За масштабами політичної діяльності лідерство має кілька рівнів.

Date: 2015-10-07; view: 445.

Перший і найпоширеніший — рівень малої групи(оточення президента, керівника парламенту, лідера політичної партії).

Вищий рівень — лідерство в політичному русі певної соціаль­ної групи(прошарок, клас, партія). Лідер цього рівня повністю використовує не лише особистісні якості, а й уміння бути органі­затором, координувати дії великої групи людей.

Найвищим вважається рівень політичного лідерства в сис­темі владних відносин.Лідер цього рівня здатний інтегрувати і поєднувати інтереси великих соціальних груп, різних соціаль­них верств населення, тобто здатний діяти в масштабах суспіль­ства, держави.

Лідерство класифікують і за іншими ознаками. Так, за ре­альним проявом розрізняють лідерство номінальне (помилкове, хибне) і реальне (фактичне).

Варта уваги і концепція функціонально-рольового підходу, запропонована М. Херманном, який розглядає лідерство з пози­ції функції, яку має виконувати конкретний лідер у суспільстві.

• Лідер-вождь. Він має мету, заради якої здатний змінити політичну систему, і чітко визначає цілі, етапи діяльності, вміє вести за собою маси і підкоряти їх своїй волі. Це силь­на особистість, для якої характерне особисте бачення дійс­ності та її перспектив.

• Лідер-комівояжер. Він будує кар'єру на шанобливо-чуй­ному ставленні до найважливіших потреб людей, намага­ючись допомогти їм, а також переконати, що він бажає і може поліпшити їх життя. Як правило, лідери цього типу керуються бажаннями і потребами маси.

• Лід ер-маріонетка. Такий лідер діє не самостійно, а від імені та за допомогою групи, яка його висунула і підтри­мує. Тому він пропагує і підтримує цілі цієї групи, але ме­тоди їх досягнення часто вибирає сам. Для цього лідера дуже важливо вміти переконувати інших для того, щоб вони сприйняли його ідеї.

• Лідер-пожежний. Він уміє оперативно та ефективно реагу­вати на зміни обставин і потреби громадян, вирішуючи наболілі проблеми. Для того щоб краще зрозуміти такого лідера, слід докладно вивчати не лише його, а й його ото­чення.

Будь-яка діяльність вмотивована. Найважливішим мотива­ційним джерелом лідерства є потреба у владі. Вихідною при цьо­му є теза, що влада, боротьба за неї наскрізь пронизує політичне життя будь-якого суспільства [65, с. 232].

Лідерів, як зазначалося, класифікують також за їх політич­ною активністю, ставленням до власної компетенції. За цією класифікацією розрізняють лідерів-новаторів, координаторів, консерваторів, володарів, адміністраторів, бюрократів та ін.

Новатори — це неординарні, оригінальні лідери, які нетра­диційними способами намагаються досягти бажаних резуль­татів.

Координатори — лідери, що вміють знаходити незвичні, але прийнятні компромісні рішення. Лідери такого типу потрібні для стабілізації як влади, так і суспільно-політичної ситуації у країні загалом, особливо в умовах перехідного періоду.

Консерватори — лідери старого типу, які не бажають прий­мати складних рішень. Багато уваги вони можуть приділяти ре­формуванню другорядних сфер, не торкаючись наріжних засад суспільства чи будь-яких окремих систем і процесів. Зазвичай консерватори найчастіше конфліктують з новаторами.

Лідери-володарі вирізняються насамперед певними егоїстич­ними рисами. Як правило, це стратеги, яких не цікавлять деталі політичної діяльності. Політичну владу такі лідери утримують, формуючи відповідні нові відносини влади в малих чи великих впливових суспільних або політичних групах.

Лідери-адміністратори— це політики-професіонали, ре­алісти. Вони постійно підтримують зв'язок з народом і під­креслюють власну ідентичність з ним, захищаючи інтереси від­повідної суспільної групи.

Лідери-бюрократи — це політики (як, власне, і прості уп­равлінці), що чітко дотримуються певних догм, стереотипів у діяльності, управлінні.

З лідерством неодмінно пов'язане поняття "культ лідерства".Це складне і неоднозначне явище, що має власну природу, дже­рела і може розглядатись у таких модифікаціях:

• культ як сконструйований і нав'язаний владою масам зго­ри, використовуючи пасивність мас та маніпулюючи масо­вою свідомістю за рахунок різних засобів інформації та пропаганди;

• культ як спонтанне явище, що виникає, умовно кажучи, "знизу", від мас у певних (скажімо, кризових) ситуаціях;

• культ як породження певних виключних якостей людини (лідера), її волі. Йдеться про харизматичні якості людини.

За будь-яких обставин кожний конкретний випадок культу в "чистому" вигляді не існує. Іншими словами, він є результатом багатьох складових. Наприклад, у радянській історіографії культ особи Сталіна відзначався як "викривлення", випадкові відхилення, ненормальності в розвитку соціалістичної демок­ратії, спричинені її незрілістю [154, с. 6-7].

За всіх відмінностей культи мають також спільні, найпоши­реніші ознаки.

По-перше, найзначніші культи завжди подають особу не просто як лідера, вождя, а як спасителя нації, народу, його місію на рівні Бога.

По-друге, практично будь-якому культу притаманний мотив вічності, безсмертя. У кожному разі творці культу, зацікавлені в його існуванні, роблять усе, аби довести його безсмертність, вічність — бодай у наслідках, результатах життя і діяльності лі­дера.

По-третє, особу, з якої створено культ, подають не інакше, як вищий і праведний суд, еталон встановлення справедливості в суспільстві.

По-четверте, особі за умов створення її культу надають своєрідний родовий символ — символ батька, покровителя, за­хисника (наприклад, Цар-батюшка в Росії).

По-п'яте, культ завжди пов'язаний із взірцем для насліду­вання, успадкування.

У політиці тією чи іншою мірою використовують як своєрідні об'ємні характеристики політичних лідерів їх політичні портре­ти.Зрозуміло, що для складання політичного портрету відбира­ються найхарактерніші риси, ознаки якості лідера, які в сукуп­ності принципово відрізняють його від інших людей, політичних лідерів.

Вирізняють кілька типів політичних портретів, основнимиз яких є такі:

• політико-ідеологічний(політико-світоглядний). При скла­
данні цього портрету використовують метод аналітичної
інтерпретації біографічних даних, контактів, зв'язків, а

також інших форм політичної активності лідера. Визнача­ються також ідейні, політичні, художньо-естетичні погля­ди лідера, його смаки, захоплення;

• політико-психологічний.У цьому разі основою беруть особливості психоемоційного складу лідера, його темпера­менту, стилю мислення, інших психологічних компонен­тів, те, у який спосіб вони пов'язані з його політичною кар'єрою;

• історичний.Такий портрет надзвичайно важливий при здійсненні історичної ретроспекції діяльності політичного лідера;

• політична біографія.Цей метод надзвичайно поширений за кордоном, особливо коли йдеться про політичного діяча минулих часів. Часто політичні біографії використовують насамперед як рекламний захід.