Проаналізуємо політику як суспільне явище детальніше.

• раціонально-універсальний (коли з-поміж інших вио­кремлюється певна проблема й існує вибір шляхів її вирі­шення); це своєрідне цілісне розв'язання проблеми;

• послідовних обмежень (коли в управлінські рішення пос­тупово вносять певні поправки, ніби нарощуючи рішен­ня).

Можливий і третій варіант, модифікований як відповідне поєднання двох наведених.

Дієвість політичного процесузалежить також від конкрет­них засобів і методів політичного регулювання відносин його учасників.

Вирізняють кілька типів і різновидів політичного процесу.

По-перше, відповідно до об'єктів політичного впливу полі­тичні процеси поділяють на зовнішньо-та внутрішньополі­тичні.

По-друге, за характером участі мас у політичній діяльності політичні процеси вирізняють як ангажовані та неангажовані. У перших (за демократичних умов і режимів) громадяни беруть

вільну політичну участь у відносинах з державою, іншими інс­титутами влади, а у других (за авторитарних, тоталітарних, ан­тидемократичних умов і режимів) громадянам нав'язуються певні форми політичних відносин, застосовують централізовані методи прийняття управлінських рішень.

Політичні процеси модифікують також залежно від характе­ру, особливостей політичного устрою, режиму і навіть ступеня демократизації суспільства.

Акцентуємо увагу на останньому, позаяк демократизація ра­дикально впливає на всі сфери життєдіяльності, у тому числі й на політичну.

Демократія поділяється на пряму, представницьку та плю­ралістичну. За прямої демократіїнаселення, громадяни мають можливість безпосередньо впливати на владні структури, у ре­зультаті чого й визначається зміст законодавчого процесу. Такі політичні процеси свого часу відбувались у давньогрецьких полісах, Стародавньому Новгороді, інших державах і містах, а нині практично не спостерігаються.

Представницька демократіядоволі поширена і відбувається тоді, коли люди не лише безпосередньо впливають на політичні процеси, владу, а й виокремлюють зі свого середовища тих, хто виконує функцію прийняття законодавчих актів. Це так звані вибрані представники, які певною мірою відповідальні за здійс­нення влади перед народом, який їх обрав.

Проте проблема відносин між народом і його представниками трактується неоднозначно. Постає питання насамперед щодо межі функцій представників народу, контролю за виконанням цих функцій.

Плюралістичну демократіюможна подати у вигляді такої формули: народ — групи тиску — законодавець — законодавчий процес. За такої демократії громадяни через (і завдяки) об'єд­нання, громади, групи, асоціації мають найбільші можливості впливу на розробку і прийняття управлінських рішень. Саме в таких умовах між народом і владою з'являються посередники, яких народ і створює. Щоправда, в реальній політичній практи­ці далеко не всі об'єднання, групи чи асоціації налаштовані на конструктив і вміють позитивно впливати на владу. Зі свого боку і легітимна влада часто вибірково підходить до визначення своїх "союзників" серед громадських утворень.

З огляду на викладене політичні процеси поділяють також на відкриті та закриті.

Для відкритих політичних процесівхарактерні максимально тісні контакти владних структур із громадянами, їх об'єднан­нями, асоціаціями; постійно вивчаються та аналізуються сус­пільні інтереси, які враховуються при прийнятті рішень.

При закритих політичних процесахвлада значно дистанцій-ована від народу, виявляється силовий тиск з боку влади, а та­кож авторитаризм при прийнятті рішень.

Політичні процеси можуть бути революційні та еволюційні.

За революційних політичних процесівприймаються якісні, а то й радикальні рішення, кардинально змінюється суспільно-політична ситуація у країні, якісно змінюються також влада і власне механізм прийняття рішень. В окремих випадках такий розвиток політичного процесу може зумовити зміну конституції або інших важливих правових актів країни.

Еволюційний політичний процесхарактеризується послідов­ним, поступовим розв'язанням накопичених проблем, усунен­ням суперечностей. Як правило, відбуваються певний пере­розподіл, розмежування функцій і ролей суб'єктів політичного процесу.

Політичні процеси поділяють також на стабільні та неста­більні.

Стабільний політичний процесмає стійкі характеристики поведінки влади, суб'єктів політики, відпрацьований механізм прийняття рішень. Для цього потрібна політична воля не лише влади, її структур, еліти, а й пересічних громадян, а також їх доволі високі громадянська свідомість і політична культура. Цей процес можливий також тоді, коли більшістю громадян у державі, суспільстві визначаються основні норми й цінності життя.

В ідеалі стабільні політичні процеси відбуваються там, де влада максимально легітимна, високорозвинені традиції демок­ратії, ґрунтовні засади громадянського суспільства, принципово вирішені кардинальні соціальні проблеми.

Нестабільний політичний процесмає підґрунтям проблеми, кризи, конфліктні ситуації, високий протестний потенціал гро­мадян і доволі часто потребує не лише певної переорієнтації, а й радикальної зміни політичного курсу. До нестабільного політич-

ного процесу можуть призводити міждержавні, міжнародні від­носини, втручання однієї країни у внутрішню життєдіяльність іншої, гострота проблем у соціально-економічній сфері держави, великий відрив державних, урядових структур від реалій життя та інтересів народу, безконтрольність діяльності владних струк­тур.

Сукупність політичних подій, явищ, процесів становить полі­тичну життєдіяльність.

Політична життєдіяльність— це, по-перше, одна з традицій­но виокремлених найважливіших сфер діяльності суспільства; по-друге, діяльність суспільства і людини у сфері державності, політики та політичних відносин.

Предметом політичної життєдіяльності є оволодіння держав­ною владою і її використання в інтересах конкретного суб'єкта.

Основними суб'єктами і об'єктами політичної життєдіяль­ності є люди, які зазвичай об'єднуються в різні соціальні утво­рення — соціальні групи, прошарки, нації, класи, партії, рухи, організації.

Політику цілком слушно вважають специфічною і доволі складною сферою соціалізації особи, механізмом її поступового вирізнення у складний і суперечливий світ суспільних, політич­них відносин. Через політику, безпосередню участь у політич­них діях і процесах людина здобуває відповідні знання, досвід, набуває і розвиває певні навички, якості, критичніше та реаліс­тичніше сприймає навколишній світ.

Політика дає змогу людині реалізовувати не лише особистіс-ні, а й групові інтереси, навчає (а часто й спонукає) спільних, групових, колективних дій і вчинків.

Попри всі суперечності та відмінності політика є загально­людським, інтегральним суспільним явищем.

Це зумовлено насамперед тим, що вона є частиною, складо­вою духовного світу людей, комплексом певних ідей, норм і цін­ностей, які в сукупності становлять реальну потребу кожної свідомої людини незалежно від того, де, за якої ідеології, полі­тичної системи, особливостей організації суспільної життєдіяль­ності живе й діє.

Водночас це зумовлено й тим, що завдяки надзвичайно висо­ким темпам і рівню розвитку освіти, науки, техніки людство у XX ст. глибоко усвідомило, що досягти прогресу в подальшому

розвитку воно зможе лише за умов інтеграції, поєднання зусиль саме в духовній сфері, а також у сфері збереження біосфери, природного середовища.

Врешті-решт, політика є загальнолюдським явищем ще й тому, що нечувано швидко досягаються її засади, базис — економічна інтеграція країн і народів. Такі міждержавні торго­вельно-економічні об'єднання і утворення, як Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгів­лі, Північноамериканський інтеграційний комплекс, Міжна­родна організація торгівлі, щодалі значніше впливають на соціально-економічний розвиток держав світу.

Ще понад тридцять років тому (1970 р.) відомий український вчений-кібернетик Г. Добрів зауважив, що дві третини науково-технічних знань і 90 % напрацьованої людством науково-технічної інформації перебувають на історичній глибині минулих семидесяти років XX ст., а тодішнє покоління вчених становило 90 % загальної чисельності людей науки, які будь-коли жили на Землі. Нині ця статистика ще більш вражаюча, а політика постає тим безпосереднім механізмом, завдяки якому можна досягти найоптимальнішої, найпродуктивнішої інтегра­ції людського життя на шляху до царства розуму і гуманізму.

Можна жити в умовах недосконалої економіки, однак немож­ливо жити з неефективною політикою, ідеологією, у якій зневі­рились люди, громадяни і яка перероджує ще більше проблем у соціально-економічній, духовній, моральній сферах життє­діяльності.

Зробити політику інструментом дієвих, взаємовигідних для всіх людей Землі інтеграційних процесів — завдання вкрай не­обхідне, проте й надзвичайно складне. Постає реальна потреба пошуку і відбору тих духовно-моральних цінностей, які б могли виявитися загальнолюдськими, загальновизнаними попри всі відмінності між людьми, народами, країнами, континентами.

Найважливіше завдання сучасної політики полягає в пояс­ненні та забезпеченні розмежування й одночасному поєднанні загальнолюдського і національного, загальнолюдського і кла­сового.Те, що локальні цивілізації нині розвиваються значною мірою завдяки різним інтеграційним процесам, ще більшою мірою загострює проблему індивідуально-національного розвит­ку народів і держав. Іншими словами, сукупний матеріально-

духовний потенціал людства як умова успішного розвитку кож­ної окремої спільноти висуває на перший план проблему цінностей, їх співвідношення щодо загальнолюдських та осо-бистісних цінностей, сформованих і вирізнених окремими на­ціями і народами. Наприклад, загальнолюдська проблема вижи­вання людства на нашій планеті є водночас проблемою і ситуацією кожного окремого народу, етносу. Або, скажімо, все­людська проблема суспільного, технічного прогресу є водночас проблемою кожного окремо взятого народу. Отже, загальнолюд­ські цінності мають виключний, унікальний прояв на рівні кон­кретної спільноти, народу, держави. Таке саме можна сказати і щодо співвідношення класового і загальнолюдського, що є ще складнішою проблемою сучасної політики. У цьому разі спроще­ний марксистський класовий підхід до пояснення особливостей життя людей хибний і шкідливий. До того ж навіть творці кла­сової теорії К. Маркс та Ф. Енгельс геть не абсолютизували її, наголошуючи, наприклад, у "Німецькій ідеології", що "існуван­ня живих людських індивідів є першою передумовою будь-якої людської історії" [т. З, с. 19]. Отже, загальнолюдська цінність — це життя кожної окремо взятої особистості, де б вона і за яких умов та обставин не жила.