береза бородавчаста. Акація біла. Сосна чорна.

Середньовибагливі (мезотрофи). Береза пухнаста. Осика. Сосна Вей­мутова. Модрина сибірська. Береза. Верба козяча. Дуб червоний. Дуб гірський (скельний). Дуб звичайний пізній. Вільха чорна. Каштан їстів­ий. Дуб звичайний ранній.

Вибагливі (мегатрофи). Клен гостролистий. Клен-явір. Граб. Бук. Ялиця. Клен польовий. Оксамитник амурський. Верби біла і ламка. Ільм. Ясен. Горіх грецький.

Ацидофіли (стійкі до кислої реакції ґрунту за зменшенням ступеня). Ялина. Сосна звичайна. Сосна кедрова. Ялиця. Модрина. Береза. Осика. Каштан їстівний. Граб. Азалія. Рододендрон.

Кальцієфіли. Берест. Біла акація. Сосна кримська. Бирючина. Айлант. Скумпія.

Нітрофіли (за зростаючим ступенем). Берест. Більшість тополь і деревоподібних верб. Черемха. Бузина. Бересклет європейський.

Нітрофосфорофіли (за зростаючим ступенем). Ясен. Ільм. Тополя. Липа. Дуб звичайний.

Калієфосфорофіли. Каштан їстівний. Клен гостролистий. Граб. Бук. Черешня. Береза. Модрина. Ялиця. Ялина.

Азотозбирачі. Акація біла. Акація жовта. Вільха чорна, сіра і зелена. Софора. Акація піщана. Лох. Обліпиха. Аморфа. Малі кущі із бобових: міхурник, дереза, рокитник, дрік.

Примітка. Гледичія — не азотозбирач.

Солевитривалі (за зменшеним ступенем). Саксаул чорний. Тамарикс. Лох. Обліпиха. Шовковиця. Приморські сосни. Татарський клен. Дріб­нолистий берест. Айлант. Гледичія. Софора. Акація біла. Берест. Груша. Дуб звичайний ранній.

Примітка. Всі вічнозелені породи наших широт як хвойні, так і листяні, за винятком приморських сосен, дуже чутливі до підвищеної концентрації солей у ґрунті. Листя в них одержує опіки від обприскування розчинами електролітів навіть відносно невисокої концентрації 1-2%.

Алкаліфіли (відносно витривалі до лужної реакції ґрунту — солон­цюватості). Тамарикс. Акація біла. Груша. Берест. Дуб звичайний.