Природа і сутність політики

Date: 2015-10-07; view: 526.

ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ, ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

Розділ 2

Важко усвідомити, що буденні уявлення про політику як сус­пільний феномен переважно пояснюють її як явище, доволі від­далене від реального життя. Нею (політикою), мовляв, займа­ються десь там, нагорі, і вона пов'язана майже виключно з чимось брудним, недостойним людини, далеким від справжньої моралі. Надто мало не лише тверджень, а й усвідомлення того, що політика — це цивілізована форма відносин у системі влади, дієвий механізм впливу і регулювання таких відносин в інтере­сах не лише окремо взятого політика, а й соціуму загалом.

Існують крайнощі й іншого характеру, коли політику вважа­ють лише мистецтвом управляти людьми, суспільством або коли її пов'язують виключно з владою, владними відносинами і ма­ють на увазі не що інше, як силові методи здійснення влади.

За наявності великої кількості точок зору щодо феномену "політика" її слід розглядати все ж як складний і багатовимір­ний континіум, в якому вирізняють певну систему, процес, су­купність детермінант, які моделюють політику, політичні зв'язки і відносини, систему цінностей, галузь суб'єктивної са-мореалізації людини і, врешті-решт, інтегративний соціально-психологічний феномен.

Розглянемо порушені питання детальніше.

Щоб скласти уявлення про політику як суспільний феномен, треба спробувати відповісти на два основних питання:

• що таке політика як суспільний феномен, яка її природа, походження;

• у чому полягають сутність і специфіка відносин політики з іншими сферами суспільної діяльності.

Як загальнотеоретичне, побутове визначення політики мож­ливе таке: це сфера відносин між класами, націями, великими

соціальними групами щодо державної влади і державного уст­рою всередині суспільства, а також взаємовідносин держав на міжнародній арені.

Однак постає потреба навести більш наукове визначення по­няття "політика", що, виявляється, доволі важко зробити.

Фактично при вивченні сутності політики як суспільного явища точкою відліку є грецьке роШісоз (прикметник, похідний від роїіз — поліс). Зокрема, Аристотель у фундаментальній праці "Політика" доходить висновку, що політика— це своєрідна наука, мистецтво управління всіма справами в організованому співжитті людей.

Впродовж століть визначення політики як суспільного явища неодноразово змінювалося, уточнювалося. Аристотель дієслово роШепзікаі передавав дієсловомроїііігаге — політизувати. Фома Аквінський вживав словосполученняроШіса зсіепііа — політич­на наука або просто слово роШіса — політика. Пізніше Ж. Блон-дель визначив політику як діяльність, у результаті якої люди приймають рішення, що здійснюються в межах суспільства і для нього.

Відомий російський політолог В. Пугачов визначає політику як галузь переважно цілеспрямованих відносин між групами стосовно використання інститутів публічної влади в інтересах реалізації їх суспільно значущих запитів і потреб.

Відомі російські політологи Л. Гозман і О. Шестопал доволі чітко визначили феномен "політика" як певну систему держав­них політичних інститутів,кожний з яких виконує відповідні функції [51]. Це— перший вимір політики,який можна і є підстави використовувати, позаяк справжня політика спостері­гається там, де існують відповідні владні відносини.

Другий вимір політики — це політичний процес.Його можна уявити не інакше, як постійну генезу політичних інститутів, суб'єктів політичного процесу, політичних зв'язків і відносин. Йдеться про швидкі та динамічні зміни політики як суспільного явища, постійну зміну відносин.

Ще один вимір політики— система цінностей, думок, позицій громадян,що дає змогу виокремити в політиці рівень доктринального, ідеологічного характеру і забарвлення. При цьому існують два основних аспекти проблеми. З одного боку, наявність у громадян, інших суб'єктів політики великої кіль-

кості цінностей, уявлень, позицій, а з іншого — спроби суб'єктів політики (політичних партій, громадських організацій, об'єд­нань) звести ці інтереси і уявлення до певних політичних доктрин.

Важливим виміром політики є також її розуміння як системи детермінант, що певним способом моделюють політичні зв'язки і відносини в суспільстві. При цьому зважається на те, що політика не є чимось спонтанним, випадковим, некерованим, а саме керованим, модельованим процесом, що піддається свідо­мому управлінню. Звідси, зокрема, йдеться про менеджмент політичної діяльності.

Виокремлення з-поміж інших типу людини політичної дає підстави для виміру політики як специфічної діяльності лю­дини.У цьому разі йдеться переважно про діяльність політиків-професіоналів, для яких політика є основним, домінуючим видом діяльності взагалі.

Визнаючи політику специфічним видом діяльності людини, можна наголошувати й на тому, що це галузь суб'єктивної самореалізації людини,тобто ще один важливий вимір полі­тики.

Позаяк політика надто складне і багатогранне явище, її загальнофілософське визначення може бути таке: політика — це явище, породжене активністю людини, що має власну мету й інтереси.

Політика, безумовно, повною мірою конституювалася тоді, коли виникли певні, доволі складні потреби людини. Справді, як суспільне явище політика визначається у процесі ускладнення виробництва, диференціації суспільства, зростання суперечностей, конфліктів, міжособистісних і міжгрупових контактів. Образно кажучи, політика з'являється лише тоді, коли традиційні звичаї та обряди не можуть забезпечити відповідний рівень і характер відносин, врегулювати супе­речності та конфлікти між людьми, групами, класами. Отже, об'єктивно роль політики як суспільного явища зростає адекватно тому, якою мірою гостро постає проблема цілісності єдності, згуртованості суспільства.

За викладених обставин постає також потреба в появі, утворенні певних структур публічної влади, державних інсти­тутів влади. З їх появою виникає суперечність між політичною

та позаполітичною формами організації й існування людей. У будь-якому разі у високорозвиненому суспільстві принципове значення набуває потреба політичного усвідомлення громадя­нами власних інтересів, вміння поєднувати їх із загально­державними, а отже, інтересами інших людей, класів, страт.

Суттєве значення має й інша проблема. У високорозвинених суспільствах виявляється так звана політична бюрократія, яка намагається за рахунок спекуляції на інтересах певних груп, класів задовольняти власний корпоративний інтерес. Виразним свідченням цього є політична стратегія і тактика КПРС, її лідерів щодо інтересів робітничого класу і селянства. Під гаслом "боротьби за справу робітничого класу і колгоспного селянства" партією насправді робилися справи, надто віддалі від справжніх, реальних інтересів і потреб тих класів, які вона "захищала".

Роль політики в житті суспільства важко переоцінити. Впродовж усієї історії існування свідомого, цивілізованого людства, країн і народів політика була визначальним чинником влаштування їх життя, розширення відносин, їх врегулювання і різнохарактерних конфліктів.

Ще у сиву давнину люди намагались усвідомити сутність, особливості політики і як духовного феномену. Тому, очевидно, найпершим є трактування політики як релігійно-міфологічного явища. Так, у II—І тис. до Р. X. побутували уявлення і впев­неність у тому, що влада має не інакше як божественне поход­ження.

Значно пізніше, в середині першого тисячоліття, коли від­працьовувались і раціоналізовувалися політичні знання, почали з'являтися перші політичні дефініції, категорії і концепції. Від­тепер вони вже мали філософсько-етичну форму. Це було пов'язано насамперед з іменами таких видатних філософів, істо­риків, політиків, як Конфуцій, Платон, Аристотель, які вважа­ли політичну науку не інакше як науку про найвище благо лю­дини і держави, науку про ідеальний державний устрій.

Зрозуміло, що таке трактування політичної науки, її суті, особливостей певною мірою було ідеалізовано, позаяк, на думку згаданих щойно вчених, її покликання — навчити людей жити в добробуті та справедливо, розумно взаємодіяти в єдиній дер­жаві.

Фактично "батьком" політології як науки про політику є саме Аристотель, який, проте, не виокремлював предмет політології і не здійснював необхідного розмежування політології, етики і філософії. Для нього це були явища тісно взаємопов'язані, сумісні.

Потребувалося кілька століть розвитку політичної науки, щоб у XVI ст. таке розмежування здійснив Н. Макіавеллі. Він позбавив політичну науку її релігійно-етичної форми, довів, що політичні процеси такі ж природні, як і будь-які інші, дав зрозуміти, що центром політичних досліджень, аналізу має бути державна влада в усіх її особливостях і проявах.