Час пробіжки був бездоганно розрахований. На зворотньому шляху Берн застав щойно відкриту лавку газетчика. Останній безупинно, з легкою посмішкою розкладував свіжу пресу.

Date: 2015-10-07; view: 439.

Одного разу, прокинувшись червневим ранком, Іван вирішив вийти на пробіжку. Збираючись, він подумки склав маршрут, який пролягав по тропинці до ранкового поля, крізь посадку та, на зворотньому шляху заскочити в лавку газетчика за свіжим фінансовим щомісячником. Так було заведено, що коли поставлена до виконання ціль, до неї Берн йшов вже не замислюючись. Пробіжка вдалась напрочуд гарною – сонце встигло вдосталь підігріти навколишне повітря, але ще не перегріло його; дорога, по який пролягав шлях була сухою, хоча нешодавно були дощі. В посадці мелодійно співали птахи, червневий вітерець приємно підбадьорував свіжістю гірської долини.

Першою весною молоді почали арендувати невелике поле та техніку, найняли робітників для польових сільськогосподарських робіт. Селище, де вони мешкали зростало, маючи не аби який розвиток. Але, разом із тим зростали негаразди, що були пов'язані з неспокоєм Берна. Цей неспокій мав своє коріння в образі Слодата, залишеного «з носом». Останній от-от мав відчути справжню грошову нестачу – з часу займу пройшов рік, вже підійшов останній строк його повернення.

Багато часу Іван відводив на проектування. За рік життя на новому місті він створив цілий каталог різноманітних будівельних пропозицій та інженерно-технічних рішень. Це були споруди від легкого сараю-амбару для зберігання зернових і собачої конури до елеватору з енергозберігаючим конвеєром і засобами, що надавали змогу зберігати первинну свіжість зерна.

Берн, як більшість дорослого населення теж був підданий всілякого роду дипресіям. Але він з великою, майже виключною їх частиною справлявся бездоганно - шляхом наполегливої праці, занять спортом і проводженням часу з коханою.

Приспівував Іван частинку вірша Аполона Майкова. Коли людина співає, вона затьмарює тяжкі думи. Подібні думи звичайно важко забути, тому їм властиво обплітати свідомість людини, вгоняючи останню в занепокоєність та дипресію. Якщо не знаходити виходів з цього стану, людина починає замикатись, постійно шукаючи виходу – при цьому, разом із природним розвитком зростає незадоволення. Нажаль ті, хто шукає лише тимчасове заглушення тяжкості дум страждають від цього лише важче. Насправді, ключ виходу з подібної ситуації існує, та криється в корені найпершого негаразду, який породив розлад.

Пустили свежие ростки свои проворно...», -

И непогодами несгубленные зерна

Тобой насажены, повеяла весна,