Проблеми самовизначення людини в культурі

Date: 2015-10-07; view: 450.

Коли людина замислюється про своє життя, про те, навіщо вона живе, або в чому сенс її життя, то вона, з одного боку, природно вступає як би на шлях самопізнання, а шлях цей дуже непевний і до того ж суперечливий. Виникає принципове питання, тому що ніхто точно не знає, куди, в якому напрямку рухатися, пізнаючи себе. Та й що таке самопізнання? Як правило, рефлексія життєвих подій, випадків і фактів не приводить людину до сутнісних узагальнень, крім того, їх не можна розглядати поза культурним контекстом. З іншого боку, відбувається аналіз життя сучасників та історичних діячів. Тут ще більш сумна картина, велика кількість банальних і досить песимістичних висловлень, наприклад таких як «сенс життя в самому житті» або «нам не дано пізнати Божого задуму». Визначеність цих шляхів пошуку відповідей на найголовніші для людини питання - у тому, що конструктивно вирішити ці проблеми можна, лише вийшовши на нові обрії розуміння й осмислення життєдіяльності. В іншому разі люди просто

Формування основних історико-теоретичних параметрів культури

приречені на рух по колу, яке, залежно від рівня розвитку особистості людини, може бути або дуже маленьким, тоді їй просто набридає ко-патися в собі або в інших, або дуже великим, коли вже сам рух заспокоює і створює ілюзію осмисленості. Третій шлях найскладніший, але одночасно і найпродуктивніший. Вихід за межі встановлених культурних цінностей дозволить людині знайти нові орієнтири, а отже, інший контекст осмислення. У межах цього підходу можна виділити дві крайні позиції — раціональну й ірраціональну [221; 714]. Ірраціональним шляхом прямують практично всі релігії світу і прихильники містичних вчень (Г. Гурджиєв, К. Кастанеда, Є. Блаватська, Ш. Ауробіндо та ін.). У даному напрямі ціль і сенс життя задаються самими вченнями, а обґрунтовують усе це через особистісний досвід учителів, пророків і посилання на Священне писання. Прихильники раціонального підходу — це люди науки, вчені, що піднімаються до філософських узагальнень, розробляють різні концепції і теорії, які дають можливість знайти відповіді на граничні питання стосовно людського життя. Між позначеними позиціями немає непрохідної грані, вони взаємопроникають і взаємозбагачують одна одну.

Мета даного підрозділу — раціональний аналіз людського життя і можливих шляхів, якими йде людина, незалежно від того, розуміє вона це чи ні. Для початку окреслимо загальні контури ціннісно-змістовного простору, задані певними полюсами або граничними сторонами життєдіяльності людини. Спробуємо відповісти на запитання, у чому полягає життєва сила людини або звідкіля виникає спрага життя і куди, в якому напрямку йде людина по життю? До яких вершин або безодень тримає вона шлях? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно визначитися в розумінні самої людини, її природи і суті. Природа людини в цілому виступає як загальне поняття про об'єкт, що задає принципову лінію, схему розуміння і пояснення того або іншого феномену. Таке загальне поняття про природу людини розробляється в межах філософії і методології конкретної науки [15; 94; 221; 510; 715]. Протягом усієї історії розвитку людства люди так чи інакше ставили і вирішували найважливіші світоглядні проблеми, що підводило їх до базового співвідношення людина <^> суспільство <=> природа <=> космос. Всі інші відносини: до людей, природи, краси, добра і зла не можна зрозуміти без дослідження і поглиблення відносин людина о суспільство <=> природа <=> космос. Вони набагато глибші й фундаментальніші за її соціальні стосунки [716]. У розрізненні людини і світу виникає культура, вона заповнює простір між ними, наповнює їх ціннісним змістом і значенням. Це фундаментальна відмінність, яка визначає як природу людини, так і її життєдіяльність [717]. Людина тільки й існує в цьому Розрізненні як міра відносин людина <=> суспільство <=> природа <=> космос ¹ наявної культури.

Значимість культури.При аналізі різних аспектів поняття «культура» ^та її феноменів можна дійти висновку, що зміст культури розкриває і

Глава З

характеризує ключове поняття «значимість». Саме її багатогранність, диференційованість, інтегрованість є тією мірою, за допомогою якої можна визначити особливості розвитку і напруженої спрямованості культури (матеріальні й духовні цінності і т. ін.). Значимість — це є той першообраз культури, який так наполегливо шукав О. Шпенглер [143]. Значимість виражає взаємозалежність суті і життєдіяльності людини, людини і світу. Світ керує життєдіяльністю людини через культуру. Визначальна функція культури полягає у формуванні значимого для конкретної людини та для інших людей. Звідси ядром людини може виступати лише значимість, у значенні для неї навколишнього світу, людей, предметів і власної життєдіяльності виявляється її справжня суть [717; 718].

Однак не все, що оточує людину, в однаковій мірі важливе для неї. Відбувається розшарування значимих відносин за різними основами: значиме зараз буде важливе у найближчому або далекому майбутньому. Процес диференціації значимих відносин можна продовжувати довго, але буде правильніше, якщо ми введемо деякі принципи, що допоможуть нам їх упорядкувати. Вибір основ для структурування не може бути випадковим. Природно, на перше місце виходить ступінь значимості для людини того або іншого предмета або явища, життєвої події або усталених відносин. Диференціація значимого — це насамперед ефективна регуляція реальних відносин людини з навколишнім середовищем.

Багатоаспектності цих відношень відповідають і різні функції значимого — селективна, когнітивна, смислоутворююча, регулятивна і спонукальна [221]. У керуванні поведінкою значимість виконує функцію критерію, що направляє, відбирає, спонукає, тобто організує активність людини. Але особливість людини полягає в тому, що вона завжди намагається усвідомити, зрозуміти й прорефлексувати власну життєдіяльність. І робить те, що має для неї якийсь смисл. Смисл завжди вказує на особливе ставлення людини до предметів або людей. За смислом, за цією особливою реальністю культури, ховається індивідуальний досвід всередині колективного досвіду. Смислові утворення граничного узагальнення перетворюються на цінності. У цінностях конденсуються досвід і результати пізнання минулих поколінь людей, що втілюють спрямованість культури в майбутнє. Цінності характеризуються як найважливіші структурні елементи культури, які надають їй єдності та цілісності. При розробці своєї класифікації виходитимемо з розуміння цінностей як найбільш загальних регуляторів життєдіяльності людини, а стосовно критеріїв будемо опиратися на міру узагальненості і перспективи. Цінності пронизують життя людини в цілому, у всіх її проявах. Що ж стосується часу, то цінності не швидкоплинні, вони зорієнтовані на майбутнє і навіть більше того, на віддалене майбутнє. Спираючись на розуміння людини як носія культури і на ціннісний підхід до психологічної структури людини, можна запропонувати таку класифікацію цінностей [221]. Цінності граничного узагальнення (стратегічні) — це

Формування основних історико-теоретичних параметрів культури

екзистенціальні цінності. До них відносяться: раціональне — ірраціональне, утворююча активність — руйнуюча активність, емоційно позитивне — емоційно негативне.

За екзистенціальними цінностями (стратегічними) йдуть тактичні, або термінальні, цінності, тобто соціокультурні, які культивуються в міжособистісних відносинах. За допомогою тактичних цінностей людина самовизначається в соціумі (християнські заповіді, матеріальні блага, престиж професії, творчість, любов тощо). Для реалізації тактичних цінностей необхідні операційні (інструментальні) цінності. До останніх відносять ознаки особистості людини — чуйність, доброта, чесність, рішучість. Значимість розрізняють не лише за ступенем узагальненості, а й залежно від кута розгляду. Можна, слідом за Гегелем, говорити про значимість у собі, для інших і для себе. У конкретної людини ці три аспекти значимості існують єдино, але один з аспектів може домінувати. Коли домінує значиме в собі, то людина не здатна розрізнити себе і культуру, в якій живе. На Сході, наприклад, для розрізнення себе і культури, відсторонення, існує спеціальна практика очищення свідомості (буддизм, чань і дзен-буддизм). Значимість у собі — це царина несвідомого — колективного, соціального, особистого або природного (3. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм та ін. [347]). Зрозуміло, даний аспект значимого в людині відкритий як для інтриг, так і для геніальних прозрінь [719].

Значиме для інших описане і досліджене найбільш докладно в літературі з етики, бо стосується сфери міжособистісних стосунків, норм моралі й моральних принципів. С. Рубінштейн вважав, що любов до іншої людини виступає як найперша і найгостріша потреба людини [720], як твердження буття людини. Найважчою є проблема значимого для себе. Тут виникає питання про саморозрізнення і рефлексію не стільки власного буття, скільки особистого розвитку і руху до меж внутрішньої і зовнішньої культури і навіть за межі цих культур. Дуже цікаві думки з цієї проблеми висловлювали С. Рубінштейн і К. Юнг [411; 720], як-то: людина — це істота, яка прагне до своєї самості і справжнього «Я». У людині існування передує суті, у неї немає готової суті, вона сама її створює, сама із себе щось робить. Але навіщо, що її спонукає? Людина у значимому для себе перетворює значиме в собі і значиме для інших. Якщо перше — сфера теоретичних концепцій і життєвих узагальнень, то друге — сфера ідеології, поширених установок і Думок. І далеко не завжди значиме в собі і для інших збігаються або, точніше сказати, знімаються в значимому для себе. Тут сфера драми і трагедії людського життя.

Наш підхід до визначення базової екзистенціальноїтенленцп людини зумовлений розумінням її природи і суті [221; 347]. Відповідно до попереднього аналізу, основна, життєва напруга людини — це прагнення, потреба в ескалації значимості власної особистості. Воно діє в просторі, заданому фундаментальними й універсальними загально-