Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.

Date: 2015-10-07; view: 525.

Політика інформаційної безпеки — набір вимог, правил, обмежень, рекомендацій, які регламентують порядок інформаційної діяльності в організації і спрямовані на досягнення і підтримку стану інформаційної безпеки організації.Не варто плутати з політикою безпеки інформації — яка відноситься до безпеки інф. в інформаційно-телекомунікаційній системі..Політика безпеки інформації є частиною загальної політики безпеки організації і повинна успадковувати основні її принципи. Головною причиною запровадження політики безпеки зазвичай є вимога наявності такого документа від регулятора — організації, що визначає правила роботи підприємств даної галузі. У цьому випадку відсутність політики може спричинити репресивні дії щодо підприємства або навіть повне припинення його діяльності.

Крім того, певні вимоги (рекомендації) пред'являють галузеві або загальні, місцеві чи міжнародні стандарти. Зазвичай це виражається у вигляді зауважень зовнішніх аудиторів, які проводять перевірки діяльності підприємства. Відсутність політики викликає негативну оцінку, яка в свою чергу впливає на публічні показники підприємства — позиції в рейтингу, рівень надійності і т.д.

Мета ПІБМетою ПІБ має бути впровадження та ефективне управління системою забезпечення інформаційної безпеки, спрямованої на:захист інформаційних активів організації, забезпечення стабільної діяльності організації, мінімізації ризиків інформаційної безпеки, створення позитивних для організації інф. відносин з партнерами, клієнтами та всередині організації.

Основним завданням інформаційної безпеки є захист інформаційних активів від зовнішніх та внутрішніх навмисних та ненавмисних загроз.Область застосування. Політика розповсюджується на всі аспекти діяльності організації як інформаційної системи та застосовується до всіх активів організації, які можуть здійснювати певний ефект на важливі для існування організації об'єкти своєю відсутністю чи псуванням.

Фактори неефективностіСама по собі наявність документа «Політика інформаційної безпеки», не принесе істотної користі підприємству, крім, можливо, формального аргументу в суперечці про присутність або відсутність у нього даної політики.

Досвід показує, що неефективні політики безпеки можна розділити на добре сформульовані, але не практичні і на практичні, але погано сформульовані.

Перша категорія найчастіше зустрічається у випадках, коли фахівці з питань безпеки підприємства недовго думаючи беруть готову політику (скажімо, з Інтернету) і, провівши мінімальні зміни, затверджують її для свого підприємства. Оскільки загальні принципи безпеки у різних підприємств, навіть різних галузей, можуть бути вельми схожі, такий підхід досить широко поширений. Однак його використання може привести до проблем, якщо від політики верхнього рівня знадобиться спуститися до документів нижнього рівня - стандартам, процедурам, методикам і т.д. Оскільки логіка, структура та ідеї вихідної політики були сформульовані для іншого підприємства, можливе виникнення серйозних труднощів, навіть протиріч в інших документах.

Політики другої категорії зазвичай з'являються у випадках, коли виникає необхідність вирішити нагальні завдання. Наприклад, системний адміністратор, втомившись боротися зі спробами користувачів порушувати роботу мережі, протягом десяти хвилин накидає список з кількох «можна» і «не можна», називає його «Політикою» і переконує керівництво в необхідності його затвердження. Потім цей документ може роками використовуватися на підприємстві, створюючи іноді суттєві проблеми, наприклад при впровадженні нових систем, і породжуючи величезну кількість винятків для випадків, коли його порушення допускається.

108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.

Інформаційна еліта – “інфократія”— складається з видатних діячів ЗМІ, журналістів, керівників теле- і радіоканалів, видавництв, газет і журналів тощо. Вона досить грунтовно вважається “четвертою владою”, адже контролює, керує і дозує потоки інформації та в головному здійснює вплив на формування громадської думки. Ця еліта достатньо близька з інтелектуальною (освітяни, науковці, ідеологи, митці культури), тому інколи політологи говорять про культурно-інформаційну еліту взагалі.До інформаційної еліти відносять провідних представників експертної спільноти. Перехідний характер пострадянських суспільств, значна маса маргіналізованого населення, яке не має чітких, усталених світоглядних орієнтацій, значно знижують бар'єр навіювання, полегшують маніпуляції масовою та індивідуальною свідомістю. Крім того, у цих суспільствах нерозв'язаною залишається проблема розробки інтересів спільнот. На цій підставі деякі політологи, наприклад, Олександр Литвиненко робить висновок про те, що «інформаційна еліта на певний час виходить на центральні, зазвичай не властиві їй позиції не тільки в публічних, але й у тіньових ланках процесу ухвалення політико-економічних рішень». Як доказ наводиться прагнення фінансово-політичних угруповань зосередити медіа (інформаційні та пропагандистські) ресурси, увага влади та політиків до проведення всіляких свят, театралізованих масових шоу, концертів, естрадних конкурсів. Однак сам же автор пише про те, що це є прагнення «фінансово-політичних угруповань», «увага влади», тобто диригує процесом бізнес і політична еліта, а інформаційна еліта є засобом цілей цих еліт. У даному випадку це різновид відомої тези про те, чи є засоби масової інформації четвертою владою. На наш погляд, в сучасних умовах, коли газети та журнали є власністю чи контролюються певними політичними силами або конкретними бізнесменами, не може бути мови про самостійність цієї «четвертої влади», яка є в основному рупором, дзеркалом, яке відбиває те, що необхідно політичній чи бізнесовій елітам. Тому навряд чи можна говорити про те, що інформаційна еліта виходить, навіть на певний час, на центральні позиції.

Само поняття "бюрократія" вперше з´явилось у 1745 році, його запровадив французький дослідник Вінсент де Турне. Дальший науковий аналіз бюрократії й бюрократизму пов´язаний з іменами таких визначних мислителів, як Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсонс, Р. Міхельс, О. Тофлер та ін. Термін "бюрократія" походить від франц. bureau — бюро, канцелярія; і грец. kratos — влада, сила і трактувався як панування канцелярії, контори, як специфічна форма соціальної організації і відносин у суспільстві. Концепція медіа бюрократії – як «публічна служба», «публічна канцелярія». Один з елементів електронної демократії.

109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.

Інтернет — засіб спілкування (!), такий, коли були створені умови для модернізації та глобалізації суспільства.

Передумови виникнення:

- ідейні, наукові і технічні фактори;

- певну роль зіграли футурулогічні твори

- поява ЕОМ

- розробка теорії інфи

- виникнення способів передачі повідомлень: модем, мережа.

Виникає к70-поч 80рр. Діяльність відділу департаменту оборони США (ARPA - це Агенство Дослідницьких Передових Проектів). В сучасних умовах “І” став тим полігоном, де кібернетичний світ є незмінним атрибутом політики. Саме через нього відбувається вплив на соц-ек середовище суспільства. Сьогодні за доп І здійснюється перебудова системи держ управління. І — потужний механізм:

1. децентралізації влади

2. деконсентрації

3. дебюрократизація структур.

Найбільше І має вплив на формування транс-нац зв'язків і глобалування світу

Інфо-війни увійшли в політол обіг у 80х рр ХХ ст.

Перші, хто застос таку війну - китайці.

Трактування:

1. інфо-війна - це такий спосіб інфо-впливу, який пов'язаний із політико-правовими та соц-економічними діями. Такі дії направлення на захоплення інфо-простору, витіснення супротивника з інфо-простору і знищення його комунікаційних зв'язків. Сучасні інфо-війни є одночасно прихованою і відкритою взаємодією соціальних і політичних актів, які переслідують ціль отримання певних переваг і забезпечення соц благ. В такій інфо-війні використовується т.зв. інформаційна зброя, яка направлена на запуск програм самознищення. Тому кампанія такого типу представляє форму боротьби за інфо-ресурси, спосіб абезпечення позиційних переваг у важливих сферах

2. інфо-війна - це форма конфронтації в інфо-просторі. В цьому випадку акцент робиться на характер протистояння опонентів. тут першочергове значення мають такі властивості інфо-взаємодії: 1. інфо-війна завжди безкомпромісна 2. висока гострота суперечки аж до фізичного насилля 3. короткостроковість гостроти суперечки. Для визначення агресивності сторін у цьому дискурсі використовується таке поняття, як "інфо-зброя". Вважається, що в інфо-війнах одночасно задіяні не тільки конкуруючі сторони, але й ті, хто в даний момет присутні в інфо-просторі.

3. Інфо-війни трактуються як форми запезпечення або ведення військово-силових дій. Але це поняття є умовним. Тому вводиться таке поняття, як "медіа спеціального призначення". Ці медіа працюються по моделі "спецназу". В таких кампаніях застосовуються приховані цифрові камери, супутникові передавачі, сучасні техніки поглинання шумів, тобто це техніка, яка використовуться для вирішення суто військових завдань.

Узагальнюючи, інфо-війна має основну ознаку - це гострота, агресивна взаємодія протидіючих сторін в інфо-сфері. Через високу інтенсивність суперечки інфо-війни дуже важко піддаються управлінню і свідомому рагулюванню.

Найбільш важливі аспекти антиглобалістського руху, його ідеологічні течії, діяльність антиглобалістських організацій розглядаються у роботі К. Денчева «Феномен антиглобалізму» Окремим аспектам діяльності різноманітних організацій антиглобалістів та найбільш масштабним акціям протесту, форумам та конференціям присвячені фундаментальна праця С. Аміна та Ф. Утара «Глобалізація спротиву: боротьба у світі» [2] та монографія Д. Хелда та Е. МакГрю «Глобалізація/Антиглобалізація» Антиглобалістський рух (antiglobal movement) – загальна назва громадських організацій, рухів і ініціативних груп, які ведуть боротьбу із соціальними, економічними, політичними і екологічними наслідками глобалізації в її нинішній формі.Його активісти виходять з різних, іноді прямо протилежних підходів в розумінні глобалізації, дотримуються найрізноманітніших уявлень про альтернативи цьому процесу і використовують «антиглобалістський рух» не є загальноприйнятою в його рядах. неоднакові методи й тактику дій.Сама назва «антиглобалістський рух» не є загальноприйнятою в його рядах. Часто вживаються також назви «альтерглобалістський рух» (рух за «альтернативну глобалізацію»), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо. Основні діючі суб'єкти антиглобалістського руху – це громадські, неурядові або політичні групи та асоціації. Велику увагу антиглобалістські організації приділяють використанню нових інформаційних технологій. Сучасні інформаційні технології, такі як Інтернет, мобільний зв'язок, комп'ютери, супутникові навігатори, які для багатьох є символами глобалізації стали зброєю у руках антиглобалістських організації.Ще один символ глобалізації – Інтернет – став дуже дієвим джерелом надходження коштів для антиглобалістських організації. Ефективність будь–якого суспільно–політичного руху безумовно залежить від популярності ідей, що відстоюються, налагодженої організаційної структури, стабільності фінансування. В численних публікаціях, присвячених антиглобалістському руху, розглядаються в основному перші дві умови. Третя стає об'єктом спекуляцій ЗМІ і обивателів.Організації, що протестують проти корпоративної глобалізації, проти трудової дискримінації, виступають за поширення спільних стандартів праці, за соціальну справедливість і так далі, часто відкривають свої магазини з товарами власного виробництва. Такі товари продаються під лейблом «no sweatshops». Виникнувши у кінці 90–х років, цей рух має чітко виражену тенденцію до росту як у кількісному відношенні, залучаючи до своїх лав сотні тисяч нових членів по всьому світі, а також стаючи більш організованим. Прихильники ідей антиглобалізму постійно розробляють нові форми реалізації своїх цілей. Основной тезис антиглобалистов — нынешняя модель глобализации сформирована под покровительством мирового капитала и ведёт за собой:

Растущий разрыв в доходах, уровне потребления, здоровья, образования в странах «золотого миллиарда» и «третьего мира».

Недопустимые условия для работников низкой квалификации транснациональных корпораций.[11]

Доминирование массовой поп-культуры, подавление свободного творчества, «стандартизация умов»

Потребительское и хищническое отношение к природе, попытка «обхода» экологических проблем, вывоз грязных производств в страны «третьего мира»

Господство идеологии неолиберализма в целях все большей экспансии капитала по всему миру, формирования из стран-неучастников «золотого миллиарда» сырьевых придатков т. н. «развитых стран» и т. д.

Этой модели глобализации противопоставляется иная — глобальное социальное творчество, совместное решение глобальных проблем, интернационализация, «сетевые структуры» по всему миру и т. д.

Псевдо-держави Эпоха национальных государств на Западе, судя по всему, подходит к своему завершению. И спор сегодня ведется о том - кому доверят строительство обще-европейского наднационального псевдо-государства. В запутанной международной игре сошлись несколько опытных игроков, за каждым из которых стоят большие деньги и сплоченные элитарные сообщества. Попытаемся дать краткую характеристику основных противоборствующих группировок.

1. "Группа Рокфеллеров"

В этот "клуб" входит американская элита WASP-ов ("White Anglo-Saxon Protestant"-"Белые Англосаксонские Протестанты"), ориентированная на гегемонию США и реализацию евро-атлантического проекта в его самом радикальном варианте. Именно здесь была разработана стратегия "неоконсерватизма", предполагающая столкновение с частью исламского мира и осуществление "цветных революций" в Восточной Европе. В последние несколько лет олицетворением политики этой группы был "президент-ковбой" Дж. Буш-младший, импонировавший белому среднему классу Америки. Союзником этой группы вне пределов США являются, прежде всего, наиболее влиятельные круги брюссельской еврократии и страны "Американской Европы" (Польша, Украина, Грузия).

2. "Группа Ротшильдов"

Данный "пул" включает в себя американские и европейские элиты, связанные с США, но не настолько сильно, как "группа Рокфеллеров". Нынешний президент США Барак Обама является ставленником этой группы. В настоящий момент данная группа всерьез просчитывает возможность и целесообразность перенесения финансово-экономического центра мира из США в КНР-посредством образования оси "Вашингтон-Пекин". В случае создания G-2 она, вне всякого сомнения, будет направлена против Европы. США и КНР смогут канализировать радикальные энергии Афро-Азии в северном направлении. Получится нечто вроде "глобального политического пробуждения", о необходимости которого не так давно писал Збигнев Бжезинский ("Второй шанс"), сделавший американскому руководству весьма заманчивое предложение-решительно поддержать нарастающее революционное движение "третьего мира" и даже стать его своеобразным лидером. Ядром же этого движения, по мысли Бжезинского, будет исламизм.

3. "Венецианско-британская группа"

Речь идет об Англии и британском Содружестве Наций. Эта "пул" является одним из старейших, истоки его уходят в эпоху Венецианской торговой республики и даже глубже -- во времена финикийских торгово-политических образований. Две группы, описанные выше, являются ответвлениями "венецианско-британской группы" (ВБГ). В настоящий момент ВБГ пытается вернуть свою гегемонию, утраченную после второй мировой войны. Для этого у него существуют гигантские, практически неисчерпаемые ресурсы Содружества. В настоящий момент в странах

Содружества проживает 1, 8 миллиардов человек, то есть почти 30 % мирового населения. Территория, занимаемая этими странами -- 32 миллиона квадратных километров (24 % мировой суши). Принято считать, что Британия не играет какой-либо доминирующей роли в Содружестве, однако, это утверждение выглядит нелогичным, учитывая могущество английских элит. Английская королева в настоящий момент не имеет реальной политической власти, но она все же является главой Содружества. (В 16 странах королева считается главой государства и ее представляют генерал-губернаторы). Таким образом, влияние имеет место быть. И в дальнейшем, в случае каких-либо масштабных геополитических изменений, его можно и усилить. Британскую монархию совершенно зря считают "беззубой" и "символической" – на самом деле королева обладает большими полномочиями. Она назначает премьер-министра, может объявлять войну, имеет право назначать главнокомандующего, судей и архиепископов. В ее распоряжении Приватный совет из 400 членов. Наконец, королева контролирует английские спецслужбы.

4. "Ватиканская группа"

Это тоже старейший финансово-политический "пул". Он опирается на сетевую империю католического мира, спаянный "орден-спецслужбу" "Опус Деи" и старейшие романо-германские аристократические роды. Считается, что в области бизнеса "ватиканская группа" делает главную ставку на постиндустриальную "экономику знаний", в отличие от "группы Рокфеллера", сидящей на нефти и ВПК, и "группы Ротшильда", занимающейся благородными металлами, драгоценными камнями и "финансовыми пирамидами". (Концепция А. Девятова.) ВГ имеет очень выигрышный имидж традиционалистской силы, утверждающей "вечные ценности христианства" в меняющемся современном мире. В реальности же данный "пул" предлагает свой собственный проект глобализации, лишь окрашенный в цвета традиционализма. И это наилучшим образом подтвердил Римский Папа - в своей последней энциклике, которая содержит прямой и недвусмысленный призыв к установлению "мировой политической власти". Очевидно, что эта власть предполагает главенство самого понтифика, возвышающегося над различными государствами и обесценивающего их суверенитет. (Здесь можно вспомнить некоторые предсказания о том, что грядущего антихриста коронует именно Папа). Подобную модель паписты пытались реализовать еще в средневековье, однако тогда она потерпела крах, а транснациональная олигархия запустила в действие проект буржуазного "национального государства". Оно было призвано разложить традиционную Европу и подготовить условия для объединения ее разложившихся частей в единое псевдо-государство.

Інтернет-партії.Об'єднання в кібер-просторі, побудова електронної демократії.

У 2006—2007 роках партію почав створювати український хакер Дмитро Голубов[2]. Установчий з'їзд відбувся 1 жовтня 2007.

1 березня 2009 року в готельному комплексі «Магнолія» в Одесі відбувся перший з'їзд партії[3]. Серед відомих членів партії, зокрема віце-президент Союзу адвокатів України Петро Анатолійович Бойко та колишній чемпіон світу та Європи з тайського боксу Денис Григор'єв.

[ред.] МетаПолітична сила прагне створити привабливі інвестиційні умови в Україні та вийти на новий рівень розвитку економіки та сучасних технологій, її метою є[4]:

комп'ютеризація всієї країни

ліквідація бюрократії в негативному її розумінні

перехід на цифрові носії та відхід від паперової тяганини

безкоштовні курси ПК і іноземних мов для всіх громадян України за рахунок бюджету

7 податків замість 98

єдиний податок на прибуток 25%

скасування ПДВ

скасування оподаткування фермерів і податку на землю

бюджетні субсидії, дотації та кредитування

заборона на продаж ГМ продуктів на території України

створення офшорних зон в Україні

вихід з ФАТФ

заборона на накладення арешту вкладів рішенням суду або за міжнародним запитом

розвиток фізичної культури і спорту

заборона на рекламу алкоголю та тютюнових виробів

перехід на альтернативні види палива, поновлення розробки уранових і нафтових родовищ, видобуток золота

скасування військового призову та створення професійної контрактної армії

відновлення ядерного статусу України.

Цель Интернет партии Украины - создать эффективный механизм государственного управления. Сформировать результативные и качественные процессы предоставления социально-значимых государственных услуг.Интернет партия Украины - это партия 21 века: компьютерных инноваций и научно-технологического прогресса. Глава и участники партии берут на себя ответственность активно участвовать в построении Электронного государства. ИП выполнит все политические и дипломатические обязательства, обозначенные в данной программе. Украинские граждане 21 века станут максимально близки к результативному Электронному правительству, качественному и оперативному получению он-лайн госуслуг. Действия партии будут направлены на построение эффективного взаимодействия между гражданами и бизнесменами - партия будет продвигать идею создания для них он-лайн коммерческих услуг, электронных платежей в бюджет и информационных услуг через всемирную сеть Интернета.

110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.

Психологічна війна (англ. Psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людину з ціллю зміни в бажаному напрямку її психологічних характеристик (поглядів, думок, цінностних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому. ( В. Г. Крисько ). Сфери використання психологічної війни в політиці:

1. Діяльність окремих політиків;

2. Виборчі кампанії;

3. Політична реклама;

Головна мета психологічної війни: домогтися повороту від підтримки опонентів з боку мас до ворожого ставлення до них і відкритої боротьби.

Прийоми психологічної війни:

І. Прийоми психологічного тиску:

- багаторазові повторення однієї і тієї ж тези;

- посилання на авторитети;

- викривлення цитат, статистики;

- тенденційний підбір ілюстративного матеріалу;

ІІ. Прийоми соціологічного тиску:

- впровадження у певне суспільство цінностей іншого;

ІІІ. Прийоми, повязані з порушенням законів логіки:

- підміна тези;

- “рух по колу”;

ІІІ. Маніпуляція подачею інформації:

- дроблення інформації;

- підвищення швидкості подачі інформації;

- передача інформації без коментарів;

- маніпулювання зображенням;

- “спіраль замовчування” – замовчування думок опонентів;

- “смердючий оселедець” – “переключення” уваги громадськості на менш важливі політичні події;

ІV. Використання чуток, пліток, анекдотів;

В Міністерстві оборони США цей термін означає «планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.». Першим цей термін вжив британський аналітик і історик Фулер (J.F.C. Fuller), який спрогнозував, що, можливо, колись виключно психологічна війна замінить традиційну війну.

1. інфо-війна - це такий спосіб інфо-впливу, який пов'язаний із політико-правовими та соц-економічними діями. Такі дії направлення на захоплення інфо-простору, витіснення супротивника з інфо-простору і знищення його комунікаційних зв'язків. Сучасні інфо-війни є одночасно прихованою і відкритою взаємодією соціальних і політичних актів, які переслідують ціль отримання певних переваг і забезпечення соц благ. В такій інфо-війні використовується т.зв. інформаційна зброя, яка направлена на запуск програм самознищення. Тому кампанія такого типу представляє форму боротьби за інфо-ресурси, спосіб абезпечення позиційних переваг у важливих сферах

2. інфо-війна - це форма конфронтації в інфо-просторі. В цьому випадку акцент робиться на характер протистояння опонентів. тут першочергове значення мають такі властивості інфо-взаємодії: 1. інфо-війна завжди безкомпромісна 2. висока гострота суперечки аж до фізичного насилля 3. короткостроковість гостроти суперечки. Для визначення агресивності сторін у цьому дискурсі використовується таке поняття, як "інфо-зброя". Вважається, що в інфо-війнах одночасно задіяні не тільки конкуруючі сторони, але й ті, хто в даний момет присутні в інфо-просторі.

3. Інфо-війни трактуються як форми запезпечення або ведення військово-силових дій. Але це поняття є умовним. Тому вводиться таке поняття, як "медіа спеціального призначення". Ці медіа працюються по моделі "спецназу". В таких кампаніях застосовуються приховані цифрові камери, супутникові передавачі, сучасні техніки поглинання шумів, тобто це техніка, яка використовуться для вирішення суто військових завдань.

конфлікт між державою і недержавними факторами (торгівля людьми, оганами, зброєю тд).

- війна проти політики конкретних держав у питаннях захисту прав людини, або свободи слова, або віри.

У різних авторів різні типології.

Уільям Ерен:

3 типи інфо війн — 1. лінійна мережа (держ органи, контрабандисти); 2. центральна (колісна, зіркова, картельна — синоніми) — є один центральний орган (вузол, суб'єкт, від якого ідуть командні вказівки), який використ держава, кримінальні держави 3. Матрична (загальноканальна) — кожен і всі між собою пов'язані.

Майкл Лібікі:

- війни, що ведуться проти каналів супротивника

- інфо розвідка

- війни, що пов'язані проти електронних компаній

- психологічні війни

- атаки хакерів (Балканська війна починалася як Інтернет-хакерів)

- кібер-війни (війни, що направлені проти електронних датчиків — проти техніки)

- війни стимуляційні (моделювання) (“Мережеві війни” знайти!!!!!!!!!!! інший автор)

Джон Аквілл, Девід Ронфельд

- війни за технічними засобами:

1. радіоелектронні інфо-В

2. Інтернет-В/мережеві-В

3. кампанії, що ведуться засобами прямого телемовлення

4. психологічні війни (завжди контролюють мотиваційну і розумову системи людини

Принципи ведення інфо війни:

4. мета — розширення інфо простору (досяг за доп сенсацій, скандальних факторів, викривлення факторів, втручання в особисте життя, опублікування конфіденційних матеріалів. Ретельне, детальне освітлення матеріалів, що пов'язане з захопленням заручників — для рейтингу каналу.)

5. Інфо-повідмолення повинні відбуватися в зоні порогових значень громадської думки. Інфо війна завжди розмиває громадську мораль, переходить межі психіки людини і впливає на підкоркові механізми впливу на особистість.

6. Має відбуватися жорсткий супротив інфо акціям супротивника. Це може забезпечити тільки ретельний контроль власних інфо потоків.