Поняття доступу до інформації та права на нього. Суб'єкти правовідносин у сфері доступу до інформації.

Date: 2015-10-07; view: 436.

Хід лекції

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. З метою забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації було прийнято ЗУ Про доступ до публічної інформації.

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на власний вибір. Це право, як і більшість прав людини, не є абсолютним, тобто у деяких випадках його реалізація може бути обмежена. Зокрема, у частині третій статті 34 Конституції України зазначається, що подібні обмеження можуть встановлюватися лише законом і виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до публічної інформації здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

в офіційних друкованих виданнях;

на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

на інформаційних стендах;

будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Розпорядниками публічної інформації визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами публічну інформацію прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

2.Законодавчі гарантії права на інформацію.

Під час захисту права на інформацію журналіст повинен знати, що право кожного на інформацію в Україні гарантується Конституцією України, законами та підзаконними актами. Основу правового регулювання права на інформацію в Україні складає Конституція України. Конституційні гарантії права на інформацію закріплені, перш за все, у статтях 32, 34, 40 та 50 Основного Закону.

Зокрема, стаття 32 Конституції встановлює такі важливі у журналістській діяльності принципи, як недоторканість особистого та сімейного життя людини; заборона збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; право кожного знайомитися з інформацією про себе; судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе, вимагати вилучення такої інформації та відшкодування заподіяної шкоди, у т.ч. моральної.

Стаття 34 Конституції України гарантує право кожного на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Вона містить загальні принципи свободи обігу інформації та вказує на можливі випадки його обмеження в інтересах:

· національної безпеки,

· територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам,

· для охорони здоров'я населення,

· для захисту репутації або прав інших людей,

· для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або

· для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Стаття 40 Конституції України гарантує право кожного направляти звернення до органів влади:

„Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.”

Стаття 50 встановлює право на безпечне довкілля, а також гарантію права вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Конституція має пріоритетне значення, вищу юридичну силу порівняно з будь-яким іншим нормативним актом. Журналіст має право вимагати реалізації своїх прав, закріплених у Конституції. Слід пам'ятати, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що у разі порушення права журналіста на інформацію, він може звертатися до суду навіть на підставі самих лише конституційних положень.

Наступними за ієрархією після Конституції України в інформаційній сфері є Закон України «Про інформацію» та Закон України «Про доступ до публічної інформації» - базові правові акти щодо реалізації закріплених Конституцією інформаційних прав.

Право кожного на інформацію гарантується ст. 5 Закону України «Про інформацію», що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Гарантіями такого права (ст.6) є:

· створення механізму реалізації права на інформацію;

· можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;

· обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення;

· обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

· здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;

· встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.Це право гарантується обов'язком розпорядників інформації (ст. 3) надавати та оприлюднювати інформацію, визначати відповідальних осіб або відповідальні підрозділи, які забезпечують доступ, забезпечувати доступ до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, гарантувати можливість здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації та встановленням юридичної відповідальності за порушення права на доступ.

NB. Закон про інформацію було ухвалено ще 1992 року. Провідний як для свого часу закон уже за 10 років став серйозною перешкодою в отриманні інформації, зокрема, через достатньо тривалий строк розгляду — 30 днів із можливістю відстрочки на невизначений термін, обмежене коло органів, до яких можна було подати запит (до переліку не потрапляли органи прокуратури, органи місцевого самоврядування та органи зі спеціальним статусом), а також можливість відмови в доступі до інформації на підставі накладання обмежувальних грифів на весь документ, а не на його частини. Також закон не вимагав обов'язкового оприлюднення публічної інформації, що дозволяло органам місцевого самоврядування приховувати інформацію про виділення земельних ділянок та про витрачання коштів місцевого бюджету

Право на інформацію є загальним правом кожного, у тому числі журналістів. У більшості країн (а з 2011 року і в Україні) законодавство зовсім не розрізняє особливих прав журналістів щодо доступу до інформації, а розглядає їх як пересічних громадян. На практиці ідентифікація журналістом себе як, власне журналіста може мати як позитиви — менша вірогідність відмови на запит, так і негативи — зокрема, недопуск до засідань колегіальних органів, як це сталося з журналістом Єгором Соболєвим, якого не пустили на сесію Київради. Відтак, журналіст в кожній конкретній ситуації має вирішувати чи є потреба в ідентифікації себе як журналіста.

Основними шляхами для отримання інформації, необхідної журналістам, є запити щодо доступу до публічної інформації; використання додаткових можливостей здобуття інформації від органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб за допомогою механізму акредитації; інтерв'ю, коментарів тощо.