Основні тенденції освітньої політики

Date: 2015-10-07; view: 424.

Становище освіти в сучасному світі складне й суперечливе. З одного боку, освіта в XX ст. стала однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій сфері покладені в основу грандіозних соціальних і науково-технологічних перетворень, характерних для наступного століття. З іншого боку, розширення сфери освіти і зміна її статусу супроводжуються загостреннями проблем у цій сфері, що свідчать про кризу освіти. І, нарешті, в останні десятиліття в процесі пошуку шляхів подолання кризи освіти відбуваються радикальні зміни в цій сфері й формування нової освітньої системи [8—11; 527].

Місце освіти в житті суспільства багато в чому визначається тією роллю, яку відіграють у суспільному розвитку знання людей, їх досвід, уміння, навички, можливості розвитку професійних і особистісних якостей. Ця роль стала зростати в другій половині XX ст. і принципово змінилася в його останні десятиліття. Інформаційна цивілізація і формування нового типу суспільного устрою — інформаційного суспільства — висувають інформацію та знання на передній план соціального й економічного розвитку.

Зміни у сфері освіти нерозривно пов'язані з процесами в соціально-політичному й економічному житті світового співтовариства. Саме із цих позицій спробуємо виділити та проаналізувати основні тенденції світової освіти.

1. Головна планетарна проблема.Природа розвивається несвідомо. Людина, як її частина, протягом сотень тисяч років прогресувала так само. Згодом виникли елементи свідомого ставлення до середовища, засновані на нагромадженні емпіричного досвіду й інтуїції (астрономія, геометрія, архітектура тощо). Після Галілея і Ньютона поступово стала відкриватися можливість використовувати дані науки для свідомого удосконалювання матеріального виробництва. Однак дотепер свідома взаємодія людства із середовищем обмежується локальними проблемами. Про глобальні замислюються далеко не всі. Тривалий час здавалося, начебто природу можна експлуатувати необмежено.

Успіхи матеріального виробництва в розвинених країнах гіпнотично впливали на людей. Лише ЗО років тому видатний мислитель XX ст. Е. Фромм зазначав: «Протягом останніх століть західну культуру відрізняв дух гордості й оптимізму: гордості за розум як інструмент пізнання людиною самої себе й оволодіння природою; оптимістичної

Глава 6

віри у здійснення найпотаємніших надій людства, у досягнення найбі- льшого щастя для величезної кількості людей. Гордість людини була виправданою. Силою свого розуму вона побудувала матеріальний світ, реальність якого перевершувала навіть мрії та образи чарівних казок і утопій. Людина підкоряє собі фізичну енергію, здатну забезпечити роду людському матеріальні умови, необхідні для гідного й плідного існування, і хоча багато з людських цілей ще так і не досягнуто, навряд чи хто-небудь має сумніви, що вони в межах досяжності, і проблема виробництва, яка була проблемою минулого, у принципі, вирішена. Нині, вперше за всю свою історію, людина може відчути, що ідея єдності роду людського і завоювання природи на благо людини — це вже не мрія, а реальна можливість. Хіба це не є підставою для гордості й упевненості в собі й у майбутньому людства?» [447]. Зараз зрозуміло, наскільки далекі від істини вищенаведені твердження. У чому ж справа?

З газет, радіо- та телепередач кожен знайомий з прикладами згубного впливу людства на середовище: парниковий ефект, ерозія грунтів, кислотні дощі, діри в озоновому шарі, забруднення токсичними речовинами і звичайним сміттям тощо. Тому наведемо тільки найбільш загрозливі дані (багато прикладів наведено також у попередніх розділах). 90 % енергії, яку використовує людство, видобувається з непоновлю-ваних ресурсів. І це — при вражаючій нерівності умов життя людей (1 млрд людей має середній річний прибуток менше 400 дол., у США — понад 20 тис. дол.). Зростання врожайності полів у процесі «зеленої революції» відбулося через різке збільшення витрати викопного палива на виробництво мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, роботу сільськогосподарських машин та ін. (калорійність витраченого палива вдесятеро перевищує калорійність виробленої їжі). Але навіть незважаючи на це, зростання виробництва продуктів харчування відстає від росту чисельності населення. За оцінками Римського клубу, при збереженні теперішнього «стилю життя» людства масштаби антропогенного впливу на середовище через сто років мають зрости в 40 разів [551].

Такий стан справ не є повною несподіванкою. Уже близько 100 років тому В. Вернадський зрозумів, що людство — складова біосфери — перетворилося в найважливішу геологічну силу, і подальший несвідомий ріст його впливу на середовище здатний призвести до загибелі біосфери, а отже, і самого людства. У зв'язку з цим він висловив ідею, що свідома поведінка має бути поширена на все існування людства в планетарному масштабі. Людству слід розглядати свій розвиток як фрагмент еволюції біосфери й установити з іншими її частинами відносини симбіозу, а не паразитизму.

Протягом багатьох рокш ідея В. Вернадського цікавила тільки вузьке коло фахівців. Але чверть століття тому Дж. Форрестер опублікував працю «Світова динаміка» [512]. Вперше в історії науки він змоделю-вав взаємодію людства і середовища в планетарному масштабі. Що

Інтеросвітні аспекти глобально-культуралогічних проблем цивілізації

стосується практичних висновків, то виявилося, що за всіма показниками (насамперед по чисельності населення) людству загрожує катастрофа в середині XXI ст. У ті ж роки (1968) Римський клуб почав замовляти вченим аналогічні праці. Перша з них, «Межі росту», виконана під керівництвом Д. Медоуза, вийшла в 1972 р. і відразу стала світовим бестселером [727]. Вона видана 35 мовами загальним тиражем 10 млн примірників і використовується як навчальний посібник із більш ніж 1000 курсів в університетах і коледжах. Прогноз, відповідно до цього дослідження, не відрізнявся від того, що раніше зробив Форрестер. До того ж висновку приходять і автори. «Факти свідчать про те, що ми повинні або змінитися, або зникнути... Потрібно цілковито переглянути свій напрям думок і поводження» [796, с. 231].

Екологічна проблема прямо пов'язана з демографічною [669; 671; 673; 797; 798]. Нині цю думку поділяють багато екологів. Демографічна — з енергетичною. Але довільно нарощувати виробництво енергії у принципі не можна. Вся вона кінець кінцем перетворюється на тепло. Це призводить до так званого теплового забруднення середовища. Уже зараз людство виробляє приблизно 0,01 % енергії сонячної радіації, яка поглинається Землею. Протягом останнього століття вона подвоювалася кожні 14—15 років. Відповідно до наукових оцінок, кліматична межа енергоспоживання становить добавку в 0,1 % до енергії сонячної радіації [797]. Надія на необмежене використання ядерної енергії також безпідставна. Зрозуміло, продовжувати роботи з розвитку атомних і створення термоядерних електростанцій необхідно: замінити викопне паливо поки нема чим. Але кардинально вплинути на демографічну проблему ми також не в змозі.

Занепокоєння вчених не залишилося непоміченим. Так, наприклад, з 3 по 14 червня 1992 р. у Ріо-де-Жанейро працювала конференція ООН «Навколишнє середовище та розвиток». У ній брали участь делегації 180 країн. Понад 100 із них очолювали глави держав і урядів [796; 799; 800]. Конференція констатувала, зокрема, неможливість повторення країнами, що розвиваються, шляху, пройденого розвиненими країнами. Однак радикальних рішень вона не прийняла. Керівники розвинених країн, особливо СІЛА, стурбовані, головним чином, поточними питаннями.

Активне обговорення еколого-демографічної проблеми продовжується, але єдності поглядів поки не досягнуто. 18 листопада 1992 р. понад 1600 вчених із 68 країн світу, серед яких були 99 із 196 нині живих Нобелівських лауреатів у галузі науки, підписали декларацію по глобальних проблемах «Попередження людству» [801]. У 1993 р. у Нью-Делі представники академій 56 країн підписали заяву, яка закликає до нульового росту чисельності населення Землі. Знайшлися і незгодні - вчені країн Африки, Ірландської республіки та Ватикану. У 1994 р. в Каїрі відбулася Всесвітня конференція з народонаселення. Однак заклики

до планування родини та скорочення народжуваності були засуджені католицькими та ісламськими теологами як суто гріховні.

Тим часом аналіз засвідчує, що зі зміною способу свого існування людство вже запізнилося. Уникнути кризи нам, очевидно, не вдасться. Питання лише в тому, наскільки катастрофічною вона виявиться. Єдиний спосіб пом'якшити її хід і наслідки — почати зміни якомога раніше. Але для цього потрібно, щоб люди розуміли необхідність змін і були готові їх проводити, тобто змінили ціннісні орієнтації, які складалися століттями.

Очевидно, основна причина того, що багато людей (навіть з вищою освітою), цілком компетентних у конкретній предметній галузі, нездатні мислити раціонально, зумовлена недоліками попередньої освіти. Вона не формувала у свідомості учнів наукової картини світу, що є найважливішою підставою раціонального світогляду. Звідси виникає необхідність осмислити дефекти попередньої системи освіти і розробити форми такого ведення навчального процесу, де поряд з традиційно доброю фаховою підготовкою, властивою вищій школі, буде забезпечено безумовне формування наукової картини світу у свідомості більшості студентів. Представляється, що як у вищій, так і в середній школі значно більше уваги необхідно приділяти методологічним знанням, формуванню звички, прагнення і здібності до наукового мислення, розвитку рефлексії.

Уже античні філософи зрозуміли, що ідеали істини, добра і краси властиві духовному світу людини [802]. Згодом звучання цієї думки було посилено: пізнавальне, моральне й естетичне — не просто елементи свідомості, а її головні, невід'ємні складові [803]. Знання про сутність створює наука, про належне — ідеологія, уявлення про прекрасне — мистецтво. Аналогічно наука надає людині альтернативні варіанти вирішення тієї чи іншої проблеми, але їх оцінку і вибір вона робить, виходячи з інших розумінь — сукупності поглядів і переконань, які склалися під впливом різноманітних життєвих чинників.

Очевидно, що ні окрема людина, ні суспільство не можуть звільнитися від необхідності робити вибір і приймати рішення. Разом з тим необхідно усвідомити, що ненауковий, ірраціональний світогляд неспроможний забезпечити правильну орієнтацію в житті як окремих людей, так і суспільства загалом.

Таким чином, одне з основних завдань вищої школи сьогодні — це створення умов для формування у свідомості студентів наукової картини світу і раціонального світогляду.

Оскільки процес формування як наукової картини світу, так і раціонального світогляду непрямолінійний, тривалий і суперечливий, а вищу освіту отримують далеко не всі жителі нашої планети, найважливішим завданням вищої школи є методологічне керівництво цим процесом у середній і початковій школі, а можливо, ще раніше.

2. Перетворення знання на основне джерело цінності в інформаційній цивілізації.По мірі суспільного розвитку чітко виявляється те, що дже-

Інтеросвітні аспекти гпобально-культуралогічних проблем цивілізації

релом прибутку дедалі частіше стають знання, інновації та способи їх практичного використання. Те, що знання починає посідати ключові позиції в економічному розвитку, радикально змінює місце освіти у структурі громадського життя, співвідношення таких його сфер, як освіта та економіка. Набуття нових знань, інформації, умінь, навичок, затвердження орієнтації на їх відновлення та розвиток стають фундаментальними характеристиками працівників в інформаційній цивілізації.

Новий тип економічного розвитку, що затверджується в інформаційній цивілізації, обумовлює необхідність для працівників кілька разів протягом життя змінювати професію, постійно підвищувати кваліфікацію. Сфера освіти істотно перетинається в інформаційній цивілізації з економічною сферою життя суспільства, а освітня діяльність стає найважливішим компонентом його економічного розвитку.

Не слід також забувати, що інформація і теоретичне знання є стратегічними ресурсами будь-якої країни і, поряд із рівнем розвитку освіти,багато в чому визначають її суверенітеті національну безпеку.

3. Становлення освіти як найважливішого чинника подолання відсталості в розвитку більшої частини людства.Перехід від індустріальної до інформаційної цивілізації, що поступово здійснюється в розвинених країнах, загрожує загострити одну з найскладніших глобальних проблем сучасності — подолання відсталості в розвитку багатьох країн. Інформаційний розрив, накладаючись на індустріальний розрив, разом створюють подвійний технологічний розрив. Якщо така ситуація у взаєминах між розвиненими країнами й тими, що розвиваються, збережеться, то виникнуть серйозні неконтрольовані протиріччя, які мучитимуть людське співтовариство.

Для того щоб створення сучасної інформаційної інфраструктури в країнах, що розвиваються, сприяло не тільки підвищенню прибутків розвинених країн — фінансових донорів цього процесу, а іголовним чином подоланню соціально-економічної відсталості, необхідне використання нових технологій як у міжнародному бізнесі, так і у різних сферах життя. А це потребує і сучасних технічних систем, і певних знань, навичок, умінь, моделей поводження від громадян цих країн. Становлення інформаційної цивілізації вимагає якісного підвищення людського, інтелектуального потенціалу країн, що розвиваються, і, отже, висуває сферу освіти на перший план суспільного розвитку. Від вирішення проблем освіти, що завжди гостро стояли в країнах, що розвиваються, і які збільшилися в останні десятиліття у зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій, залежать нині перспективи соціально-економічного розвитку цих країн, вирішення глобальної проблеми подолання відсталості у світі.

4. Трансформація, розширення поняття «освіта».Дедалі більшою мірою освіта перестає ототожнюватися із формальним шкільним і навіть вузівським навчанням. Будь-яка діяльність нині трактується як освітня, якщо вона має на меті змінити установки й моделі поведінки індивідів через передачу їм нових знань, розвитку нових умінь і навичок.

Глава 6

Функції освіти виконують усілякі соціальні інститути, а не тільки школи й вузи. Найважливіші освітні функції беруть на себе підприємства, великі фірми, концерни та ін. Так, великі промислові підприємства обов'язково мають у своєму складі підрозділи з підготовки та перепідготовки кадрів.

Неформальна освіта має на меті компенсувати недоліки й протиріччя традиційної шкільної системи і часто задовольняє нагальні освітні потреби, які не в змозі задовольнити формальна освіта. Як зазначається в доповіді ЮНЕСКО «Учитися бути», освіта більше не повинна обмежуватися стінами школи. Всі існуючі установи, незалежно від того, призначені вони для навчання чи ні, мають використовуватися в освітніх цілях.

5. Перехід від концепції функціональної підготовки до концепції розвитку особистості.Суть цього переходу полягає не тільки в зміні пріоритетів: від державного замовлення на підготовку фахівців до задоволення потреб особистості. Нова концепція передбачає індивідуалізований характер освіти, що дозволяє враховувати можливості кожної конкретної людини і сприяти її самореалізації та розвитку. Це здійснюватиметься за допомогою розробки різних освітніх програм відповідно до різних індивідуальних можливостей як учнів, так і викладачів.

Важливим чинником у цьому напрямі розвитку освіти є формування умінь учнів чи студентів учитися, умінь самостійної когнітивної діяльності з використанням сучасних і перспективних засобів інформаційних технологій.

6. Концепція безупинної освіти. Освіта дорослих.Ще в недалекому минулому гарний почерк був гарантією спокійного і забезпеченого життя до старості. Останні десятиліття характерні прискоренням оновлення технологій і знань у різних сферах діяльності людини. Шкільної і навіть вузівської освіти сьогодні вже надовго не вистачає. Президент корпорації Дженерал Моторе говорить при цьому, що нам потрібні фахівці не з чотирьох і навіть не із шестирічною, а сорокарічною освітою.

Проблема безперервної освіти, а звідси - наступності різних систем і рівнів освіти, переходить із площини теоретичного осмислення в чисто практичну площину: як людині протягом життя, на будь-якому її відрізку мати вільний доступ до освіти, одержання професії, зміни професії, підвищення своєї кваліфікації тощо. Таким чином, проблему практичного, тобто вже технологічного пророблення системи безупинної освіти, можна вважати значущою проблемою в стратегічному й тактичному аспектах.

Розвиток концепції безупинної освіти, прагнення реалізувати її на практиці загострили в суспільстві проблему освіти дорослих. Відбулася радикальна зміна поглядів на освіту дорослих і її роль у сучасному світі. Вона розглядається зараз як магістральний шлях подолання кризи

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

освітньої системи, формування адекватної сучасному суспільству системи освіти.

7. Інтелектуальний і моральний розвиток людини на основі залучення її до різноманітної самостійної діяльності у різних галузях знання.Завдання аж ніяк не нове, але в даний час вільного вибору педагогічних технологій із широким упровадженням в освітній процес нових інформаційних технологій створюються нові, раніше невідомі можливості для успішного його вирішення. Зазначена проблема прямо пов'язана з пріоритетами у сфері дидактики. Справа у тому, що при подібному розгляді перспектив розвитку освіти виявляється недостатнім орієнтуватися на необхідність передачі й засвоєння досвіду, накопиченого людством, як це було зазначено раніше в дидактиці. Важливим стає уміння самостійно здобувати знання, працювати з інформацією, аналізувати її, бачити і вирішувати виникаючі в різних галузях проблеми. Іншими словами, завдання, що багато років висувалися вченими, педагогами різних країн світу, завдання інтелектуального й морального розвитку особистості (одне без одного дуже небезпечно, як ми мали можливість неодноразово в цьому переконатися) набули особливої актуальності. Не просте засвоєння знань, а вміння їх творчо застосовувати для одержання нового знання, розвиток самостійного критичного мислення школяра й студента — от проблема, реалізація якої вимагає принципово іншого погляду як на технологію навчання, так і на теорію.

Йдеться про необхідність розвитку особистості, а не середнього учня. Отже, пріоритет повинний бути за особистісно-орієнтованою педагогікою, особистісно-орієнтованими педагогічними технологіями. Такий погляд на систему освіти припускає зміну парадигми освіти.Раніше реалізована в системі освіти парадигма: учитель—підручник—учень, де пріоритет був за діяльністю викладання, явно не відповідає велінню часу, курсу на особистісно-орієнтований підхід до освіти, що розробляється в межах гуманістичного напряму у філософії, психології та педагогіці. На зміну їй має прийти нова парадигма освіти: учень—підручник— учитель, в якій пріоритет повинний бути за самостійною пізнавальною діяльністю учня. Роль учителя від цього не стає менш значимою, навпаки. Організація особистісно-орієнтованого навчання потребує високого професіоналізму з боку педагога.

8. Перетворення знання на товар. Розвиток ринкових відносин у сфері освіти.Перетворення знань в основний суспільний капітал, зростання вигід, пов'язаних з набуттям знань, полягає в тому, що вигоди від нього одержує людина — споживач цього товару, суспільство загалом і конкретні підприємства. Тобто є підстави для змішаного фінансування освіти, розвитку ринкових відносин у цій сфері.

Розвиткові ринкових відносин у сфері освіти сприяє і загострення проблеми державного фінансування. Якщо в 60-х pp. XX ст. у бшьшості країн різко зросла частка валового національного продукту, що спрямовувалася на освіту, то з початку 80-х pp. у переважній більшості роз-

Глава 6

винених країн і тих, що розвиваються, державні витрати на освіту ско- рочуються, чи — що зустрічається набагато рідше — стабілізуються.

Навіть у США, де пріоритетною галуззю соціальної політики держави є освіта (цю галузь у США по праву називають «державою в державі»),на потреби якої виділяється більше коштів, ніж на оборону, проблеми державного фінансування загострилися [8; 10].

Пошук шляхів виходу із фінансової кризи систем освіти багатьох країн привів до появи не тільки національних, але і світових ринків освітніх послуг. Так, у середині 1990-х pp. загальна вартість надання таких послуг іноземним громадянам оцінювалася приблизно в 100 млрд доларів США на рік, що порівняно з розміром сукупного бюджету декількох держав. Із цієї сукупної суми 18 млрд доларів заробляли США, які проводять цілеспрямовану роботу по «рекрутуванню» студентів [11].

9. Інтеграція освіти.Важливою ознакою розвитку освіти є її глобальність. Ця риса відбиває наявність інтеграційних процесів у сучасному світі, інтенсивних взаємодій між державами в різних сферах громадського життя. Освіта з категорії національних пріоритетів високо розвинених країн переходить у категорію світових пріоритетів.

Інтеграція— створення єдиного освітнього та інформаційного простору. Ця проблема сформульована у філософії освіти багатьох країн світу (Є. Веліхов, Б. Гершунський, A. Ellis, J. Cogan, K. Howey, R. Miller та ін.). Це стратегічна проблема, націлена на перспективний розвиток систем освіти різних країн світу, що усвідомлюють єдність і цілісність світобудови, взаємозалежність і взаємну обумовленість її складових.

Вирішувати цю глобальну проблему потрібно за допомогою педагогічних та інформаційних технологій. Для цього важливо усвідомити вже на рівні педагогічного знання, у тому числі соціальної педагогіки, дидактики, що ж для цього важливо передбачити. Насамперед необхідно усвідомити, що в століття розвитку інформаційної цивілізації багатьох країн світу людина зіштовхується з лавиноподібним потоком інформації. Інформація буквально захльостує її через публікації, електронні засоби, передусім Інтернет, компакт-диски, засоби масової інформації. Щоб бути здатним досить кваліфіковано виконувати ту чи іншу професійну діяльність сучасній людині, а тим більше людині майбутнього, недостатньо закінчити відповідний вуз.

10. вдосконалювання педагогічних технологій: навчання у співробітництві (cooperative learning), метод проектів, різнорівневе навчання, модульне навчання.Якщо говорити про педагогічні технології, то слід говорити про такі, які за своїми функціями адекватні специфіці особистісно-орієнтованого, гуманістичного підходу. Це зовсім не означає, що методи й технології традиційного навчання цілком заперечуються. У педагогіці, дидактиці завжди слід виявляти особливу обережність і принцип доцільності і знаходити місце найбільш продуктивним способам досягнення

Інтеросвітні аспекти глобально-культурапогічних проблем цивілізації

поставлених цілей. Хотілося б тільки звернути увагу на той факт, що є суттєва різниця між проектом, у тому числі і навчальним, пізнавальним як таким і методом проектів, тобто способом досягнення наміченого результату, що передбачає технологічне пророблення всього шляху. Метод проектів припускає наявність проблеми, яку учні вирішують у спільній творчій, дослідницькій, пошуковій або ігровій діяльності залежно від типу проекту. Будь-який практично вагомий результат, отриманий по закінченні тієї чи іншої розробки, можна назвати проектом (наприклад, марафон, олімпіаду, тиждень бізнесу та ін.). І це буде правильно, але тільки якщо не йдеться про метод проектів. Метод проектів припускає певний шлях досягнення результату. Основні вимоги до використання методу проектів можна сформулювати стисло таким чином:

1. Наявність вагомої в дослідницькому, творчому плані проблеми/ завдання, що потребує інтегрованого знання, дослідницького пошуку для її вирішення (наприклад, дослідження демографічної проблеми в різних регіонах світу; створення серії репортажів із різних кінців земної кулі по одній проблемі; проблема впливу кислотних дощів на навколишнє середовище тощо).

2. Практична, теоретична, пізнавальна значимість передбачених результатів (наприклад, доповідь у відповідні служби про демографічний стан даного регіону, чинники, що впливають на цей стан, тенденції, що простежуються в розвитку даної проблеми; спільний випуск газети, альманаху з репортажами з місця подій; охорона лісу в різних місцевостях, план заходів та ін.).

3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

4. Структурування змістовної частини проекту (із зазначенням поетапних результатів).

5. Використання дослідницьких методів: визначення проблем, що випливають із завдань дослідження, висування гіпотези їх вирішення, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підведення підсумків, коректування, висновки (використання під час спільного дослідження методу «мозкової атаки», «круглого столу», статистичних методів, творчих звітів, переглядів та ін.) [804].

Особливу роль в аспекті предмета обговорення можуть і повинні зіграти нові інформаційні технології. У даному разі хотілося б зупинитися на можливостях телекомунікаційної технології. Йдеться про глобальні телекомунікації, які допомагають розгорнути вікна в широкий світ, організувати діалог культур. От коли створюються передумови для справжньої інтеграції освітніх систем, єдиного освітнього й інформаційного простору (з використанням глобальної мережі «Інтернет», технологій Microsoft, Netscape ця проблема набуває реальних обрисів). Учні мають доступ до різних інформаційних банків даних у всіх куточках світу, можуть працювати над проектом, який їх цікавить, спільно з учнями з інших країн, у межах телеконференцій - обговорювати проб-

Глава 6

леми практично з усім світом. Дистанційне навчання на базі ком- п'ютерних телекомунікацій ще більшою мірою поширює ці можливості інтеграції. Людина дійсно протягом життя може дистанційно одержати нову професію, підвищити кваліфікацію, розширити свій світогляд, причому практично в будь-якому науковому або навчальному центрі світу. За допомогою глобальних мереж долаються кордони. Людина входить у єдиний освітній простір. Спільна робота над проектами у курсах дистанційного навчання створює найсильнішу мотивацію для самостійної пізнавальної діяльності учнів у групах та індивідуально. Подібна спільна робота стимулює учнів на ознайомлення з різними точками зору на досліджувану проблему, пошук додаткової інформації, оцінку власних результатів. Учитель стає керівником, координатором, консультантом, до якого звертаються не за порадою, а як до авторитетного джерела інформації, експерта. Обговорення проміжних результатів у класі, дискусії, «мозкові атаки», доповіді, реферати здобувають іншу якість, оскільки вони містять не тільки матеріал підручників та офіційних довідників, але і точки зору партнерів по проекту з інших регіонів світу, отримані ними дані, їх інтерпретацію фактів, явищ. Телекомунікації (електронна пошта, телеконференції, у тому числі аудіо- і відеоконференції) дозволяють учням самостійно формувати свій погляд на події, що відбуваються у світі, усвідомлювати багато явищ і досліджувати їх з різних точок зору, нарешті, зрозуміти, що деякі з проблем можуть бути вирішені тільки спільними зусиллями. Це — елементи глобального мислення. Це — шлях до пізнання спільності людського буття й еволюції розвитку.

Глобальні телекомунікації сприяють розвитку критичного мислення, лаконічності й логіки у висловленні точок зору. Шкільні твори, написані учнями спільно по мережі, оцінюються незалежними експертами значно вище, ніж написані для вчителя, як за змістом, грамотністю, так і за композицією, стилістикою мови. Результати багатьох спільних екологічних, природничо-наукових телекомунікаційних проектів використовуються серйозними науковими центрами, соціологічними службами в різних країнах світу.

Наші учні завтра — це люди, покликані приймати важливі рішення. Вони мають усвідомлювати всі схожості і розходження в їх поглядах на проблеми війни та миру, забруднення навколишнього середовища, радіоактивне зараження, безпритульність і безробіття, інші глобальні проблеми. Інформаційна цивілізація вимагає того, щоб випускники шкіл у всіх країнах вивчали світ не тільки за допомогою телевізора і підручника, щоб вони могли спілкуватися один з одним щодня, задавати один одному різні запитання, ділитися ідеями, брати участь у спільних справах, дослідженнях, творчих роботах.

11. Освітня роль родини.Говорячи про освіту, ми не повинні забувати про освітній вплив родини. Саме родина має формувати (а не придушувати) почуття людської гідності, взаємної поваги, а також допомогти

дитині чи підлітку в усвідомленні мети і сенсу життя. Як така, вона є мікросуспільством, в якому дотримуються або порушуються права людини, так само як і формування демократичних або недемократичних поглядів.

Перераховані тенденції визначають основні напрями в розвитку нової освітньої системи. Принципова відмінність цієї нової системи від традиційної полягає в її технологічній базі. Технологічні елементи вкрай нерозвинені в традиційній освіті, яка спирається в основному на навчання «віч-на-віч» і друковані матеріали. Нова освітня система орієнтована на реалізацію високого потенціалу комп'ютерних і телекомунікаційних технологій.