Організація історичних архівів та формування наукових документальних колекцій в Україні

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1. Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві та Харківського історичного архіву.

2. Документальні колекції науково-історичних товариств ХІХ початку ХХ ст.

3. Приватні наукові архіви та колекції рукописних матеріалів.

Мета: познайомитися з історією заснування історичних архіві у Львові, Києві та Харкові.

Література: Калагура Я.С. Архівознавство. Підручник, с. 43-48.

Студент повинен знати:

1. Історію заснування історичного архіву у Харкові, Центрального архіву давніх актів у Києві.

2. Діяльність науково-історичних товариств.

3. Формування документальних колекцій та наукових архівів.

План вивчення:

1. Прочитати текст.

2. З'ясувати основні питання тексту.

3. 3асвоїти прочитане.

4. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання - записів.

Питання для самоперевірки:

1. Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві.

2. Створення Харківського історичного архіву.

3. Документальний склад Харківського історичного архіву кінця 18 ст.

4. В якому році виник при Харківському історичного архіві відділ рукописів місцевих діячів.

5. Документальні колекції науково-історичних товариств України 19 – початку 20 ст.

Матеріали до самостійної роботи

Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві

Розвиток історичних знань і стан архівної справну першій половині XIX ст. висунув невідкладні завдання - врятування архівних фондів документів, концентрації найцінніших архівних фондів та створення історичних архівів. Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві пов'язане з діяльністю Київської археографічної комісії (Тимчасової комісії для розгляду давніх актів), яка існувала з 1843 р. при Київському військовому, подільському і волинському генерал-губернаторові. Член Київської археографічної комісії (КАК), відомий історик права, професор М, Іванишев один з перших порушив питання про відкриття центральних архівів у Західному та Південно-Західному краї Російської імперії для зосередження в них актових книг. Діячі КАК зуміли оцінити значення актових книг - невичерпного джерела для історичної науки і археографічної практики.

Актові книги зберігалися в неупорядкованих архівах державних установ, псувалися від часу, нищилися, розпорошувалися, потрапляли до рук колекціонерів. Були випадки і фальшування документів з метою одержання дворянського звання. У 30-40-і роки XIX ст. працювали комісії для перевірки і опису книг (гродських, земських, книг магдебургій і ратуш). Щоб запобігти фальшування документів, комісії підраховували і нумерували аркуші, прошнуровували книги й завіряли печатками і підписами своїх членів. До кожної книга складали опис з переліком кожного документа та позначкою, чи визнається він "несомнительным или же подлежащим сомнению й почему именно".

На початку свого існування КАК розгорнула широку евристичну діяльність у державних, церковних і приватних архівах. Учасники археографічних експедицій повідомляли про незадовільні умови зберігання актових книг і небезпеку, яка загрожувала цим книгам. Кременецький повітовий cтpяпчий В.Сивицький у рапорті 1843 р. описувай стан архіву Кременецького магі­страту, в якому справи були нерозібрані, звалені на купу, актові книги зберігалися без загального покажчика.

Тяжкий стан архівів у Правобережній Україні у першій половині XIX ст. вимагав створення у Києві архівосховища для зберігання актових книг. Ідея створення Архіву давніх актових книг знайшла підтримку місцевої адміністрації, зокрема генерал-губернатора Д. Бібікова, бо не розходилася з політичними намірами російського уряду в Україні, яку вважали Південно-Західним краєм імперії.

1852 р. було видано закон про заснування Центрального архіву в Києві й передання до нього актових книг. На подібних засадах створювалися архіви у Вільно та Вітебську. До центральних архівів західних губерній мали передаватися актові книги до 1799 р. включно. Центральний архів давніх актів у Києві підпорядковувався Міністерству народної освіти й перебував під безпосереднім управлінням попечителя учбового округу через правління Університету Св. Володимира. Штат архіву складався з завідувача, двох помічників і архівного служителя. В архіві видавалися також завірені витяги з актових книг, складалися каталоги і описи.

До архіву було ввезено 5 883 актові книги і 454 979 окремих документів. Величезна колекція архівного матеріалу, що зберігалася в Центральному архіві давніх актів у Києві, стала основою для археографічного опрацювання і видання унікальної серії – «Архив Юго-Западной России». З Центральним архівом давніх актів у Києві тісно пов'язана наукова діяльність видатних істориків України - В. Антоновича, О. Левицького, І. Каманіна, М.Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського.

Створення Харківського історичного архіву

Центром зосередження документів адміністративно-господарських, судових і фінансових установ Лівобережної і Слобідської України ХVІІ-ХІХ ст. став Харківський історичний архів. Його створення пов'язане безпосередньо з діяльністю Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ), метою якого було сприяння розвитку і розповсюдженню історичних і філологічних знань. Для досягнення цієї мети Товариство опікувалося придбанням археологічних предметів та рукописів. В процесі діяльності ХІФТ виникла необхідність організації архіву для зберігання зібраних документів. Ним став створений у 1880 р. при Харківському університеті Історичний архів. Очолював його завідувач, завданням якого було зберігання документів, складання і видання описів та систематичних покажчиків. Завідувач засвідчував і офіційні довідки, які видавав архів. При архіві була посада архіваріуса, якого обирали за рекомендацією завідувача.

З ініціативи ХІФТ 1880 р, з Чернігова до Харкова перевезли архів Малоросійської колегії. Архівні документи Колегії впорядкували, описали архіваріуси та архівісти-аматори під керівництвом Д. Багалія. Документи архіву почали залучатися до наукового обігу.

Отже, перший комплекс документів Харківського історичного архіву склали документи Старої Гетьманщини. Другим важливим документальним комплексом документів у Харківському історичному архіві був відділ Харківсько-Слобідський, який поповнювався матеріалами Слобожанщини. До архіву було передано справи ліквідованих установ: Харківської полкової кан­целярії з 1703 р., гусарських полків з 1765 р; Слобідсько-Української губернської канцелярії з 1765 р., намісницького правління, 20 "столбцов чугуевской переписи" XVII ст. та ін. Згодом архів поповнювався старими справами існуючих на той час установ: Харківської казенної палати, повітових поліцейських правлінь.

Комплектувався Харківський історичний архів і документами особового походження. У 1890 р. при архіві виник третій важливий комплекс документальних джерел - Відділ рукописів місцевих діячів, де зосереджувалися фамільні папери, рукописи, листування, твори науковців і літераторів.

Історичні архіви Києва та Харкова відіграли важливу роль у збереженні багатої архівної спадщини, формуванні джерельної бази історії України.

Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні

ХІХ- початку ХХ ст.

Важливе місце у створенні наукових архівів і документальних колекцій належить науково-історичним товариствам. Збиранням писемних пам'яток плідно займалися Харківське історико-філологічне товариство, Одеське товариство історії і старожитностей, Церковно-історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії Волинське та Подільське церковно-археологічні товариства, Історичне товариство Нестора Літописця, Київське товариство старожитностей і мистецтва, Київський відділ імператорського Російського воєнно-історичного товариства та ін.

Науково-історичні товариства значну увагу приділяли формуванню власних документальних колекцій та наукових архівів. Документальні зібрання входили до складу або бібліотеки товариства (Одеське товариство історії і старожитностей, Історичне товариство Нестора Літописця) або рукописного відділу музею ("давньосховища"), створеного товариством (церковно-історичні і археологічні товариства, Київське товариство старожитностей і мистецтва), чи становили власне науковий архів(Київський відділ Воєнно-історичного товариства).

Умови, а звідси шляхи і методи формування документальних колекцій (архівів) наукових товариств, відрізнялися від притаманних офіційним організаціям - археографічним та губернським архівним комісіям, що мали "предписания" "допускать немедленно й без препятствия" до відомчих архівів. Лише допомога з боку місцевої влади, наприклад, сприяння головного начальника Новоросійського краю Одеському товариству історії і старожитностей, дозволяла певною мірою розгорнути евристичну діяльність.

Документальні колекції науково-історичних товариств поповнювалися матеріалами відомчих архівів. Так, Одеське товариство історії і старожитностей отримало у своє розпорядження справи з Катеринославського, Таврійського і Херсонського губернських правлінь Катеринославської казенної палати, серед яких - акти Катеринославського намісництва і Новоросійської губернії. Церковно-археологічне товариство при Київській духовній академії придбало документи з архівів канцелярії генерал-губернатора, Київської казенної палати Полтавської та Київської консисторій, митрополичих архівів.

Матеріали з церковних та монастирських архівів надходили, як правило, до наукових товариств від настоятелів монастирів, церковних священнослужителів. Основним джерелом поповнення колекцій історичних товариств були пожертви їхніх дійсних членів, членів-кореснондентів та колекціонерів. Значна кількість цінних історичних документів до церковно-археологічних товариств надходила від вихованців духовних академій, семінарій, священиків. Серед дарувальників документів - відомі вчені М. Мурзакевич, І. Каманін, К. Болсуновський, В. Ляскоронський, Ю. Сіцинський. Документальні комплекси, зібрані науковими товариствами, були різноманітні за змістом, охоплювали загальну історію, історію України та Росії, церковну і воєнну історію, історію права, філософію та літературні пам'ятки.

Основу кожної колекції складали документи, які відповідали тематиці досліджень (профілеві) товариства. У колекціях церковно-археологічних товариств відклалися документальні джерела з історії церкви, церковної ієрархії, духовних закладів, описи монастирів. Документальне зібрання Історичного товариства Нестора Літописця, у центрі досліджень якого була історія України доби Київської Русі і новітнього часу, складали рукописи, документи XVIII ст., історико-юридичні пам'ятки. В архіві Київського відділу Воєнно-історичного товариства зберігалися документи з історії воєн і воєнного мистецтва, військових частин.

Однак тематика документів згаданих колекцій не звужувалася рамками наукових інтересів того чи іншого товариства. В архіві місцевого відділу Воєнно-історичного товариства відклалися документи з церковної історії. Об'єктом особливої уваги членів цього товариства був архів князів Вишневецьких, який потрапив до Києва. Рукописна колекція Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії поповнилася грамотами і патентами на військові чини, гетьманськими універсалами на земельні володіння, відписками чугуївських воєвод XVII ст. В архівах наукових товариств були документи фамільних архівів та приватних наукових зібрань.

Найплідніше архівною діяльністю займався Київський відділ імператорського Російського воєнно-історичного товариства. Його архівна комісія, на чолі з професором В. Іконниковим, збирала воєнно-історичні матеріали в архівах військових та інших відомств, у родинних архівах Волинської і Полтавської губерній. Відділ мав масштабну і перспективну програми створення Військово-центрального архіву Київського військового округу.

Програму влаштування Військово-історичного архіву в Києві розробив І. Каманін у праці "Об устройстве военно-центральных архивов" Створення такого архівосховища відділ вважав реальною справою.

Огляди, описи, каталоги архівів і документальних колекцій наукових товариств публікувалися в історичній періодиці; виходили окремими виданнями.

Приватні наукові архіви та колекції рукописних матеріалів

Колекціонування писемних пам'яток приватними особами, що зародилося в давнину, стало поширеним явищем в Україні у XVIII ст. Наприклад, маємо свідчення про збирача документальних джерел раннього українського історіофіла А. Чепу. Він служив у канцелярії Рум'янцева-Задунайського і захоплювався збиранням рукописів з історії Малої Русі.

Серед приватних документальних зібрань XIX ст. відомим і важливим у науковому відношенні був архів історика 0.Лазаревського, в якому були зібрані матеріали XVII-XVIII ст. стосовно Чернігівської та Полтавської губерній. Остання велика праця О. Лазаревського "Описание Старой Малороссии. Стародубський полк" майже повністю написана за документами його власного наукового архіву.

Українські акти і грамоти XVI- XVIII ст. зберігалися в колекції відомого історика України М. Маркевича. Історико-юридичні матеріали щодо українських земель та цехові книги (особливо київських цехів) були широко представлені в документальній збірці професора O. Кістяківського.

Цінна колекція П. Дорошенка в Глухові складалася з сімейногоархіву та зібрання різних документів з історії України і включала документи роду Дорошенків з кінця XVII ст.: жалувані грамоти, купчі на землі, духовні заповіти, акти поділу майна. Документи містили близько 50 оригінальних універсалів українських гетьманів, починаючи з Б. Хмельницького і до К.Розумовського, автографи М. Гоголя, М. Максимовича, Маркевичів, збірники оригінальних документів кінця XVII- початку XVIII ст.

Дослідник Новоросійського краю А. Скальковський вивіз з Катеринославського губернського архіву до Одеси значну кількість документів Січового архіву і зберігав їх в особистому архіві.

Діяльність відомого колекціонера М. Судієнка в Київській
археографічній комісії допомогла йому сформувати багатий приватний архів. На початку 50-х років М. Судієнко придбав значну частину рукописів з архіву Полетик, у тому числі козацькі літописи та документи, що склали два томи, які він видав. Приватний науковий архів відомого воєнного історика, музеєзнавця та колекціонера П.Потоцького складався з фамільного архіву козацько-дворянського роду Потоцьких з Полтавщини, колекції документів з історії України та цінного документального зібрання з воєнної історії.

Загалом характер писемних джерел та тематика приватних зібрань значною мірою зумовлювалися особистими науковими інтересами збирача, його соціальним оточенням, видом занять. Незважаючи нате, що приватне колекціонування мало і свої негативні сторони (руйнування архівний фондів, які історично скла­лися, розпорошення документів), воно відіграло позитивну роль, оскільки врятувало від загибелі багато цінних документів, сконцентрувало їх, надало можливість залучити до наукового обігу унікальні пам'ятки.

САМОСТІЙНА РОБОТА 11

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 826; Нарушение авторских прав

Мы поможем в написании ваших работ!