Тому форму державності для України вважав конституційну монархію.

Date: 2015-10-07; view: 496.

Потім, в еміграції, на основі аналізу причин втрати можливостей утворення незалежної української держави В. Липинський змінив соціально-політичну орієнтацію.

Тепер у центрі концепції Липинського не ідея «трудової демократії», а «трудової монархії»,де носієм державної ідеї, як і раніш, виступає «хліборобський клас» як консолідуючий фактор державності. «Від об´єднання та зорганізування українського хліборобського класу залежить об´єднання та зорганізування цілої Української Нації». Цей клас створює новий тип хлібороба – з мечем і оралом— «воїна-продуцента», землевласника, який збагачує державу і захищає її. Вивчення історичного досвіду української державності привело Липинського до висновку: творцем державної ідеї завжди була «активна меншість», еліта. Він вибудовує власну типологію національних аристократій, що відрізняється способами організації своєї влади: олігархію, демократію і класократію. Саме класократія,на його думку, є найбільш прийнятною для України за тих умов формою і методом організації керівної еліти. На відміну від марксизму, який головною класоутворюючою ознакою вважає ставлення до власності, український мислитель визначає поняття класу (аристократії) на основі спільності традицій, способу життя, почуття солідаризму і фізичного споріднення. У цьому він був близький до європейської теорії еліт (В. Паретто, Г. Моска). Липинський вважав ідеальним прикладом класократії англійську конституційну парламентську систему, за формою правління — конституційну монархію. Класократія є правовою, «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, яка б вінчала соціальну ієрархію і втілювала єдність нації та держави, обмежувала владу «аристократичної меншості». Знаючи про недоліки монархії, з огляду на історичні традиції українського народу, Липинський пропонував модель «трудової монархії» у формі гетьманату,заснованого на принципах конституціоналізму і демократії.

Організація політичної влади в «трудовій монархії» має бути багаторівневою: 1) гетьман як гарант суверенітету нації, голова оборони країни, її виконавчої влади;

2) територіальна і трудова, нижча і вища законодавчі палати парламенту, де нижча репрезентує інтереси окремих земель України, а вища — виборну аристократію, «трудові організації» (профспілки та ін.);

3) місцеве самоврядування.