Тема: Вступ. Поняття про риторику як науку. Історичний розвиток риторики. Основні риторичні поняття. Основні закони риторики. Етос, логос, пафос.

Date: 2015-10-07; view: 560.

Мета: дати загальне уявлення про риторику як науку, її основні складові та розділи, розвивати уміння впливу на аудиторію у студентів, виховувати любов до слова.

Література: Л.І.Мацько. Риторика,- К., 2003

План:

1. Поняття про риторику як науку.

2. Історичний розвиток риторики.

3. Основні риторичні поняття. Етос, логос, пафос.

4. Основні розділи риторики.

Хід заняття:

1. Оргмомент.

2. Актуалізація опорних знань з курсу «Мовленнєвий етикет ділового спілкування»

3. Вивчення нового матеріалу:

Розповідь викладача:

1. Поняття про риторику як науку.

Історія риторики сягає середини 1 тис. до н. е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула суспільне визнання в єдності з філософією і логосом, виробила свої технології, кате­горії й закони, стала наукою, моральною й патріотичною, перетво­рилася на мистецтво слова і засіб здобуття кар'єри громадського діяча, політика, державця. Захоплюючи елітні прошарки суспільств, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу.

Прикметне, що, сповідуючи постулати істинності й щирості, ри­торика багато набувала, щось втрачала, пишно розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження. Про­світництва і занепадала в періоди тоталітарних режимів, які керува­ли силою влади і зброї, а не засобами переконливого дійового слова.

Нині поширюється інтерес до вивчення риторики і використан­ня її в суспільному житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходить у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві на­бирають сили процеси демократизації й гуманізації. Проте дуже важливо в цей період відродження інтересу до риторики не схиля­тися в бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образ­ності, а рівномірно й виважено використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила й закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викла­ду і способів їх таксономічного представлення (інвенція), тезуван­ня і теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну і доречну мовну форму (елокуція), прикрашаючи пред­мет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквен­ція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторика — це наука лінгвістична, тобто мовознав­ча, більше того — живомовна. Такою вона виникла у Давній Греції, і на це розраховані всі її постулати. Сподівання на те, що можна незнання, неволодіння українською мовою прикрити риторикою, є марними. Усі поради і застереження щодо культури спілкування без знання мови залишаться пустими брязкальцями, від яких мовці самі відмовляться. З цього випливає наступне: риторика універ­сальна, вона потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного життя, бо суспільство омовлене — немає су­спільства без мови.

Риторика — це наука успіху. Однак він може залишитися тільки вербальним, словесним, перетворитися на віртуальний, якщо не смішний, коли в ньому не буде фахових, професійних складників.

Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати, бажано й шляхом критичного, реструктивного і конструктивного аналізів. Основними методами вивчення в давній риториці були повтори, декламації взірців і написання своїх промов за зразками. Проте не треба забувати, що риторика, можливо, як ніяка інша нау­ка, є суто індивідуальною, особистісною. Цим вона цікава й по­трібна, адже виховуємо особистість, але потребує ґрунтовної підго­товки, такту, обережності, смаку, щоб чужа ідея, манера, фраза, прийом, слово стали твоїми, не перетворились на протилежність.

Риторика — це наука текстотворча, в центрі її — закони мис­лення і мовлення, механізми продукування тексту усного й писем­ного. Отже, потрібно ширше осягати предмет і сфери риторикитаглибше проникати у зміст основних понять і категорій риторичної науки.

Виникнувши з народного мовлення істинно демократичної Дав­ньої Греції 2,5 тис. років тому з єдиним призначенням впливати на розум і волю громадян засобами живого слова і тим допомагати їм та захищати, риторика розвинулася у багатоаспектну і багатогалу­зеву науку, зродила зі свого лона ще гроно благородних наук — логіку і філософію, граматику й поетику, етику й естетику.

Риторика –продук лише демократичного суспільства. Історія свідчить, наскільки залежить риторика від міри свободи й демократії в суспільстві, від розвитку культури й духов­ності, як у різні періоди влада слова замінюється владою зброї. Проте в духовному поступі людства перемагає все ж таки мудрість, сила, добро і краса Слова. Формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуально-естетичного впливу мови немож­ливе, в якій би сфері суспільно-виробничої діяльності не реалізову­вала себе сучасна людина. Вміння виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнений монолог з фахової проблематики і приємно його виголосити, аргументовано дискуту­вати, природно вести цікаву бесіду чи конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце у полілозі, ненав'язливе підтримувати розмову або непомітно чи невимушене вийти з неї, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися і пошанувати співрозмовника або слухачів і при цьому не тільки самому відчувати задоволення, а й дарувати його іншим, бездоганно володіючи мо­вою, маючи гарне чуття і смак до мови, — цьому вчить лінгвістич­на риторика.

Класична риторика мала надзвичайно широкий предмет дослі­дження, опису й вивчення красномовства — від ідеї, задуму, на­міру, теми, предмета мовлення, засобів, звучання до завершення акту спілкування — виголошення промови і рефлексації, тобто все те, чим займався оратор у всіх сферах життя. А участь його була повсюдною. У розділі «Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги» десятикнижної праці «Про риторичне мисте­цтво» Феофан Прокопович писав так: «.. .він [оратор] турбується і проводить найважливіші справи на форумі, в судах, курії, церквах. Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і до­стоїнства, викриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення і загибель царств і про суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикра­шає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвя­того і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони. Одним словом, все, що тільки є у природі речей, може бути предметом [промов] оратора...»'.

Риторика як наука про розумне й прекрасне дійшла в такому вигляді майже до XX ст. У XIX ст. М. Ф. Кошанський писав: «Мета загальної риторики полягає в тому, щоб, розкриваючи джерела винайдення думки, розкрити всі здатності розуму, щоб, показую­чи нормальне розташування думок, дати Розумові і Моральному почуттю відповідне спрямування, — щоб навчити виражати тендіт­не, збудити, посилити в душах учнів живу любов до всього благо­родного, великого і прекрасного»'.

Значення терміна «риторика» і його концепт виразніше просту­пає через його опозицію до інших термінів. Риторика — мисте­цтво прозової мови, тоді як поетика — мистецтво поетичної мови, хоча кожний з термінів поширив свій вплив і на «сусіда»: є риторика поетичної мови і поетика прозової мови. Риторика — це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має.