Націоналізм

Date: 2015-10-07; view: 499.

Націоналізм (від лат. паііо — народ) — це теорія і практика етнічних та соціально-політичних відносин у суспільстві, що ба­зується на самоідентифікації нації у вирішенні різних проблем суспільного розвитку. Це одна з найскладніших і найсупереч­ливіших політичних теорій, яка має багато пояснень, прихиль­ників і так само багато супротивників. Ті, хто сповідує цю тео­рію, вважають, що без національного немає держави, як й інтернаціонального, а також наголошують, що непересічне зна­чення ця теорія має в ситуації державної нестабільності, пере­хідного періоду. Супротивники цієї теорії, у свою чергу, застере-жують, що перевага, мовляв, надається одній національності при зниженні ролі інших. Звідси й соціальна нестабільність, за­гроза навіть для всього світу, а насамперед для Європи, країн, де відбуваються трансформаційні процеси.

Ще донедавна націоналізм трактувався виключно як "ідеоло­гія і політика в національному питанні, для яких характерні ідеї національної переваги і національної винятковості" [198,с. 402].Іншими словами, за весь час існування колишнього СРСР націоналізм характеризувався переважно як негативна, антинародна, антидержавна ідеологія. Однобокість такого трак­тування базувалася на етнічному варіанті прояву націоналізму. І це певною мірою пояснюється тим, що існують одвічна дифе­ренціація, розподіл людей на раси, нації, народності, що штуч­но жодна уніфікація людей неможлива. Та й використовували націоналізм як ідейну теорію його прихильники по-різному. Свого часу вона була гаслом і політикою буржуазії, яка намага­лася, консолідуючи нації, дієвіше боротися з феодальним уст­роєм, порядками. Таке саме можна сказати і про період інтен­сивного руйнування колоніальної системи, боротьби колоній, напівколоній за рівноправність у політичних і економічних від­носинах.

Нині в багатьох країнах так званого перехідного періоду на­ціоналізм є потужним джерелом державотворчого процесу, хоча існує й донині кілька наукових підходів до характеристики його суті. Основними є два підходи — позитивний і негативний.

Позитивний підхід. Його прибічники (у тому числі й в Ук­раїні) вважають, що націоналізм є виключно позитивним яви­щем на етапі творення нової, суверенної, національної держави. Націоналізм вони вважають "народним", "науковим", "прогре­сивним", "революційним".

Негативний підхід. Основні його теоретики — Дж. Актон, К. Поппер, А. Тойнбі, А. Ейншейн, Р. Роллан, А. Сахаров — трактують націоналізм як явище виключно негативне, реакцій­не, що не може сприяти прогресивному розвитку суспільних від­носин.

Звісно, як і стосовно будь-якої іншої теорії, ідеології, полі­тичної доктрини багато теоретиків обстоюють, образно кажучи, центристську позицію щодо націоналізму (П. Альтер, X. Сетон-Уотсон, Е. Сміт, Л. Снайдер).

З поняттям націоналізм тісно пов'язано багато інших склад­них понять (явищ), зокрема національна політика, національна свідомість, національна самосвідомість, національний характер, національно-визвольний рух.