Політична психологія та інші науки

Date: 2015-10-07; view: 423.

Політичні традиції

Політичні традиції — це звичаї і правила поведінки в полі­тичній життєдіяльності, що склались історично і передаються від покоління до покоління.Іншими словами, це поважання і дотримання певного політичного порядку, форм політичної дії, певна політична практика. Така практика конкретно-історична, притаманна певному народові, нації і невіддільна від них, їх способу і особливостей життя.

По суті політичні традиції є найважливішими чинниками формування політичної культури людини (особистості), соціаль-

ної групи, класу, політичної партії чи об'єднання, нації, наро­ду.

Політичні традиції існують у формі звичаїв, певних принци­пів і норм поведінки, ритуалів та обрядів.

Розрізняють політичні традиції прогресивні, регресивні, консервативні та ліберальні. Вони передаються різними спосо­бами: усно, письмово, зорово та інституціонально.

Понятійний апарат політичної психології включає такі ос­новні (специфічні) категорії:суб'єкт політики, політична діяль­ність, політичні відносини, психологія лідерства, громадська думка, мотивація політичної влади, психологія політичних ко­мунікацій, політичне мислення.

Об'єктивно є всі підстави стверджувати, що хоча політична психологія має суттєві специфічні особливості, проте є інтегра­тивною науковою дисципліною, оскільки багато запозичила у інших наук.

Політична психологія попри специфічні особливості певною мірою пов'язана з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи.

Для того щоб знайти спільне та виокремити особливе у психо­логії та інших науках, слід постійно вдосконалювати наукові за­вдання і конкретний предмет дослідження певної науки.

Очевидно, що політична психологія має багато спільного на­самперед з психологією і певною мірою є похідною від неї на­укою.Це пояснюється тим, що предметом дослідження психо­логічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості та ін.), тобто психологія вивчає факти, закономір­ності, механізми психіки — внутрішнього світу людини.

Політичну психологію доцільно розглядати в контексті трьох основних груп психічних явищ: психічних процесів, психічних станів та психічних властивостей.

Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, її структуру, механізм розвитку та

функціонування є соціальна психологія,то саме вона найтісні­ше пов'язана з політичною психологією [43, с. 9]. Ці науки бага­то в чому поєднують предмет і завдання, проте найважливіше, що обидві вони торкаються певним способом проблем спілкуван­ня, психології особистості, малої групи, прийняття рішень тощо. Становлення політичної психології, її категоріального апарату пов'язано насамперед із соціальним середовищем, а тому такі категорії, як ролі, цінності, норми, інтереси, лідерс­тво, соціалізація, конформізм, політична соціалізація, реаліза­ція, політичні чинники соціалізації, мають у політичній психо­логії домінуюче значення.

Політична психологія має багато спільного із соціальною психологією ще й тому, що обидві ці науки вивчають закономір­ності поведінки і діяльності людей. Відмінність полягає лише в тому, що політична психологія вивчає таку поведінку і діяль­ність у процесі політичної діяльності, а соціальна переймається проблемами поведінки і діяльності людей, що зумовлюється їх включенням у соціальні групи, а також досліджує психологічні характеристики цих груп. До того ж соціальна психологія як наука виникла з поєднання двох наук — соціології та психології і фактично зберігає межований статус. Звісно, різняться й про­блеми, які становлять структуру обох наук і які вони відповідно вивчають.

Позаяк об'єктом політичної психології є взаємовідносини суб'єктів політики, природа влади, механізми і відповідні умови досягнення політичних цілей, то зрозуміло, чому політико-пси-хологічні знання впродовж тисячоліть формувалися в межах філософії.Філософія відіграє велику методологічну роль щодо політичної психології, позаяк в її межах розкриваються струк­тура політичної свідомості, її зв'язки з іншими формами свідо­мості (релігійною, науковою та ін.) і реальними політичними феноменами.

Для становлення та розвитку політичної психології суттєве значення має політична антропологія.Саме складовими цієї науки є такі явища, як природа "людини політичної", аналіз політичних відносин з позицій буття людини.

Завдяки політологіїполітична психологія має можливість досліджувати психологічні особливості функціонування основ­них категорій, суб'єктів політичної системи, політичну участь,

конфлікти і консенсуси, гегемонію, політичний плюралізм, де­мократію та інші феномени політичного буття. У політичній психології такі феномени набувають психологічного змісту і особливостей існування.

Ефективність політики залежить безпосередньо від характе­ру використання філософського знання. Отже, політична психо­логія не може розвиватись як наукова дисципліна без урахуван­ня особливостей розвитку такої філософської науки, як філософія політики,до того ж предметом цієї науки є не що інше, як політична влада в усіх її формах [43, с. 6]. Оскільки ос­тання має на меті розкрити загальні закономірності політики, визначити внутрішню логіку її розвитку, зв'язки з іншими сфе­рами суспільної життєдіяльності (економічної, духовної, со­ціальної), можна вважати, що філософія політики вивчає за­гальне, тоді як політична психологія— особливе, а саме психологічні особливості політичних явищ, процесів тощо.

Політична психологія функціонує і як певна складова со­ціальної філософії,позаяк охоплює дослідження суспільства, соціальних спільнот і верств, соціальних дій і взаємозв'язків у суспільстві [178, с. 5].

Проблематика політичної психології тісно пов'язана з питан­нями, які досліджує соціологія — наука про суспільство. Із со­ціологією політичну психологію єднає вивчення закономірнос­тей, які спостерігаються в суспільних явищах, а також поведінки окремих суб'єктів соціально-політичних процесів.

Розвиток політичної психології неможливий без взаємодії із соціологією. Найважливіший чинник такої взаємодії полягає в тому, що обидві науки поряд з іншими проблемами вивчають громадянське суспільство, явища та процеси, які спостерігають­ся в ньому. І не просто спостерігаються, а й пов'язані з діяльніс­тю людини, її психологією та поведінкою.

Ще тісніший зв'язок політичної психології з політичною со­ціологією,позаяк предметом останньої є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, со­ціально-політичними потребами, інтересами, діяльністю особис­тостей, соціальних груп, етносів (народів), їх організацій, рухів та інститутів [136, с. 9]. Політична соціологія досліджує соціаль­ні засади політики, специфіку масової свідомості, ціннісної системи суспільства, особливості й характер впливу соціально-

економічних, демографічних, соціально-професійних чинників на динаміку соціальних установок людини щодо політично зна­чущих об'єктів.

Певною мірою можна вважати, що політична психологія ба­гато в чому пов'язана з конфліктологіею,яка, на думку окре­мих фахівців, як спеціальна і фактично окрема наука утворила­ся з поєднання соціології, психології та інших наук. Якщо зважати навіть на певну умовність самостійності конфліктології як науки, необхідно пам'ятати, що вона розглядає сутність, ха­рактер, причини зародження та шляхи розв'язання політичних конфліктів; ефективно використовує дані, теоретичні моделі та прийоми окрім інших наук і ті, що є в політології, політичній психології. Зрештою політику, політичні процеси, політичну життєдіяльність абсолютно неможливо уявити без конфліктів, які є обов'язковою умовою, атрибутом їх існування.

З іншими науками політичну психологію зближує певна подібність понятійних апаратів. Так, понятійний апарат полі­тичної психології доволі близький до понятійного апарату пси­хології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Водночас він має й власні, суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуально-почуттє­вими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною політич­ної ситуації призводить до того, що в історії політики і політич­ної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій [42,с. 91].Саме це й слід враховувати, коли постає потреба визначити політичну психологію як окрему, відмінну від інших науку.

Контрольні питання

1. Зміст поняття "політична психологія", його генеза.

2. Предмет і метод політичної психології.

3. Основні напрями розвитку політичної психології.

4. Предмет і метод дослідження політичної психології.

5. Основні особливості політичної психології як науки.

6. Політичні цінності, потреби, інтереси, думки, міфи та тра­диції.

7. Зв'язок політичної психології з іншими науками.