ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

1. Загальна характеристика літератури середньовіччя.

2. Кельтський та ірландський епоси.

3. Германський епос. «Беовульф».

4. Давньоскандинавська література.

5. Народна література ХІ–ХІІІ ст.

6. Лірика трубадурів і труверів.

7. Французький героїчний епос.

8. Іспанський героїчний епос.

9. Німецький героїчний епос.

10. Рицарська література. Мінезанг.

11. Рицарський роман.

12. Клерикальна література.

13. Міська та народна літератури XII–XV століть. Сатира та дидактика.

14. Міська та народна лірика і драма.

15. Творчість Франсуа Війона.

16. Загальна характеристика епохи Відродження. Відродження в Італії (головні періоди, їх характеристики).

17. Данте Аліґ’єрі. «Божественна комедія».

18. Франческо Петрарка та Джованні Боккаччо.

19. Гуманізм кінця XIV–XV століть. Гурток Лоренцо Медічі. Боярдо та Аріосто.

20. Криза гуманізму у XVI ст. Торквато Тассо.

21. Гуманізм у Німеччині та Нідерландах. Еразм Роттердамський.

22. Відродження у Франції. Гурток Маргарити Наваррської.

23. Творчість Франсуа Рабле. «Гаргантюа і Пантагрюель».

24. Творчість «Плеяди». Мемуарна література. Мішель Монтень.

25. Відродження в Іспанії. Мігель де Сервантес.

26. Національна іспанська драма. Лопе де Вега та його школа.

27. Передвідродження в Англії. Джеффрі Чосер. Загальна характеристика англійського Відродження. Гуманісти (Т. Мор).

28. Лірика, поезія та розвиток роману у XVI ст.

29. Розвиток англійської драми до та після В. Шекспіра.

30. Творчість В. Шекспіра.

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

БІЛЕТ № 1

1. Загальна характеристика літератури середньовіччя.

2. Загальна характеристика епохи Відродження. Відродження в Італії (головні періоди, їх характеристики).

3. Аналіз художнього твору (на вибір викладача). (Тут і надалі в усіх білетах є це питання).

БІЛЕТ № 2

1. Кельтський та ірландський епоси.

2. Данте Аліґ’єрі. «Божественна комедія».

БІЛЕТ № 3

1. Германський епос. «Беовульф».

2. Франческо Петрарка та Джованні Боккаччо.

БІЛЕТ № 4

1. Давньоскандинавська література.

2. Гуманізм кінця XIV – XV століть. Гурток Лоренцо Медічі. Боярдо та Аріосто.

БІЛЕТ № 5

1. Народна література ХІ – ХІІІ століть.

2. Криза гуманізму у XVI ст. Торквато Тассо.

БІЛЕТ № 6

1. Лірика трубадурів та труверів.

2. Гуманізм у Німеччині та Нідерландах. Еразм Роттердамський.

БІЛЕТ № 7

1. Французький героїчний епос.

2. Відродження у Франції. Гурток Маргарити Наваррської.

БІЛЕТ № 8

1. Іспанський героїчний епос.

2. Творчість Франсуа Рабле. «Гаргантюа і Пантагрюель».

БІЛЕТ № 9

1. Німецький героїчний епос.

2. Творчість «Плеяди». Мемуарна література. Мішель Монтень.

БІЛЕТ № 10

1. Рицарська література. Мінезанг.

2. Відродження в Іспанії. Мігель де Сервантес.

БІЛЕТ № 11

1. Рицарський роман.

2. Національна іспанська драма. Лопе де Вега та його школа.

БІЛЕТ № 12

1. Клерикальна література.

2. Передвідродження в Англії. Джеффрі Чосер. Загальна характеристика англійського Відродження. Гуманісти (Т.Мор).

БІЛЕТ № 13

1. Міська та народна літератури XII–XV століть. Сатира та дидактика.

2. Лірика, поезія та розвиток роману в XVI ст.

БІЛЕТ № 14

1. Міська та народна лірика та драма.

2. Розвиток англійської драми до та після Вільяма Шекспіра.

БІЛЕТ № 15

1. Творчість Франсуа Війона.

2. Творчість Вільяма Шекспіра.

ТЕОРЕТИКО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИИ МАТЕРІАЛ

СЛОВНИК

· АЛЬБА («alba» – з італ. «світанок») – пісня про розставання вранці закоханих після таємного побачення.

· АУТО(ісп. «auto»)–драма релігійного характеру в середні віки в Іспанії і Португалії, що ставилась на вулицях і площах.

· БАЛАДА (букв. «танцювальна пісня») – пісня любовного змісту, що так чи інакше пов’язана з весняним обрядом.

· БАРД (франц. «barde») – 1. народний поет-співець у стародавніх кельтів; 2. переносно – поет. Барди розробляли ліричну поезію, пов’язану з музикою.

· ВАГАНТИ (лат. «vagantes» ) – бродячі люди.

· ГОЛІАРДИ–1. так глузливо називають себе ваганти. Слово походить від імені біблейського язичника Голіафа, якого вбив цар Давид. 2. (лат. «gula» – «глотка»), тобто крикуни, «любителі попоїсти і випити».

· ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ характеризується асиметричними рівновеликими об'ємами споруди, що мають чітку вертикальну спрямованість.

· ГУМАНІСТИ – діячі епохи Ренесансу, що закликали захищати і прославляти особистість від посягання духовної і світської влади на право людини розвивати свої здібності й таланти.

· ДЕБАТИ –пісня, в якій висловлювалась «суперечка Зими і Літа» й яка супроводжувалась обрядовим дійством – спалюванням чучела зими.

· ДРУЇДИ(лат. «Druidae»)–жерці у стародавніх кельтів, чаклуни, знахарі, які виконували й судові функції.

· ЖОНГЛЕР – народний співак у Франції.

· ЕВФУЇЗМ–квітуча, особливо вишукана мова, в якій надмірно використовуються різноманітні риторичні прийоми – метафори, порівняння, алітерації, асонанси, гра слів.

· ЕСХАТОЛОГІЯ(грецьк. «останній», «крайній» + «логія») – релігійне вчення про кінцеву долю людства і загробне життя окремої людини.

· ІНТЕРЛЮДІЯ–п’єса комічного змісту в Англії.

· ІНТЕРМЕДІЯ(лат. «intermedius» – «проміжний», «середній») – невеличка п’єса переважно гумористичного характеру, яку виконують між актами спектаклю.

· КЛЕРИКАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА(лат. «сleriсalis» – «церковний») – життя святих, життя місіонерів, есхатологічні сказання, церковна драма та інші.

· КОНСОНА / КОНЦОНА («canzone» – з італ. «пісня про кохання») – ліричний жанр середньовічної поезії трубадурів.

· КОНТАМІНАЦІЯ СЮЖЕТІВ – виникнення одного сюжету шляхом змішання інших.

· КОНТРРЕФОРМАЦІЯ(від «контр» і «реформація») – церковно-політичний рух у Західній Європі ХVI – XVII ст. на чолі з папством проти реформації за збереження і зміцнення феодальних відносин і панівного становища католицької церкви.

· КУРТУАЗНИЙ («cour» – з франц. «двір») – придворний, ідеальний, піднесений, витончений.

· ЛІТУРГІЙНА ДРАМА–вистава на біблійну тематику, що проводиться у храмі.

· МЕЙСТЕРЗИНГЕРИ –професійні співаки з міських жителів-бюргерів, що, на противагу поетам-лицарям, яких називають «панами», іменують себе «майстрами».

· МІНЕЗІНГЕР («minesang» – з німец. «пісня про кохання») – автор рицарської лірики.

· МІРАКЛЬ («miracle» – «чудо») – драма із щасливим закінченням: небесні сили втручались у долю грішника і рятували його.

· МІСТЕРІЯ («mysterium» – «таїнство») – вистава, що розігрувалася на міській площі. Це могла бути дія про гріхопадіння Адама і Єви чи зображення хресного шляху Ісуса Христа.

· МОРАЛІТЕ –п’єса моралізаторського характеру, що з’явилась у Франції в ХV ст., в Англії у ХVІ ст. Алегоризм і дидактичність є основними рисами цього жанру.

· НАПІВЛІТУРГІЙНА ДРАМА–вистава релігійного змісту, що відбувається на паперті.

· НОВЕЛА(італ. «novella», букв. «новина») – коротке оповідання, найчастіше з оригінальною, несподіваною кінцівкою.

· РОМАН(франц. «roman» – «романтичний») – жанр художньої літератури, великий, складний за будовою, епічний, прозовий (рідше віршований) твір, в якому широко описані життєві події певної епохи, багатогранно й у розвитку змальовані персонажі.

· РУНИ(нім. «Runen», з давньосканд. «run» – «таємниця») – знаки давньогерманського письма. Рунічні написи відомі з ІІ ст. до пізнього середньовіччя.

· РЕВЕРДІ (букв. «зазелення») – пісня, в якій оспівується оновлення природи, молода зелень, квіти, спів пташок та іноді на фоні цього – любовні зустрічі.

· ПАСТОРЕЛА («pastoralis» – з лат. «пастушачий») – вірш, в якому лицар на лоні природи зустрічає пастушку і починає до неї залицятися.

· ПАСТУРЕЛЬ–пісня, в якій зображувались просте життя і почуття пастухів і пастушок на лоні природи.

· ПІКАРЕСКНИЙ / ШАХРАЙСЬКИЙ РОМАН (ісп. «pi'caro» – «шахрай») – твір, в якому головними героями виступають дрібні аферисти, шулери, шахраї та інші декласовані типи суспільства.

· ПРИСПІВИ–уривки давніх народних пісень, зразки найпізнішої рицарської лірики, яким притаманна простодушна безпосередність тону і образів.

· РЕФОРМАЦІЯ(лат. «reformatio» – «перетворення», «поліпшення») – суспільно-політичний та ідеологічний рух у країнах Західної і Центральної Європи в ХVI ст., що набув форми боротьби проти католицької церкви.

· РОМАНСЬКИЙ СТИЛЬ характеризується масивністю і простотою форм, склепистими й арочними конструкціями, лаконічністю скульптурних прикрас.

· СІРВЕНТА – вірш на будь-яку політичну, рідше – суто особисту тему, звичайно полемічного характеру.

· СОТІ'(«sotie» –«дурощі») – невеличкі, почасти імпровізовані, гострокомічні п'єски політичного характеру.

· ТЕНСОНА – спір між двома поетами на будь-яку моральну, літературну та подібну тему, де кожний виказує свою репліку, як у живому діалозі.

· ТРУБАДУР («trobar» – з франц. «знаходити») – куртуазний поет, вірш якого вирізняється причудливим римуванням.

· ТРУВЕР («truverer» – з фран. «придумувати», «шукати») – автор рицарських романів, що вигадує цікаві казки про безкінечні пригоди лицарів.

· ФАБЛІО (Франція) – короткі гумористичні оповідання, віршовані чи прозаїчні, в яких розповідається про шахраїв. Ці оповідання були доволі популярними серед міських жителів.

· ФАРС («farce» – з фран. «начинка») – комічна виставка, в якій зображуються невірні дружини, мнимі сліпі, що просять подаяння, пройдисвіти – адвокати, скупі старі та закохані донжуани. За характером та ідейною спрямованістю фарси подібні до фабліо і «Роману про Лиса». Тут ми знаходимо зображення буденних сторін життя: спритність, хитрість у справах інколи прославляються, інколи стають об'єктом сатири. Фарси оперують не індивідуальними характерами, а готовими типами-масками.

· ФАСТНАХТШПИЛІ ( нім. «Fastnaht» – «масниця») – німецькі фарси, комічні сценки побутового характеру. Їх походження пов'язане з народною обрядовою грою, з процесіями ряджених, що ходили на масницю з будинку в будинок з короткими римованими привітаннями або комічними інсценуваннями.

· ФІЛІД–віщун, законознавець, знавець генеалогій найголовніших родів, давніх вірувань і переказів.

· ХУГЛАР – народний співак в Іспанії.

· ШАНСОН ДЕ ЖЕСТ(«chansons de geste») –пісні про діяння.

· ШВАНКИ (Германія) – короткі гумористичні оповідання, віршовані чи прозаїчні, в яких розповідається про шахраїв. Ці оповідання були доволі популярними серед міських жителів.

· ШПІЛЬМАН – народний співак в Германії.

· ШПРУХ–моральний вислів, дидактичний жанр, що має народне коріння і який зберігся переважно в репертуарі мандруючих співаків-професіоналів нерицарського походження.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК № 1

Трактат Андрія Капелана «Про кохання» як «підручник» куртуазної поведінки

Рукописи називають автора трактату «Про кохання» «Андрієм, капеланом короля Французького»... Трактат написаний близько 1184 – 1186 рр. Наслідуючи Овідія, він складається з трьох книжок – як завоювати кохання, як зберегти кохання (це аналогія до плану «Науки кохання») та як уникнути кохання (це аналогія «Лікам від кохання»)... Історико-культурна цінність трактату Андрія величезна. Етику куртуазного кохання, яку ми відновлюємо, зокрема, з поезії трубадурів, – у систематичному вигляді викладено лише в цьому латинському творі придворного клірика. Овідій дає йому лише план, щодо змісту, який викладається за цим планом, він цілком належить середньовіччю. Для Овідія любовний побут був притулком від розпорядку суспільства з його офіційно визнаними цінностями, який тиснув на нього; для Андрія любовний побут – це найважливіший засіб організації рицарського суспільства та досягнення визнаних у ньому цінностей: любовне служіння розкриває рицарські звитяги, спонукає людей до славетних подвигів тощо. Для Овідія чарівність кохання в його стихійності та непередбачуваності, для Андрія – в стрункій схематичності та догматичності. Зрозуміло, це кохання, яке прославляє Андрій, – лише позашлюбне: тільки воно слугує становим виразом куртуазної «ввічливості», тоді як кохання подружнє або кохання чуттєве для Андрія та його читачів байдужі, оскільки обидва позастанові та понадстанові. Розбіжність між цією світською мораллю рицарства та християнською мораллю кліру не турбує Андрія... Від уславлення любові в двох перших книжках він спокійно переходить до такого ж систематичного каталогу жіночих вад у третій книзі: з точки зору земної та рицарської жінка заслуговує на всіляку шану, а з точки зору вищої та понадстанової вона заслуговує на всіляку зневагу, і ці два ідеологічні пласти лежать у свідомості Андрія поруч, не змішуючись...

(М. Л. Гаспаров. Любовный учебник и любовный письмовник //Жизнеописания трубадуров. Жан де Нострдам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. – М.: «Наука», 1993. – С. 571 – 572).

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 281; Нарушение авторских прав

Мы поможем в написании ваших работ!