Політика і соціальна сфера

Date: 2015-10-07; view: 350.

Економічна політика — не самоціль і не може бути такою, позаяк усе, що створюється в суспільстві, має конкретного адре­сата — людину. Вона з усіма потребами і запитами є центром усіх сфер політики, у тому числі й економічної. Отже, вектори економічної політики, критерії економічного розвитку завжди зумовлюються запитами соціальної сфери, яка безпосередньо задовольняє потреби людини, реальними потребами громадян.

У кожній державі політика загалом і економічна політика зокрема у відповідний спосіб впливають на розвиток науки, ос-

віти, культури, на соціальне забезпечення та підтримку грома­дян, вразливих соціальних груп. У такому разі йдеться про со­ціальну політику, покликану створити людині певні умови і Гарантії для її соціалізації, продуктивного життя.

Зрозуміло, що відповідне вирізнення з-поміж усіх процесів соціальних зовсім не означає їх абсолютне відокремлення від економічних, політичних чи духовних процесів.Однак саме со­ціальна сфера є своєрідною сукупністю всіх соціальних відносин і умов, які відповідно впливають, зумовлюють характер і зміст діяльності всіх суб'єктів політичного, соціального процесів.

Відмежувати політичну сферу від інших сфер людського, сус­пільного життя доволі важко, а почати навіть неможливо. З од­ного боку, політика активно впливає на економіку, культуру, мораль, право, а з іншого — вони впливають на політику, визна­чають її характер, особливості.

Доволі довго в науці ґрунтовно досліджуються проблеми від­носин політики і економіки, політики і культури та ін. Багато хто вважає, що окремі з цих явищ несумісні, наприклад, полі­тика і мораль.

Зокрема, робилися й робляться спроби хоча б умовно, якщо не в ідеалі, відмежувати також політику і громадянське суспіль­ство, у результаті чого політику певною мірою розглядають як автономну сферу людського буття.

Ся к чи так політика тісно взаємодіє з іншими сферами і де­термінує життя як окремої людини, так і великих людських спільнот.

Соціальна політика здійснюється насамперед державою, а та­кож різними спілками (наприклад, професійними), об'єднан­нями, приватними інститутами тощо. До складових механізму її здійснення входять організація побутового обслуговування, трансферти, розпорядження, заборони, прийняття державних норм.

До соціальної політики зараховують також класичні системи соціальних ґарантій (наприклад, страхування з настанням ста­рості, у разі хвороби, нещасних випадків), допомогу при без­робітті, різні види страхування.

У високорозвинених західних країнах у 80-ті роки на со­ціальну політику відраховувалося 20-30 % валового національ­ного продукту, а у країнах, що розвиваються — лише 5 % . Саме

соціальна політика є показником реального стану та рівня жит­тя народу.

Соціальна політика, особливо в розвинених європейських країнах, велике значення має для партійної політики, насампе­ред при проведенні передвиборчих і виборчих кампаній, рефе­рендумів, масових акцій.

З політичних позицій для соціальної політики як такої суттє­ве значення має проблема відносин між людиною (особою) і сус­пільством.Як правило, інтереси обох сторін доволі рідко від­повідно гармонізовані, узгоджені, позаяк люди на різних рівнях забезпечені насамперед такими найважливішими умовами жит­тя, як робота, житло, продукти побуту і харчування, медична допомога, соціальна підтримка, дозвілля. Таке саме стосується класів, соціальних груп. Неоднорідне, неоднакове соціальне за­безпечення, різні умови життя й спонукають людину, соціальні групи і класи до політичної діяльності, боротьби з тим, щоб до­сягти більшого, мати ширші умови і можливості для задоволен­ня власних потреб.

Суспільна, соціальна неоднорідність людей потребує розгля­ду суспільства з позицій існуючої соціальної стратифікації.При цьому ознак для диференціації суспільства існує багато. Зокре­ма, Т. Парсонс вирізняє три групи диференціюючих ознак: ха­рактеристики, які люди мають з моменту народження (етнічна приналежність, статевовікові особливості, родинні зв'язки, фі­зичні та індивідуальні особливості); рольові ознаки (різні види професійно-трудової діяльності); елементи "володіння" (влас­ність, різні матеріальні та духовні цінності, привілеї).

Соціальна стратифікація, а відповідно й політична боротьба ускладнюються відповідно до поступального, складнішого роз­витку суспільств, коли такі суспільства максимально диферен­ціюються. За цих умов так звані статусні групи суспільства роз­міщуються за системою від найнижчого до найвищого статусу на ієрархічних щаблях. "Соціальна стратифікація, — як заува­жував П. Сорокін, — це диференціація... населення... за ієрар­хічним рангом, що виявляється в існуванні вищих і нижчих прошарків. її засади і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності або від­повідності соціальних цінностей, влади і впливу" [178, с. 302].