Психологічні особливості політичних технологій

Date: 2015-10-07; view: 604.

Політика неможлива без відповідних дій, відносин, спілку­вання між її суб'єктами.

Спілкування — це відносини сторін, спрямовані на досягнен­ня певної мети.Воно має такі основні компоненти:

• змістовну частину, тобто те, для чого, власне, спілкування здійснюється, яка його мета;

• структуру, що виявляється в певній формі, в якій спілку­вання, власне,і відбувається;

• конкретні дії, завдяки яким здійснюється спілкування.

Спілкування поділяють на позитивне (спрямоване на набут­тя, придбання чогось) і негативне (пов'язане з позбавленням, втратою чогось). Залежно від цього спілкування має різні цілі, спрямованість, форму, результат.

Політичну психологію, її особливості можна і слід розгляда­ти у процесі саме здійснення певних політичних технологій.

Успіх у політиці, політичній діяльності досягається завдяки багатьом обставинам, але найбільшою мірою залежить від осо­бистих психологічних якостей політика, його підготовленості до такої діяльності.Йдеться не лише про його знання, здібності, а й про особистісні риси і якості та відповідну підготовленість до політичної роботи, тобто вміння людини, політика, громадсько­го діяча застосовувати певні політичні технології. У свою чергу, політичні технології є сукупністю цілеспрямованих дій, зорієн­тованих на досягнення відповідного політичного результату як методу "перетворення" об'єктивних законів політики на ме­ханізм управління, тобто перекладу з абстрактної мови політич­ної науки на конкретну мову рішень, документів, нормативів, вказівок, що регламентують діяльність людей і стимулюють їх на якнайефективніше досягнення зазначеної мети.

Більш-менш сталого визначення поняття "політичні техно­логії" у сучасній літературі немає. Чи не найпершим спробу виз­начити це поняття зробив український політолог Д. Видрін. На його думку, політичні технології — це система способів і шляхів досягнення бажаних результатів у політиці. Він дослідив також окремі механізми політичної діяльності, методи боротьби за вла­ду, психологічні аспекти політичного лідерства, класифікував політичні технології на власне технології та антитехнології. І хоча зроблено це було на науково-популярному рівні, однак по­чаток глибокого вивчення політичних технологій як важливого атрибуту і механізму політики було покладено.

Докладніше поняття "політичні технології" розкрив відомий український політолог А. Пойченко. Політичні технології, стверджує він, є системою послідовних дій (політичного суб'єк-

та), спрямованих на досягнення необхідного політичного ре­зультату.

Окремі аспекти політичних технологій вивчали і вивчають В. Бебик, А. Білоус, Є. Головаха, М. Лагунова, М. Головатий, С. Одарич, М. Михальченко, С. Рябов, В. Ребкало, М. Томенко та інші дослідники в Україні.

Значним кроком до розширення і поглиблення поняття "полі­тичні технології" стала дисертація молодого українського політо­лога К. Ващенка, в якій автор, розглядаючи політичні технології в їх дії, динамічні використання, врахував їх політико-культур-ний зміст, увів термін "базові політичні технології", до яких за­рахував технології організації та здійснення виборів, а також технології запобігання соціально-політичним конфліктам та їх розв'язання, забезпечення консенсусу в суспільстві.

Політичні технології, а понад усе їх характер, особливості, зумовлені сутністю політичного процесу як сукупної діяльності суб'єктів політики. Саме політичний процес охоплює найрізно­манітніші види політичної діяльності в межах конкретної полі­тичної системи.

Політичні технології мають певний характер і особливості, механізм дії і впливу як на окремих громадян, так і на суспільс­тво загалом. Проте застосування політичних технологій, їх дієвість багато в чому залежать саме від психологічного складу характеру того, хто їх використовує.Крім того, особливості їх використання значною мірою зумовлені рівнем загальної і полі­тичної культури суб'єкта політики. Йдеться про конкретного політика, його людські індивідуальні якості, рівень моралі, гро­мадянської свідомості, відповідальності за свої дії не лише пе­ред власною совістю, а й перед людьми, яких стосується його політична діяльність.Звідси гостро постає питання про мораль­ність політичних дій, вчинків конкретного політика, політичної партії, об'єднання, органів влади, інших суб'єктів політичного процесу. Отже, не можна спрощено сприймати і поділяти дум­ки, що політика, мовляв, — брудна справа, бо за кожною полі­тичною дією стоїть конкретна особа чи особи, які є джерелом, ініціаторами, виконавцями таких дій. Та й вони ж насамперед розпоряджаються результатами, наслідками таких дій.

Політичні технології є системою засобів, завдяки яким ре­алізуються політичні цінності, інтереси.Вони є невіддільним

структурним елементом політичної культури окремих суб'єктів політики, суспільства загалом.

Розрізняють політичні технології демократичні та недемок­ратичні. Цеозначає, що суб'єкти з недемократичною політич­ною культурою практично неспроможні використовувати де­мократичні технології, і навпаки. Свідченням цього є конкретні факти політичного життя.

Існують базові та другорядні політичні технології.

До базових належать технології, які використовуються під час організації і проведення виборчих кампаній, запобігають со­ціально-політичним конфліктам, унеможливлюють конфлікти, глибокі кризи, сприяють їх розв'язанню, досягненню політич­ного консенсусу в суспільстві.

До другорядних зараховують, зокрема, технології прийняття окремих політичних рішень, організації масових політичних акцій — зборів, мітингів, маніфестацій тощо.

Політичні технології розрізняють загальні, що значною мірою стосуються інтересів багатьох суб'єктів політичного про­цесу, та індивідуальні, притаманні окремим суб'єктам полі­тики.

Серед загальних найвідоміші та найпоширеніші технології, що стосуються завоювання та утримання влади. Це, зокрема, виборчий процес як комплекс спеціальних технологій, техноло­гій утримання влади.

Індивідуальні технології політики використовують для до­сягнення популярності насамперед у процесі політичної діяль­ності. Ці технології залежать від уміння політиків контактувати з громадянами (виборцями, членами певної партії, об'єднання, політичної сили тощо), вести дискусію, виголошувати промови, виступати перед аудиторією, керувати мітингом, зборами, удосконалювати власний імідж та ін.

Характер та особливості використання індивідуальних і за­гальних політичних технологій потребують окремого розгляду, чим і займається така наука, як політичний менеджмент.

Політичні технології базуються і реалізуються насамперед на певному, часто надто специфічному сприйнятті людиною навколишньої дійсності, на реакціях щодо такої дійсності.До того ж політичні технології пов'язані безпосередньо з конкрет­ними соціальними ролями, які постійно виконує людина. Так,

для досягнення успіху в політиці, політичній діяльності різні за характером політичні технології використовуватиме звичайний робітник або військовослужбовець, активіст чи лідер політичної партії тощо. Іншими словами, він використовуватиме їх з ура­хуванням як загальних особливостей таких технологій, так і відповідно до власних професійних особливостей.

Якщо окремо розглянути політичну діяльність, то неодмінно слід торкнутися її мотиваційної бази або мотиваційної структу­ри.Таку структуру становлять знання ситуації, в якій суб'єкт реалізує власну мету, система певних цінностей і норм, а також особистісні схильності й емоції.

Політичну діяльність загалом зумовлює ідеологія як визна­чальний фактор, основний спонукальний рушій.

Розрізняють психологічну установку і психологічну готов­ність до політичних (як і інших) дій.

Психологічна установка — це певна схильність до сприй­няття установки і потім відповідної дії.

Психологічна готовність — це наявність певної психологіч­ної установки на досягнення очікуваного результату.

Психологічна готовність до політичних дійє обов'язковою умовою початку і ефективного завершення політичної діяль­ності. Така готовність передбачає єдність усіх елементів майбут­ньої дії. Відомий російський соціальний психолог Б. Паригін називає психологічну готовність своєрідним пусковим механіз­мом діяльності. "Психологічна готовність до початку діяль­ності, — на його думку, — визначається передусім складністю подолання психологічного бар'єру на її старті. За останнім (тоб­то бар'єром) завжди стоять сумніви і вагання, пов'язані з пере­живаннями труднощів того, що треба зробити; дається взнаки тут і фактор упевненості або невпевненості у своїх силах, у вда­лому або невдалому виборі часу дії та ін." [127, с. 196].

Особливості використання політичних технологій пов'язані з тим, до кого вони застосовуються: окремої людини, групи лю­дей, політичного об'єднання, політичної партії, великої групи виборців, усіх громадян країни.

Індивідуальні політичні технології використовують окремі політики, громадські, державні діячі, а загальні, як правило, колективні суб'єкти політичного процесу — групи тиску, полі­тичні партії, лобістські групи, громадські об'єднання тощо.