Феномен політичного лідерства найпомітніше виявляється в результаті прояву певних символів, міфів, релігій, з якими люди пов'язують свої сподівання на краще життя.

Date: 2015-10-07; view: 521.

Кожний політичний лідер має певні, часто лише йому прита­манні якості, які, власне, і роблять його лідером. Івсе ж можна назвати найтиповіші риси політичного лідера.

• Акумулятивність. Ця риса є вирішальною, особливо для лідерів високого, загальнонаціонального, загальнодержав­ного рівня. Вона полягає у здатності акумулювати і адек­ватно виражати у своїй діяльності інтереси певних, доволі великих мас. Така риса була притаманна А. Гітлеру, В. Леніну та іншим політикам, які дуже добре розуміли інтереси певних класів та соціальних груп і успішно вико­ристовували це у власних цілях. Звідси випливає, що полі-

тичним лідером можна стати випадково — варто вгадати інтереси широких мас і спробувати їх задовольнити.

• Компетентність. Це всебічна підготовленість політично­го лідера до діяльності у сфері політики, суспільних відно­син. Компетентність набувається в результаті постійного і ґрунтовного навчання, самоосвіти, самовдосконалення. Значною мірою компетентність зумовлюється тривалістю та досвідом політичної діяльності політичного лідера.

• Наявність чіткої політичної програми. У справді авто­ритетних, популярних політичних лідерів програми здебільшого відповідають інтересам їх електорату, інтере­сам великих соціальних груп або класів.

• Інноваційність. Це здатність постійно генерувати, проду­кувати нові ідеї, по-новаторському осмислювати старі, ві­домі сентенції, вміти їх коригувати, розвивати і вдоскона­лювати. Ще краще, якщо політичний лідер вміє не лише конструювати нові ідеї, а й пропонує механізми їх прак­тичної реалізації. Така здатність завжди імпонує його при­хильникам, електорату.

• Популярність. Вона досягається завдяки поєднанню імід­жу, вміння завойовувати симпатії людей, ефективності політичної діяльності та звичайного популізму.

• Політична гнучкість, динамізм. Лідервисокого рівня, як правило, успішно вибирає альтернативні рішення, за­войовує симпатії і прихильність електорату у результаті неординарних дій і вчинків.

• Політична воля, вміння і здатність брати на себе від­повідальність. Ця важлива риса притаманна сміливим, рішучим політикам, які швидко знаходять вихід з критич­ної суспільної ситуації і беруть на себе відповідальність за прийняті рішення. Згадаймо хоча б політиків, які мали сміливість і підписали відомі Біловезькі домовленості (Бі­лорусь).

• Гострий розум, політична інтуїція. Певноюмірою ціякості вроджені, а згодом розвиваються. Йдеться про вмін­ня мислити аналітично, неординарно, передбачати мож­ливий розвиток подій. Такі якості притаманні небагатьом політичним лідерам.

• Організаційні здібності. Вони потрібні політичному ліде­рові будь-якого масштабу, але особливо важливі для лі­дерів, які є національною елітою, насамперед президентів, керівників парламентів, урядів, міністрів, лідерів най-впливовіших політичних партій, об'єднань, сил.

• Мова. Йдеться про мову, якою спілкується політичний лі­дер, політичну термінологію, поняття, властиві лідерові з високим рівнем загальної і політичної культури.

• Володіння політичними технологіями. Справжній полі­тичний лідер повинен професійно володіти комплексом (системою) спеціальних, цілеспрямованих, послідовних та ефективних дій і прийомів, що забезпечують очікувані ним політичні результати діяльності. До того ж політик повинен досконало володіти політичним маркетингом — системою пропаганди, підкреслення і демонстрації кра­щих рис, притаманних власне йому або тим, кого він під­тримує в політиці.

• Привабливість (імідж). Політик повинен уміти подобати­ся, або мати "шарм". Свого часу такими політиками були Р. Кеннеді, М. Тетчер, М. Горбачов, Б. Єльцин, Л. Кравчук та ін. Крім відповідних якостей і вміння вирішувати суто політичні питання вони вміло завойовували симпатії гро­мадян.

• Популізм. Виокремлюємо цю якість в її позитивному ро­зумінні, позаяк "робота на публіку" притаманна фактично всім політичним лідерам. Вдало використаний популізм — постійна поява перед людьми, незастережливе спілкуван­ня з ними, вміння стати "своїм хлопцем" — тільки на ко­ристь політикові. Шкода, коли такий популізм потім не підкріплюється конкретикою політичної, суспільно ко­рисної діяльності.

Дещо видозміненими крім названих є риси політичного ліде­ра загальнонаціонального, загальнодержавного масштабу:

• уміння бачити, виокремлювати проблему і генерувати
ідеї, розробляти політичні завдання загальнонаціональ­
ного характеру.Без такого таланту політичний лідер рід­
ко вивищується над особистими, містечковими інтере­
сами;

• готовність персоніфікувати функціональні цінності від­повідно до конкретного історичного періоду.Йдеться про вміння бачити і вирішувати ту чи іншу проблему з ураху­ванням як історичного досвіду, практики, так і особливос­тей реального історичного часу;

• уміння генерувати ідеї, розробляти програми не лише на загальнонаціональному рівні, а й у разі потреби узгоджу­вати інтереси багатьох суб'єктів політичного процесу;

• уміння вселяти віру, оптимізм у весь народ, націю, великі соціальні групи.Така якість найчастіше притаманна ха-ризматичним лідерам;

• політичне уявлення.Ця риса притаманна політикам неор­динарним, високого рівня. її можна пояснити як своєрід­ний інтуїтивний і раціональний творчий елемент політи­ки, спосіб визначення і оцінювання кризової ситуації, стратегії пошуку рішень, здійснення конкретного політич­ного курсу. Це рідкісна і доволі ризикована якість. Пот­рібно було бути Мойсеєм, щоб уявити і передбачити "зем­лю обітовану", Шарлем де Голлем, щоб уявити майбутню велику Францію і спрямувати політичну діяльність на досягнення такої мети. Однак були політики, політичне уявлення яких реально виявилося далеко не найкращим зразком для людства (наприклад, В. Ленін, ще гірше — А. Гітлер). Доволі часто політичне уявлення слугує народ­женню і реалізації утопічних, практично нереальних про­ектів. Загалом політичне уявлення пов'язане з ризиком, що потребує від політика великої мужності, сміливості та відповідальності. Добре, якщо таке уявлення реальне, по­зитивне, а не помилкове, яке становить загрозу для життя не однієї людини, а багатьох, іноді мільйонів людей.

Лідерство і керівництво — поняття різні.Лідер регулює між-особистісні відносини, а керівник — офіційні. Якщо лідером стають стихійно, то керівника найчастіше призначають або оби­рають. Керівництво стабільніше, ніж лідерство. У лідера сфера діяльності вужча, ніж у керівника.

Проблема лідерства завжди має розглядатися в контексті конкретного суспільства та історичного часу. Не є винятком і Україна. Процеси, що відбуваються в ній, значно відрізняються від тих, що здійснюються в інших посттоталітарних країнах Єв-

ропи і колишніх республіках СРСР, а нині суверенних держа­вах. Значну роль у цих процесах у нашій державі відіграють не правляча класова чи будь-яка політична сила, а саме політич­ний лідер, особа як головна фігура найважливіших політичних процесів. І це природно, оскільки Україна незважаючи на вели­ке значення в її історії українського загалу, громадянства фак­тично завжди була суспільством лідерського типу. Князі, геть­мани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі шляхів суспільно-політичного розвит­ку країни, його забезпеченні.

Лідерством в Україні і сьогодні певною мірою компенсується брак усталених договірних норм, законодавчої бази, цілей та зв'язків, які були б визнані й прийняті до фактично обов'язкового виконання.Фахівці, вказуючи на брак розвиненої демократії в Україні, мають на увазі саме це.

Серед політичних лідерів сучасної України виокремлюється два типи:

• "поступливий" — лідер консервативного типу, тобто та­кий, що під певним тиском намагається зберегти у країні існуючу систему;

• "інверсійний" — лідер, якого визнають і сприймають не так завдяки його особистим заслугам, як через пересліду­вання його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.

Лідерів, які обстоюють ідеї справді революційних перетво­рень (у найкращому розумінні), в Україні нині ще надто мало, навіть на тлі надзвичайно розвиненого популізму та безлічі різ­номанітних розігруваних політичних спектаклів.

Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в Ук­раїні, щодо багатьох лідерів абсолютно неможливо визначити, є вони лідерами загальнонаціональними чи регіональними; інте­реси яких соціальних груп захищають; яке їх ставлення до існу­ючого суспільного устрою — функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче. Іншими словами, нині в Україні не бракує так званих розмитих лідерів, які діють адекватно суспільно-полі­тичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елемен­тарного популістського типу загрозлива для України. І це тоді, коли суспільство сьогодні надто гостро потребує сильних лі-

дерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю всієї нації, а не лише своїх виборців.

Одним з найцікавіших і неоднозначних є "жіноче" питання в політиці, що так само стосується проблеми лідерства. Можна стверджувати, що політика, мовляв, не жіноча справа, однак до­статньо нагадати й таке: у парламентах низки країн, особливо європейських, жінки становлять від 10 до ЗО % депутатів; прак­тично в кожній країні жінки — то кожний другий виборець; у таких країнах, як Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія спікерами парламентів були жінки-депутати.

Навряд чи варто погоджуватися з тим, щоб у якийсь спосіб, штучно встановлювати "жіночу" квоту для парламентів чи вживати інших недемократичних заходів задля збільшення кількості жінок у владних структурах. Сильні жінки — реаліст­ки вважають, що жінки повинні потрапляти в політику, у влад­ні структури демократичним шляхом, коли перемагають осві­ченість, професіоналізм, політична підготовка тощо, а не враховується стать людини.

На останніх трьох виборах до Верховної Ради України канди­датами в депутати висувалися сотні жінок. Так, лише на парла­ментських виборах 1994 р. кандидатами в депутати було зареєс­тровано 430 жінок, у середньому майже по одній на виборчий округ. Відомих в Україні жінок різних професій і сфер діяль­ності постійно включають до передвиборчих списків фактично всі політичні партії і блоки.

У першому парламенті — Верховній Раді України було 13 жі­нок, другому (1994 р.) — 19, третьому (1998 р.) — 35. Серед них багато запам'ятались і запам'ятовуються як яскраві та непере­січні особистості: Лариса Скорик, Ніна Карпачова, Катерина Ва-щук, Юлія Тимошенко, Наталія Вітренко та ін. Серед депутатів-жінок дві — Зореслава Ромовська та Юлія Тимошенко — були кандидатами на посаду Голови Верховної Ради України, остан­ня була віце-прем'єр-міністром України.

Хоча в Україні, як і в багатьох інших країнах з подібною сус­пільно-політичною ситуацією, надто мало жінок-політиків за­гальнонаціонального масштабу, варто зазначити і розглянути тендерні (статеві) стереотипи сприйняття політичних подій, явищ, політичних лідерів, у тому числі політиків-жінок.

Безумовно, жінки здебільшого сприймають політичні події на емоційному, практично-побутовому рівні (зниження рівня життя, зарплат, житлова проблема, медичне обслуговування, догляд за дітьми та ін.), тоді як чоловіки більш масштабні у політичних орієнтирах (повільні економічні реформи, відноси­ни з Росією, геополітичні орієнтації України, некомпетентність влади тощо).

Встановлено, що жінки симпатизують політичним партіям гуманітарного, духовного спрямування. Чоловіки ж здебільшо­го схильні аналізувати зміст та особливості діяльності окремих партій. У сучасній Україні проблема жінки-політика існує і най­ближчим часом навряд чи вирішиться. Показово, зокрема, що на виборах до Верховної Ради в березні 2002 р. мандати народ­них депутатів вибороли лише шість жінок.

Свого часу Р. Даль наголошував, що проблема лідерства за­вжди залишалася складною для захисників демократії, а також для її теоретиків. Уявляти демократичний устрій без лідерів оз­начає неправильно сприймати історичний досвід. Лідери як кон­кретні особи непередбачуваніше, ніж пересічні громадяни, впливають на прийняття багатьох рішень, що стосуються інте­ресів усіх громадян.

За таких обставин постає питання: яких якостей бракує су­часним політичним лідерам, у тому числі українським? Насам­перед тих, що перетворюють лідера на особистість. Точніше, лі­дер тоді є лідером, коли він — особистість.

У сучасного політичного лідера мають бути новаторська, зро­зуміла програма і стратегія діяльності.По-новаторському він має й діяти.

Лідер повинен добре вміти висловлювати і обстоювати як власну думку і погляди, так і думку та погляди певної суспіль­ної групи.

Лідерові обов'язково мають бути притаманні відповідний рі­вень політичної культури, організаторські здібності та вміння впливати на людей. Він не досягне успіху в політичній діяль­ності без власної команди — людей, які поділяють його думки, життєву позицію, стратегію. Як зазначав Н. Макіавеллі, про ро­зум правителя висновують насамперед з того, яких людей він до себе наближає.

Безумовно, сучасна Україна потребує насамперед демокра­тичних лідерів, але багато з них все ще сповідують і використо­вують авторитарні норми управління.

Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Ук­раїні варто виокремити почуття національної самосвідомості і гордості, відчуття єдності з народом.Іншими словами, лідера посткомуністичної України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, якою мірою він здатний бути захисни­ком національних інтересів, обстоювати їх.