Акцентуації

Date: 2015-10-07; view: 443.

Адаптація

í ì ë î

повна ↔ неповна

Рис.1 Стани соціально-психологічної адаптації

Стани часткової адаптації отримали назву акцентуацій.

Акцентуації – поняття, введене К. Леонгардом, що означає надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднання, які не виходять за межі загально прийнятої норми.

Акцентуації –- це граничні прояви норми.

Акцентуації фактично є синонімом індивідуальних характерологічних особливостей, які ще школою Аристотеля – Феофраста подавалися як нормальні типи характеру. Залежно від ступеня прояву розрізняють очевидні та приховані акцентуації. Приховані мають властивість переходити в очевидні акцентуації під впливом різних факторів, серед яких важливу роль відіграють особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності та фізичного здоров'я. Внаслідок того, що окремі риси характеру в акцентуантів надмірно посилені, виявляється вибірковна вразливість відносно певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших. Оформлюючись у підлітковому віці, більшість акцентуацій, як правило, лише при складних психогенних ситуаціях стає ґрунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, умовою для формування психопатичного розвитку.

Основні особливості акцентуацій:

5 Акцентуації виявляються не завжди і скрізь, а лише в тих випадках, коли складні життєві ситуації ставлять підвищені вимоги до «місця найменшого опору» в характері даної особистості.

5 Акцентуації або не перешкоджають соціальній адаптації особистості, або викликають її порушення, які носять тимчасовий, перехідний характер.

5 Акцентуації в певних життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації особистості.

Таким чином, акцентуації, при наявності специфічного середовища, створюють передумови для суспільно цінного розвитку особистості, який може розглядатися як свого роду обдарованість. Але загостреність особистісних рис в інших умовах здатна знизити адаптивні можливості особистості, бути ґрунтом внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів, природа яких залежить від типу акцентуації.

Формування акцентуацій в більшості випадків закінчується у 12 – 17 років, в період з 16-річного по 19-річний вік їх зовнішні прояви можуть зменшитися або компенсуватися. Проте особистості з прихованими формами акцентуацій входять у групу ризику, оскільки вони дуже чутливі до психічних травм. Якщо психічна травма або ситуація завдає удар по «слабкому місцю» того чи іншого типу акцентуації, то відповідні риси характеру можуть розкритися та будуть відбиватися в поведінці або навіть загострюватися до психопатичного рівня.

К. Леонгард за основу типізації акцентуацій узяв характеристики зі сфери потягів – акцентуації характеру та емоційно-вольової сфери – акцентуації темпераменту. А.Є. Личко ввів додатково емоційно-вольові й когнітивні характеристики і розглядає усі акцентуації як акцентуації характеру (табл.4-1).