Студопедия

Главная страница Случайная лекция


Мы поможем в написании ваших работ!

Порталы:

БиологияВойнаГеографияИнформатикаИскусствоИсторияКультураЛингвистикаМатематикаМедицинаОхрана трудаПолитикаПравоПсихологияРелигияТехникаФизикаФилософияЭкономика



Мы поможем в написании ваших работ!




V. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ

Якість мед.допомоги - сукупність характеристик, що підтверджують відповідність наданої допомоги наявним потребам пацієнта (населення), його очікуванням, сучасному рівню медичної науки і технології. Згідно визначенню ВООЗ якісною рахується медична допомога, яка відповідає стандартам медичних технологій, при відсутності ускладнень та при досягненні задоволеності пацієнта. Теорія управління якістю пропонує вивчати якість в системі медичної допомоги за такими характеристиками: професійна компетентність, доступність, економічна ефективність, особисті взаємини, результативність, безперервність, послідовність, безпечність, зручність, раціоналізм, справедливість.

1.Професійна компетентність - визначається рівнем навиків і вмінь, що реалізуються в процесі діяльності людей, які надають медичні послуги, в діяльності керівництва, обслуговуючого персоналу.

2.Доступність мед.допомоги - ступінь, в якій мед. допомога може безперешкодно надаватися, незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних або мовних чинників.

3. Результативність - міру, в якій лікування пацієнта призводить до поліпшення його стану або до бажаного результату.

4. Орієнтованість на пацієнта або особисті взаємини: чинник взаємовідносин відноситься до якості взаємодії між провайдерами послуг і споживачами, керівництвом і провайдерами мед. допомоги, мед. працівниками і місцевими жителями. Відповідає особистим вимогам, потребам та цінностям пацієнта.

5. Економічна ефективність визначається відношенням між потребою в обслуговувані і існуючими ресурсами для надання допомоги. Ефективність досягається шляхом надання оптимального обсягу мед. допомоги населенню, тобто найбільше допомоги найкращої якості, що може бути досягнуте при наявних ресурсах.

6. Безперервність і послідовність: чинник безперервності віддзеркалює ступінь, в якій пацієнт одержує необхідне йому медичне обслуговування без перерв, зупинок або зайвих повторень обстежень або лікування.

7. Вчасність – допомога, яка уникає шкідливих затримок.

8. Безпечність: чинник безпеки відноситься до ступеня, в якій система мед. допомоги знижує ризик пошкоджень, інфікування, побічних явищ, інших збитків в процесі надання мед. допомоги.

9.Зручність: комфортність відноситься до тих характеристик медичного обслуговування, що безпосередньо не відносяться до клінічної ефективності, але можуть позитивно вплинути на ступінь задоволеності пацієнта якістю обслуговування. Комфортність визначається чистотою приміщень, обладнанням.

10.Раціоналізм- допомога, яка уникає марнування та максимізує ефективність використання всіх ресурсів.

11. Справедливість- допомога, яка не змінюється у якості в залежності від особових характеристик, таких як стать, раса, етнічна приналежність, релігія, географічне розташування, соціо-економічний статус.

Основою методології управління якістю мед. допомоги є 4 принципи:

- задоволення потреб і очікувань зовнішнього споживача (пацієнта) і внутрішнього споживача (мед. робітника),

- системний підхід,

- робота в командах дозволяє об’єднати зусилля представників різних сторін мед. допомоги: пацієнтів і учасників всіх процесів її надання, фармацевтичних фірм, посадових осіб охорони здоров’я,

- наукові методи дозволяють на основі достовірних даних обрати нагальну проблему, оцінити її розміри і значимість, розробити план дії, що включає зміни процесів і самої системи, поставити експеримент для перевірки правильності намічених змін, оцінити результати експерименту, впровадити в практику охорони здоров’я зміни, і як наслідок- підвищення якості.

Пошук відповіді на запитання, яку ж медичну допомогу можна назвати якісною, приведе до поняття стандартів медичної допомоги.

Стандартизація у всьому світі признається однією з головних складових системи управління якістю охорони здоров’я.

Рекомендована така схема стандартизації медичної допомоги: адаптація КР (клінічних рекомендацій) — створення стандарту — розробока локального клінічного протоколу. Клінічні рекомендації— стверджувальні положення, розроблені на основі вітчизняної методології у якості допомоги при прийнятті рішення стосовно надання раціональної мед. допомоги у різних клінічних випадках. Або другими словами- це рекомендаційні документи, що слугують інформаційною підтримкою для лікаря і пацієнта стосовно найкращої медичної практики, ефективність якої науково доведена. Вони не дають відповіді на усі клінічні питання і не гарантують успішного клінічного лікування у кожному випадку.

Медичний стандарт (МС) — це нормативный документ державного рівня, що визначає норми, вимоги до організації і критерії якості надання медичної допомоги, а також індикатори, за якими в подальшому здійснюється аудит на різних рівнях управління системою забезпечення якості. Він створюється на основі вже існуючих КР і являє собою лаконічний документ, створений з розрахунку можливостей системи охорони здоров’я кожної країни. На основі стандарту з розрахунку можливостей та ресурсів регіональних органів охорони здоров’я передбачена розробка клінічних протоколів- технічних нормативних актів, визначаючих вимоги до здійснення мед. допомоги пацієнтам при певних хворобах та синдромах. Другими словами КР та стандарти мають відповідь на питання: «Що повинно бути зроблено?», а протоколи –«Як повинно бути зроблено?».

При створенні медичних стандартів повинні вказуватися строки та умови перегляду. МС повинні переглядатися при внесенні змін в КР, але не рідше 5 років.

Клінічні протоколи потрібні для того, щоб варіації в клінічній практиці відбувалися тільки в допустимих межах. Результатом є поліпшення лікування. Клінічні протоколи можуть бути описані у формі опису, мати вигляд алгоритму чи бути комбінованими. Алгоритм допомагає лікарю виділити ключові елементи діагностичної інформації і прийняти рішення на підставі отриманої інформації. Дотримання протоколу не тільки покращує лікування, але і сприяє скороченню непотрібних аналізів і призначених ліків

. Головними відповідальними юридичними особами при перегляді та внесенні змін повинні стати Центр контролю за якістю та розвитком медичних стандартів, а також МОЗ України. На сьогоднішній день вищевказаний центр створений при Інституті стратегічних досліджень, однак він повинен мати незалежність від МОЗ, залишаючись державною структурою, згідно світовій практиці.

У 2001 році Рада Європи рекомендувала створити міжнародну мережу розробників клінічних рекомендацій (протоколів), а Євро комісія надала грант на розробку методологічних стандартів цієї діяльності. Влітку 2002 року Робоча Група з представників 8 країн започаткувала програму співробітництва на базі Інтернет-технологій. З 2003 року у Міжнародній Мережі Рекомендацій беруть участь представники більш як 40 країн світу. Головна мета полягає у тому, щоб «підвищити якість медичної допомоги шляхом пропаганди програм створення клінічних рекомендацій та їх подальшого запровадження на основі міжнародного співробітництва».

В Україні з початку 1998 р., затверджено ряд стандартів мед. допомоги, які містять інформацію про діагностичні процедури, лікування. Показником якості була динаміка клінічних даних. Однак немає єдиної думки відносно періодичності внесення змін у протокол лікування.

На сьогоднішній день ще немає механізмів захисту мед. працівників у випадку відсутності необхідних ресурсів для виконання стандартів. .

З метою цього в Україні на протязі 2004-2006 рр. діяв проект ЄС «Підтримка розвитку системи медичних стандартів в Україні».

Наразі створення методики та розробки МС будуть запропоновані рекомендації стосовно оцінки вартості медичної допомоги. В цьому випадку буде можливість краще обґрунтувати потреби фінансування охорони здоров’я.

Розглянемо міжнародні стандарти фізичного розвитку дітей.

Фізичний розвиток дитини Всесвітня організація охорони здоров'я визначає як сумарний індикатор стану здоров'я окремої дитини та популяції, а показники фізичного розвитку дітей раннього віку як критерій оцінки соціально-економічного розвитку окремого регіону, країни. Фізичний розвиток є прямим показником здоров’я індивідуума та населення загалом. Це сукупність морфологічних і функціональних ознак, що характеризують розвиток і формування організму в процесі його росту.

Стан фізичного розвитку можна розглядати як результат взаємодії ендогенних і екзогенних чинників.

1-Ендогенні- спадковість, фізичний розвиток батьків, їх здоров’я, особливості внутрішньоутробного розвитку дитини;

2-екзогенні- природно-кліматичні, соціально-економічні чинники, умови праці, відпочинку, харчування.

Розглядаючи динаміку змін фізичного розвитку виявлено, що протягом останніх десятиліть крім термінів «акселерація розвитку» частіше зустрічається «децелерація розвитку», «ретардація розвитку», через який розкривається кардинальні зміни в процесі розвитку і росту дітей, насамперед в епохальному аспекті.

Епохальні зміни розмірів тіла, відмічені в багатьох європейських країнах, супроводжувались паралельно перебігом прискорення строків статевого дозрівання. Внаслідок феномен акселерації, став асоціюватись не тільки з прискоренням процесів розвитку, але й з збільшенням тотальних розмірів тіла у наступних поколінь у порівнянні з попередніми. Відбувається також зростання випадків дисгармонійного фізичного розвитку, зокрема дисгармонія психічного і фізичного розвитку, збільшується частка осіб з надлишковою масою тіла, чому сприяє зміни способу життя, харчування, гіподинамія.

В Україні йде формування системи соціально-гігієнічного моніторингу, у рамках якого проводиться розробка місцевих, регіональних програм зміцнення здоров’я і профілактики захворювань.

Дослідження фізичного розвитку підлітків Подільського регіону у 2002 році, що проводились за участю нашої кафедри в науково-дослідному центрі ВНМУ виявили такі закономірності серед дівчат 12-16 років-збільшення зросту, ознаки астенізації, зменшення маси тіла, обхвату грудної клітини, талії у порівнянні з 80-роками, а серед хлопців 12-16 років виявлено зменшення маси і обхвату талії, грудної клітини при незмінному рості. Все це свідчить про явища децелерації.

Розрізняють біологічний та морфофункціональний розвиток дитини. Біологічний розвитокоцінюють задопомогою таких критеріїв:

Зріст (довжина тіла стоячи), динаміка маси тіла протягом року, термін зміни молочних зубів на постійні, осифікація кисті за даними рентгенограми, ступінь розвитку вторинних статевих ознак, термін першої менструації у дівчат.

За вказаними критеріями розробляються для кожного віку стандарти біологічного розвитку, з якими порівнюються фактичні дані конкретної дитини. Після цього проводиться оцінка біологічного розвитку у порівнянні з паспортними даними за трибальною шкалою: відстає, відповідає, випереджає.

З метою оцінки морфо-функціонального розвитку дитини використовуються критерії: зріст, маса тіла, розмір грудної клітки. За визначеними параметрами також розробляються статево-вікові стандарти для держави і окремих регіонів. З ними порівнюють одержані дані та проводиться оцінка морфо-функціонального розвитку за трибальною шкалою: гармонійний, дисгармонійний, різко дисгармонійний.


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Гравирование формного цилиндра | Классификация анемий

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 142; Нарушение авторских прав




Мы поможем в написании ваших работ!
lektsiopedia.org - Лекциопедия - 2013 год. | Страница сгенерирована за: 0.003 сек.