Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації

Date: 2015-10-07; view: 453.

In і

Глава 5

му розвитку [15; 28; 92; 588; 761-763]. Експеримент, заснований на енергетичній і силовій взаємодії з такою системою, у принципі не дозволить відтворювати її в початковому стані. Саме акт первинного «готування» цього стану змінює систему, направляє її в нове русло розвитку, а необоротність процесів розвитку не дозволяє знову відтворити початковий стан. Тому для таких унікальних систем потрібна особлива стратегія експериментального дослідження. їхній емпіричний аналіз здійснюється найчастіше методом моделювання експерименту на ЕОМ, коли виникає можливість виявити розмаїтість структур, що здатна породити система [764].

Серед історичних систем сучасної науки особливе місце посідають природні комплекси, до яких включена, як компонент, сама людина. Прикладами таких «людиноприродних» комплексів можуть служити медико-біологічні об'єкти, об'єкти екології, включаючи біосферу в цілому (етноси і глобальна екологія), біотехнології (у першу чергу генетичної інженерії), системи «людина — машина» (включаючи складні інформаційні комплекси і системи штучного інтелекту) і т. ін.

При вивченні «людиноприродних» об'єктів пошук істини виявляється пов'язаним із визначенням стратегії і можливих напрямів перетворення такого об'єкта, а це безпосередньо торкається гуманістичних цінностей. З системами такого типу не можна довільно експериментувати. У процесі їх дослідження і практичного освоєння особливу роль починає відігравати знання заборон на деякі стратегії взаємодії, що потенційно містять у собі катастрофічні наслідки.

У цьому зв'язку трансформується ідеал цінностей нейтрального дослідження. Об'єктивно істинне пояснення й опис «людиноприродних» об'єктів не тільки дозволяє, а й припускає включення аксіологічних чинників до складу пояснюючих положень. Виникає необхідність експлікації зв'язків фундаментальних наукових цінностей (пошук істини, зростання знань) із ненауковими цінностями загальносоціального характеру. У сучасних програмно-орієнтованих дослідженнях ця експлікація здійснюється при соціальній експертизі програм. Водночас у процесі самої дослідницької діяльності з людиноприродними об'єктами досліднику доводиться вирішувати проблеми етичного характеру, визначаючи межі можливого втручання в об'єкт. Внутрішня етика науки, стимулюючи пошук істини й орієнтацію на збільшення нового знання, постійно співвідноситься в цих умовах із загальногуманістичними принципами і цінностями. Розвиток усіх цих нових методологічних установок і уявлень про об'єкти, що досліджуються, приводить до істотної модернізації філософських основ науки.

Наукове пізнання починає розглядатися в контексті соціальних умов його буття і його соціальних наслідків, як особлива частина життя суспільства, детермінована на кожному етапі свого розвитку загальним станом культури даної історичної епохи, її ціннісними орієнтаціями і світоглядними установками. Осмислюється історична мінливість не

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізаціїу добу глобалізму

тільки онтологічних постулатів, а й самих ідеалів і норм пізнання, Відповідно розвивається і збагачується зміст категорій «теорія», «ме-тод», «факт», «обгрунтування», «пояснення» іт. ін. [136; 316—318].

В онтологічній складовій філософських основ науки починає домінувати «категоріальна матриця», здатна забезпечити розуміння і пізнання об'єктів. Виникає нове розуміння категорій простору і часу (урахування історичного часу системи, ієрархії просторових і часових форм), категорій можливості і дійсності (ідея великої кількості потенційно можливих ліній розвитку в точках біфуркації), категорії детермінації (попередня історія визначає вибіркове реагування системи на зовнішні впливи) та ін.

Узагальнюючи викладене, історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів інформаційної цивілізації можна представити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв 'я-зок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, людиноприродні об'єкти, єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство.

Що ж собою представляє інформаційна цивілізація за структурою?Структура інформаційної цивілізації показана на рис. 5.2. її основу становлять три взаємопов'язаних інваріантних компоненти: єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство о інформаційна економіка <=> відкриття й освоєння нових видів енергії,занурені у федерацію культур зі своєю ноосферою. Федерація культур занурена в єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство. Єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство — це інформаційна цивілізація з децентралізованими розподілено-функціональними адміністративно-територіальними і соціально-економічними стільниками, що адекватно відбивають стільникову структуру простору Всесвіту. Інформаційна цивілізація — поки єдина генералізуюча ідеологія життєдіяльності, згоди, світу і науково-технічного розвитку всього світового співтовариства.

Інформаційна цивілізація — це якісно нова суспільно-політична формація, що йде на зміну матеріальній (техногенній) цивілізації та прогресивно забезпечує освоєння процесів інформатизації, як неминучого і загального періоду розвитку суспільства, пізнання й освоєння інформаційної моделі світобудови, а також загального усвідомлення і прийняття єдності законів інформації у природі та суспільстві. Наведемо декілька характерних прикладів [765; 766]. У 70—80-ті pp. XX ст., під час подолання світових криз перед конгресом, урядом і народом США виникло запитання: «По якому шляху спрямувати розвиток країни: по шляху матеріального добробуту народу або по шляху інформаційно-інтелектуального розвитку, інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій, тобто по матеріальному або інформаційному шляху?»

Починаючи з 70-х pp. США обрали шлях пріоритетності багатства інформації і її ресурсів над матеріальними багатствами.Цей вибір дозво-

лив пережити всі світові кризи кінця XX ст. й утримати за США перше місце у світі за валовим прибутком на душу населенняі перші місця з багатьох показників економіки, науки і техніки. Сполучені Штати Америки на прикладі своєї країни з початку 70-х pp. довели всьому світу переваги інформаціологічної системирозвитку.

Інформаціологічна свідомість цієї країни незабаром стала інформаційним надбанням усього світового співтовариства. В даний час багато країн світу йдуть по інформаціологічному шляхупрогресу. Інформація як загальна генеративна основа природи і суспільстваперетворилася на безальтернативне джерелорозвитку і добробуту багатьох народів; інформаційні ресурси і технологіїпідняли науку і технічний прогрес на безпрецедентний рівень, порівняно з тим, що забезпечували в минулому фізика, механіка, хімія й електродинаміка разом.

Слід зазначити, що багато країн уже суттєво просунулися в напрямі створення інформаційно-стільникового суспільства. Аналіз понад 30-ти країн світу свідчить, що чим більше адміністративно-територіальних інформаційно-стільникових самокерованих одиниць (стільників) у країні, тим, як правило, вище рівень життя в ній, природно, за умов демократичного устрою суспільства. [766]. У створеному недавно науковому напрямі — синергетиці (від грецького sinergia — разом, спільна дія, співробітництво, співдружність) — інформація означає міру організації (узгодженості, упорядкованості) системи. Висока міра упорядкованості (ін-

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

формаційності) системи є умовою (причиною) узгодженості її складових, що викликає зменшення самовідношення і самоорганізації цих частин і зменшення ентропії системи, що у свою чергу приводить до збільшення узгодженості й упорядкованості самої системи в цілому.

У наступних розділах ці та інші питання розвитку інформаційної цивілізації спробуємо розглянути докладніше.

Однією з основ розвитку інформаційної цивілізації є розвиток засобів обчислювальної техніки, що на початковому етапі відбувався дуже розмірено*.

Необхідно, однак, врахувати, що феноменальне зростання виробництва засобів обчислювальної техніки само по собі не стало основною умовою переходу від техногенної цивілізації до інформаційної. До 1994 р. локальні мережі, системи управління базами даних, текстові процесори, системи управління трансакціями і навіть мультімедійні технології використовувалися переважно як інструмент внутрішньої

* У 1888 р. У. Берроу створив першу лічильну машину, здатну складати великі числа. Через 2 роки Г. Холлріт побудував машину, керовану за допомогою перфорованих карток. У 1906 р. на фірмі А. Белла, який винайшов і запатентував перший телефон, побудували «регулювальник», завданням якого було зберігання електроімпульсів у ланцюзі на той час, поки перемикачі не утворять стійкого зв'язку. У 1925 р. В. Буш створив першу аналогову лічильну машину, а через 12 років — «диференціальний аналізатор», тобто машину для розв'язання диференціальних рівнянь. Між 1937 і 1942 pp. Дж. Атанасов розробив і побудував першу ЕОМ, однак не зміг запатентувати її (через відмову фірми IBM) і залишився у безвісті. У 1944 р. X. Ейкен із Гарвардського університету побудував 4,5-тонний «автоматичний обчислювач із послідовністю керування» (digital computer) за назвою «МАРК 1». Наприкінці Другої світової війни вчені Пенсильванського університету Дж. Екерт і Дж. Моклі створили перший електронний комп'ютер ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer).

У 1946 p. Дж. фон Нейман запропонував для управління подібними машинами систему двоїчного числення, а також розробив принцип введення в машину і збереження там не лише даних, а й команд управління. У 1951 р. був створений перший у світі комерційний комп'ютер UNIVAC, перші 2 екземпляри якого придбали американське Бюро перепису населення і компанія «Дженерал електрик». Приблизно в цей же час німецьким інженером К. Цузе був створений перший в історії техніки програмований цифровий лічильний пристрій Z3. До початку 60-х pp. була розроблена теорія кібернетичних систем, після чого вчені вперше задумалися про філософські, моральні й соціальні наслідки появи нової науки — кібернетики. У 1971 р. з'явилася перша мікросхема, а в 1974 р. на ринок вийшов попередник персонального комп'ютера.

До 1960 р. в усьому світі використовувалося не більше 7 тисяч комп'ютерів. Історичний перелом наступив лише в 1993 p., коли вперше обсяг виробництва персональних комп'ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і досяг 35,4 млн одиниць. Рік по тому обсяг зріс на 27 % і перевищив 48 млн одиниць, а до 1995 р. збільшився ще на 25 % і наблизився до 60 млн. Сьогодні в деяких країнах, наприклад у США, персональних комп'ютерів виробляється і продається вже більше, ніж телевізорів, і ця тенденція зберігається.

Глава 5

автоматизації компаній і окремих фірм, тобто як засіб автоматизації корпоративних систем. Однак починаючи з 1995 р. ситуація стала швидко змінюватися — у різних країнах із різною швидкістю і різними варіаціями, але в цілому в одному напрямі. Найважливішим каталізатором цього процесу стало світове визнання міжнародної комп'ютерної мережі «Інтернет» [11; 767], яка сьогодні являє собою колосальну і швидко зростаючу (на 10—15 % на місяць) систему, що об'єднує декілька десятків мільйонів користувачів, понад 9,5 млн комп'ютерів і близько 250 тис. WWW-серверів по всьому світу. Багаторазово випробувані переваги Інтернету практично в усьому світі привели до масової відмови, незважаючи на вже зроблені багатомільярдні інвестиції, від розвитку власних корпоративних або відомчих виділених мереж на користь побудови відкритих стандартизованих систем і їхньої інтеграції в Інтернет [528; 768].

Протягом останніх 40 років у 130 тис. разів зріс показник можливої щільності зберігання інформації. Зараз пристрій розміром з ніготь людської руки може зберігати інформацію, рівну за об'ємом 100 книгам у 500 сторінок кожна. Якщо 10 років тому сенсацією були громіздкі 7-кі-лограмові лептопи, то сьогодні нормою стають субноутбуки розміром не більше телефонної книжки. Вже набули поширення так звані «хенд-хелди» (handhelds), «палмтоп-комп'ютери», «персональні електронні помічники» (Personal Digital Assistants, PDAs), що уміщуються на долоні. Фахівці прогнозували появу наручного комп'ютера, що повідомлятиме останні новини, прогноз погоди, найкращі способи запобігання пробок на дорогах, показувати час і робити багато інших необхідних речей.

Нині світ переживає нову могутню революцію, здатну принципово змінити життя людей — їхню роботу, дозвілля, способи об'єднання в товариства і навіть відношення до самих себе. На відміну від попередніх технологічних революцій, заснованих на матерії та енергії, ця фундаментальна зміна торкається нашого розуміння часу, простору, відстані й знань [221; 504]. В основі інформаційної революції лежить вибуховий розвиток інформаційних технологій (IT), розмаїтість і можливість застосування яких обмежені лише винахідливістю самої людини [8; 9; 11; 183; 186; 187; 189]. Природу інформаційної революції спробуємо дослідити пізніше, однак її зміст стає усе більш зрозумілим. Настало століття глобалізації економіки, та існує багато різних думок з приводу того, як цей процес впливає на розвиток окремих країн і цивілізації в цілому [510; 522; 525; 541-548].

IT поширюються від розвинених країн до таких, що розвиваються, охоплюючи все нові культури, які сильно відрізняються від тих, у котрих ці технології зародилися. Всередині цих культур «автоматизація» та «комп'ютеризація» сприймаються по-різному, і часто з побоюванням, тому що вони неминуче впливають на життя індивідуумів і співтовариств, а цей вплив не завжди зрозумілий і бажаний. Сьогодні всім зрозуміле переваження інформаційної складової діяльності лю-

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

дей над усіма іншими її формами і компонентами. Тому слово «інформація»набуло воістину магічного значення, а сучасні інформаційні технології є справжньою рушійною силою світового економічного і технологічного розвитку, збільшення знань і духовних цінностей, що розширяє сферу використання досягнень науки і техніки XXI ст. [8—10; 16; 126; 187; 467; 487; 491-505; 527; 528].

Спочатку поняття «інформаційне суспільство», а не «інформаційна революція» або, тим паче, не «інформаційна цивілізація», з'явилося в другій половині 60-х pp. Поряд із ним використовували такі терміни, як «технотронне суспільство», «суспільство знання», «відкрите суспільство», «постіндустріальне суспільство» [467; 492; 493; 498; 501; 504; 505]. З кінця 60-х pp. термін «постіндустріальне суспільство» наповнюється новим змістом. Учені виділяють такі його особливості, як масове поширення творчої, інтелектуальної праці, якісне зростання обсягу наукового знання та застосованої у виробництві інформації, переваження в структурі економіки сфери послуг, науки, освіти, культури над промисловістю і сільським господарством по частці у ВНП і кількості зайнятих, зміна соціальної структури суспільства [186; 187; 221].

У традиційному аграрному суспільстві основне завдання полягало в забезпеченні населення елементарними засобами існування. На перший план висунулася промисловість. У ній була зайнята основна маса людей. Суспільство розвивалося по шляху накопичення матеріальних благ.

Наступний етап пов'язаний із переходом від індустріального до інформаційного суспільства або інформаційної цивілізації, інакше — суспільства послуг. Для здійснення технологічних інновацій вирішальне значення має теоретичне знання. Обсяги цього знання стають надзвичайно потужними і сприяють просуванню вперед. Досконалі засоби комунікації забезпечують вільне поширення знань, і це дає підстави говорити про якісно новий тип суспільства [186; 505].

У наукових виданнях кінця 70—80-х pp. багато писали про настання інформаційного суспільства [126; 467; 487; 491—505]. Починаючи з 1993 р. у США розробляється концепція спочатку національної, а потім глобальної інформаційної супермагістралі. Інформаційне суспільство в американському варіанті визначається як суспільство, у якому кращі школи і курси доступні всім студентам, незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури стає доступним не лише в бібліотеках і музеях; медичні та соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі; є можливість використовувати телекомунікації для роботи і дозвілля, одержання інформації. Державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, зменшуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг [8; 9; 11; 505; 774]. Необхідно, звичайно, мати на увазі, що така перспектива інформаційної цивілізації для переважної більшості населення Землі, зосередженого в країнах, що розвиваються, — справа майбутнього. У середині 90-х pp. особливо багато в концеп-

Глава 5

цію інформаційного суспільства внесли наукові дослідження і нормативні документи, прийняті в межах Європейської комісії Ради Європи, Організації економічного співробітництва і розвитку, Всесвітнього союзу зв'язку та інших міжнародних організацій.

Перехід до інформаційної цивілізації означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво і використання послуг і знань. Справжня інформаційна цивілізація повинна забезпечити такі соціальні умови кожному громадянину суспільства, які дозволять йому, перебуваючи у будь-якому місці й у будь-який час, одержати всю необхідну інформацію для його життєдіяльності й вирішення актуальних проблем. Інформаційна цивілізація — це суспільство, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп'ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інші види зв 'язку, відеопристрої, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, щоб зробити інформацію загальнодоступною, досягти її активного впровадження у виробництво і життя за допомогою високорозвинутих засобів комунікацій [221].

5.3.1. Знання як фундамент інформаційної цивілізації

У сучасній філософській, соціологічній і політологічній рефлексії над процесами формування інформаційного суспільства можна виділити дві різні, хоча і взаємозалежні тенденції, обумовлені ставленням їх представників до соціальної ролі наукового знання і наукової інформації. У межах однієї з цих тенденцій інформаційне суспільство трактується як «суспільство, засноване на знанні», при цьому підкреслюється важливість наукового і, насамперед, теоретичного знання [8—11; 126; 187; 221; 467; 487; 491-505; 510; 527; 528]. Представники іншої тенденції, відмічаючи ключове значення «інформації взагалі» для аналізу суспільного розвитку, пов'язують перспективи такого розвитку зі зростанням ролі ненаукової інформації і «втратою науковим дискурсом його привілейованого статусу», з розширенням можливостей, завдяки комунікаційно-комп'ютерним технологіям, поширенню недостовірної інформації, дезінформації або таких форм надання інформації, що взагалі не можуть оцінюватися як правдиві або помилкові [769—773]. Останній напрям ми розглядати не будемо.

Мабуть, найбільш чітко перша із згаданих тенденцій виражена у працях американського соціолога Д. Белла — родоначальника ідеології постіндустріалізму, що став згодом одним із теоретиків інформаційного суспільства, а друга — у роботах авторів, що висувають альтернативні концепції інформаційного суспільства і критикують постіндустріалізм. Слід підкреслити, що тут ідеться про постіндустріалізм у його «класичному» варіанті, грунтовно викладеному в книзі Д. Белла [504].

Історико-культурологічнип вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

За Д. Беллом, «віссю»постіндустріального суспільства є знання, і, насамперед, знання наукове.«Звичайно, знання необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Але відмітною ознакою постіндустріального суспільства є характер знання, — писав він. — Найважливіше значення для організації процесів прийняття рішень і напряму змін набуває теоретичне знання, що припускає першість теорії над емпіризмом і кодифікацію інформації в абстрактних системах символів, що можуть використовуватися для інтерпретації різних сфер досвіду, що змінюються. Будь-яке сучасне суспільство живе за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачати майбутнє і здійснювати планування. Саме зміна в усвідомленні природи інновацій робить вирішальним теоретичне знання» [504].

Центральна роль теоретичного знання в інформаційній цивілізації визначає статус ученого як центральної фігури такого суспільства. Подібно до того, як фірма (підприємство) була ключовим інститутом в останні сотні років завдяки її ролі в організації масового виробництва товарів-речей, університет або будь-яка інша форма інституціоналізації знань буде центральним інститутом у наступні десятки років завдяки своїй ролі джерела інновацій і знань, або, за Вернадським, ноосфери[529—534]. Дбайливе відношення до талантів і поширення освітніх та інтелектуальних інститутів стане головною турботою суспільства. Для інформаційної цивілізації буде характерною нова еліта, заснована на кваліфікації,одержуваної індивідами завдяки освіті, а не на володінні власністю, що успадковується або купується за рахунок підприємницьких можливостей, і не на політичній позиції, що досягається завдяки підтримці партій і груп [774].

Зі зростаючою роллю теоретичного знання як джерела інновацій у різних галузях пов'язана зміна поняття послуги і запропонована вченими характеристика постіндустріального суспільства як такого, де на зміну «економіці товарів-речей»приходить «економіка послуг».У сферу послуг включається охорона здоров'я, освіта, значні фрагменти дослідницької та управлінської діяльності. Саме при переході до економіки послуг, розвиток яких заснований на науковому знанні, можна говорити про інформаційну цивілізацію як про новий історичний щабель, відмінний від попереднього — індустріального.

Слід зазначити, що до народногосподарських пріоритетів суспільства відноситься структурна перебудова економіки, її науково-промислової сфери, з орієнтацією на впровадження наукоємних технологій, відновлення основних фондів, активізацію інвестицій із широким використанням інновацій. У зв'язку з цим забезпечення вільного оперативного доступу користувачів до цих ресурсів перетворилося на одне з першочергових завдань інформаційного обслуговування науки, культури й освіти. Сьогодні очевидно, що найбільш ефективно це завдання вирішується через створення електронних бібліотек, що реалізують якісно інший підхід до оперування різноманітною інформацією в електронному вигляді і наданню її масовому користувачу.

Глава 5

Зміни, які відбуваються в середині XX ст. у соціальній структурі, свідчать про перетворення індустріального суспільства в інформаційну цивілізацію. Саме вона повинна стати визначальною соціальною формою XXI ст., насамперед у США, Японії, Західній Європі, Росії, Україні та інших країнах.

Усвідомлюючи всі переваги інформаційної цивілізації, не можна, однак, не визнати, що інформаційна революція несе з собою не тільки нові рішення й можливості, а й нові проблеми. Але всі вони є складовими культури та освіти. У загальному плані можна виділити 5 проблем інформаційної цивілізації:

1. Злиття комп'ютерних систем, телекомунікацій і засобів опрацювання інформації в єдине ціле. З цим пов'язане питання, чи буде передача інформації здійснюватися переважно через телефонний зв'язок або виникне незалежна система передачі даних; яка буде відносна частка мікрохвильових станцій, супутників зв'язку, мідного, коаксиального і волоконно-оптичного кабеля як каналів передачі інформації.

2. Заміна паперу електронними засобами, включаючи електронні банківські послуги замість використання чеків, електронну пошту, передачу газетної і журнальної інформації електронними засобами та дистанційне копіювання й використання документів.

3. Розширення телевізійної трансляції через кабельні системи з багатьма каналами і спеціалізованими послугами, що дозволить здійснювати прямий зв'язок із терміналами споживачів в інтерактивному режимі. Значне поширення матимуть телекомунікації з використанням відеотелефонів і систем інтерактивного телебачення.

4. Реорганізація збереження інформації і систем її запиту на базі комп'ютерів в інтерактивну інформаційну мережу, доступну для дослідницьких груп і окремих користувачів; пряме одержання інформації з банків даних через бібліотечні й домашні термінали.

5. Розширення системи освіти на базі комп'ютерного навчання, використання супутникового зв'язку для сільських місцевостей, особливо в слаборозвинених країнах; використання відеодисків як для розваг, так і для домашньої освіти [187; 221].

«Високошвидкісна глобальна економіка» нагадує всесвітні гонки, де призом виступає конкурентна перевага, а фінішна стрічка постійно відсувається. Головна небезпека полягає в тому, що посилення глобалізації виробництва і мобільність всесвітніх корпорацій може несприятливо вплинути на політику охорони навколишнього середовища, а також право на працю і соціальний захист — причому у всесвітньому масштабі. Реальним сигналом тривоги є безпрецедентне скорочення робочих місць у компаніях, пов'язаних з IT, в економічно найбільш розвинених країнах [187].

В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвинених країн по відношенню до менш розвинених, з'являється небезпека втрати цілими суспільствами своєї культурної і національної самобутності, включа-

Історііко-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

ючи самобутність мовну, відбувається нав'язування людству споживчих переваг і смаків в інтересах вузької групи транснаціональних компаній-виробників. Ефективні методи протидії цим та іншим небезпекам інформаційного століття, як і у разі захисту національних виробників, лежать не на шляху відокремлення від глобального інформаційного простору, а на шляху власної повноцінної участі у формуванні цього простору.

Подальше поширення «екранної» культури, неминучість сутички з віртуальною реальністю, де важко розрізнити ілюзію і дійсність, створюють деякі психологічні (і навіть психічні) проблеми. По мірі збільшення обсягу інформації людям стає складно орієнтуватися в її змісті, захищати себе від її надлишку. Вирішення цих та інших проблем становлення інформаційної цивілізації вимагає серйозних зусиль фахівців найрізноманітніших профілів, урядів провідних країн, ЮНЕСКО, ООН.

Революція в галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) не припиняється, вона залишається основною рушійною силою глобалізації економіки і її дематеріалізації, переходу до більш ефективної і не пов'язаної з витратою матеріальних ресурсів сфери обслуговування та інформаційної складової вироблених продуктів.

У Франції 1—5 березня 1999 р. відбувся Міжнародний симпозіум «Глобальне інформаційне суспільство: діячі і жертви». На ньому обговорювалися перспективи широкого впровадження цих технологій і мережних послугу Європейському і світовому співтовариствах. Оцінювалися деякі перспективи соціальних наслідків, пов'язаних із зазначеним впровадженням: прискорена глобалізація за допомогою електронної комерції, збільшення частки інформаційних служб, що сприяють сталому розвитку, і асоційоване з гігантським зростанням розмаїтості геокуль-турних характеристик служб, доступних по всьому світові.