Освіта і цивілізація

Нарешті, забезпечення сприйняття сучасної наукової картини світу потребує інновацій у найголовнішому — змісті освіти і її структурі. Восвітньому процесі повинні насамперед фігурувати такі наукові знання, засоби навчання, освітні технології та методики, дисципліни й курси, які здатні відбивати фундаментальні моменти двоєдиного процесу інтеграції і диференціації у науці, використовувати досягнення кібернетики, синергетики й інших галузей знання, які виникають на стику наук і дозволяють виходити на системний рівень пізнання дійсності, бачити і використовувати механізми самоорганізації та саморозвитку явищ і процесів.

Першочергову роль тут мають відігравати дисциплінарні та міждисциплінарні курси. Вони містять найбільш фундаментальні знання, що є базою для формування загальної та професійної культури, швидкої адаптації до нових професій, спеціальностей і спеціалізацій, а це є теоретичною основою широкого розгортання прикладних досліджень і розробок. Отже, йдеться про такі знання, що, по-перше, здатні формувати широкий, цілісний, енциклопедичний погляд на сучасний світ і місце людини в ньому. По-друге, вони дозволяють перебороти предметну роз'єднаність та ізольованість, яка колись, у XVIII ст., була нормою і мала прогресивний характер, бо дозволяла опанувати основи знань на рівні наук, сформованих уже на той час як таких, але які стояли поруч одна з одною і не мали міцних взаємозв'язків. Сьогодні ця роз'єднаність стає дедалі більшим гальмом на шляху формування цілісного наукового світогляду й оволодіння основами єдиної людської культури в її гуманітарній і природничо-науковій іпостасях.

Вихід на міждисциплінарні навчальні курси і знання дозволить перебороти цю роз'єднаність, об'єднати в спільній творчій роботі як у навчальному процесі, так і в наукових дослідженнях представників природничо-наукових, технічних і гуманітарних наук, зробити їх активними співучасниками оволодіння студентами цілісним світоглядом.

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

Цей світогляд формує широкий погляд на явища і процеси в сучасному світі завдяки перевагам інтегрованих знань, отриманих на стику цих наук, а це відкриває шлях до оволодіння основами єдиної людської культури, яка гармонічно поєднує природничо-науковий та гуманітарний зміст.

Наприкінці XX ст. дедалі яскравіше виявляється тенденція перетворення світового співтовариства на цілісність, перехід його учасників від протистояння, конфронтації, «гарячих» і «холодних» війн, напруженості до зближення і співробітництва по багатьох глобальних, регіональних і міжнаціональних проблемах.

Ці істотні зміни у світовому співтоваристві створюють ґрунт для того, щоб дедалі послідовніше просуватися від національної замкнутості, самоізоляції до взаємодії і співробітництва у світовому освітньому співтоваристві, до перетворення його на цілісність з урахуванням національної специфіки, обумовленої потребами, інтересами й цілями конкретної країни.

Звідси виникає потреба в об'єднанні наших зусиль у розробці й реалізації професійно-освітніх програм, розвитку академічної мобільності, створенні національних і регіональних банків наукової та навчально-методичної інформації, здатних виходити на світову базу даних і знань, обладнанні цих банків технікою для забезпечення доступу до світових телекомунікаційних і комп'ютерних мереж.

Слід звернути увагу ще на один надзвичайно важливий соціальний аспект, породжений розвитком сучасного суспільства. Вступ до інформаційної цивілізації різко підвищує статус і роль освіченої та висококультурноїлюдини, творчої особистості як у виробництві, так і в невиробничих сферах. Це викликано тим, що при наявності такої досконалої техніки і таких високих технологій, що мало людство на межі XX і XXI ст., їх високопродуктивне використання, не говорячи вже про створення й удосконалення, можливе тільки за наявності працівників з такими якостями.

Звідси та велика увага, яка повинна приділятися сьогодні людині, її культурі, освіті, розвитку творчих здібностей, створенню необхідних для цього умов, демократизації виробничої та невиробничої сфер, гуманізації усього способу життя. У зв'язку з цим гуманізація і гуманітаризаціяосвіти в наш час стають його найважливішими фундаментальними якостями.

На початку XXI ст. необхідно накреслити ті основні ознаки, що визначатимуть освіту в новому тисячолітті.

Освіта для XXI ст. покликана бути освітою для всіх. Наслідком подальшого просування нашої цивілізації стало те, що люди без освіти Дедалі більше витісняються за межі умов життя, гідних людини. Тому обмеження права на освіту, у тому числі і її незадовільна якість, ведуть До інтелектуальної та культурної деградації особистості, що несумісне зі сталим розвитком.

Глава 6

Освіта для ХХ£ ст. повинна мати смислоутворюючим стрижнем етичну домінанту. Йдеться не тільки про необхідність виховання нового покоління в дусі миру, взаєморозуміння й терпимості. Не менш важливим імперативом буде в XXI ст. й екологічне виховання, а ще ширше — формування у кожної людини глобальної етики і глобальної відповідальності як принципових норм нового гуманізму для нового єдиного й цілісного світу.

Освіта для XXIcm. покликана носити творчий і новаторський характер. У світі, де мінливість стала ознакою не тільки наукового й технологічного прогресу, а й способу життя мас, школи та університети зобов'язані як передавати новим поколінням раніше накопичені знання, так і готувати їх до вирішення проблем, з якими особистість і суспільство ще ніколи не стикалися.

Освіта для XXI cm. повинна будуватися на науково-обґрунтованих знаннях.Тільки за цих умов вона може формувати особистість, здатну до теоретичного і критичного мислення. Освіта, де наука підлегла ідеології, маніпулятивна педагогічна технологія та вузький прагматизм несуть серйозну загрозу деформації людини, перетворенню її на сліпого функціонера, вмілого, але не мислячого, а отже, безвідповідального.

Нарешті, освіта для XXIcm. повинна бути різноманітною, адекватною культурному й етнічному розмаїттю людства, такою, що задовольняє всебічні потреби соціально-професійних і конфесійних груп, так само, як і індивідуальні духовні потреби.

В умовах створення єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства і простору Всесвіту, лавиноподібно зростаючої інформації виникає проблема визначення принципів добору й систематизації знань.Для цього ми повинні шукати нові форми їх синтезу і, можливо, знову звернутися до великих ідей енциклопедизму. Відповіді на ці питання не можуть бути простими й однозначними. Вони потребують часу для обговорення й осмислення.

Сподіватимемося, що в XXI ст. у міжнародномуспівробітництві ціннісні імперативи будуть пов'язані з формуванням єдиного освітнього простору, про який майже два століття тому говорив ПІ. Талейран: «Освіта — це дійсно особлива держава, сфера впливу якої не може бути визначена жодною людиною, і навіть національна влада не здатна установити її кордони: сфера її впливу величезна, нескінченна...».

І сьогодні ця важлива держава демонструє світу високі зразки свого «державного» устрою, де багато протиріч вирішуються не силою зброї, а силою інтелекту. Необхідно спробувати вирішити як можна більше інтерсоціальних проблем нашої цивілізації через систему освіти, виховання та культурного росту, що принесе всім народам мир і злагоду, здійснення сміливих надій і прагнень, перемогу високого розуму і шляхетного людського духу.

Конвенціяпо правахдитини як основа освіти XXI ст.У межах проекту Демократичної програми ФАРЕ «Назустріч освіті у сфері прав людини»

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

був даний стислий аналіз Конвенції ООН по правах дитини як фундаментального документа з викладання, навчання й підготовки викладачів у цій галузі. Цей аналіз слід використовувати як допоміжний матеріал для викладачів і студентів для сприяння їм у розумінні прав людини та її обов'язків.

Конвенція по правах дитини була прийнята Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. [795]. З цієї причини вона не тільки за суб'єктом (діти з моменту народження і до 18 років), а й сама по собі є наймолодшою серед основних документів ООН по правах людини. До 1993 р. Конвенцію ратифікували 174 держави—учасниці ООН, що становить значну кількість порівняно з іншими міжнародними документами по правах людини. В Європі немає жодної держави, яка б не приєдналася до даної Конвенції.

Деякі з основних статей Конвенції по правах дитини частково відрізняються від інших міжнародних договорів, а деякі ідентичні їм.

Унікальна позитивна характеристика Конвенції по правах дитини, яка відрізняє її від інших конвенцій по правах людини, пов'язана зі всеосяжним підходом до прав дитини. Вона формує комплекс цивільних, економічних, соціальних і культурних прав у контексті збереження людської гідності дитини.

Таким чином, документ має не тільки загальний, а й конкретний характер, і це виявляється у предметі його уваги — конкретній соціальній групі. Це — Конвенція по захисту прав груп, тобто дітей, і Конвенція, яка виступає проти їх дискримінації. Усі права в Конвенції мають однакову значущість, ніщо не має пріоритету (подібне завдання закладене в Європейській конвенції по правах людини).

Подальший огляд змісту свідчить, що Конвенція по правах дитини торкається всіх аспектів, які дотепер розглядалися в загальному контексті захисту прав людини.

Конвенція ООН по правах дитини охороняє право на:

— життя, розвиток;

— ім'я, національність, громадянство;

— свободу й безпеку;

— захист від насильства й катувань;

— захист від рабства;

— людську гідність;

— допомогу і захист національного й міжнародного права;

— справедливий і відкритий судовий розгляд;

— невтручання в приватне життя й таємницю листування;

— захист від незаконного обмеження честі й репутації;

— освіту;

— відпочинок, гру, художній і культурний розвиток;

— особисту власність;

— відповідний рівень життя;

— шлюб і родину;

— участь у громадському житті.

Глава 6

|l,: Конвенція охороняє фундаментальні свободи:

-щіи> _ свободу думки, переконань і вірувань;

— свободу думки й слова;

— свободу мирних зборів;

— свободу пересування й вибору місця проживання.

Як бачимо, дитина в цій Конвенції виступає в ролі активного суб'єкта, тобто громадянина, що має свободи в усіх сферах і на всіх рівнях, які її стосуються. Крім цього, вона вносить новий аспект: право дитини рости в родині як найприроднішому середовищі її гармонічного розвитку і нормального існування.

Конвенція не може охопити всі зміни, які відбуваються в сучасній родині і найчастіше негативно віддзеркалюються на житті дитини. Тому ратифікація Конвенції накладає величезну соціальну відповідальність на держави (уряди) стосовно життя дітей, тобто серед іншого вимагає від них гарантії створення відповідних умов життя родин з дітьми (навіть якщо таке зобов'язання неявно виражене в Конвенції). Тому держави—учасниці ООН, які приєдналися до даної Конвенції без застережень, повинні переглянути свою політику і програми в усіх сферах, що стосуються дітей і родини. Навіть прийняття нових соціальних заходів, спрямованих на поліпшення умов життя дитини, потрібно розглядати відповідно до зобов'язань, передбачених у Конвенції.

Всеосяжне поняття прав і свобод дитини, покладене в основу Конвенції, відбиває деякі неясні аспекти при застосуванні на практиці. Найважливіїпі та термінові завдання для всіх національних законодавств виникають із визначення дитини як «людини з моменту народження і до 18 років».

Неважко зрозуміти, що без чіткого розмежування дитячих вікових груп багато прав і свобод дітей залишаються тільки на папері. Пряме визначення прав і свобод для конкретної вікової групи неможливе в такого роду міжнародному документі, що також стало одним із висновків дискусій серед експертів Ради Європи. З цієї причини вони рекомендували не продовжувати розробку спеціального проекту Європейської конвенції по правах дитини. Замість цього Рада Європи намагається сформулювати принципи обов'язкової державної політики, спрямованої на благополуччя дітей. Дана політика має торкатися навіть ситуації усередині родин, що ставлять під загрозу нормальні умови життя дітей і вирішення конфліктів на їх користь.

Інша важлива проблема для реалізації Конвенції по правах дитини в повсякденній діяльності — це відсутність недвозначної підкресленої відповідальності дітей за їх права й свободи без збитку для прав і свобод інших. Хоча цей аспект є загальним при трактуванні прав людини в усіх міжнародних договорах, здатність дітей усвідомлювати свої права і свободи як свої права й обов'язки у Європейському регіоні досить обмежена (внаслідок традиційного патерналістського розуміння турботи про дитину в цій частині планети).

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

Завдання Конвенції по правах дитини полягає в тому, щоб допомогти батькам і працівникам сфери освітивиховати в дітей почуття самосвідомості, терпимості, відповідальності та незалежності, виховати їх громадянами планети XXI ст. Обов'язок кожного з нас — всіляко сприяти цьому позитивному процесові.