Дезадаптація

Date: 2015-10-07; view: 431.

í ì ë î

повна ↔ неповна

Рис. 2.Стани соціально-психологічної дезадаптації

Необхідно відзначити, що поняття психічної норми в поведінкових реакціях надзвичайно складне, а межі норми і патології досить невизначені. З точки зору відхилень від психічної норми в поведінці особливий інтерес являє собою психопатія. Психопатія – це аномалія розвитку особистості, яка визначається наявністю у людини патологічного характеру.

Психопатії (від грецького psyche - душа і pathos - страждання, хвороба) – це також неадекватний розвиток рис характеру людини, але, на відміну від акцентуацій, вони є проявом дезадаптивного функціонування особистості.

Психопатії – це аномалії характеру, які, за висловом П.Б.Ганушкіна, визначають перебіг усього психічного життя індивіда. Ці зміни характеризуються тотальністю, стабільністю, визначеністю.

Під психопатією розуміють таке уроджене або набуте дисгармонійне формування характеру людини, що заважає їй пристосовуватися до навколишнього суспільного середовища.

Психопатії – це стани часткової дезадаптації.

Така аномалія характеру хоч не є, строго кажучи, хворобою, тобто психотичним станом, змушує все ж страждати самого хворого та завдає багато неприємностей його рідним та оточуючим. У виникненні та розвитку психопатії завжди відіграє роль взаємозв'язок несприятливих успадкованих задатків та неблагополучних зовнішніх умов, вад виховання, поганих прикладів. Психопатичні особливості характеру людини звичайно забарвлюють все його життя, починаючи із дитинства та закінчуючи старістю, хоч, як правило, до старості вони дещо зменшуються. Міра прояву психопатичних рис буває різною: від легкої, яку важко відмежувати від нормального характеру, до різко виявленої, яку важко диференціювати від проявів психозу. Психопатів характеризує передусім неадекватність емоційних переживань, схильність до депресивних і нав'язливих станів.

Можна припустити, що процес дезадаптації відбувається через прорив строго індивідуального для кожної людини динамічного утворення – адаптаційного бар'єру (рис. 3).

Адаптація ↔ Дезадаптація

í ì ë î íì ë î

повна ↔ неповна ↔ неповна ↔ повна

Рис. 3. Динаміка процесів соціально-психологічної адаптації/дезадаптації

Виражені форми дезадаптації призводять до стійких змін поведінки. У структурі особистості розвиваються захисні реакції, пов'язані зі стійкими механізмами компенсації та гіперкомпенсації, які призводять до змін у поведінці, до зниження результативності діяльності. Вони є базою для розвитку невротичних реакцій, формування депресивного, фобічного, іпохондричного та інших синдромів, для виникнення психосоматичних захворювань, таких як гіпертонія, цукровий діабет тощо. Ці зміни носять захисний характер і дозволяють зняти протиріччя, які не можуть бути вирішені у даний період часу за допомогою механізмів соціально-психологічної адаптації.

Психопатії.Патологічний розвиток особистості хоч і не є, строго кажучи, хворобою, але змушує все ж страждати самого хворого та завдає багато неприємностей його рідним і оточенню. У виникненні і розвитку психопатій розкривається взаємозв'язок спадкових задатків і неблагополучних зовнішніх умов, неправильного виховання, дурних прикладів. В одних випадках більше виражені уроджені фактори, в інших – несприятливе суспільне середовище і життєві труднощі.

Під психопатіями розуміють таке уроджене і набуте дисгармонійне формування характеру людини, що заважає їй добре пристосовуватися до навколишнього суспільного середовища.

Психопатичні особливості характеру змінюють все життя людини. Міра відбиття психопатичних рис буває різною, від легкої, яку важко розрізнити від нормального характеру, до різко виявленої, коли майже неможливо диференціювати їх від проявів психічного захворювання.

Треба ще відзначити, що у багатьох осіб з порушеннями психічної діяльності явно екзогенної – зовнішньої природи (інфекційної, травматичної, інтоксикаційної) картина психічних розладів нагадує психопатію. У таких випадках кажуть про органічну психопатизацію особистості чи про психопатоподібний стан.

Латентний чи пасивний соціопатичний тип особистості поводиться цілком нормативно, керується зовнішніми авторитетами, наприклад, релігією чи законом, авторитетом іншої, сильнішої, особи, яка сприймається як ідеал. Треба пам'ятати, що такі люди послуговуються релігією або законом замість совісті. Вони керуються не звичайними міркуваннями пристойності й людяності, а лише підкоряються прийнятому тлумаченню того, що «загально прийнято».

Другий тип – активний соціопатичний тип особистості, позбавлений як внутрішніх, так і зовнішніх обмежень, хоча і може деякий час дотриматися норм соціальної поведінки. У його поведінці виявляються конфлікти залежності/автономії; амбівалентність[1] у сфері контролю спонук/відповідності; соціальних очікувань і дотримання особистих зобов'язань. Розлади характеру хоч не набувають рівня психічних розладів, однак змушують страждати саму людину та завдають багато неприємностей її рідним і оточуючим.

Міра прояву психопатичних рис характеру буває різною – від легкої, яку важко відмежувати від нормального характеру, до різко вираженої, яку важко диференціювати від проявів психічної хвороби.

Суттєве значення у формуванні антисоціальної поведінки відіграє і типовий нарцисичний розлад особистості: домінування“Я”, характерологічна агресивність, параноїдальна тенденція і переконаність у власній правоті. Антисоціальна поведінка може сформуватися і за наявності невротичних розладів, інфантильності, дисоціальних реакцій – некритичної адаптації до малої соціальної групи із антисоціальною поведінкою.

Для шизоїдних психопатів характерні замкнутість, складність у стосунках з людьми, у них підвищена чуттєвість і, разом з тим, холодність, інтерес до реальної дійсності понижений, вони більше живуть своїм внутрішнім світом, фантазіями. Тому їх вчинки часто недостатньо мотивовані, поводження чудернацьке. Треба підкреслити, що існує розмаїтість шизоїдних характерів, серед них можна знайти і холодних егоїстів, педантів, і художньо обдарованих мрійників, фантазерів, реформаторів. Основне, що об'єднує всіх психопатів шизоїдного кола, це їх дисгармонійність, відсутність потрібної гармонії в співвідношенні розуму, почуття і волі, вони ніби розщеплені.

Циклоїдні психопати – це люди з порушеним, неврівноваженим емоційним життям. У одних переважає знижений фон настрою; вони все бачать у чорному кольорі, вважають себе невдахами, перебільшують свої недоліки; все життя у них проходить під знаком депресії, суму, песимізму; їх вабить все безрадісне, сумне, похмуре. При глибокій депресії виникають суїцідальні думки, можливе самогубства.

Разом з тим вони люди чуйні, від емоційних порушень характеру страждають здебільшого самі. У інших переважає підвищений фон настрою, вони все бачать в рожевому світлі, легко захоплюються, розчаровуються; не здатні до систематичної роботи, метушливі й балакучі. Коли ці явища виявлені незначною мірою, такі люди здаються сонячними натурами і часто їх любить оточення. Коли ж такі риси характеру окреслені більш чітко, особи не терплять ніяких заперечень, не можуть ужитися з рідними, близькими, вступають в конфлікт з суспільством. Такий стан наближається до маніакального.

У них відзначаються періодичні зміни настрою з коливаннями від депресивного до маніакального, причому ці зміни настрою у одних пов'язані із внутрішніми – ендогенними причинами, в таких випадках кажуть про циклотимії. У інших – в коливаннях настрою відіграють помітну роль зовнішні чинники, що характерно для реактивно-лабільних циклоїдів. Крізь все життя у них настрій коливається від зниженого до підвищеного, заважаючи адекватно і стабільно пристосуватися до життя і діяльності.

Епілептоїдні психопати – це люди збудливі, вибухові, гнівливі, вони, як правило, жорстокі, мстиві, в своїх взаємовідносинах з оточуючими безцеремонні, грубі, «важкі люді» як у побуті, так і на роботі. Їх думки і почуття в'язки, їх воля однобічно скерована. Разом із цим, епілептоїдні психопати часто зовні дуже коректні, навіть занадто ввічливі, люблять розмірковувати про «високі матерії», про вищі ідеали, про любов до людства. Важкі епілептоїди часто схильні до антисоціальних вчинків, тяжких злочинів.

Істеричні психопати прагнуть звернути на себе увагу оточення, виставити себе напоказ, справити враження; бажають домогтися освідчень, виділитися. Більш за все істерик боїться, що його не помітять, визнають банальним, таким як інші. Ці основні риси характеру істеричного психопата накладають незворотний відбиток на всю його поведінку. Йому притаманна ненатуральність, бажання прикидатися кимсь, здаватися поважнішим, що призводить до брехливості, вигадок, фантазій, якими вони хочуть переконати інших. Але інколи такі люди самі починають вірити в свої вигадки і фантазії й можуть розповідати свої небилиці з наївним, натуральним виглядом.

Істерики, як правило, схильні до навіювання, самонавіювання. Хворобливі асоціації можуть викликати параліч кінцівок, дуже високу температуру, нестримне блювання, ряд незвичайних станів, навіть стан «навіюваної вагітності». Підвищена самооцінка при відсутності достатніх підстав призводять до конфліктів в сім'ї, на роботі, тому вони довго не утримуються в одному закладі, часто змінюють місце роботи, погано справляються з життєвими проблемами і навіть на незначні труднощі реагують панічно, з плачем, криком, заламуванням рук. Коли така реакція різко виражена, то кажуть про істеричний напад.

В психастенічну групу психопатів входять люди надмірно боязні, сором'язливі, непевні в собі, дошкульні і легкоранимі, які швидко виснажуються і стомлюються. На відміну від істериків, психастеніки звичайно люди скрупульозні, вимогливі до себе, педантичні, делікатні до інших, чесні. Вони довічно мучаться сумнівами у правильності своїх рішень і вчинків, справедливості скоєного, схильні до копирсання в собі. Часто у них виникають докори сумління, страхи і тривога. Інколи ці почуття спрямовані на конкретні об'єкти, іноді різноманітні відчуття спрямовані на власний організм. Таких психопатів називають іпохондриками. На передній план у них виступає слабкість, виснаження, втома. На фоні психастенічної психопатії легко виникають всякі нав'язливі ідеї, фобії.

До психопатій відносять також відхилення в статевому житті з перверзіями.

При акцентуаціях та психопатіях часто зустрічаються змішані типи, які поділяються на проміжні, і амальгамні.

²Проміжні типи – це поєднання, які обумовлені генетичними факторами і розвитком в ранньому дитинстві. До них відносяться поєднання лабільного з астеноневротичним і сенситивним; сенситивного з психастенічним та шизоїдним типами.

²Амальгамні типи – це типи, які формуються у більш пізній період розвитку завдяки нашаруванню рис одного типу на вже сформований інший тип. На гіпертимні риси нашаровуються істероїдний або нестійкий тип; на шизоїдний, істероїдний або лабільний тип – риси нестійкого типу.

Було показано, що пияцтво і вживання наркотиків досить часто зустрічаються при експлозивному, нестійкому і гіпертимному типу акцентуацій.

Правопорушення найбільш розповсюджені серед юнаків з епілептоїдними, гіпертимними і істероїдними рисами характеру. Волоцюги часто зустрічаються серед епілептоїдів і гіпертимів, дещо рідше серед шизоїдів та істероїдів.

Сексуальні відхилення, обтяжені жорстокістю і агресією, найчастіше зустрічаються при епілептоїдому типі, досить часто поєднуються з шизоїдним, нестійким і гіпертимним варіантами акцентуацій.

Суїцидальні демонстрації і наміри здійснюються істероїдами, експлозивними і нестійкими особами. Самогубства і спроби самогубства вчиняють переважно особи з сенситивними, епілептоїдними і психастенічними рисами.

Було розроблено багато варіантів прогнозування можливих порушень поведінки, спроб конкретизувати заходи, спрямовані на профілактику і превентивну корекцію відхильної поведінки. Але наприкінці 80-х років було з'ясовано, що лише у 30%-35% девіантів відмічено акцентуації, що значно зменшило цікавість дослідників до медичної моделі виникнення девіацій та примусило пильно придивитися до мотиваційної сфери осіб з різними формами відхильної поведінки.

[1] Амбівалентність – неузгодженість, суперечливість у ставленні до чогось.