Психопатії

Date: 2015-10-07; view: 496.

Психопатії – це також неадекватний розвиток рис характеру людини, але, на відміну від акцентуацій, вони є проявом дезадаптивного функціонування особистості. Психопатії, за висловом П. Б. Ганнушкіна, визначають перебіг усього психічного життя індивіду. Ці зміни характеризуються тотальністю, стабільністю, визначеністю.

Під психопатією розуміють таке уроджене або набуте дисгармонійне формування характеру людини, що заважає їй пристосовуватися до навколишнього суспільного середовища.

Психопатії – це стани часткової дезадаптації.

Дезадаптація - порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях.

Психопатія – це аномалія розвитку особистості, яка визначається наявністю у людини патологічного характеру. Така аномалія характеру хоч не є, строго кажучи, хворобою, тобто, психотичним станом, змушує все ж страждати самого хворого та завдає багато неприємностей його рідним та оточуючим. У виникненні та розвитку психопатії завжди відіграє роль взаємозв'язок несприятливих успадкованих задатків та неблагополучних зовнішніх умов, вад виховання, поганих прикладів.

Психопатичні особливості характеру людини звичайно забарвлюють все його життя, починаючи із дитинства та закінчуючи старістю, хоч, як правило, до старості вони дещо зменшуються. Міра прояву психопатичних рис буває різною – від легкої, яку важко відмежувати від нормального характеру, до різко відбитої, яку важко диференціювати від проявів психозу. Психопатів характеризує передусім неадекватність емоційних переживань, схильність до депресивних і нав'язливих станів Дамо стислу характеристику окремих форм психопатії.

Для шизоїдних психопатівхарактерні відлюдкуватість, відсутність потреби у спілкуванні, вони важко налагоджують контакт з людьми, у них підвищена чутливість та разом із тим холодність, цікавість до реальної дійсності знижена, вони більше живуть своїм внутрішнім світом, фантазіями, тому їх вчинки часто недостатньо мотивовані, поводження дивакувате, з крайнощами.

Треба визначити, що існує певна розмаїтість шизоїдних характерів. Серед них можна визначити як холодних егоїстів - педантів, так і художньо обдарованих натур, фантазерів-реформаторів. Основне, що об'єднує всі психопатії шизоїдного кола, це їх дисгармонійність, відсутність нормальної пропорції у співвідношенні розуму, почуттів і волі, які є ніби розщепленими.

Циклоїдні психопати – це особи з порушеним, неврівноваженим емоційним життям. У одних переважає знижений (гіпотимний) фон настрою, вони все бачать у темних тонах чорних барвах, вважають себе невдахами, перебільшують свої недоліки, все життя у них тече під знаком депресії, суму, песимізму, їх вабить усе безрадісне. При значних проявах депресії виникають думки про самогубство. У інших – переважає підвищений фон настрою, зверхність у діяльності, нездатність до систематичної праці. Вони не терплять ніяких зауважень, не можуть ужитися навіть з рідними, вступають в конфлікт із суспільством.

Такий стан наближається до маніакального. Іноді спостерігаються періодичні (циклічні) зміни настрою, які можуть бути пов'язані з якимись внутрішніми, неясними причинами, в таких випадках кажуть про циклотимії. У інших випадках коливання настрою обумовлюють зовнішні чинники, в цих випадках мова йде про реактивно-лабільні психопатії.

Епілептоїдні психопати – це люди збудливі, вибухові, гнівливі, як правило, жорстокі, мстиві, нетактовні. Їх думки та почуття в'язкі, їх воля однобічно скерована. Разом з цим, епілептоїди часто зовні дуже коректні, ввічливі. Вони люблять розмовляти про високі матерії, про вищі ідеали, про любов до людства. Важкі епілептоїди схильні до вчинення антисоціальних проступків, тяжких злочинів. У відповідь на індивідуально значимі психічні ситуації виникають афективні стани, агресія у цих випадках спрямована на оточення.

Для істероїдних психопатівпритаманне прагнення звертати на себе увагу навколишніх, справляти враження. Ці основні риси характеру накладають відбиток на всі форми поведінки: їм притаманні манірність, нещирість, тривожність. Це призводить до облудності, фантазій, інколи такі люди самі починають вірити у свої вимисли. Істерики, як правило, схильні до самонавіювання, вони легко викликають у самих себе різноманітні хворобливі стани. Істеричні особи погано справляються з життєвими труднощами. Тому будь-які перешкоди викликають в них панічні реакції зі сльозами та криком. Такі реакції отримали назву істеричного нападу.

В психастенічну групу психопатій входять люди надмірно боязливі, нерішучі, сором'язливі, непевні у собі. Для них притаманні риси фізичної та психоемоційної астенізації. В протилежність істерикам психастеніки звичайно люди скрупульозні, поблажливі до інших та критичні до себе. Вони довічно вагаються щодо правильності своїх рішень, вчинків.

²Процес соціально-психологічної адаптації - це сукупність вчинків та дій людини, які спрямовані на переорієнтацію установок особистості, активні, цілеспрямовані зміни оточуючого середовища, виходу з нього або пошуку умов, які допомагають реалізації мотивованої поведінки.

Якщо первинні дезадаптивні порушення не виявляються у вигляді приграничних або патологічних станів, то ми кажемо, що вони знаходяться у прихованому, латентному стані. Людина в цьому випадку функціонує зовсім нормально, але при несприятливих умовах життя ці латентні зміни можуть виявитися розладами поведінки, тобто формуються або стани часткової адаптації, або стани часткової дезадаптації. Таким чином, процес розвитку, приграничних та дезадаптивних станів розвивається у три етапи:

5 1 – етап первинних проявів;

5 2 – етап формування механізмів захисту;

5 3 – етап зовнішніх проявів.

Картина першого та другого етапів суттєво не відрізняється від тимчасових порушень поведінки. На третьому етапі під впливом психотравматичних чинників розвиваються зміни в бік ускладнення структури з поступовим зростанням їх інтенсивності, відривом від першопричини та своєрідним «саморозвитком», що сприяє виникненню нових характеристик. Формуються складні структури на психофізіологічному та соціально-психологічному рівнях.

Таким чином, діагностика розвитку загострених або аномальних рис характеру повинна ґрунтуватися на виявленні ряду загальних ознак. Перша з них – початок розвитку після психічної травматизації, який носить тривалий, безперервний характер, або часто повторюється. Цей розвиток призводить до зростаючого ускладнення структури особистості. Інша загальна ознака – можливість саморозвитку цих змін з відривом від першопричини, яка, зігравши свою роль, втрачає актуальність і відходить на задній план. На цьому етапі формуються окремі невротичні реакції, надмірний прояв окремих рис характеру, тобто розвиваються стани часткової адаптації.

Подальший розвиток може призвести до переходу від тимчасових зрушень до якісно нових напрямків і дозволяє виділити типи аномального розвитку: паранойяльний, невротичний, патохарактерологічний.

Якщо тиск на бар'єр адаптації посилюється, і всі резервні можливості організму вичерпані, то відбувається послаблення психічної активності. Такий стан отримав назву стану дезадаптації (рис.2).