Text 3.1

Date: 2015-10-07; view: 2758.

Ентоні Блер: фрагменти з телевізійної програми “Персона”

Країні, котра здавна звикла шанувати свої незмінні протягом століть інститути, від монархії до англіканської церкви, “залізна леді” зуміла навіяти думку про те, що нема нічого на вік святого. Це вона була мимовільною натхненницею радикальних змін, пропонованих тепер Блером, передбачаючи, серед іншого, скасування права голосування в палаті лордів для спадкових перів, створення незалежного парламенту в Шотландії та Білль про права. Справді-бо: увагу сучасного політика не може не привернути ситуація, що виникла, наприклад, з однією з двох палат британського парламенту – палата лордів, яка складається зі спадкових та *пожиттєвих [тобто довічних] перів і леді, а також ієрархів англіканської церкви і нараховує тисячу членів, практично не має впливу на законодавчі процеси. З 1707 року не було випадку, щоб монарх не затвердив закону, прийнятого іншою палатою британського парламенту – палатою *общин [тобто: палатою громад]. Справа не тільки у впливі, а й у тому, що незважаючи на солідні добові, які сплачуються кожному членові палати лордів за кожну явку, на засіданнях їх рідко буває більше ста. Кворум прийняття рішень – аж три чоловіки!

Преса вважає: Блер переміг тому, що є квінтесенцією нової Британії – його дружина заробляє набагато більше, ніж сам Блер. Серед його друзів є темношкірі та вихідці з країн Азії. Блер вільно говорить французькою і почувається у Франції так само безпосередньо, як і в англійській провінції. Він полюбляє послуговуватися термінами на кшталт “патріотизму” чи “національної єдності”, що попереднє покоління британських політиків вважало б лицемірною демагогією. На думку преси, енергійний і емоційний Блер уособив собою все нове і нагадує більше європейця, аніж англійця, щоправда поки що тільки поведінкою.

Отже, як бачимо, епоха Маргарет Течер дійсно не закінчується із обранням Ентоні Блера прем'єр-міністром Великобританії. Але тут є досить цікава відмінність між лейбористським прем'єр-міністром і його консервативними попередниками. Що я маю на увазі? Вінстон Черчілль, скажімо, говорив: “Я не збираюсь головувати на похороні Британської імперії”. І дійсно, для того, щоб поховати Британську імперію “від моря до моря” довелося обирати лейбористів. І уряд Клемента Еттлі дійсно надав незалежність багатьом британським колоніям і домініонам, а вже потім Черчілль повернувся до влади, щоб якось допомогти британській економіці повернутися на той рівень, на якому вона була в долейбористський період для того, щоб консерватори знову, так би мовити, повернули Британії її повагу до власних цінностей. Тут щось подібне зараз спостерігається: Джон Мейджор, незважаючи на те, що він вів переговори із північно-ірландськими сепаратистами, все ж таки виявився нездатним на реальний переговірний процес. У Лондоні знову почали побоюватися вибухів бомб. І, як знаємо, – небезпідставно. Ентоні Блер обіцяв набагато більш мобільний процес переговорів із північно-ірландськими терористами і тут треба додати, що на тло північно-ірландсько-британського переговірного процесу ще й накладається проблема вибуху певних сепаратистських чи, якщо хочете, автономістських настроїв у Шотландії і, навіть, в Уельсі – найбільш спокійній частині Великобританії. І тут лейбористи говорили про те, що вони здатні надати шотландцям можливість автономного управління, свого парламенту, свого уряду і врешті – те ж саме! Очевидно, що це – величезна проблема, бо вона змінює тканину британської державності, як такої. Ну спочатку – розклад імперії, втрата колоній, потім – проблеми із Північною Ірландією (до цього всі вже звикли), а тепер і проблема із Шотландією. Ну це вже органічна частина Великобританії, а разом із цим ми маємо сказати, що в Шотландії взагалі консерватори до парламенту не потрапили – настільки шотландці вірять у зірку Ентоні Блера. Йому доведеться розплачуватися по боргах. Плюс – економіка. У Британії кажуть, що спочатку лейбористи обіцяють країні двісті років процвітання, а потім консерватори приходять до влади через вісім років і це процвітання забезпечують. Всі побоюються, щоб не було зараз саме так.

– Як ви оцінюєте те, що консерватори зазнали поразки на виборах до британського парламенту?

– Навіть в країнах традиційної демократії емоції виборців інколи визначають і результати виборів, хоча, здається вже великобританці досвідчені виборці, мають великий досвід обирання, але все ж таки, я коли дивився, ну скажімо, через засоби масової інформації саму передвиборчу кампанію, то я звернув увагу, що команда виборів, вона керувалася не тільки, ну скажімо, великими програмними цілями, хоч це було, а дуже велику увагу приділили характерові, емоційній стороні виборчої кампанії. І друге відзначалось, що, мовляв, вже консерватори трошки набридли, як за довгий час їх перебування у владі, і власне це стало основною причиною. Я гадаю, що все ж таки були інші причини. На мою думку, сьогодні соціалістична ідея, як така, ідея соціального захисту, ідея рівності людей, ідея справедливості, які ніколи не сходили з порядку денного, якщо взяти наш час з часу Христа, – вона бродить в умах людей і інколи визначає характер їх дій. Що торкається Мейджора, я з ним зустрічався, я гадаю, що це серйозний політик, виважений, спокійний, вміє спілкуватись, вміє захищати інтереси народу, своєї держави. Але поразка, мабуть, його заключалася в тому, що він, мені так здавалося, і його партія вірили в свою перемогу. Це була одна з головних причин. Хоч, я гадаю, що і та і та партія Великобританії – це дві сильні партії і зміна, передача влади одна одній ще буде мати місце і буде продовжуватись, але це не призведе до докорінної зміни політичного курсу, про що, скажімо, ми боїмося в Україні. Прихід до влади, скажімо, наших лівих означав би докорінну зміну політичного і економічного курсу, що могло б обернутися для нас трагедією. Там на Заході, і це нормально, стратегія залишається незмінною, тактичні кроки, пріоритети визначаються тою чи іншою партією і реалізуються.