Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації

Date: 2015-10-07; view: 459.

Інформаційні та комунікаційні технології, які підтримують реалізацію мережних користувальних засобів і перехід до інформаційної цивілізації, усе ще знаходяться у зеніті інтенсивного розвитку. Починаючи з1980 р. обчислювальні потужності подвоюються кожні 18 місяців, і, як можна передбачати, подібна тенденція зберігатиметься до 2010 p., коли досягнуть фізичної межі кремнієвої мініатюризації. Навіть це не стане кінцем даної лінії розвитку, оскільки з'являються інші матеріали і розробки. Практично це означає, що через 5 років обчислювальна потужність вашого сьогоднішнього персонального комп'ютера буде зосереджена в мобільному телефоні й наручних годинниках; комп'ютер стане в 10 разів потужнішим, ніж сьогодні, і буде здатний ефективно обробляти тримірні зображення, а також розпізнавати голос.

Ще швидше розвиваються системи комунікації. Перехід до оптичної бази замість електронної, особливо з розгортанням оптико-волокон-

Глава 5

ної, багатохвильової і солитонової передачі з оптичним підсиленням, підвищить потужність центральних мережних систем у 250 разів [221].

Більшість малих фірм та індивідуальних користувачів можуть очікувати десятикратного підвищення сьогоднішньої продуктивності на основі UMTS (Universal Mobile Telecommunications System) або кабельних модемів; однак більшість індивідуальних клієнтів ще близько 5 років використовуватимуть основну швидкість передачі: масове поширення більш швидкісних засобів очікується до 2010 р. Однак комутація пакетів даних, використання Інтернет-протоколу (IP) разом із протоколами асинхронної передачі (ATM) забезпечує набагато ефективніше використання засобів зв'язку, ніж традиційна телефонна комутація каналів. Це створює широкі можливості для найрізноманітніших застосувань. Радіоспектр набагато ефективніше використовується технологіями цифрового кодування. Європейська цифрова система мобільних телефонів забезпечує зв'язком понад 100 млн користувачів на рівні, що був би неможливий на основі аналогової техніки. Система наступного покоління забезпечить своїм передплатникам 10-200-кратне збільшення комунікаційних можливостей, достатнє для навігації по Інтернету, перегляду телепередач або пересилки зображень.

Швидкий розвиток ІКТ живиться сильним і швидко зростаючим попитом споживачів. Високий рівень інвестицій у сферу послуг, пов'язаних з ІКТ, можливий тільки тому, що обивателі й бізнесмени в США і Європі готові сплачувати за них частку своїх зростаючих прибутків. Дійсно, незважаючи на те, що кожне наступне подвоєння є більш дорогим з погляду сумарних інвестицій, закон Моора (подвоєння обчислювальних потужностей кожні півтора року) продовжує виконуватися тому, що прибутки від продажу технологій щорічно також підвищуються приблизно на 10 відсотків [775]. У той же час спостерігається постійне зростання попиту з боку населення, що бажає мати усе більш якісні засоби комунікації і доступу до інформації для суто соціальних цілей і самовираження.

Потреби в «технологіях інформаційної цивілізації» і їхнє використання більше не обмежуються ринковою нішею багатих користувачів — як у бізнесі, так і в суспільстві. Використання електронної пошти й Інтернету в бізнесі зросло в Європі з 10 % у 1996 р. до 25 % — сьогодні. Цілком можливо, що показник використання подібних засобів у бізнесі досягне 90 %: вони використовуватимуться так само широко, як телефону 1980р. [775].

Набагато складніше передбачити характер проникнення технології у суспільство як ціле, її перетворення в частину соціальної інфраструктури. Суспільство в цілому менш однорідне, доступ до ресурсів також, а мотивації до сприйняття технології і її використання більші. Проте деякі технології швидко поширюються в суспільстві й потім значно впливають на соціальні структури й увагу суспільства. Телебачення є в 98 % європейських квартир, і сьогодні воно стало ключовим елементом інфраструктури для демократичних процесів і комерції.

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

Зважаючи на все, так само широко розвивається мобільна телефонія, Інтернет, цифрові відеопослуги. Але коли вони досягнуть наси- ■%'■■/" чення і який буде його ефект? Телефону було потрібно 100 років, щоб ним стали користуватися 700 млн осіб, і близько 30 років, щоб із елітарної послуги і професійного засобу (1950) стати елементом європейської інфраструктури (1980). В Європі все ще спостерігається деяке збільшення кількості стаціонарних телефонів, насамперед на півдні, але основний приріст цього показника у світі — принаймні ще на 700 млн — очікується до 2020 р. у країнах, що розвиваються. Наступна хвиля пов'язана з мобільною телефонією. Зростання виявилося більш швидким, ніж можна було очікувати. Кількість нових користувачів мобільними телефонами перевищила кількість нових абонентів стаціонарної телефонної мережі вже в 1997 р. В Європі мобільна мережа зростає швидше, ніж Інтернет, і тепер доступна кожному: це стало можливим завдяки поширенню карткових телефонів як альтернативи довгостроковій підписці. Сьогодні у світі вже нараховується понад 200 млн користувачів мобільними телефонами (із них 90 млн — в Європі), згодом цей показник досягне 1 млрд. До цього часу в Європі та США мобільна телефонія буде так само поширена в суспільстві, як телебачення і стаціонарний телефонний зв'язок. Однак хоча мобільними і стаціонарними телефонами користуватимуться до 1 млрд людей, 2/3 населення Землі з економічних причин усе ще не матиме доступу до телефону [776].

Телебачення проникло всюди, незважаючи на обмежений вибір каналів і засобів програмування. Перехід до цифрового телебачення (і відеопослуг), що відбувається сьогодні в Європі, дуже швидко поширюється в суспільстві: по-перше, тому що цифрове телебачення здатне цілком замінити аналогові телеконференції і, по-друге, тому що системи DTTB (Digital Terrestrial Television Broadcast) в Європі забезпечують еквівалентні «ефірні» послуги. Можливе зрушення спектра використання від менш ефективного аналогового телевізійного мовлення очікується до 2010 р. Використання великої кількості каналів з поліпшеною якістю прийому в діапазоні, еквівалентному радіоспектру, стане можливим завдяки не тільки цифровому кодуванню, але також і іншим засобам передачі, таким як пряма супутникова трансляція або в 10 разів потужніша кабельна мережа. Сьогодні у світі нараховується 200 млн квартирних абонентів кабельної мережі, із них 40 млн — в Європі; до 2015 р. їх кількість збільшиться на 300 млн.

Інтернетом (електронною поштою і доступом до інформаційних мережних вузлів) уже користуються близько 150 млн абонентів: 80 млн у США і понад 40 млн у Європі. Спостерігається швидкий ріст цього показника: близько 50 % на рік, однак квартирні користувачі завжди залишаться частиною абонентів телефонних і кабельних мереж. Загальна кількість користувачів збільшиться і може досягти 1 млрд до 2010 р. До цього часу послуги Інтернету стануть частиною телефонних і кабельних послуг і тому так само будуть поширені [504].

Перспективи змін, привнесених широким проникненням цих нових технологій у суспільство (в Європі та світі), можна характеризувати в термінах їх макроекономічного впливу, потенційного ефекту в галузі керування через глобалізацію на організацію соціуму, їх впливу на усталеність економічного розвитку.

Графік (рис. 5.3), взятий з аналітичного звіту, підготовленого в 1994 р. XIII Директоратом (http://europa.eu.int/), ілюструє впевненість у тому, що перехід до інформаційної цивілізації, заснований на виробництві й торгівлі у галузі нематеріальних послуг та знань, являє собою «фазову зміну» у розвитку людства. Він створює потенціал для подальшого економічного зростання, а також високого рівня особистого і групового добробуту — без обмежень, пов'язаних з фізичним споживанням або транспортуванням матеріальних ресурсів.

У цій моделі перехід до економіки з переваженням інформації і послуг поєднується з переходом від національної до глобальної економічної інтеграції. Позитивний ефект з'являється саме від сполучення цих двох процесів: розвитку ІК-технологій і продовження лібералізації світової торгівлі, що відбувається сьогодні насамперед у сфері послуг. Соціальні наслідки цих процесів не можуть зводитися тільки до технологічного розвитку.

Якщо наведена модель правильна, з неї випливають серйозні соціальні зміни. По-перше, сфера інформаційного обслуговування не замінює промислового і сільськогосподарського виробництва, а повсюдно впроваджується в них, роблячи ці сфери більш «інформаційно насиченими». Ця універсальна складова приводить до розмивання старих географічних меж фаз виробництва: нерівність у добробуті, що раніше мала місце

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

між регіонами і державами, тепер торкнеться всіх країн, які входять до інформаційної цивілізації. Контраст у добробуті між 10 % найбільш успішних виробників послуг, заснованих на знаннях, і головними сільськогосподарськими виробниками постійно зростатиме. Для підтримки соціальної справедливості потрібно буде знайти нові шляхи.

Глобалізація стане управлятися одночасним розвитком електронної комерції і лібералізації торгівлі послугами в межах Всесвітньої торговельної організації (http://www.wto.org/). Електронна комерція зростає швидше, ніж використання Інтернету, оскільки вона поєднує в собі три процеси: щорічне зростання підключень до Інтернету, частоти використання Інтернету для комерційних цілей, його довірчого застосування для фінансових трансакцій. З цих причин ріст електронної комерції продовжуватиметься багато років і після того, як доступ до Інтернету досягне насичення в суспільстві та бізнесі.

Зважаючи на сучасні тенденції, електронна комерція в 2000 р. становила близько 2 % усієї комерційної активності в США і згодом зросте до 10 % у Євросоюзі та США. Поряд з іншими заходами для інтеграції ринку, такими як правове оформлення єдиного ринку Євросоюзу в 1992 p., електронна комерція збільшить можливість вибору і розмаїтість продуктів і послуг, а також приведе до вирівнювання цін у межах нового глобального ринку. Виникнуть також нові засоби управління, насамперед у податковій системі, захисті приватної власності і прав споживачів, що виходять за межі юрисдикції національних урядів і навіть таких регіональних регулюючих механізмів, як Європейський Союз. Будуть потрібні нові міжурядові угоди, збалансування законодавств, взаємне визнання прав, однак ще велика відповідальність лежить на організаціях, які діють у глобальному масштабі: основних транснаціональних компаніях і нових неурядових організаціях.

Відбудуться зміни також і на рівні індивідуумів, груп, суспільних структур і організації праці. По мірі розвитку таких форм, як теле- і віртуальні підприємства, чинник географічного місця розташування організацій слабшатиме, залишаючи більше місця для впливу місцевих співтовариств і соціальних мережних структур. У XX ст. ми бачили, як потреби зайнятості привели до географічного поділу структур сім'ї та етнічних груп; можливо, сімейні зв'язки і культурна ідентичність знову домінуватимуть у XXI ст., оскільки робота перестає бути жорстко прив'язаною до конкретного місця. Однак багато традиційних елементів, що зміцнюють соціальну, культурну і національну ідентичність, усе ж слабшатимуть. Співпереживання від щоденних національних новин по ТВ або в газетах буде меншою домінантою в оточенні сотень замовлених відеослужб: віртуальне співтовариство передплатників на інформацію про футбольні клуби «Манчестер Юнайтед» або «Реал» (Мадрид) може об'єднувати більша згуртованість переживання і солідарність, ніж людей у сусідніх містах.

Нарешті, технології, що визначають перехід до інформаційної цивілізації, створюють можливості економічного зростання і через матеріа-

Глава 5

льні послуги, що не супроводжуються збільшенням витрат матеріалів, а навіть зменшують їх. Такого роду процес тривалий час вважався ключем до сталого розвитку, але фактичний прогрес був дотепер малопомітним. Процеси переходу дозволять не тільки замінити нематеріальними послугами матеріальні товари і підвищити ефективність необхідних нам матеріальних продуктів, вони також істотно підвищать ефективність, з якою сектор послуг використовує матеріальні ресурси, у т. ч. виробничі й житлові приміщення, дороги, магазини.

Однак подібні позитивні результати не прийдуть автоматично: більше того, їх не зможе забезпечити ніяка організація, що діє сама по собі. Колективні результати можна досягти колективними діями, але ефективні рамкові умови для колективних дій у державному і приватному секторах усе ще відсутні.

Отже, незважаючи на бажання усунути кривду і нерівність, саме нерівності або «градієнти» керують прогресом. На глобальному рівні типи градієнтів зміняться, причому до деякої міри під впливом таких сил, що перебувають за межами нашого безпосереднього контролю. З цієї причини нам необхідно передбачати виникаючі типи градієнтів. Виявивши небажаний характер того чи іншого процесу, ми повинні «формувати майбутнє». На зазначеній конференції підкреслювалося, що саме цим займатиметься Глобальна плато-мережа (http://www.ecoplan.oig/platogl/).

Перспективи розвитку технологій прямо залежать від рівня освіти в інформаційній цивілізації. Становище освітньої системи в сучасному світі вкрай суперечливе. З одного боку, освіта в XX ст. стала однією з найважливіших сфер людської діяльності, причому в другій половині століття у системі освіти пройшло підготовку більше людей, ніж за всю попередню історію людства. Величезні досягнення у сфері освіти покладені в основу і грандіозних соціальних перетворень, і характерного для цього століття науково-технологічного прогресу. З іншого боку, бурхливе розширення у сфері освіти і зміна її статусу супроводжуються таким різким загостренням проблем у цій сфері, що свідчить про світову кризу освіти, яка виявляється у нерозв'язаності проблеми ліквідації неписьменності, загостренні проблем якості і релевантності освіти, постійній недостачі кваліфікованих викладачів, кризі фінансування, виникненні проблеми «освічених безробітних», поглибленні розриву сфери знань і сфери освіти, відсталості освітніх технологій, кризі управління, кризі ефективності й продуктивності освітньої системи [1; 8-11; 186; 187; 221; 510; 516; 527; 528; 562].

Насамперед, слід чітко усвідомити, що освіта є системоутворюючою структурою суспільства і її роль постійно зростає. Дійсно, головною продуктивною силою в техногенній цивілізації стала наука. Вона постачає сучасні технології і забезпечує (завдяки фундаментальним дослідженням) випереджаючий характер технологічного прогресу. Зрозуміло, що без належної освіти про науку говорити безглуздо. Не секрет, наприклад, що після поразки в Другій світовій війні Японія зробила ставку на освіту. І ця політика себе цілком виправдала. Країна з обмеженими

Історико-культурологічний вимір еволюції' цивілізації 'у добу глобалізму

природними ресурсами стала одним із лідерів світової економіки, виробляючи товари, понад 90% вартості яких складає інтелектуальний внесок. Тому не випадково США, Японія, Південна Корея, Сінгапур, а тепер і Європа порушують питання про загальну вищу освіту. Зрозуміло, що не всі, хто одержав вищу освіту, працюють у галузях і напрямах того вузу, який вони закінчили. Це, однак, не головне. Важливо, що безупинно зростає інтелектуальний (ноосферний)потенціал суспільства.

Освіта як один із найважливіших компонентів культури має і самостійну цінність для особистості й суспільства. Повторюючи банальну істину, нагадаємо, що головна мета сучасної освіти — навчити учитися, тобто самостійно «видобувати» (знаходити, обробляти і засвоювати) інформацію. Враховуючи сказане, доречно відзначити, що основу так званого середнього класу в розвинених країнах Заходу складають інженери, лікарі, юристи, педагоги, журналісти, офіцери, менеджери, вчені тощо, тобто висококваліфіковані фахівці, що живуть своєю працею і здатні регулярно підвищувати кваліфікацію [9].

У цивілізованому світі освіта— головна,стрижнева, системоутворююча структура, яка забезпечує розширене відтворення інтелектуального потенціалу. Підкреслимо, головна,а не одна з основних, оскільки виробляє унікальний «товар» — кваліфіковані кадри.

Аналіз перспектив освітньої системи в такій складній і суперечливій ситуації є вкрай актуальним. Плідним видається такий аналіз у контексті ідей і концепції становлення нової, інформаційної цивілізації. З цих позицій світова криза освіти може бути зрозумілою як один з проявів кризи всієї техногенної цивілізації. Подолання цієї кризи відбувається під час інформаційної революції, компонентами якої є комп'ютерна і телекомунікаційна революції, на базі розвитку інформаційної інфраструктури суспільства. Перспективи освіти в інформаційній цивілізації пов'язані з характерними особливостями всіх сфер громадського життя. Багато в чому вони визначаються характеристиками її економічної системи.

Якщо в аграрному суспільстві економічна діяльність була пов'язана з виробництвом продуктів харчування, а обмежуючим чинником виступала земля, у техногенній цивілізації головним було виробництво товарів, а обмежуючим чинником — капітал, то в інформаційній цивілізації основною економічною діяльністю є виробництво і застосування інформації для ефективного функціонування інших форм виробництва, а обмежуючим чинником стає знання. Якщо в техногенній цивілізації центральними перемінними були праця і капітал,то в інформаційній цивілізації такими виступають інформація і знання,що заміщають працю як джерело додаткової вартості (див. рис. 4.3). Такі ознаки нової економічної формації, як формування суперсимволічної системи створення суспільного багатства, перетворення знань на головне багатство, новий капітал у суспільстві, за допомогою якого реалізується влада в економічній системі, принципово впливають на розвиток як сфери знань, так і освітньої системи.

Глава 5

Особливий вплив на сферу освіти має процес зміни ролі виробничої праці в житті суспільства, перехід від трудового суспільства до дія-льнісного у зв'язку з інформатизацією громадського життя. У цьому процесі відбувається зміна життєвих стандартів. У житті людей усе більш загального значення набувають прояви, далекі від сфери праці. Зокрема, все більше визнається цінність освіти, яка не вичерпується запитами в галузі професійної діяльності. Необхідне переосмислення понять «робота», «робоче місце», «зайнятість», «безробіття», «освіта», виходячи з того, що в майбутньому це буде пануючою силою в житті людей. У цьому контексті потрібен розвиток ідеї безперервної освіти як універсальної форми діяльності, що має принципове значення як з соціальної, так і з особистої точки зору.

Зміни в характері й умовах в інформаційній цивілізації вимагають і нового типу працівника. Вважається застарілою ідея взаємозамінності працівників, породжена конвеєрним виробництвом. Поширення виробництва товарів і послуг людьми для свого власного споживання також ставить принципово нові завдання перед освітньою системою. Найважливішою особливістю економічної системи інформаційної цивілізації є її глобалізація, що викликає нові тенденції в політичній, соціальній, духовній сферах громадського життя.

Перспективи освітньої системи багато в чому визначаються становленням нового типу підприємства в інформаційній цивілізації. Саме поняття «виробництво» істотно розширюється. Те, що раніше розглядалося як побічний ефект діяльності підприємства — якісь рішення і результати в соціальній, інформаційній, політичній, екологічній, моральній сферах — тепер стає такою ж важливою його продукцією, як і та, що постачається на ринок і заради виробництва якої підприємство і створювалося. Найважливішою з цілей підприємства в інформаційній цивілізації є така соціальна ціль, як освіта працівників.Освіта з побічного продукту виробництва в техногенній цивілізації перетворюється у важливу продукцію спільних підприємств. Перспективи освіти пов'язані зі зміною місця людини і її цінностей в інформаційній цивілізації. Якщо для всіх попередніх типів суспільного устрою характерна орієнтація на матеріальні цінності, то перехід до інформаційної цивілізації висуває на перший план людські цінності.

Розвиток інформаційної інфраструктури робить інтелектуальним оточуюче людину середовище. Як уплине це на людину в суспільстві майбутнього? Різні дослідники висувають різні гіпотези щодо цього. Найбільш радикальна з них запропонована І. Масудою. Життя людини в новому інформаційному, інтелектуальному середовищі, вважає І. Масуда, можливо, приведе до виникнення нового біологічного виду людини — Homo inteligence, що приведе кінець кінцем до феномену «ноосфери» В. Вернадського [500]. Однак глибока зміна особистих характеристик людини — це процес, який відноситься до сучасних стадій інформатизації громадського життя. Кожна людина змушена прикладати зусилля для того, щоб пристосуватися до радикальних змін у

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

житті суспільства, і це приводить до поступового формування нового типу особистості. Деякі дослідники відзначають, що цей тип особистості вже стає реальністю. Це так звані «люди, що саморозвиваються».

Критики концепції інформаційного суспільства часом говорять про дегуманізацію громадського життя під впливом комп'ютерів. Виділення цієї проблеми пов'язано з трактуванням концепції інформаційної цивілізації як технологічної. Однак більш обґрунтований характер має їхня інтерпретація як антитехнократичних, що ставлять у центр людину, її цінності і потреби. Якщо з таких позицій подивитися на процес інформатизації суспільства, то можна відзначити багато чинників гуманізації громадського життя: це і більш вільний доступ людей до різних послуг, у тому числі освітніх, і одержання людиною в інформаційній цивілізації величезних нових можливостей для самореалізації, самовираження, спілкування з іншими людьми.

Особливості освіти в інформаційній цивілізації обумовлені характерними ознаками її політичної сфери. Незважаючи на поширену думку про те, що впровадження комп'ютерів сприятиме посиленню контролю держави над особистістю, сьогодні багато хто помічає, що відбувається саме навпаки: комп'ютери збільшують владу особистості і послабляють владу держави. Це багато в чому визначить особливості освіти в інформаційній цивілізації.

У процесі інформатизації радикально змінюється роль дому і сім'ї в громадському житті. В основі цієї зміни — переміщення мільйонів робочих місць підприємств і установ у будинки людей, у їх електронні «світи». Природно, що це спричинить кардинальну перебудову всіх соціально-культурних інститутів, включаючи школу. Хоча розміщення електронного світу в центрі громадського життя — це досить складний процес, проте різні чинники економічного, культурного, соціального, ціннісного характеру сприяють його здійсненню. Перспективи освіти в інформаційній цивілізації багато в чому пов'язані з особливостями її духовної культури. У техногенній цивілізації значну роль у формуванні уявлень людини про світ відіграють засоби масової інформації, багато в чому стандартизуючи образи, що формуються в суспільній свідомості.

В інформаційній цивілізації відбувається не тільки прискорення потоку інформації, а й зміни його глибинної структури на основі дема-сифікації засобів інформації. Замість сприйняття вже готової моделі реальності людина вимушена сама знову і знову конструювати її. Звичайно, це важка праця, але вона створює великі можливості для розвитку індивідуальності, демасифікації особистості й культури. Отже, при переході до інформаційної цивілізації відбуваються радикальні зміни в системі освіти й культури.

Освітня система техногенної цивілізації, в якій втілилися її основні цивілізаційні принципи, не може задовольнити нові запити суспільного розвитку. Ця система, як і всі основні сфери індустріального суспільства, переживає період глибокої кризи і зародження принципово нових ознак. Становлення інформаційної цивілізації передбачає розвиток нової ос-

вітньої системи. Важливою особливістю цієї системи є глобальність,тобто світовий характер із властивими глибинними взаємозалежними процесами [8-11; 186; 187; 522; 527; 528].

Перехід від визначальної ролі матеріальних цінностей до верховенства людських цінностей, перш за все культурологічних, що здійснюється в процесі інформатизації суспільства, означає якісну зміну статусу освіти в громадському житті. Вона перетворюється на найважливішийзасіб досягнення людиною самостійно визначених цілей, а задоволення від їх досягнення стає універсальним стандартом цінностей.

Життя людини в інтелектуальному, інформаційно насиченому середовищі, створюваному в процесі розвитку інформаційної інфраструктури суспільства, породжує нові можливості для її освіти із самого раннього віку протягом усього життя. Використання цих можливостей вимагає створення принципово нової освітньої системи.Це можливо тільки на шляху гуманізації освіти й виховання людини нового мислення, починаючи зі шкільної лави. Освіта і виховання є основним шляхом перебудови людського мислення й моралі. Якщо це завдання відповідно не вирішується, то сучасні технології можуть призвести не до розвитку особистості, а до її деформації через невідповідне використання комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, зловживання нею.

Демасифікація особистості й культури в інформаційній цивілізації створює принципово нове освітнє середовище.Воно передбачає не сприйняття вже готових модулів реальності, а постійне самостійне їх конструювання. Освітав інформаційній цивілізації — це відкрите, індивідуалізоване, творче знання через безперервну освіту і самонавчання протягом усього життя людини.

Формування освітньої системи інформаційної цивілізації відбувається в процесі подолання світової кризи освіти на шляху розвитку освіти дорослих на базі ідей навчання протягом усього життя, розвитку нових моделей дистанційної освіти, неформальної освіти, реалізації принципів відкритості освітньої діяльності, гнучкості освіти. Інформатизація освіти становить за своєю суттю сучасну освітню революцію, під час якої формується освітня система інформаційної цивілізації.

Отже, в даній главі історико-культурологічні дискурси генези та еволюції цивілізації розглянуто з позицій глобальних цивілізаційно-інноваційних циклів та історичної сукупності нелінійних процесів гео-простору. У другій половині XV ст. почала зароджуватися індустріальна епоха людства, каталізатором якої були гуманістичні теорії. Вони визначили місце суспільства та людини у світі; науковий метод пізнання оточуючого світу; теорію прогресу людства. Інновація цих поглядів привела до орієнтації на технічні джерела розвитку, яка вперше заявила про себе у другій половині XVIII ст. в епоху промислової революції. Вона, завдяки систематичному, свідомому та цілеспрямованому удосконален-

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

ню знарядь та предметів праці, дозволила досягти в країнах, охоплених цим процесом, значних успіхів у всіх сферах життєдіяльності людини.

У всесвітній історії становлення сучасного людства вплив цивілі-заційно-інноваційних циклів дозволяє виділити чотири цикли, які правомірно розглядати як глобальні революції, що змінюють наукову картину світу: першою з них була революція XVII ст., яка ознаменувала становлення класичного природознавства, в якому ідеали, норми та онтологічні принципи спиралися на специфічну систему історико-філо-софських основ, у котрих домінуючу роль відігравали ідеї механіцизму. Розвиток науки й техніки того часу заклали фундамент цивілізації, яка наближалася. Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів цієї цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. відбулася друга глобальна наукова революція, яка визначила перехід до нового стану природознавства — дисциплінарно організованої науки. У цей час механічна картина світу втрачає статус загальнонаукової. Водночас відбувається диференціація дисциплінарних ідеалів та норм дослідження. З цього часу виникають прообрази перших телекомунікацій, а інформація почала об'єднувати різні культури. Зародження глобальної цивілізації також можна віднести до цього періоду. Ми підійшли до поняття: «цивілізація — це континуум культур».Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів техногенної цивілізації, що зародилася, можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації. Від кінця XIX до середини XX ст. мала місце третя цивілізаційно-інноваційна хвиля, що характеризується як глобальна науково-технічна революція, пов'язана з перетворенням стилю мислення класичної науки і становленням нового, некласичного природознавства. Воно характеризувалося відмовою від прямолінійного онтологізму та розумінням відносної істинності теорій і картини природи, вироблених на тому або іншому етапі розвитку природознавства. Ця ідея поєднувалася з новими уявленнями про активність суб'єкта пізнання. Він розглядався вже не як дистанційований від світу, що досліджується, а як такий, що перебуває всередині нього, детермінований ним. Виникає розуміння тієї обставини, що відповіді природи на наші питання визначаються не тільки устроєм самої природи, а й способом нашої постановки питань, який залежить від історичного розвитку засобів і методів пізнавальної діяльності. У 80-х pp. XX ст. виникла всесвітня інформаційна мережа «Інтернет», що поклала початок єдиному світовому розподіленому інформаційно-стільниковому співтовариству. З цього періоду веде відлік світова історія інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій.Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів техногенної цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв 'язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, всесвітня інформаційна мережа. В останню третину XX ст. відбуваються нові радикальні зміни в організації науки. їх можна охарактеризувати як четверту цивіліза-

ційно-інноваційну хвилю або четверту глобальну наукову революцію, під час якої народжується інформаційна цивілізація. На передній план дедалі більше виходять міждисциплінарні та проблемно-орієнтовані форми дослідницької та освітньої діяльності. У процесі визначення науково-дослідних пріоритетів поряд із власне пізнавальними цілями дедалі більшу роль починають відігравати цілі культурологічного та соціально-політичного характеру. Вони стають взаємозалежними і постають як фрагменти цілісної загальнонаукової картини світу. Соціальна система, що розвивається історично, формує з часом дедалі новіші рівні своєї організації, причому виникнення кожного нового рівня впливає на ті, що сформувалися раніше. Ідеї еволюції та історизму стають основою синтезу картин реальності. Вони виробляються в різних науках, які сплавляють їх у цілісну картину історико-культурологічного розвитку природи і людини. Узагальнюючи вищезазначене, історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів інформаційної цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв'язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, людиноприродні об'єкти, єдина світова розподілена інформаційно-стільникова спільнота.

Авторам удалося моделювати структуру техногенної цивілізації у вигляді тріади, що складається із засобів зв'язку (телекомунікації та телерадіозв'язок) <=> інтернаціоналізації і глобалізації економіки <=> глобальних проблем цивілізації,занурена в континуум культур зі своєю поліет-носферою. Техногенна цивілізація, а потім інформаційна революція спричинили прискорення процесу інтернаціоналізації та глобалізації економіки і залучення країн у міжнародний поділ праці та обмін продукцією та інформацією. Розвиток міжнародних підприємств та об'єднань в умовах інформаційної революції другої половини XX ст. поряд із небувалим розширенням світових ринків товарів, капіталів, робочої сили сприяв формуванню ринків інформації, ноу-хау, патентів, ліцензій та науково-технічних послуг. Ще одною формою інтернаціоналізації, яка набула особливого розвитку протягом останніх десятиліть, стала міждержавна інтеграція національних господарств, серед яких найбільшого розвитку досягли Європейський Союз, ОПЕК, інтеграція США, Канади, Мексики тощо.

Процес цивілізаційної еволюції явив перед людством низку так званих глобальних проблем, що принесли із собою усвідомлення серйозної загрози цивілізації. Вони мають загальнолюдський макроцивілізаційний характер. У першу чергу назвемо проблеми інтерсоціальні: безпеки, запобігання світовій термоядерній катастрофі та створення сприятливих умов для соціального розвитку і прогресу всіх країн і народів; подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються, і встановлення нового міжнародного порядку. Друге коло проблем можна назвати інтерекологічними. До них належать: запобігання катастрофічному забрудненню навколишнього середовища, забезпечення людства необхідними природними ресурсами, освоєння світового океану і кос-

Істерико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу гпобалізму

мічного простору. Третю групу проблем назвемо інтердемографічними. Вона включає: проблеми росту народонаселення, міграції та біженців, охорони і зміцнення здоров'я людей. Гострою залишається проблема, яку ми назвемо інтеросвітньою (проблеми освіти, виховання і культурного росту). її складовими є: планетарне культуротворче мислення, фунда-менталізація та гуманізація, єдиний інформаційно-освітній простір.

Знання цієї загрози дозволить вжити превентивних заходів по зниженню потенційної небезпеки. Це може досягатися через вирішення проблем загалом, послаблення негативного впливу окремих її складових, запобігання конкретним лихам, виникаючим як наслідок невирішеної проблеми.

У главі автори запропонували своє бачення основи структури інформаційної цивілізації, що зароджується, складається із трьох взаємопов'язаних, інваріантних компонентів: єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства <=> інформаційної економіки о відкриття й освоєння нових видів енергії,занурених у федерацію культур зі своєю ноосферою. Єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство — це інформаційна цивілізація з децентралізованими розподілено-функціональними адміністративно-територіальними і соціально-економічними стільниками, що адекватно відбивають стільникову структуру простору Всесвіту. Інформаційна цивілізація — це якісно нова суспільно-політична формація, що йде на зміну матеріальній (техногенній) цивілізації та прогресивно забезпечує освоєння процесів інформатизації як неминучого і загального періоду розвитку суспільства, пізнання й освоєння інформаційної моделі світобудови, а також загального усвідомлення і прийняття єдності законів інформації у природі та суспільстві.

Інформаційна економіка інформаційної цивілізації складається із технічних засобів, високих технологій та знання як її основного фундаменту. У межах цих тенденцій інформаційна цивілізація трактується як «суспільство, засноване на знаннях». Подібно тому, як фірма (підприємство) стала ключовим інститутом протягом останніх сотень років завдяки її ролі в організації масового виробництва товарів-ре-чей, університет або яка-небудь інша форма інституціоналізації знань стає центральним джерелом інновацій та знань. Для інформаційної цивілізації характерною буде нова еліта, заснована на кваліфікації, яку її індивіди одержують завдяки освіті, а не на власності. Із зростанням ролі теоретичних знань як джерела інновацій у різних галузях пов'язана зміна поняття послуг та запропонована вченими характеристика постіндустріального суспільства як такого, де на зміну «економіки товарів-речей» приходить «економіка послуг». До сфери послуг включаються такі культурологічні складові, як охорона здоров'я, великі фрагменти дослідницької та управлінської діяльності. Саме при переході до економіки послуг, розвиток яких базується на наукових знаннях, можна говорити про інформаційну цивілізацію як про новий історико-куль-турологічний ступінь, відмінний від попереднього — індустріального.

Усвідомлюючи всі переваги інформаційної цивілізації, не можна, однак, не визнати, що інформаційна революція несе з собою не тільки нові рішення й можливості, а й нові проблеми. Головна небезпека полягає в тому, що посилення глобалізації виробництва і мобільність всесвітніх корпорацій може несприятливо вплинути на політику охорони навколишнього середовища, а також право на працю і соціальний захист — причому у всесвітньому масштабі. Інформаційна революція поки ніяк не вплинула на вирішення проблеми рівності громадян, регіонів та країн. В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвинених країн по відношенню до менш розвинених. Подальше поширення «екранної» культури, неминучість сутички з віртуальною реальністю, де важко розрізнити ілюзію і дійсність, створюють деякі психологічні проблеми. В умовах існування відкритих інформаційних мереж, які легко доступні та легко поповнюються, виникає проблема обмеження інформації, яка вважається соціально та економічно небезпечною, проблема додержання авторських прав та прав виробників електронної інформації та ін. Вирішення цих та інших проблем становлення інформаційної цивілізації вимагає серйозних зусиль фахівців найрізноманітніших профілів, урядів провідних країн, ЮНЕСКО, ООН.

Отже, авторам удалося встановити, що історична еволюція характеризується переходом від однієї відносно сталої системи до іншої з і новою рівневою організацією елементів та саморегуляцією. Формування кожного такого рівня супроводжується проходженням системи через стан несталості (точка біфуркації), і в ці моменти невеликі випадкові впливи можуть привести до появи нових структур, що приводить нас до синергетичної парадигми бачення розвитку культурно-історичних процесів. Синергетичне бачення історичного розвитку науки й культури складається із уявлень про принципову нелінійність та циклічний характер розвитку, нерівномірності темпів розвитку та чергування періодів «згущення інновацій» і «розріження інновацій», інерції парадигмальної свідомості і цінності маргінальних та архаїчних елементів у науці й культурі. З позиції синергетики наукові революції можна тлумачити як «точки біфуркації» розвитку історико-культуроло-гічного процесу. Наукові революції пов'язані з вибором між альтернативами, докорінними змінами в науковій картині світу. У передреволюційний, критичний період, як правило, відбувається «розмноження» наукових напрямів і шкіл, тобто переважають дивергентні тенденції. Саме це різноманіття підходів, концепцій та інтерпретацій є конструктивним для вибору в «точках біфуркації» власних сталих тенденцій розвитку систем наукового знання. Ріст альтернативних наукових шкіл перед науковою революцією наче заздалегідь підготовлює системи знання до багатоваріантного майбутнього. Після наукової революції, у період «нормальної науки», навпаки, відбувається формування потужної парадигмальної течії, тобто починають проявлятися тенденції конвергенції та накопичення наступних дивергентних тенденцій.

Глава 6

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

У цій главі спробуємо визначити основні ознаки освіти [1; 8—10; 186; 563—576], а разом з нею і земної цивілізації у XXI ст. Настання нового тисячоліття спонукає нас до осмислення минулого, нового розуміння сенсу життя, визначення контурів прийдешнього, а також, це особливо важливо сьогодні, до об'єднаннядій, спрямованих на створення кращого майбутнього для всіх людей, які живуть на планеті Земля.

Перші кроки людини на шляху знаньзмусили її вирішувати ті ж самі проблеми, які й сьогодні привертають нашу увагу: проблеми нагромадження, добору, систематизації і передачі інформації. Кам'яні поверхні печер, глиняні таблички ассирійців, папірус єгиптян, пергамент греків — от ті перші носії інформації, на яких наші предки малюнками, клинописом, ієрогліфами, буквами прагнули відобразити і передати наступним поколінням накопичені ними знання про навколишній світ. Однак знадобилося ще не одне століття для того, щоб людина вперше замислилася про необхідність їх добору і наступної систематизації, заклавши тим самим хиткі, але такі важливі для неї контури майбутньої науки [777-779].

Відомо, що наука як свідоме дослідження закономірностей явищ природи і суспільства виникла у древніх греків. Характер їх мислення і діяльності, на думку англійського вченого Д. Бернала, полягає саме в тому аспекті їхнього життя, який сьогодні має назву «науковий спосіб мислення». Він мав на увазі не просте знання чи практику науки, а здатність відокремити все фактичне і таке, що піддається перевірці, від емоційних і традиційних тверджень. У цьому характерному способі мислення, на думку вченого, можна виділити дві сторони: раціональ-

ІУіаваб

ну і реалістичну, тобто здатність доводити за допомогою аргументів і >ни' користуватися загальноприйнятим досвідом.

З тих часів наука пройшла довгу, важку і суперечливу дорогу. Досвід давніх народів підказує, чого не слід нам забувати з їх великої спадщини. Насамперед їх постійний зв'язок із природою, їх віру в єдиний початок життя, прагнення йти у своїх роздумах від органічної єдності навколишнього світу. Наука і мистецтво виступають у них партнерами в єдиному процесі творчості й творення. Так, у деяких гімнах «Рігведи» числове співвідношення устрою Всесвіту знаходиться у відомій аналогії зі структурою гармонійних композицій у музиці; наука й музика служать гармонічним початком у навчанні Піфагора та його послідовників.