Тип політичної культури

В автократичній політичній культурі так само вирізняють два види культури — авторитарну (що не підтримує і не заохо­чує окрему людину й різні суспільні сили до активності в сус­пільно-політичній діяльності) і тоталітарну (коли існує культ вождів і лідерів, їхня роль штучно підтримується і пропагуєть­ся).

Коли робляться спроби схарактеризувати політичну культу­ру, визначити її особливості, насамперед слід звертати увагу на зв'язок політики і культури, їх взаємодію та взаємовплив. Полі­тика може деформувати культуру, негативно впливати на її роз­виток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного

табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення.

Історично раніше виникає культура взагалі, а вже згодом, при поділі суспільства на класи формується його політична ор­ганізація, виникає політика, формується політична культура. Позаяк політика і культура рівноправні, то між ними існують тісна взаємодія, взаємовплив, взаємозалежність.

Принципове значення має проблема особливостей формуван­ня політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Зокрема, ментальність українців має кілька сис-темотворчих ознак:

• українцям властива інтровертність у сприйнятті всьо­го, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фак­тах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуально-го світу;

• для українців характерна кордоцентричність, що вияв­ляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, культуротворчості та естетизмі життя;

• поряд із переліченими особливостями українцям прита­манні анархічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом.

Якнародові українцям властиві такі риси політичної культу­ри: демократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність,проте водночас і схильність до анархізму, бунтів і міжусобної боротьби, намагання поставити особистісні інтереси над загаль­нодержавними.

Загалом коли йдеться про особливості політичної культури українців, багато вчених схиляються до того, що за психологіч­ним складом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, росіяни — східного, азіатського. Така точка зору доволі об'єктивна.

Такий погляд на ментальність українців, однак, не єдиний. Багато фахівців акцентують увагу на комплексах "меншовар­тості", "селянської психології" українства, "некласичності" української ментальності та ін. Таке різноманіття ознак і харак­теристик ментальності зумовлюється великою кількістю об'єк­тивних, історичних обставин — постійною боротьбою України за волю і незалежність, розташування України між різними де­ржавами — політичними полюсами, багаторічним перебувай -

ням під гнітом інших держав, коли тотальному нищенню підда­валися наша культура і духовність, а свідомість заповнювалася чужими цінностями, традиціями, нормами.

Усе це не випадковість, позаяк українська нація надто довго не мала власної державності, а її ментальність, політична куль­тура значно деформувалися.

Історично склалося так, що на теренах України сформувала­ся політична культура кількох національних регіонів. Так буває завжди, коли нація є об'єктом іноземного впливу на окремих те­риторіях. Зокрема, на Україну суттєво впливали Росія, Польща, Туреччина, Румунія, Угорщина, Австрія та інші країни.

До найзначніших психологічних особливостей формування політичної культури громадян України в останній історичний відтинок часу слід додати такі.

На свідомість кожного громадянина наприкінці XX ст. іс­тотно вплинули глобальні події, що розділили наше світосприй­мання на "до" і "після". Йдеться про Чорнобильську катастро­фу, розпад російсько-радянської імперії, крах таких міфів тоталітарного суспільства, як "нова радянська людина", "за­гальна рівність і братерство", "торжество пролетарського інтер­націоналізму". Кожний громадянин України опинився перед неминучою необхідністю вибирати подальший шлях: поверну­тися до патерналістської моделі, коли за нас робить вибір якийсь "старший брат", чи зробити рішучий крок до самостійного вибо­ру подальшого життєвого шляху.

Дбаючи про формування національної самосвідомості грома­дян, не слід спрощено вважати, що для цього достатньо лише активніше вирішувати питання мови, традицій, культури, зви­чаїв, притаманних українцям як нації, народові. Самосвідомість базується на певному ціннісному просторі, що складається з та­ких фундаментальних для кожної людини цінностей, як здоров'я, сім'я, особиста безпека, відносини з оточенням, ма­теріальне становище, цікава робота, справедлива оплата праці, сильна влада (законність і порядок).

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості гро­мадян України, особливо молодих, є поліцентризм їх політич­них орієнтацій. Науковці розрізняють чотири основних типи політичної свідомості: традиціоналістичну, соціал-демократич-ну, націонал-демократичну і національно-радикальну. За дани-

ми соціологічних опитувань найпоширеніший серед дорослих громадян, молоді в Україні на початок XXI ст. націонал-демок-ратичний тип політичної свідомості. Поруч з ним межує націо-нал-консервативний. При цьому слід зауважити, що новизна, суперечливий характер розвитку процесів, які відбуваються нині в Україні, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства тих, хто стоїть при владі, зумовили появу не тільки позитивних явищ — розкріпачення масової свідомості, розхиту­вання традиційних тоталітарних структур, політичних установ, а й негативних.

З огляду на це нині політична свідомість громадян України має характер своєрідної розколотої свідомості. На її рівні та особливостях позначаються кризові явища в економіці, соціаль­ній життєдіяльності. Саме під їх впливом молоде покоління значною мірою виховується в атмосфері духовного зубожіння, спустошення, бездушності, аморальності, зневаги до батьків, зневіри в майбутнє. Некритичне перенесення на наш національ­ний ґрунт сумнівних цінностей та моральних норм сучасної ма­сової культури насамперед західного світу значною мірою де­формувало свідомість, психологію населення загалом і молоді особливо. Не допомагають тут і спроби реанімації релігійної сві­домості — у середовищі, де панує зло, насильство, аморальність, вони виглядають недостатньо щирими і малосприйнятні. Усе це призвело до того, що рівень політичної свідомості громадян в Україні останнім часом дещо знизився і суттєвих змін на краще поки що не спостерігається.

Отже, доводиться констатувати, що загалом сучасний рівень політичної свідомості українства ще доволі низький, що нега­тивно позначається й на його політичній активності. І це не може не турбувати.