Студопедия

Главная страница Случайная лекция


Мы поможем в написании ваших работ!

Порталы:

БиологияВойнаГеографияИнформатикаИскусствоИсторияКультураЛингвистикаМатематикаМедицинаОхрана трудаПолитикаПравоПсихологияРелигияТехникаФизикаФилософияЭкономика



Мы поможем в написании ваших работ!




Класифікація стратегій розвитку підприємства

 

Систематизація і класифікація стратегій підприємств є важливим чинником пошуку ними шляхів досягнення своїх цілей, адже це дає змогу побачити конкурентну стратегію на фоні тих, що привели суб’єктів господарювання до успіхів або унеможливили реалізацію ними свого потенціалу. Тому знання сильних і слабких боків певних типів стратегій сприяє менеджменту підприємства у формуванні конкурентоспроможної стратегії власної діяльності, оцінюванні її переваг та недоліків і відповідній організації справ [1].

Своїм змістом стратегії підприємств відображають особливості їх функціонування, стадії розвитку, конкурентний статус тощо. Позначаються на них і особливості національної економіки, галузі, до якої вони належать, а також такі суб’єктивні чинники, як стратегічне бачення та мислення їх засновників і менеджерів. Складну і багатоманітну сукупність стратегій класифікують за такими ознаками:

а) за напрямом розвитку підприємства – стратегії зростання, обмеженого зростання, скорочення тощо. Їх називають базовими стратегічними альтернативами;

б) за рівнем управління – корпоративна (портфельна), ділова (бізнес-стратегія), функціональна (деталізує, підтримує корпоративну і ділову), операційна (забезпечує досягнення стратегічної мети) стратегії. Всі вони утворюють “піраміду” взаємопов’язаних стратегій (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд);

в) за напрямами діяльності – товарна (визначає перспективний асортимент товару, обсяг його виробництва і реалізації, розроблення нових товарів, технологій) і ринкова (обумовлює ринкову поведінку, організацію збуту тощо) стратегії;

г) за досягненням конкурентних переваг – стратегії фокусування, диверсифікації, економії на витратах, диференціації (М.-Е. Портер) [2];

д) за позицією в галузі, ринковому сегменті – конкурентні стратегії (стратегії лідера, послідовника, претендента на лідерство і новачка);

е) за багатоаспектністю стратегій. За такого підходу основною класифікаційною ознакою вважають ефективність стратегій підприємства. З огляду на це П. Друкер виокремив стратегії, які забезпечують першість у входженні на ринок і динамічне захоплення його; стратегії несподіваного і швидкого освоєння ринку; стратегії пошуку і захоплення ринкової ніші; стратегії зміни економічних характеристик продукту (ринку, галузі). За нашою думкою, цій класифікації бракує системного підходу, що унеможливлює ранжування стратегій;

ж) за використанням множини класифікаційних ознак (суб’єктивно поєднують ключові ознаки різних класифікацій). Унаслідок цього стратегія

може бути визначена як функціональна (наприклад, збутова), товарна, сфокусована на сегмент ринку, обмеженого зростання і стратегія новачка, що «нападає швидко і зненацька». Для уникнення механічного поєднання критеріальних ознак потрібно на основі попереднього аналізу (кластерного, таксономічного, факторного) визначити взаємозв’язок і вагові коефіцієнти критеріальних показників [4].

Більшість класифікацій запропонували західні дослідники: І. Ансофф (кокурентні стратегії), А.-А. Томпсон, А.-ДЖ. Стрікленд (диверсифікація стратегій), П. Дойль, Д. Аакер (підприємницькі стратегії) (рис. 4.1).

Класифікація стратегій за І. Ансоффом має комерційну спрямованість і орієнтується передусім на конкурентні стратегії, які можна описати з використанням уточнюючих характеристик: товарна диференціація (продуктова ніша) визначає особливості продукції підприємства, ринкова диференціація (ринкова ніша) – особливості його становища на ринку.

В Україні розробленням стратегій займаються К. Редченко, В. Василенко, Т. Ткаченко, А. Бєлошапка, С. Покропивний, В. Колот, В. Пастухова, А. Наливайко, З. Шершньова та інші.

Класифікація економічних стратегій підприємства поєднує різні за змістом і напрямом дії стратегії. Одні з них спрямовані на зовнішнє конкурентне середовище, інші реалізуються безпосередньо на підприємстві, проте всіх їх об’єднує єдина мета – запобігання банкрутству підприємства. Такий висновок зумовив аналіз класифікації економічних стратегій підприємства, яку здійснив російський дослідник О. Градов (рис. 4.2).

Інші класифікації зосереджуються на таких стратегіях підприємства, як поліпшення якості товару, підвищення організаційно-технічного рівня виробництва, ресурсозбереження, ціноутворення, вдосконалення управління персоналом, розвиток маркетингу. Такий підхід ілюструє класифікація стратегій підприємства, яку запропонував російський учений Раїс Фатхутдінов (таблиця 4.1).

Рисунок 4.1 – Класифікація стратегій підприємств (за І. Ансоффом) [5]

Рисунок 4.2 – Економічні стратегії підприємства (за О. Градовим)

Таблиця 4.1 – Класифікація стратегій підприємства (за Р. Фатхутдіновим) [7]

Тип стратегії Конкретизація напрямів
Стратегія поліпшення якості товару - орієнтація на найкращий зразок, який випускають конкуренти; - орієнтація на найвищі світові досягнення, тенденції НТП щодо виробництва певного товару
Стратегія підвищення організаційно-технічного рівня виробництва - підвищення рівня автоматизації виробництва; - підвищення рівня технологічних процесів; - поліпшення фондоозброєності праці; - підвищення процесів (координація заходів щодо забезпечення якості, зниження витрат дотримання термінів)
Стратегія ресурсозбереження в межах фірми - спрощення структури, принципу дії виробу; - поліпшення технологічності конструкції товару; - пошук і використання факторів ресурсозбереження; - розширення виробництва якісного товару в країнах, де можна використати дешевий ресурс
Стратегія ціноутворення - стратегія преміальних націнок; - стратегія «глибокого проникнення»; - стратегія високої чи середньої ціни; - стратегія високої чи низької ціннісної значущості; - стратегія «пограбування»; - стратегія «демонстративного блиску»
Стратегія вдосконалення управління персоналом - управління конфліктами і стресами; - дотримання режиму праці і відпочинку; - забезпечення нормального морально-психологічного клімату в колективі; - стимулювання праці персоналу
Маркетингова стратегія - стратегія «проштовхування» або «витягування»; - стратегія розподілу і ціноутворення; - стратегія «зняття вершків» або «проникнення»; - стратегія охоплення ринку; - стратегія інтенсивного чи вибіркового збуту; - стратегія ексклюзивного розподілу (охоплення ринку виробником тільки через одного продавця)

 

Вищенаведені класифікації стратегій за різними критеріями дають уявлення про різноманітність напрямів діяльності підприємств.

Різні стратегічні виміри враховує і комбінована класифікація стратегій підприємства (рис. 4.3).

Представлені у цій класифікації стратегії спрямовані на пошук і реалізацію внутрішніх резервів підприємства, якими можуть бути організація виробництва, ресурси (матеріальні, інформаційні, технологічні), персонал [6].

На зовнішнє середовище орієнтовані стратегії ціноутворення і маркетингу. Особливістю класифікації є конкретизація напрямів і об’єктів стратегічного аналізу [1].


 

Рисунок 4.3 – Комбінована класифікація основних стратегій підприємства

 

Найдетальніша класифікація ґрунтується на застосуванні 12 критеріїв, однак і вона не є цілком досконалою (таблиця 4.2).


Таблиця 4.2 – Класифікація стратегій

Критерії Види стратегій
За ієрархією в системі управління - корпоративна стратегія; - ділова стратегія; - функціональна стратегія
За функціональними ознаками - маркетингова стратегія; - виробнича стратегія; - фінансова стратегія; - організаційна стратегія; - соціальна стратегія; - екологічна стратегія; - стратегія НДПКР
За стадіями життєвого циклу бізнесу - стратегія зростання; - стратегія утримання; - стратегія скорочення
За конкурентною позицією на ринку - стратегія лідерства; - стратегія претендента; - стратегія послідовника; - стратегія новачка
За способом досягнення конкурентних переваг - стратегія оптимальних витрат; - стратегія лідерства за витратами; - стратегія диференціації; - стратегія фокусування
За рівнем глобалізацій бізнесу - стратегія вузької спеціалізації; - стратегія економії на масштабі; - стратегія диверсифікації; - стратегія адаптації до національного середовища
Залежно від ринкового попиту - стратегія маркетингу розвитку; - стратегія стимуляційного маркетингу; - стратегія конверсійного маркетингу; - стратегія маркетингу підтримування; - стратегія ремаркетингу; - стратегія демаркетингу
Залежно від термінів реалізації стратегії - стратегія довго строковості; - стратегія середньо строковості; - стратегія короткостроковості
Залежно від економічного стану фірми - стратегія ліквідації (банкрутство); - стратегія виживання (запобігання банкрутству); - стратегія стабілізації; - стратегія зростання
Залежно від виду диференціації - стратегія товарної диференціації; - стратегія сервісної диференціації; - стратегія іміджевої диференціації; - стратегія кадрової диференціації
Залежно від методу вибору цільового ринку - стратегія товарної спеціалізації; - стратегія сегментної спеціалізації; - стратегія одно сегментної концентрації; - стратегія вибіркової спеціалізації; - стратегія повного охоплення
Залежно від ступеня сегментування ринку - стратегія недиференційованого маркетингу; - стратегія диференційованого маркетингу; - стратегія концентрованого маркетингу

Значний практичний потенціал репрезентує класифікація стратегій підприємства, яку запропонував український дослідник О. Сумець [8]:

а) стратегії зростання (використовують за позитивної ринкової кон’юнктури, освоєння нових сегментів ринку тощо);

б) стратегії підтримки (спрямовані на підтримку основної діяльності, виробничого потенціалу підприємства, частки ринку, модифікації продукції;

в) стратегії реструктуризації (застосовують для зміцнення підприємства і пристосування його до динамічних умов ринку; передбачають скорочення витрат, освоєння нових видів діяльності і ринків);

г) стратегії скорочення (згортання) діяльності (використовують у зв’язку з погіршенням фінансового стану, втратою пропозицій на ринку з метою організації «відступу» реструктуризації діяльності, активів;

д) стратегії ліквідації (передбачають ліквідацію окремих підрозділів підприємства з метою перегрупування сил для підвищення ефективності своєї діяльності; реалізуються шляхом санації, банкрутства або навіть закриття підприємства).

У нестабільних економіках нерідко доводиться використовувати стратегії виживання, стабілізації, обмеженого зростання. Проникнення на національні ринки потужних іноземних компаній часто спонукає місцеві підприємства шукати вихід зі скрутного становища з допомогою стратегій скорочення і переорієнтації, інтеграції, експансії, реструктуризації, диверсифікації, оптимізації виробництва тощо [9].

Стратегія підприємства є складним багаторівневим утворенням, у якому стратегія нижчого рівня підтримує і доповнює стратегію вищого, а реалізація кожної з них забезпечує досягнення загальних цілей. Такі висновки можна зробити на підставі аналізу таблиця 4.3.

Таблиця 4.3 – Класифікація стратегій підприємства (за А.-А. Томпсоном і А.-Дж. Стріклендом)

Тип стратегії Види стратегії
Корпоративна стратегія - створення та управління високопродуктивним господарським портфелем структурних підрозділів корпорації (придбання компаній, зміцнення ділових позицій); - досягнення синергізму серед родинних структурних підрозділів і перетворення його на конкурентну перевагу; - встановлення інвестиційних пріоритетів і спрямування корпоративних ресурсів у найпривабливіші сфери діяльності
Ділова стратегія - розроблення заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, збереження конкурентних переваг; - формування механізму реагування на зовнішні зміни; - об’єднання стратегічних дій основних функціональних підрозділів; - концентрація, зосередження зусиль щодо вирішення специфічних питань і проблем компанії
Функціональна стратегія - дії щодо підтримання ділової стратегії, досягнення цілей підрозділу; - аналіз і синтезування пропозицій менеджерів на місцях
Операційна стратегія - дії щодо виконання вузькоспеціалізованих питань, вирішення проблем, пов’язаних із досягненням цілей підрозділу

 

За класифікацією А.-А. Томпсона і А.-Дж. Стрікленда, виокремлюють такі види стратегій [10]:

а) корпоративна – визначає загальний план управління диверсифікованим підприємством (фірмою, компанією). Вона поширюється на все підприємство, охоплює всі сфери його діяльності, окреслює загальний напрям розвитку;

б) ділова – зосереджена на управлінні успішною діяльністю в одній із сфер бізнесу з метою досягнення довготривалих ділових переваг;

в) функціональна – конкретизує деталі в загальному плані розвитку підприємства шляхом визначення підходів, дій щодо управління підрозділами, функціями, спрямована на ефективне використання ресурсів відділів (служб) у межах реалізації загальної стратегії;

г) операційна – визначає принципи управління ланками організаційної структури (заводами, відділами, центрами), способи вирішення стратегічного важливих оперативних завдань (закупівля, управління запасами, ремонт, транспортування, реклама), розробляється функціональних напрямів з метою реалізації стратегій вищих рівнів.

Корпоративна, ділова, функціональна стратегії мають певну ієрархічну структуру (наприклад, корпоративна складається з відповідних ділових і функціональних стратегій); операційна стосується конкретних структурних одиниць (заводів, торгових регіональних представників, відділів). Багаторівневість структури базової стратегії підприємств проілюстровано на рис. 4.4.

Кожен рівень піраміди стратегії формує стратегічну сферу для наступного рівня. Це означає, що на стратегічний план нижчого рівня ієрархії накладаються обмеження стратегій вищих рівнів. Корпоративна (портфельна) стратегія, що визначає загальний напрям розвитку підприємства, обумовлює управління різними видами діяльності для збалансування портфеля товарів і послуг. Стратегічні рішення цього рівня найскладніші, оскільки стосуються підприємства загалом, визначення та узгодження його продуктивної стратегії.

У сфері корпоративної стратегії перебувають такі питання: розподіл ресурсів між підрозділами на основі портфельного аналізу; рішення про диверсифікованість виробництва з метою зниження господарського ризику й одержання ефекту синергії; зміна структури корпорації; рішення про злиття, придбання, входження у фінансово-промислову групу чи інші інтеграційні структури; єдина стратегічна орієнтація підрозділів.

Ділову стратегію (бізнес-стратегію) розробляють на рівні господарського підрозділу для забезпечення його довгострокових конкурентних переваг. Здебільшого вона втілюється в бізнес-планах і визначає зміст і методи роботи підприємства на конкретному товарному ринку: кому і за якими цінами воно продаватиме продукцію, як її рекламуватиме, як буде домагатися перемоги в конкурентній боротьбі тощо. Тому таку стратегію називають ще стратегією конкуренції. Корпоративна стратегія підприємств з одним видом діяльності тотожна діловій.

 

 

Рисунок 4.4 – Піраміда рівнів стратегії підприємства

 

Функціональні (маркетингова, фінансова, виробнича та ін.) стратегії розробляють функціональні відділи і служби підприємства на основі корпоративної і ділової стратегії. Їх мета полягає в розподілі ресурсів відділів (служб), пошуку форм і методів ефективної діяльності функціональних підрозділів у межах загальної стратегії.

Вибір конкретної стратегії або їх комбінації залежить від місії, цілей підприємства та особливостей ринкової ситуації [11].

Умови ринку дають змогу навіть близьким конкурентам уникати використання однакових стратегій: одні обирають шлях зниження витрат, другі диференціюють товари або послуги, треті – шлях обслуговування ринкових ніш або задоволення вузько специфічних потреб покупців. Є підприємства, що конкурують локально, регіонально або глобально. Все це свідчить, що вибір стратегії повинен бути обґрунтованим, максимально відповідати специфіці підприємства, конкурентного середовища [12, 13].

 

Література

1. Клівець П.Г. Стратегія підприємства: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – 320 с.

2. Портер М. Стратегия конкуренции. – К.: Основа, 1997. – 390 с.

3. Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. под ред. Л. А. Волковой, Ю. Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2000. – 752с.

4. Афанасьєв М.В., Селезньова Г.О. Стратегія підприємства: Навч.-метод. посібник. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. – 272 с.

5. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

6. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента: Учебник. – К.: Каравелла, 2003. – 496 с.

7. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник. – М.: «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 416 с.

8. Сумець О.М., Тумар М.Б. Стратегії сучасного підприємства та його економічна безпека: Навч. Посібник. – К.: «Хай-Тек Прес», 2008. – 400с.

9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента, пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

10. Томпсон А. А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии. Учебник для вузов / Пер. С англ. под ред. Л. Г. Зайцева. М. И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

11. Ковтун О.І. Стратегія підприємства: Навч. Посібник 3-тє вид., оновлене і доповнене. – Львів: «Новий світ – 2000», 2007. – 324 с.

12. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління персоналом організації: Навч. посіб. –К.: МАУП, 1998. – 188 с.

13. Современный менеджмент: принципы и правила. Научное издание. Под. ред. В. И. Данилова-Данильина. – Н. Новгород.: НКЦП, 1992. – 232 с.

 


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Лихорадка Ку | Моделі стратегічного вибору

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 2373; Нарушение авторских прав




Мы поможем в написании ваших работ!
lektsiopedia.org - Лекциопедия - 2013 год. | Страница сгенерирована за: 0.004 сек.