Глава 1

Date: 2015-10-07; view: 418.

Вступ

ло, залишається незрозумілим, на нього дивляться як на дивака, що займається мудруванням від лукавого. Те, що зрозумів геній, стає очевидним для всіх інших лише десятиліття, а часом і століття потому і дає могутній поштовх подальшому культурному поступу суспільства.

Як видно із назви монографії, поняття «культура, цивілізація, глобалізація» є змістоутворюючими, головуючими. Вони визначають культуру як ключовий сутнісний фундамент історичного розвитку. Досягається це завдяки доповненню відомих принципів історизму та формаційного методу аналізу новою цивілізаційно-циклічною методологією. Якщо перші ґрунтувались на соціально-економічних параметрах історичного процесу, то друга — на культурологічних. Цивілізаційна методологія аналізу історичного розвитку спирається на культуру та людину як на основний і могутній визначальний фактор історії еволюції людства в епоху глобалізації та інформатизації. При цьому історико-культуро-логічний аспект глобальних проблем цивілізації XIX — початку XXI ст. досліджується і через призму синергетичної парадигми як порівняно нового методу аналізу гуманітарної історії розвитку людської спільноти в планетарному масштабі. Усе це дозволяє довести, що культура та її основний носій і творець — людина — стали основним змістом історичного розвитку як планетарної спільноти, так і безпосередньо незалежної України. До того ж історичні надбання культури живуть у повсякденній діяльності суспільства та кожного пересічного громадянина. Ось чому сучасний стан культури та цивілізації автори розглядають як природне продовження історичного розвитку макроцивілізації.

Автори розуміють складність і дискусійність багатьох концептуальних положень, висвітлених у монографії, і зовсім не претендують на остаточний характер висловлених ідей, міркувань та пропозицій. Сподіваємось, що ця праця сама по собі стане ненав'язливим приводом для широкого творчого обговорення фахівців та всіх зацікавлених у проблемах цивілізаційного поступу.

Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури

1.1. Історико-теоретичні аспекти культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)

Систематично культуру як особливу форму існування життя людини почали досліджувати приблизно з 50-х pp. XIX ст. Цьому сприяла низка історичних факторів [див. про це літературу: 33—101].

Один із них був пов'язаний із зростаючою колоніальною експансією розвинених країн, що породило необхідність управління народами через дослідження їх культур та відкриття європейцями все більшої кількості нових земель і швидкого росту етнографічних знань [102—103].

Саме це мали на меті британські вчені, які з часом стали фундаторами відомих антропологічних шкіл: Б. Малиновський [104—109], А. Редкліфф-Браун [110; 111], М. Глюкмен [112-115], Е. Еванс-Прит-чард [116] та ін. Про зв'язок антропології та колоніального управління писали Д.А. Ольдерогге [117] та Л. Леві-Брюль [118]. Виникнення культуро-антропології як відносно самостійної субдисцишііни було по суті теоретичним узагальненням європейського (передусім англійського) досвіду з організації управління на колонізованих територіях.

Кінець XV ст. став переломним у відносинах різних культур. Перша зустріч культур, як відомо, відбулася у XII—XIII ст. між Заходом і Сходом. Друга — між західною та культурою Латинської Америки. Ці події в XV—XVII ст. багато в чому були пов'язані з географічними відкриттями. Епоха великих географічних відкриттів включає два етапи: перший - кінець XV - початок XVI ст., другий - із середини XVI до середини XVII ст. Лідерами на першому етапі були іспанці та португальці.