Глава 2

Date: 2015-10-07; view: 467.

часів промислової революції кінця XVII ст. людство прожило чотири «тривалі хвилі Кондратьєва». Ці факти зацікавили вчених у К-хвилях.

Узагальнююча думка в літературі стосовно тривалих хвиль, сформульована в період 1983-1992 pp., зводиться до загальної схеми датування як мінімум для 5 останніх К-хвиль (тобто за період останніх 300 років) та має такі особливості: 1) К-хвилі виявляються передусім у виробництві, а вже потім у цінах на товари, причому ріст галузевого виробництва та інфраструктурних інвестицій у світову економіку (тобто зростання окремих провідних галузей) відбувається скоріше, ніж зростання економік окремих держав; 2) К-хвилі є результатом групування основних інновацій, які просувають «технологічні революції»; ці «революції», у свою чергу, створюють провідні галузі промисловості. Основні інновації відповідають незадоволеним потребам та ринковому попиту, вони активізують процеси росту та мають стосовно будь-якої конкретної економіки частково внутрішнє (еволюційне) походження; 3) К-хвилі є «міжнародним явищем», вони більш помітні за даними міжнародного виробництва, ніж за даними виробництва окремих держав; це процеси світової економіки та передових національних економік.

Подальше дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку в К-хвилях привело до висновку, що великі цикли кон'юнктури, які починаються на межі та у середині століть по суті якісно неоднакові. В одних акцент перетворень направлений на зміну технологічних укладів (ТУ), що, згідно з теорією, яка була розроблена в 1980—90-х pp. С. Глазьєвим [215], відповідають певному еталону світових рівнів галузевого розвитку, пов'язаних у єдину систему ТУ (глобалізації економіки). В інших відбуваються процеси, які приводять у відповідність до цих ТУ соціальні інститути, що регулюють суспільні відносини. Людство ще не навчилося переборювати кризові процеси мирним шляхом. Хоча соціогенез має еволюційних характер, точки біфуркації його К-хвиль супроводжуються революційними подіями, аж до суспільних катастроф. Остання така катастрофа відбувається нині у формі глобальної екологічної кризи. Вона посилюється ще й соціально-політичними катастрофами у різних макрорегіонах земної кулі (Югославія, Кавказ, Афганістан, Індонезія та ін.).

С. Афанасьєв [647] на основі обробки фактичного матеріалу показав, що два великих цикли кон'юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перигелієвим циклом тривалістю в 108 років. Інакше кажучи, дві «кондратьєвські хвилі» наче вкладаються у цей цикл [648].

Походження довгих К-хвиль у складі соціально-інноваційних циклів та їх вплив на історичні процеси суспільства знаходить космо-планетарне підтвердження. Енергія, яка поглинається природою та людьми у вигляді порцій хвильових та корпускулярних випромінювань Сонця і Космосу, завдає ці імпульси суспільству в переломних точках його розвитку. Слід зазначити, що члени суспільства одержують імпульси енергії індивідуально, але частина цієї енергії іде всередину, перероб-

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

ляється на саморозвиток особистості, а інша частина, перетворюючись в організмі людини, йде назовні та, поєднуючись з іншими видами енергії, спричиняє енергоінформаційний ефект, який створює загальне енергетичне поле. Коливання соціопсихологічних чинників, які формують поведінку людських індивідуумів та відбивають зв'язок та зміну поколінь, завдає ритм коливанням і соціально-інноваційним процесам. Як було зазначено, С. Афанасьєв показав [647], що два великих цикли кон'юнктури М. Кондратьєва синхронізують з геологічним за-темнено-перигелієвим циклом тривалістю в 108 років, що дозволило йому зробити висновок, що в основі соціально-інноваційних циклів лежить один генератор: Місяць і Сонце. Враховуючи, що активність Сонця в останні роки порівняно зі звичайною плямостворюючою діяльністю у попередні часи збільшилася мало не вдвічі, не дивно, що витрати отриманої та перетвореної енергії на Землі спричиняють нині такі руйнівні процеси.

Для отримання якісної картини історичного процесу необхідне використання більш сталих у часі космічних чинників, які визначають циклічність історичного процесу, порівняно з електромагнітною активністю Сонця. Такими чинниками є енергія та час руху гравітаційних хвиль, що залежать від положення Землі у складі Сонячної системи та Всесвіту. Крім того, визначальним часом історичного процесу слід приймати такі значення, які можуть бути підтверджені теоретичним аналізом.

Зазначеним умовам задовольняє також 108-річний ритм, пов'язаний з процесією рівнодення. Як відомо [617], вісь Землі змінює свій кут нахилу таким чином, що точки рівнодення зміщуються на один градус приблизно за 72 роки. Отже, повне обертання точок рівнодення відносно до зодіакальних сузір'їв відбудеться за 25920 років (72x360 = 25920), а за 2160 років (25920:12 = 2160) точки рівнодення переходитимуть в інші зодіакальні сузір'я. Першу цифру називають платонівським роком, а другу — платонівським місяцем. За період пла-тонівського року Північний полюс Землі описує еліпс, один із фокусів якого максимально наближений до центра Галактики, а другий максимально віддалений від нього. Ця обставина і є визначальною в поведінці людини, оскільки потужне гравітаційне випромінювання, яке виходить із центра Галактики, збільшує активність людини при наближенні до нього і зменшує при віддаленні. Згідно з останніми даними астрофізики, у центрі нашої Галактики зосереджена велика кількість речовини. Маса цієї речовини у 2,5 млн разів перевищує масу Сонця, тоді як радіус цієї зони лише в 3 рази більший за радіус Сонця [649; 650].

І останнє. Оскільки історичні події розгортаються в системі двох послідовно з'єднаних космічних атракторів, кожний із яких складається із двох пентадних структур [651], час проходження одного історичного циклу за період платонівського місяця буде дорівнювати 108 рокам (2160:20 = 108), а час елементарного історичного ритму фіксуватиметься 9 внутрішніми зв'язками в структурі космологічного атрактора і скла-

Глава 2

де 12 років (108:9 = 12). Таким чином, ще раз підтверджується косморит-міка соціально-історіометричних циклів за Чижевським та соціально-інноваційних подій тривалістю 108 років, які називають тривалими К-хвилями М. Кондратьєва.

Таким чином, можна зробити висновок, що механізм циклічних змін соціально-історіометричних та соціально-інноваційних ритмів має характер періодичної повторюваності хронометрично визначених космоперіодів, кожний з яких поруч із відтворенням деяких ознак історичного минулого несе у собі інновації, які багато в чому обумовлюють майбутній розвиток суспільства, культури і цивілізації.

Етнічні цикли. Розвиток культури — органічна складова історії етносу. Тому детермінацію руху культури слід шукати і поза нею самою, передусім у розвитку основи етносу. Історик, культуролог та етнолог Л. Гумільов [159—166] розглядав етнос як маргінальне утворення, яке перебуває на межі соціального і природного світів і є їх поєднуючою ланкою. Етнос — це динамічна система. З одного боку — верхня ланка біоценозу свого ландшафту, з іншого — частина соціуму, суспільного організму, який складають реальні живі люди, члени тих або інших спільнот. Поняття етносу не збігається ні з біологічним поняттям раси, ні з соціальним поняттям національності. Етноси виникають, розвиваються та зникають, проходячи у своєму розвитку закономірні фази етногенезу.

Життя етносу, визначене Л. Гумільовим досвідно-історичним шляхом на матеріалі всесвітньої історії, що фіксується хронологією подій, триває в межах 1200—1500 років, і протягом цього життєвого циклу спостерігається поступова втрата життєвих, енергетичних сил, біосфер-ної зарядженості етносу. Відповідь на питання про те, звідки і з яких джерел виникає ця «запасливість» етносу, дає теорія пасіонарності.

Відповідно до теорії біосфери В. Вернадського, біогенна міграція атомів космічних елементів завжди прагне до свого максимального проявлення; вся жива речовина планети служить джерелом вільної енергії та безпосередньо впливає на соціальні процеси. Л. Гумільов довів, що під впливом природних законів етноси як сталі форми об'єднання людей проходять у своєму розвитку декілька обов'язкових стадій: від народження — через розквіт — до згасання. Джерелом даного природно-історичного процесу саме і є енергія живої речовини Землі. Саме вона по космічно запрограмованих каналах впливає на етноси. Л. Гумільов лише намітив основні напрями в пізнанні взаємозв'язку біокосмічних та соціальних закономірностей. Конкретний механізм їх взаємодії, який дозволяє прогнозувати близькі та віддалені результати, залишився багато в чому нез'ясованим, що, у свою чергу, обумовлено багатьма нерозкритими процесами створення та функціонування біосфери, поліетносфери [524] та ноосфери. Коливання біохімічної енергії під впливом, головним чином, космічних чинників безпосередньо впливають на поведінку індивідів у межах конкретних етнічних систем. Окремі особистості здатні одержати надлишковий енергетичний

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

імпульс, у результаті чого стають активним організуючим початком великих і малих етнічних груп. Такий надлишок біохімічної енергії жи-вої речовини, який дозволяє перебороти інстинкт самозбереження та приводить до фізіологічної, психічної та соціальної наднапруги, називається пасіонарністю, а люди, які наділені відповідним енергетичним зарядом та мають підвищену тягу до дії, називаються пасіонаріями. Саме вони, коли в їх полі напруги опиняються маси людей, є головними рушіями історії.

Механізм зв'язку між пасіонарністю, який підживлюється біохімічною енергією живої речовини біосфери та поведінкою пасіонаріїв, дуже простий. Звичайно у людей, як у тваринних організмів, енергії стільки, скільки необхідно для підтримання життя. Якщо організм людини здатен «увібрати» енергії із оточуючого середовища більше необхідної, то людина створює навколо себе відносини і зв'язки, які дозволяють застосовувати енергію в будь-якому із обраних напрямів. Це може бути і створення нової релігійної системи або єресі, і розробка наукової теорії або винаходу, і побудова храму, і реформування консервативної системи. При цьому пасіонарії виступають не тільки як виконавці, а й як організатори. Вкладаючи свою надлишкову енергію в організацію та управління одноплемінниками на всіх рівнях соціальної ієрархії, вони, хоча і з труднощами, виробляють нові стереотипи поведінки, нав'язують їх решті і створюють таким чином новий етнос. Пасіонарність може проявлятися і з позитивним, і з негативним знаком, породжуючи як подвиги, творення, так і злочини, руйнування, зло. Ці феномени мають природні біохімічні та біофізичні причини і в кінцевому підсумку коріняться у космічних закономірностях. Звідси — проблема, яка вимагає філософського та загальнонаукового осмислення: взаємообумовле-ність нервово-біотичних та фізико-космічних процесів, встановлення онтологічних закономірностей, які лежать в їх основі і поки ще не виявлені. Л. Гумільов не тільки поглибив та конкретизував ідеї В. Вернадсь-кого, а й намітив шляхи для їх подальшого розвитку. Згідно з головним біогеохімічним принципом В. Вернадського, біогенна міграція атомів космічних елементів у біосфері завжди прагне до максимального свого проявлення: вся жива речовина планети є джерелом вільної енергії та може виконувати роботу. Звідси Л. Гумільов робить висновок: наша планета отримує з Космосу більше енергії, ніж необхідно, для підтримання рівноваги біосфери, що призводить до ексцесів, які породжують серед тварин явища на зразок перельотів сарани або масових міграцій гризунів, а серед людей — пасіонарні поштовхи (вибухи етногенезу). Отже, пасіонарність (як здатність до цілеспрямованих наднапруг), з природно-космічної точки зору, — це вроджена здатність організму абсорбувати енергію зовнішнього середовища та видавати її у вигляді роботи. Чи виробляє цю енергію Сонце та зорі або ще якісь невідомі джерела в глибинах Галактики — покаже подальший розвиток науки. Космічні кругообіги — це наша повсякденність, настільки звична, що мало хто замислюється над їх всесвітністю.

Глава 2

Але найважчі моменти у житті етносу, а отже, і в житті людей, які його складають, — це зміни фаз етногенезу, так звані фазові переходи. Фазовий перехід завжди є глибокою кризою, викликаною не тільки різкими змінами рівня пасіонарності, а й необхідністю психологічної ламки стереотипів поведінки заради пристосування до нової фази. Фази етногенезу та фазові переходи переживає будь-який етнос, хоча і по-різному. У фазовому переході з'являється багато можливих альтернатив руху етносу в історичному часі і тут уже слід віддати належне мистецтву історика в об'єктивному трактуванні того або іншого обраного шляху руху. Зміни пасіонарності в процесі етногенезу створюють історичні події. Таким чином, історія відбувається не взагалі, а саме в конкретних етносах та суперетносах, кожний із яких має свій запас пасіонарності, свій стереотип поведінки, власну систему цінностей — етнічну домінанту.

Нагадаємо, що залежно від величини пасіонарної напруги в житті етносу Л. Гумільов виділяє такі фази: інкубаційний період, наприкінці якого із пасіонарної популяції виділяються нові етноси (тривалість цього періоду 150—160 років, тобто 7—8 поколінь ( - 300 років)); акма-тична фаза (~ 300 років); фаза надламу (~ 200 років); інерційна фаза (~ 300 років); фаза обскурації, яка може тривати від 100 до 200 років з переходом до фази регенерації та реліктової, яка іноді проявлялася для окремих етносів за межами 1500 років. Ми підрахували, що інкубаційний період — це -15—16 соціально-історіометричних циклів; фаза підйому, акматична та інерційна -27—28 соціально-історіометричних циклів або -3 соціально-інноваційних цикли; фаза надламу -18—19 соціально-історіометричних циклів або -2 соціально-інноваційних; фаза обскурації з переходом її до фази регенерації та реліктової -9—20 соціально-історіометричних циклів або -2—3 соціально-інноваційних. Якщо ми виключимо інкубаційний період та підрахуємо кількість соціально-історіометричних циклів в етнічному циклі за мінімальними значеннями (27x3+18+9 = 108), то тривалість соціально-інноваційного циклу (108 років) дорівнюватиме кількості соціально-історіометричних циклів (108 шт.)! Це число в нумерології називають постійною Універсуму.