Політика і економіка

Date: 2015-10-07; view: 368.

Особливості взаємодії політики з іншими сферами життєдіяльності

Взаємодія політики з різними сферами життєдіяльності лю­дини у процесі функціонування суспільства надзвичайно склад­на, своєрідна й неоднозначна. Окремого розгляду потребують питання політики і економіки, політики і соціальної сфери, політики і культури, політики і моралі.

Економічна сфера була й залишається вирішальною в житті людей, оскільки саме вона є джерелом їх існування, діяльності, творчості, відпочинку тощо.

Насамперед важливо усвідомити роль держави в економічній діяльності.

Існують три основні форми впливу держави на економіку.

Перша:держава може діяти абсолютно всупереч економіч­ному розвитку, що врешті-решт спричинює загибель держави.

Друга: держава діє в тому ж напрямку, що й економіка. У такому разі економічний розвиток відбувається інтенсивніше і результативніше.

Третя: держава в одних випадках ставить економічному розвитку перепони, а в інших — стимулює його.

Тривалий час під тиском марксистсько-ленінського методо­логічного визначення примату економіки як базису суспільного розвитку вважалося, що економіка беззаперечно передує, визначає характер і особливості політики. Проте розвиток політики і економіки — процеси завжди двоєдині, тісно взаємопов'язані. З огляду на це й слід розглядати економічну політику, тобто специфічну політичну діяльність держави, спрямовану на вдосконалення функціональних можливостей економіки як найважливішої суспільної підсистеми.

Відомо, що найважливіші політичні рішення у країні завжди приймають інститути держави, які, у свою чергу, згідно з конституційним правом можуть приймати і приймають рішення, обов'язкові для всіх суб'єктів економіки.

Суб'єктами економічної політики є політичні партії, об'єднання, виборці, колективи підприємств, групи інтересів таін. Насамперед вони формують громадську думку щодо соці­ально-економічних проблем, зумовлюють її характер.

Економічна політика держави і всіх інших суб'єктів передба­чає визначення оптимальних шляхів досягнення економіко-політичної мети і результатів шляхом формування механізмів фінансування, асигнувань в економіку, удосконалення управлін­ня економікою, формування механізмів та збереження засад економічної системи, забезпечення її розвитку.

Реально економічна політика здійснюється за умов існування двох моделей економічних систем — ринкової економіки і централізованого планування економіки та управління нею. Такі моделі вибирають виключно на основі політики і через неї.

"Сила науки, — як слушно зауважують сучасні політологи Г. Дашутін та М. Михальченко, — полягає в тому, щоб обґрун­тувати послідовність дій держави, влади в економічній сфері: роль політичного, ідеологічного, культурного чинників. А це можливо тоді, коли вчені не довільно визначають завдання

реформи та шляхи їх розв'язання, а враховують політичні та економічні реалії, світовий і регіональний досвід державного регулювання суспільних процесів. Він засвідчує, що "стихій­ний", нерегульований підхід до ринку призводить до тяжких політичних, економічних та соціальних наслідків" [61,с. 167].

Суть процесів, що відбуваються в усіх сферах українського суспільства на початку XXI ст., полягає в тому, що вони притаманні саме перехідному характеру суспільства. Так, в економіці України як початок переходу до ринку спостерігається процес первісного накопичення капіталу, лише формується новий механізм соціально-економічних відносин. Накопичення і перерозподіл власності відбуваються у процесі жорсткої і часто безкомпромісної політичної боротьби. У цій боротьбі беруть участь влада, політичні партії, громадські об'єднання і орга­нізації, групи тиску, окремі впливові політики. Серед усіх суб'єктів політичного процесу тут найпомітнішим має бути втручання в економічні відносини, безумовно, держави.

Нині держава в Україні, як і в будь-якій іншій країні, може використовувати фактично два напрями державного регулю­вання економіки.

Перший— безпосереднє управління окремими підприємст­вами, компаніями, корпораціями, функціонування яких має загальнонаціональний, загальнодержавний характер. Йдеться в кінцевому підсумку про формування державного сектора економіки.

Другий— ринкове регулювання економіки на макрорівні. Фактично в усіх країнах таке регулювання здійснюється за допомогою державного бюджету, державних заощаджень. Відо­мо, що у процесі його підготовки, прийняття та реалізації постійно відбувається складна політична боротьба.

Маючи власний бюджет, держава спроможна реалізовувати цільові загальнодержавні, національні, регіональні програми, проекти, заходи, здійснювати цілеспрямоване планове замов­лення на продукцію, товари, послуги.

Існують й інші важелі, завдяки яким держава має можливість ефективно впливати на економіку, економічні процеси, зокрема, це різні позики, кредити, національна та іноземна валюта.

Як багато не йшлося б про вільні ринкові відносини, світовий досвід доводить, що такі відносини можливі й видаються

результативними саме в разі виваженої державної політики, у результаті послідовних дій владних, державних структур.

Отже, базовими засадами будь-якого суспільства є економіка, сфера матеріального виробництва. З політичних позицій для моделі не лише економіки, а й держави загалом принципове значення має те, яку економічну систему вибирають громадяни держави або якій системі віддають переваги. Оскільки нині в Україні активно формується ринкова система господарювання, то її, як стверджують соціологічні опитування, так само не слід ідеалізувати, сприймати однозначно. Так, під час опитування, проведеного в лютому 2002 р. (Газета "День", 13 лют.), на запитання "Яка економічна система, на вашу думку, повинна бути в Україні?" було отримано такі відповіді: "поновити державне управління економікою без будь-якого приватного підприємництва" — 17%; "поновити державне управління еко­номікою, зберігаючи при цьому окремі можливості приватного підприємництва"— 21%; "створити однакові можливості державному управлінню економікою і розвитку приватного підприємництва"— 37%; "відкрити шлях приватному підприємництву, зберігаючи окремі можливості для державного управління економікою" — 12 % ; "слід дати свободу приватному підприємництву без жодного державного втручання" — 5 %; "важко відповісти" — 8 % .

Як випливає з наведених даних, однозначного висновку щодо думки громадян України про модель економіки в нашій державі дійти доволі важко. Хіба що певною мірою вирізняється думка про однакові можливості державного управління економікою і розвиток приватного підприємництва.