Замість післямови

Date: 2015-10-07; view: 400.

теорією, а еклектичним набором деяких положень природознавства, культурології, екології, теорії систем, економічних моделей, рекомендацій та ін. Завдання сталості суспільства виглядає як порівняно вузьке та окреме завдання розвитку біхевіорально-синергетичних систем у різних фазах. Центральними поняттями оптимології мають бути опти-мальність та ефективність — поняття, які розширюють принцип адап-тивності бі-систем та ідею гомеостатичної рівноваги. При цьому має йтися і про протилежні поняття: дестабілізацію, нестабільність, дезопти-мізацію, неефективність, кризи, конфлікти, загибель та інші, про відповідні закони. Ми вважаємо, що будь-які моделі (або версії) сталого розвитку суспільства на перспективу, побудовані безвідносно до більш широкого контексту ідей оптимології та теорії синергетики, залишатимуться необгрунтованими, непереконливими, емпіричними за типом, ідеологізованими або авторитарними продуктами вчених, політиків, соціальних груп і класів. Тим часом проблема полягає в тому, як вижити, перебуваючи в одному човні, який називається Земля.

Як би там не було, всі проекти сталого розвитку людства розраховані на історично віддалену перспективу. Спробуємо, спираючись на результати даного культурологічного дослідження та прогнози науковців з цього питання, умовно передбачити розвиток цивілізації хоча б років на 50.

Як уже підкреслювалося, ми вважаємо, що в XXI ст. результатом співіснування суперкультур буде нова конфігурація світового порядку, нове співвідношення сил, нова геополітична, економічна, цивілізаційна картина світу. З позицій осмислення нелінійності розвитку історичного процесу XXI ст. — це точка біфуркації світового порядку, який настає. Як попередньо вже зазначалося, йдеться про влив на світ п'яти чинників: зверхність сили, глобалізація світової економіки, хаос, пошук самоідентифікації, нерівність. Проаналізуємо їх детально.

Зверхність сили. На думку американського політолога Ч. Краутхам-мера, «... найразючішою ознакою світу після «холодної війни» стала його однополярність... З прийдешніми поколіннями, можливо, і виникнуть великі держави, рівні Сполученим Штатам. Але не тепер. Не в ці десятиліття. Ми переживаємо момент однополярності» [1122, с. 23—24]. Дає про себе знати вплив стратегічних чинників: глобальної могутності американської економіки, незрівняної ні з ким військової могутності, розгалуженої системи супутникового та іншого стеження за світом, масштабної програми економічної допомоги та прийому спеціалістів, панування у світовій науці, виховання світової еліти в американських університетах, культурного впливу Голівуду і загалом американського способу життя на весь світ. «Очевидною реальністю, — зазначає віце-президент Бруклінського інституту Р. Хаас, — є те, що Сполучені Штати — наймогутніша країна в нерівному собі оточенні» [1123, с. 37]. Скільки триватиме прийдешнє «американське століття»? На думку американського вченого Д. Уїлкінсона, «... однополярність є внутрішньо стабільною і може тривати десятиліття. Однополюсна конфігурація має внутрішні чинники, які саморегулюються» [1074, с. 103]. В однопо-

люсному світі швидше вирішуються конфлікти. Він внутрішньо ефек-тивніший, ніж менш централізовані системи.

Глобалізація світової економіки. Друга можлива суттєва хвиля — злиття національних економік в єдину, загальносвітову — глобалізація ринку, зростаючий взаємозв'язок на основі комунікаційного зближення, планетарної наукової революції, міжнаціональних соціальних рухів, нових видів транспорту, телекомунікаційних технологій, інтернаціональної освіти. «Національні уряди починають ділити владу — політичну, соціальну, військову (як основу суверенності) — з діловими колами бізнесу, міжнародними організаціями, численними групами громадян» [1124, с 50]. Транснаціональні корпорації та неурядові організації відтепер легко перетинатимуть національні кордони і здійснюватимуть владу над населенням менш розвинених країн, оскільки «ні національні уряди, ні локальні владні структури не зможуть власними силами вирішити проблеми, які породжені зростаючою взаємозалежністю» [1074, с. 115]. У глобалізації вбачається джерело майбутнього розквіту, умиротворення, єдиних для всіх правил, шлях виживання, підйому життєвого рівня, соціальної стабільності, політичної значущості. Не буде стимулу для колишніх методів підкорення сусідніх держав, виникне єдина міжнародна система, яка цінуватиме передусім технологічні нововведення, позитивні зміни [1075]. Центром зусиль у XXI ст. можуть стати освіта, розвиток інфраструктури, захоплення конкурентоспроможних позицій на світовому ринку інформатики, мікроелектроніки, біотехнологій, теле-комунікацій, космічної техніки, комп'ютерів — привнесення новацій, модернізація як константа національного життя. Глобалізація приведе до консолідації світу. На початку XXI ст. відбудеться (як стверджують американські теоретики Дж. Модельські та У. Томпсон) «реконфігу-рація союзу демократій навколо твердого ядра — Сполучених Штатів та Європейського Союзу. Це ядро розширюватиметься через збільшення членства в НАТО та зростання численності ЄС, прийняття Росії «у сімку», включення до Організації економічного співробітництва та розвитку Мексики, Польщі та Південної Кореї... Інші регіони, перш ніж приєднатися, мають пройти певний шлях. ...Партнерство США — ЄС буде головною основою світового порядку в XXI ст.» [1076, с. 131]. Внаслідок глобалізації у 2000—2026 pp. прогнозується фаза прискореного росту. Разом із загальним поліпшенням освітньої системи цей ріст переконає більшість країн, що їхнім національним інтересам краще слугуватиме співробітництво з уже діючою міжнародною системою, а не ізоляція від неї або спроба зруйнувати її. Після епохи турбулентності в 2050—2080 pp. глобалізація, ймовірно, завершить загальносвітову консолідацію до рівня світової федералізації,яка охопить і XXII ст.

Хаос. Третя хвиля змін може обрушитися на людство внаслідок послаблення дисциплінованих гравців на міжнародній арені - суверенних держав, чий суверенітет у прийдешні десятиліття буде жорстоко подавлений транснаціональними корпораціями, недержавними організаціями, етнічними групами, які самоорганізуються, сепаратизмом

Замість післямови

регіонів, мафіозними структурами. «Нині, - зазначає Дж. Розенау, -виникає нова форма анархії через послаблення минулої центральної влади, інтенсифікації транснаціональних відносин, зменшення значимості міжнаціональних бар'єрів та укріплення всього, що обминає державні кордони» [1074, с. 151—152].

За визначенням І. Фергюсона та Р. Мансбаха, «держава-територія була продуктом унікальних поєднань історичних умов. Ці умови зникають. Сучасні тенденції підривають державу і систему держав. ...Політика пошуків ідентичності стає центральним фокусом глобальної політики» [1077, с. 77]. Цей процес дуже хворобливий. Руйнуючи старий порядок, він зіштовхується з труднощами на шляху побудови нового порядку. Бачачи державу, яка відступає, громадянин губить чітке уявлення про лояльність. Як зазначає С. Стрейндж, «... у світі багатобічної влади, яка зазнає дифузію, наша власна свідомість є нашим єдиним компасом» [1139, с. 199]. Войовниче групове самоствердження загрожує занурити світ у хаос.

«Хаотична поведінка суб'єктів світової політики зовсім не є випадковою... В подальшому процеси стануть некерованими... В такому разі слід очікувати ствердження хаосу протягом декількох десятиліть» [1076, с. 116]. Хаосу сприятиме підрив авторитету міжнародних організацій, розповсюдження зброї масового ураження і потік звичайного озброєння, поширення військових блоків без згоди сусідів, формування центрів міжнародного тероризму та організованої злочинності, утвердження принципу самовизначення меншостей. Цьому ж сприятиме економічна нерівність, некерований ріст населення, феноменальні технологічні зміни, релігійний фундаменталізм, націоналізм та расизм, погіршення економічного стану на фоні міграційних процесів, крах життєво важливих екологічних систем, вичерпання природних ресурсів, пріоритет місцевого самоуправління, релігійне самоствердження, етнічна нетерпимість, професійна гордість. Міські банди, кримінальні структури можуть замінити суто національно-державні структури. Існуючі соціальні інститути в XXI ст. можуть не витримати революційних перетворень [1079].

Пошук самоідентифікації. Четвертий «руйнівник» сучасної світової системи, який може виникнути в точці біфуркації, — крах попереднього світосприйняття та лояльності після закінчення боротьби ідеологій. «Холодна війна» була конфліктом двох полярних версій прогресивізму -соціалізму та неокласичного капіталізму, — зазначає Е. Сакакібара. — Крах соціалізму та закінчення «холодної війни» позбавили світ громадянської війни між двома версіями прогресивізму, які заслонили істинно фундаментальне питання про існування різних цивілізацій» [1125, с. 8]. Закінчення ідеологічного протистояння призвело «...на початку третього тисячоліття до кризи ідентичності. У наростаючому ступені наша психіка і навіть матеріальні потреби починають вимагати ускладненої самоідентифікації» [1080, с. 151]. У 90-ті pp. почався масовий вихід до етнічно-трайбалістського начала як основи і до ре-лігійно-цивілізаційної єдності як нового універсуму.

Демони власного історичного досвіду, релігійних поглядів, ментальних кодів, мови, спогадів про принижену гідність, які вирвалися назовні, зупинили благодушність глобалістів. Враховуючи наявність у кожної цивілізації автентичної морально-психологічної основи і власних економічних, політичних та військових вимог, очікувати миру і спокою — вершина стратегічної наївності (американські футурологи А. і X. Тоф-флери) [1081]. У XXI ст. відбудеться переорієнтація групових лояльнос-тей та масової ідентичності, що зруйнує сучасну державу, трансформує процеси демократизації в політику самоідентифікації і у підсумку призведе до витіснення колись обмежених міждержавних війн у нічим не обмежені етнічні конфлікти. Вже зараз є чимало країн, громадяни яких готові віддати життя за свою державу, але збільшується кількість тих, хто готовий пожертвувати житгям за етнічно-релігійну ідентичність.

Вперед виходить привид пророкованого С. Хантінгтоном зіткнення суперкультур: «Фундаментальним джерелом конфліктів у виникаючому новому світі буде не ідеологія і не економіка. Найбільшою основою, яка розрізнює людство, буде культура. Нації-держави залишаться наймогутнішими діючими особами у світових справах, але головні конфлікти у світовій політиці відбуватимуться між націями та групами націй різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій домінуватиме у світовій політиці. Культурні розділові лінії цивілізацій стануть фронтовими лініями майбутнього» [465, с. 22]. Війна за «югославський спадок», події в Афганістані, Іраці показали, що може відбутися при прискореній та схваленій ззовні зміні ідентичності. Дещо більш значуще може відбутися в разі ствердження своєї цивілізаційної ідентичності великого Китаю. А якщо цим шляхом піде ядерна Індія та мільярдний мусульманський світ, то виникне «протистояння Джихада і Мак-Уорлда» [1082, с. 44].

Чинник нерівності. П'ята біфуркаційна сила, яка очевидно виривається назовні в XXI ст., — гостра реакція на жорстку залежність більшості людства від трьох центрів економічного розвитку: Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії. І ця прірва не зменшується, а збільшується. Технологічний обмін, культурне співробітництво та військова взаємодопомога здійснюються переважно всередині дуже вузької сфери Північної Атлантики та Східної Азії — понад 90 % прямих іноземних інвестицій не залишають коло розвинених країн. «Світова економіка концентрується лише в декількох ключових країнах» [1083, с. 425]. Інші регіони знаходяться у зоні спорадичної опіки або тотального забуття. Світ не змириться з постулатом неминучої нерівності, результатом якої, на думку І. Валлерстайна, може бути глобальний економічний колапс [ 1084]. Таку парадигму можна визначити як «співіснування двох світів», багатого — розвиненого і бідного — такого, що розвивається. Так чи інакше йдеться про Захід і не-Захід [1126]. Рівність «половин» не передбачається — занадто могутній Захід, роз'єднані бідні країни — вони гірше озброєні, економічно слабкі, політично не солідарні, у них немає волі та організації. При цьому межі між багатими та бідними в Латинській Америці та Східній Азії місцями дуже розмиті. Незахідний світ

Замість післямови

занадто складний, щоб його можна було б ввести — хоча б для теоре- тичної ясності - у загальні рамки. Очікується, що особливо гострий період почнеться після 2015-2020 pp. [1083; 1084].

Ймовірно, що загостриться протистояння багатства та бідності всередині держав — «між міськими елітами і бідняками із гето та розвалин.... Високоосвічені та пов'язані у гіперпросторі, які говорять однією мовою про технологію, торгівлю, професії, ведуть приблизно однаковий спосіб життя, матимуть між собою більше спільного, ніж з бідняками власної країни, які є безкінечно іншими за психологією, навичками та матеріальним станом» [1139, с. 102]. Циклічні кризи більше всього можуть позначитися на постачальниках сировини та дешевої робочої сили. Неминуча міграція бідного населення. «Зони демографічно високого тиску в Азії, — зазначає індійський вчений Г. Канвал, — породжуватимуть рух у зони низького демографічного тиску в Америці та Австралії; навіть най-суворіші імміграційні закони не зупинять цей рух, що неминуче викличе застосування сили» [1139, с102]. В умовах вичерпання ресурсів розвинені країни намагатимуться контролювати стратегічно важливу сировину, що призведе до загострення протиріч між багатими та бідними.

Поширення зброї масового винищення призводить до вибуховоне-безпечної ситуації. В Індії пишуть, що «...у третьому світі побоюються можливості нової економічної «холодної війни» між індустріальною Північчю та країнами Півдня, які розвиваються» [1127, с. 352]. Серйозно йдеться про вихід за межі «холодної війни». «Одним із імовірних сценаріїв, — зазначав С. Кауфман із Ради національної безпеки США, — може бути ініційована економічною нерівністю Півночі та Півдня війна з масовими втратами» [1128, с. 201].

На завершення ще раз нагадаємо, що сталий розвиток став темою другої Конференції ООН з питань оточуючого середовища та розвитку, яка відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро [1114; 1116]. Серед документів, які були розроблені під час конференції, - план основних дій з метою глобального сталого розвитку, або «Порядок денний на XXI століття». Цей документ ґрунтується на таких аналітичних висновках:

- першопричиною виникнення ідеї сталого розвитку є глобальна екологічна криза. В XX ст. виявився порушеним природний кругообіг речовин у біосфері. Людина своєю діяльністю перевищила допустимий поріг збурення біосфери;

- неконтрольований ріст економіки та споживання природних ресурсів не розв'язав соціальних проблем людства. Сучасна цивілізація зіткнулася не просто з екологічною, а еколого-соціальною кризою.Це вимагає перегляду норм в економічній, соціальній, етичній сферах; узгодження їх із законами біосфери;

- сталий розвиток - категорія планетарна. Вокремій країні він можливий лише як складова сталого розвитку всієї цивілізації.Тому процес переходу до сталого розвитку символізує початок нової глобальної взаємодії і партнерства.

1. Шейко В.М. Гуманізація освіти і культури // Вісн. Харк. держ. акад. культури: 36. наук. пр. - X., 2000. - Вип. 2. - С. 99-109.

2. Social Research and National Policy for Science. — London, 1964. — Section 8.

3. Aron R. Progress and Disillusion. The Dialectics of Modern Society. — N.Y., 1968.-218 p.

4. Сингх P.P. Образование в условиях меняющегося мира // Перспективи: Вопр. образования. - 1993. - № 1. - С. 7-21.

5. Швейцер А. Упадок и возрождение культури: Избранное. - М., 1993. -С. 242.

6. Ортега-и-Гассет X. Восстание масс // Вопр. философии. — 1989. — № 3. - С. 119-154; № 4. - С. 114-169.

7. Фролов И.Т. Перспективи человека. — М.: Политиздат, 1983. — С. 91.

8. Шейко В.М. Вища освіта в країнах Заходу: соціальні та етичні аспекти / Харк. держ. акад. культури. — X.: ХДАК, 1999. — 152 с.

9. Шейко В.М. Освіта в інформаційній цивілізації // Вісн. Кн. палати. — 2000.-№ 9.-С. 17-19.

10. Шейко В.М. Дистанційна освіта в США // Новий колегіум. — 2000. — № 5. - С. 31-35.

11. Шейко В.М. Концептуальні основи переходу від традиційного до онлайнового та дистанційного навчання (з досвіду університетів США і Канади) // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». — X., 2001. — Т. 7. — С. 142-152.

12. Гаврюшенко А.А., Кравченко А.В. История художественной культури: Учеб. пособие / Харьк. гос. ин-т культурьі; Под ред. В.Н. Шейко. — X., 1992. — 276 с.

13. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури: Підруч. для студ. вузів мистецтв і культури / Харк. держ. акад. культури. — X.: ХДАК, 1999. - 194 с.

14. Шейко В.М. Сучасна культура: динаміка та тенденції розвитку// Вісн. держ. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. — 2000. — № 2. — С. 5—10.

15. Шейко В.М. Історія української культури: Моногр. — X.: ХДАК, 2001. — 400 с.

16. Шейко В.Н., Гаврюшенко А.А., Кравченко А.В. История художественной культури: Первобнтность. Древний мир: Учеб. для студ. вузов искусства и культури / Харьк. гос. акад. культури. - X.: ХГАК, 1998. - 190 с.

17. Шейко В.Н., Гаврюшенко А.А., Кравченко А.В. История художественной культури: Византия. Арабо-мусульманский мир. Китай. Япония: Учеб. для студ. вузов искусства и культури / Харьк. гос. акад. культури. - X.: ХГАК, 1999. - 200 с.

18. Шейко В.М., Гаврюшенко О.А., Кравченко О.В. Історія художньої культури: Первісність. Стародавній світ: Підруч. для студ. вузів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. - X.: ХДАК, 1999. - 210 с.