С.Смаль-Стоцький

Вступ

Історія шкільництва і педагогічної думки в Україні - непрочитана книга, в якій ще не розгорнуто багато важливих і драматичних сторінок. Вивчити її до кінця, осмислити історичний шлях освіти, теорії і практики національної школи в Україні - важлива місія педагогічного покоління сучасності.

Актуальність вивчення та об‘єктивного аналізу історії зародження, становлення та розвитку національної школи у різних регіонах України визначається певною групою важливих обставин.

По-перше, відродження національної демократичної школи, її розвиток як невід‘ємної частини світової освітньої системи вимагає глибокого переосмислення історії вітчизняної народної освіти, її здобутків і помилок, труднощів і успіхів. Вирішення цього завдання пов‘язане з необхідністю пошуку, аналізу та відродження педагогічної спадщини багатьох освітніх діячів, імена яких були викреслені з історії педагогіки. Це ж саме стосується і багатьох аспектів досвіду українського шкільництва. Тільки за цієї умови можливе створення національної школи, не відірваної від своїх витоків та коріння.

По-друге, знання історії шкільництва різних регіонів України, які впродовж багатьох років були роз’єднані, дає змогу побачити їх самобутність, оригінальність та оцінити прагнення українців до збереження рідної культури у найскладніших історичних умовах. Співставлення особливостей розвитку шкільництва, змісту та методики навчання і виховання підростаючих поколінь у різних регіонах України сприяє найбільш повному уявленню про загальну історію педагогіки і школи в Україні.

По-третє, історія шкільництва на Буковині як складова частина педагогічної думки України є унікальним прикладом збереження і реалізації національної ідеї в умовах різнонаціонального і різнорелігійного соціального середовища. Характерно, що ця ідея внаслідок багатьох факторів і особливо діяльності національно свідомих кіл української інтелігенції торувала собі шлях без крові і насилля. Феномен Буковини ще й у тому, що вона фактично перебувала в складі Великої України протягом дуже короткого історичного періоду (мається на увазі Київська, а потім Галицько-Волинська держава). Край був під владою Туреччини, Молдавської держави, Австро-Угорщини, Румунії, однак залишався українським за культурними звичаями, традиціями, українською освітою і відданістю Великій Україні.

По-четверте, проблема розвитку освіти на Буковині неодноразово була предметом досліджень істориків і педагогів минулого та сучасності. Вони є важливим джерелом нашої роботи. Проте кожна з праць наших попередників або присвячується окремим питанням цієї складної проблеми, або обмежена рівнем методологічних і наукових знань свого часу. Іноді, узагальнюючи великий фактичний матеріал, дослідники не виділяють ідеї, досвід, проблеми, які співзвучні сучасності. Крім того, науковцями практично не простежено реалізацію наступності між усіма ланками освіти, особливості еволюції виховного процесу у школах Буковини. Недослідженими залишилися питання керівництва освітою в Австро-Угорській імперії, діяльність педагогічних та культурно-освітніх товариств в контексті розбудови національної системи освіти і виховання та в сфері освіти дорослих, а також досі не вивчена педагогічна спадщина та освітня діяльність видатних педагогів Буковини. Отже, фактично немає цілісного дослідження історії шкільництва краю, яке б охоплювало великий історичний пласт та інтегрувало всі важливі аспекти цієї проблеми.

Концептуальні підходи до дослідження історії шкільництва на Буковині у зазначений період можна визначити такими положеннями.

1. Буковина є невід‘ємною частиною України, і, отже, її українське шкільництво, незважаючи на певні регіональні відмінності, має єдину національну основу з усіма іншими частинами України. Виходячи з цього, ми розглядаємо буковинське шкільництво як складову частину української національної школи.

2. Незважаючи на те, що розвиток українського шкільництва у краї відбувався в контексті європейської освіти, тут були збережені національні підходи та традиції в освіті та у вихованні. Доля буковинського в краю складалася таким чином, що він довгий час був відірваний від материнської землі, але весь цей період підтримувалися контакти між Заходом і Сходом.

3. Національний характер освіти і виховання підростаючих поколінь є важливою умовою збереження і розвитку національної ідентичності народу і в той же час органічно пов’язаний зі світовим освітнім процесом, збагачує його і збагачується ним.

4. Історія освіти взагалі та історія українського шкільництва на Буковині зокрема нерозривно пов‘язані з культурно-просвітницьким процесом у краї, з боротьбою українського народу за національну самовизначеність і незалежність.

5. Взаємопроникнення культур різних народів Буковини, незважаючи на окремі тимчасові складності, є процесом у цілому прогресивним, враховуючи те, що розвиток культури і освіти будь-якої нації можливий лише на основі взаємозбагачення. Нерозривність загальнолюдських і національних цінностей є об‘єктивним явищем, що забезпечує їх взаємний вплив.

6. Конкретно-історичний аналіз та інтерпретація діяльності школи, її теоретико-методичних засад передбачає врахування історичних особливостей епохи для їх оцінки. Проте цей аналіз не виключає їх інтерпретації з позиції сучасних наукових підходів до відповідних педагогічних фактів і процесів.

7. Поєднання ретроспективного аналізу діяльності українського шкільництва з виокремленням педагогічних ідей тогочасного передового досвіду, оптимальних рішень, які мають перспективне значення для відродження національної школи України.

У процесі роботи над досліджуваною проблемою нами опрацьовано значний масив наукової літератури, широке коло архівних та друкованих джерел, що висвітлювали різноманітні аспекти проблеми і найповніше розкривали стан шкільництва на Буковині наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ століття. Весь масив літератури ми розділили на три великі групи.

До першої групи віднесено загальнотеоретичні праці сучасників досліджуваного періоду та наукові праці істориків, педагогів, які були видані після 20-х років ХХ ст. і до сьогодні. Це - монографії, дисертації, статті періодичної преси, що з різних аспектів висвітлюють проблему дослідження.

Другу групу утворюють праці з методики навчання та виховання, методичні посібники і підручники та статті методичного характеру, які успішно використовувалися у школах Буковини наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ століття.

Третя група – це широке коло різноманітних архівних та друкованих джерел, з яких переважна частина вперше вводиться дослідником в науковий облік. Серед них – директивні та інструктивні документи австрійського уряду та буковинських органів освіти; шкільна документація досліджуваного періоду (навчальні плани, інспекторські звіти, екзаменаційні матеріали тощо).

Використовуючи різноманітні друковані матеріали та архівні джерела, ми намагалися уникнути своєрідної фетишизації документа або факту. Тому наші висновки і положення ґрунтувалися на співставленні задокументованої інформації та розгляді тодішніх офіційних підходів до реального стану справ, виділяючи з різноманітних фактів головне, типове і відкидаючи випадкові думки та свідчення. Ми намагалися показати також недоліки й помилки, що мали місце в історії шкільництва, виходячи з того, що і негативний досвід є важливою основою для об‘єктивного аналізу.

Щодо першої групи джерел варто зазначити, що її складають ті ранні наукові розвідки (монографії, брошури, статті в періодичній пресі), які були видрукувані за австрійського періоду тодішніми професорами середніх і вищих навчальних закладів, представниками органів управління освітою, вчителями та інспекторами. В основному це були історичні та історико-педагогічні праці, в яких автори розкривали кількісні та якісні досягнення в освітній галузі краю та картину розвитку шкіл. Ці матеріали можна розділити на дві великі підгрупи: німецькомовну та україномовну.

До німецькомовних загальноісторичних праць належать дослідження Н.Бідермана, Ф.Ціглауера, Й.Полека, Р.Кайндля, які містять аналіз особливостей початкового етапу розвитку освіти Буковини, розкривають соціально-політичні обставини і хронологію заснування різних типів навчальних закладів [603; 649; 650; 651; 632; 633; 618; 619]. Вони базувалися на історичних документах, особистому досвіді та спогадах авторів.

Особливу підгрупу в цьому масиві робіт становлять спеціальні дослідження, присвячені діяльності народних та середніх шкіл краю від кінця ХVІІІ до початку ХХ століття. Предметом аналізу, який здійснили Й.Полек, Л.Корчинський, Г.Лагнер, стало народне шкільництво під час правління австрійської військової адміністрації (1774-1786 рр.), заснування та діяльність перших національних шкіл, створення релігійного фонду, розв'язання проблеми вчительських кадрів. Особливу увагу окремі автори приділили діяльності однієї з “найстаріших” народних шкіл у краї - Кіцманській [633; 621; 623].

Першим, хто звернувся до історії буковинського середнього шкільництва, був професор С.Вольф. Його праця містить багато важливих свідчень, які розкривають особливості формування змісту класичної гімназійної освіти, а також дає можливість простежити історію становлення першої гімназії на Буковині [644]. Багато відомостей про заснування першого середнього навчального закладу, яким була перша державна гімназія в Чернівцях, подано у розвідках А.Мікулича та Р.Вурцера [627; 647]. Використовуючи широке коло джерел, названі автори детально описали передумови і сам момент заснування першої буковинської гімназії, умовно виділили основні періоди її історії, вперше оприлюднивши чимало статистичних даних і фактичного матеріалу, який стосувався питань прийому до гімназії, успішності учнів, кадрового забезпечення закладу.

Початком відліку для україномовних досліджень з історії освіти краю стала фундаментальна праця відомого політичного діяча, науковця, професора Чернівецького університету С.Смаль-Стоцького [523]. Вважаючи, що “добра школа народна се будучність держави і народу” [523, с.63], він розглядав важливі сторінки історії українських шкіл у контексті суспільно-політичних, економічних процесів та національно-культурного відродження краю; висвітлював діяльність громадських товариств та їх роль у розширенні мережі навчальних закладів з українською мовою навчання. С.Смаль-Стоцький, відстоюючи національні традиції, критикував германізаційні заходи австрійської влади і порушував проблему місця і ролі української мови в змісті буковинської народної освіти. Він проаналізував стан її викладання в середніх школах Буковини, програму даної дисципліни, методику викладання тощо.

Відомий історик професор М.Кордуба розглядав буковинське шкільництво як результат суспільного поступу краю. Предметом його особливої уваги стали II Чернівецька і Кіцманська гімназії. Ним також стисло охарактеризовані реальна школа та учительська семінарія в Чернівцях [353; 354]. Особлива заслуга М.Кордуби в здійсненому ним критичному аналізові змісту освіти утраквістичних німецько-українських гімназій Буковини [357].

Справжнім науковим підручником з історії української шкільної освіти краю дослідники називали працю “Розвій народного шкільництва на Буковині” [335] народного вчителя, журналіста і редактора педагогічних часописів Іларія Карбулицького. Ця книга вражає енциклопедичним характером, обсягом наукової інформації, узагальненнями й темами, які розглянув автор. У дослідженні подано значну кількість статистичних матеріалів, що характеризують діяльність німецьких та українських народних шкіл і учительських препаранд, ретельно висвітлено дисциплінарні відносини, соціальне становище учительства, крайове законодавство, діяльність видатних представників шкільництва Буковини, серед яких автор особливо виділив О.Поповича, С.Воробкевича, С.Смаль-Стоцького, І.Глібовицького, Є.Пігуляка, М.Гаврищука.

Після Першої світової війни за межами Буковини видано ще декілька праць мемуарного характеру, присвячених історії освіти краю в австрійський період [47; 271; 467; 518; 522]. Їх автори - О.Попович, В.Сімович, М.Гарас - були видатними сподвижниками на ниві формування системи національного шкільництва краю на рубежі ХІХ-ХХ століть. У роботі “Українське шкільництво на Буковині” [522] В.Сімович критично аналізує окремі дослідження буковинських істориків, приділяючи значну увагу періодові розвитку школи за молдавської держави та розкриваючи сутність реформ, проведених румунською владою після 1918 року, спрямованих на закриття українських шкіл.

Великий пласт суспільно-політичного й громадсько-культурного життя краю відтворив у своїх мемуарах О.Попович [467]. Вони - надзвичайно цінне джерело інформації про суспільні процеси, які відбувалися у краї, зокрема про шкільництво, активним організатором якого він був.

Спогади сучасників буковинського національно-культурного руху містять цінну інформацію про діяльність різних громадських об’єднань і культурно-просвітніх товариств краю. Зокрема, важливу роль культурно-освітнього товариства “Українська Школа” у боротьбі за національні середні школи на Буковині розкрив член цього товариства і дослідник його історії М.Гарас [47]. Історію товариства “Руська Бесіда” в Чернівцях висвітлив Є.Дмитрів [271]. Детальну картину розвитку студентського життя у краї розкривають дослідження В.Сімовича [518].

У праці Г.Піддубного “Буковина. Її минуле і сучасне”, що вийшла наприкінці 20-х років XX століття, розглядаються окремі аспекти розвитку народної освіти, де автор подає статистичні дані про початкову та середню ланки освіти [461].

Вивчення праць з історії Буковини XIX - початку XX століття, написаних сучасниками того періоду, є дуже важливим джерелом, оскільки завдяки живому відображенню авторами процесів формування шкільництва вони дають можливість теперішнім дослідникам глибоко проникнути в сутність освітніх подій та явищ, допомагають достовірно передати їх особливості. Однак варто зазначити, що більшість із вказаних праць мають описовий характер без детального розкриття педагогічних особливостей розглядуваних явищ та є дещо обмеженими історичними умовами свого часу. В них іноді зустрічається суб’єктивна оцінка людей, подій. Названі дослідники часто подавали неузагальнені і недостовірні статистичні дані, переносячи їх із праці в працю. Тому для відтворення реальної картини розвитку освіти на Буковині в досліджуваний період недостатньо опиратися лише на зазначені джерела, а необхідно узагальнити і ввести в обіг архівні документи, нові періодичні видання.

На відміну від попередніх років для післявоєнного часу (1945-1950 рр.) була характерною відсутність спеціальних досліджень з проблем становлення шкільництва на Буковині. Єдина фундаментальна колективна праця “Буковина, її минуле і сучасне”, видана в 1956 році українцями діаспори Д.Квітковським, Т.Бриндзаном, А.Жуковським [340], присвячена не лише історії, культурі, політиці, економіці краю, але й, зокрема, процесу розвитку народної освіти на цих землях протягом XVII - початку XX століть. Окремо вийшло дослідження А.Жуковського, де автор зібрав наукові свідчення, факти, унікальні документи і зробив спробу узагальнити результати попередніх наукових історико-педагогічних розвідок [283; 284].

У роки комуністичної ідеології більшість інформації про розвиток української освіти, особливо про її здобутки та діяльність видатних громадських і освітніх діячів Буковини, була заборонена, а доступ до неї – закритий. Незважаючи на жорстку цензуру, в 50-80-і роки ХХ століття науковцями Чернівецького національного університету видані дослідження про історію розвитку та соціально-економічні проблеми краю, його революційний рух та класову боротьбу, в яких вперше були введені в обіг багато нових матеріалів та архівних джерел [16; 18; 62; 367; 396].

У дисертаційному дослідженні Д.М.Щербини з проблем історії освіти на Буковині лише побіжно дається характеристика зазначеному періодові, але детальніше описано особливості розвитку народної освіти в радянські часи [596].

У 90-ті роки до історії буковинського шкільництва звернувся доцент кафедри педагогіки Чернівецького університету С.В.Далавурак, який розкрив окремі аспекти діяльності відомих педагогів та громадських діячів краю. У своїх статтях він доніс до широкого кола читачів правду про Омеляна Поповича, подав передрук праці В.Сімовича “Українське шкільництво на Буковині” з передмовою тощо [66; 67; 68; 520].

Починаючи з 1995 року автором монографії та групою науковців кафедри педагогіки ЧНУ розпочато детальне дослідження процесу розвитку освіти та педагогічної думки на Буковині кінця XVIII - початку XX століть, що стало предметом захисту трьох кандидатських дисертацій під керівництвом автора [345; 352; 458] та в значній кількості наукових публікацій [342-344; 348-351; 420; 421; 424-449; 455-457; 549-551].

Л.Кобилянська у своєму дисертаційному дослідженні [345] звернулася до розгляду формування концепції початкового шкільництва, її реалізації в конкретних умовах Буковини кінця ХVІІІ - початку XX століття. Вона проаналізувала динаміку змісту освіти в народних школах краю, навчальні плани, програми та підручники початкових шкіл. Ці процеси розкриваються авторкою на тлі загального та історичного розвитку краю.

У кандидатській дисертації І.Петрюк [458] цілісно розкриті процеси розвитку загальної середньої освіти того ж періоду. Дослідниця умовно виділила періоди у розвитку цієї ланки освіти, дала характеристики основним типам середніх загальноосвітніх навчальних закладів, проаналізувавши зміст освіти в них.

У науковій роботі І.Ковальчук [352] розкрито теоретичні та практичні засади морального виховання учнів українських шкіл Буковини (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). Відображено погляди буковинських педагогів на суть, мету морального виховання, його принципи, методи, форми, психологічні основи процесу. Визначено особливості виховного впливу, що мав за мету формування моральних якостей учнів у навчальному процесі та у позашкільній роботі. Показано роль та вимоги до вчителя у моральному вихованні учнів українських шкіл Буковини того періоду. Зроблено акцент на тому, що моральне виховання буковинських школярів проходило в органічному зв’язку із зростанням рівня національної свідомості українців Буковини.

Л.Кобилянською, І.Петрюк, І.Ковальчук узагальнено попередні дослідження з обраної проблематики, введено в науковий обіг архівні документи, що є цінними джерелами для вивчення історії розвитку та методичного забезпечення процесу навчання та морального виховання у початковій та середній ланках освіти. Однак дисертантки розкрили предмет свого дослідження до певної міри ізольовано від інших типів і ступенів освіти, не висвітливши наступності між ними. Не повною мірою розглянуто дидактичне забезпечення навчального процесу в освітніх закладах Буковини, практично недослідженим залишився процес національного виховання у початкових і середніх школах, не висвітлено роль культурно-освітніх і громадських товариств та їх провідних діячів – представників педагогічної думки - у розвитку українського шкільництва краю.

Оскільки Буковина є невід’ємною частиною України, то для відтворення цілісної картини її історико-культурного поступу та розвитку шкільництва необхідне залучення досліджень, присвячених історії освіти в Україні та в різних її регіонах.

Зокрема, першими такими дослідженнями в західному регіоні стали історико-педагогічні праці Б.Ступарика, присвячені питанням становлення народної освіти, шкільній політиці австро-угорських властей, висвітленню становища початкових, середніх та вищих шкіл на Великій Україні, в Галичині та Закарпатті [542, 543]. У навчально-методичному посібнику Б.Ступарика “Національна школа: витоки, становлення” у контексті розвитку шкільництва в Україні від найдавніших часів до сучасності розкрито окремі питання розвитку освіти на Буковині у XIX - на початку XX століття [78, с.90,114].

У монографії І.Курляк “Українська гімназійна освіта у Галичині (1864-1918)” [369] розглянуто структуру та зміст освіти в класичних гімназіях Галичини, Буковини, Закарпаття та Волині. Продовженням дослідження є монографія цієї ж авторки “Класична освіта на західноукраїнських землях (ХІХ – перша половина ХХ ст.). Історико-педагогічний аспект” [368], в якій проаналізована організаційна структура та зміст освіти середніх класичних навчальних закладів, які діяли в Галичині та Буковині. У даній роботі розширено об’єкт і рамки дослідження, детально проаналізовано і зіставлено зміст освітніх політик і систем у Росії та Австро-Угорщині.

У контексті нашого дослідження варто відзначити науковий доробок Д.Герцюка з проблем громадсько-політичної діяльності вчителів Західної України в другій половині XIX - на початку XX ст., у роботі якого розкрито особливості соціального становища педагогів та їх згуртування навколо професійних товариств. Проте діяльність педагогічних товариств Буковини розглядається ним епізодично [59].

У дисертаційній роботі С.Лаби [370] звертається увага на розвиток педагогічних періодичних видань на Західній Україні. Але детальному аналізові піддано лише діяльність журналу “Наша школа”, який був спільним органом товариства ім.Сковороди в Чернівцях та “Учительської громади” у Львові. Інші педагогічні часописи Буковини розглянуті поверхово.

В історико-бібліографічному дослідженні М.Романюка та М.Галушко [501] розкриваються історичні процеси становлення і розвитку української періодики Північної Буковини як важливої складової української журналістики другої половини XIX - першої половини XX століття. Оскільки основна увага в роботі звертається на висвітлення політичного значення української преси вказаного періоду, авторами зовсім не аналізуються публікації педагогічного, дидактичного та методичного характеру, які друкувалися в цих часописах. Тому роль преси у розвитку теорії і практики освіти краю залишилася практично нерозкритою.

Історію національного руху, діяльність ідейних течій, політичних партій, громадських об’єднань і товариств проаналізовано в монографії О.Добржанського [274]. Як історик, автор досліджує ці процеси з точки зору загальноукраїнського національного і політичного руху, не розглядаючи їх в освітньому аспекті.

У другій групі масиву матеріалів нами були проаналізовані підручники, навчальні посібники та наукові публікації, що відображали зміст освіти в народних і середніх школах Буковини. Виявлено їх історичну зумовленість і відповідність структури та змісту конкретному етапові розвитку школи. Весь цей масив умовно можна розділити на дві підгрупи: підручники та методичні посібники, написані церковнослов’янською мовою та етимологічним правописом, і ті, які були створені на основі звукового аналітичного методу навчання і написані фонетичним правописом.

Першими підручниками для навчання грамоти у школах Буковини були “Книжка для читаніа для другои кляссы училищъ сельскихъ в ц.к. Австрійскихъ Державахъ” (1848) [341] та “Буквар для училищ народних в ц.к.Австрийських краях” (1859) [20], написані церковнослов’янською мовою, надзвичайно ускладнені і тому важко сприймалися учнями. Аналогічно побудований і “Буквар для школ народних” (1870) [21], але вже більш систематизований, простежується послідовний перехід від звуків і букв до поскладового читання та ознайомлення дітей з елементарними математичними діями тощо. Етимологічним правописом написані “Буквар для школъ народных” О.Поповича, виданий 1884 року у Відні [466], та нова читанка, яка була створена групою авторів під керівництвом О.Поповича [481]. Ці підручники вже суттєво відрізняються від попередніх: тексти стали доступніші для учнів; кирилиця майже не вживається; використовується багато краєзнавчого матеріалу, поетичних та прозових творів видатних українських авторів, добірка малих фольклорних жанрів повчального та пізнавального змісту.

Новою віхою для українських шкіл Буковини стало запровадження фонетичного правопису. Саме підручники О.Поповича започаткували новий етап у підходах до написання навчальних книг для шкіл Буковини, які, створені на засадах фонетичного правопису, вперше стали зрозумілими як для учнів, так і для вчителів.

На замовлення Крайової Шкільної Ради про створення кращого підручника для народних шкіл краю О.Попович переробляє свій “Буквар” відповідно до засад фонетичного правопису, на нових підходах будує його зміст, вперше реалізовуючи дидактичні принципи доступності та наочності, подає у єдності читання літери з її письмом, вводить багато краєзнавчого матеріалу, творів Ю.Федьковича та свої власні. Саме О.Поповичу присудили першу премію за цей підручник, і в 1892 році його було видано у Відні. Але “Буквар” не набув широкого практичного застосування у тодішніх школах краю. Тоді О.Попович доповнив його граматичними правилами та практичними вправами, збагатив оповіданнями видатних українських письменників Ю.Федьковича, Є.Ярошинської, С.Воробкевича, Л.Глібова, Лесі Українки і видав “Читанку і граматику для шкіл народних. Часть І. (Для 1 і 2 року науки)” [482]. Про популярність цього підручника свідчить той факт, що він перероблявся і перевидавався у 1895, 1901, 1912, 1914, 1915 роках.

З 1895 року О.Попович протягом двох років видає читанки і граматики до них для третього-четвертого року навчання і для п’ятого-шостого [480]. Ці підручники він будує відповідно до навчальних планів та вікових особливостей учнів, поділивши матеріал за роками навчання. Читанки і граматики були доступними, не переобтяжені складними граматичними правилами і вправами до них, а ілюстрований матеріал побудований так, що містив художні твори, які розкривають красу рідної мови і водночас є логічним доповненням до поглиблення знань із природописної історії, історії минулого та сучасного рідного краю, а також несуть в собі ще й велике виховне навантаження. Тут широко використовувалися художні твори самого автора та видатних письменників України, народні легенди, притчі, прислів’я, приказки, загадки. Про енциклопедичний характер читанок свідчить той факт, що з них діти знайомилися з історією України та Австрії, дізнавалися про різні природні явища тощо.

Арифметику в школах Буковини діти вивчали за підручниками Ф.Мочніка, які після запровадження фонетичного правопису були також перекладені О.Поповичем [393].

Викладання релігії, яка в буковинських школах була основним предметом, забезпечувалося “Малим катехизисом для православних дітей” Л.Дегарба та підручником В.Леонгарда і Й.Шльотца [385]. Однак ці підручники були для дітей дуже складними, оскільки написані церковнослов’янською мовою. Для вивчення буковинськими дітьми основ християнського віровчення, обрядів і молитв був перекладений о.Є.Воробкевичем і о.О.Монастирським підручник О.Івановича “Малий катехизис для православних дітей в народних школах на Буковині”[384].

Біблійну історію гімназисти вивчали за підручником Шустера “Біблійна історія Старого Завіту”, а діти греко-католицького віросповідання - за “Істориєю біблійною Старого Завіта для греко-католицької молодежи середних шкіл” А.Торонського [555].

Догматику релігійного віровчення гімназисти засвоювали з “Християнської апольогетики для вищих кляс шкіл середніх і інших вищих наукових закладів” Є.Семаки [513], де розкривається божественність християнської церкви, а через моральні притчі формується релігійний світогляд. Основні правила віри, етичні настанови для духовного виховання учні греко-католицького віросповідання засвоювали за “Християнсько-католицькою догматикою фундаментальною або наукою віри основною” А.Торонського [556].

Релігійно-етичні норми співжиття та вироблення обов’язків щодо родини, церкви та держави, моральні поняття “совість”, “чесність”, “гріх”, “терпіння, “віра”, “любов” діти черпали з підручника Є.Семаки “Учебник науки моральної для учеників вищих кляс шкіл середніх” [512].

Історію протягом довгого часу в школах краю вивчали за підручником М.Кордуби “Картини із всесвітньої історії для народних і виділових шкіл” [355], де автор значну увагу звертає на розкриття історії України, починаючи від найдавніших часів і до новітньої доби. Науковець завершує підручник історією Буковини, особливо детально описуючи австрійський період.

Вивчення української мови і літератури в середніх школах Буковини відбувалося за граматиками, читанками та підручниками з української літератури, виданими у Відні, Львові, Чернівцях. Довгий час був у вжитку підручник з української мови М.Осадци, написаний етимологічним правописом [418]. Після введення фонетичного правопису гімназисти користувалися граматикою С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера [530, 532]. Нами проаналізовані читанки для середніх шкіл О.Партицького [422], С.Шпойнаровського [503], підручники з української літератури О.Барвінського [5] та О.Огоновського [413; 414; 415].

У всіх типах навчальних закладів вивчення математики здійснювалося за підручниками Ф.Мочніка [394; 419] та К.Петращука [454], останній успішно використовувався учителями та учнями народних шкіл ще і як методичний посібник.

До курсу природничих наук входили ботаніка, зоологія, мінералогія, фізика, хімія, географія. Викладання цих предметів забезпечували німецькомовні підручники Й.Лоршида [625; 626], К.Розернберга [640], Ф.Грабера [612], Ф.Умляфта у перекладі М.Кордуби [560], Ю.Гірняка [58], А.Покорні та Ф.Розицького [631], Ю.Левицького [373], І.Верхратського [31].

Здійснений нами ґрунтовний аналіз підручників з дидактики та педагогіки для учительських семінарій засвідчив, що вони успішно використовувалися не тільки для підготовки майбутніх педагогів, але й були методичним забезпеченням для учителів Буковини [4; 8; 34; 35; 269; 312; 390]. Окрім того, значний інтерес для нас становили методичні розробки, рекомендації, статті таких видатних буковинських педагогів, як О.Попович [468; 469; 471-476], М.Гаврищук [44; 45], М.Спинул [534; 535; 536], К.Малицька [371; 386; 387], І.Карбулицький [318], М.Кордуба [356].

Третя група джерел стосується систематизації і узагальнення значної кількості матеріалів Державного архіву Чернівецької області. У його фондах зберігається об‘ємний, різний за походженням і характером інформації масив матеріалів діловодства державних освітніх установ та громадських організацій краю. Нами проаналізовано фонди, в яких міститься інформація про діяльність освітніх закладів Буковини, а також культурно-освітніх товариств і об’єднань, які сприяли розгортанню шкільної справи в краї. Зокрема, використано матеріали таких фондів: Крайової Шкільної Ради Буковини за 1869–1918 роки (№211), Крайового управління Буковини за 1854-1918 роки (№3), Чернівецької повітової шкільної ради за 1869-1918 роки (№762), Чернівецької міської шкільної ради (№210), Окружного управління Буковини (№1), Окружного шкільного інспекторіату Буковини (№ 213), Виконавчого комітету ландтагу Буковини (№2), Чернівецького повітового управління (№4), Префектури Чернівецького повіту (№15), Префектури Кіцманського повіту (№1), Заставнівського повіту (№18), Вижницької, Сторожинецької повітових управ, Митрополії Буковини (№320). При дослідженні розвитку народного шкільництва на Буковині використані матеріали фондів, які відображають стан і особливості початкової освіти на Буковині за період 1740-1919 рр. (№№ 223, 246, 248, 250 та ін.) [70-268]. Вивчено також фонди Центрального Державного історичного архіву України у м.Львові (№№ 410, 129, 143, 178, 309, 618, 837, 348, 165, 834) [569-590].

Важливе значення для нашого дослідження мали праці науковців, які розглядали питання з історії освіти й педагогічної думки (Л.Баїк, Б.Мітюров, А.Вихрущ, М.Гриценко, Л.Вовк, Т.Завгородня, М.Євтух, В.Кравець, В.Майборода, Ф.Науменко, Н.Ничкало, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко) [2; 36; 42; 287; 311; 360; 367; 380; 399; 406; 494; 542-544]; дослідження з теорії і практики навчання і виховання (А.Алексюк, Г.Ващенко, С.Русова, М.Стельмахович, І.Бех, В.Бондар, С.Гончаренко, І.Зязюн, М.Красовицький, О.Савченко, Г.Філіпчук ) [1; 10; 13; 25; 60; 363; 506; 510; 565].

Написання історії шкільництва будь-якого краю є складною справою, оскільки освіта завжди пов‘язана з економічними, соціальними і політичними процесами в суспільстві, з рівнем культури і ментальності народу. Зважаючи на це, багато дослідників історії шкільництва допускають серйозні помилки: зводять історію освіти до переліку статистичних даних, підміняють висвітлення проблем освіти і виховання описом політичних процесів і подій, уникають глибокого теоретичного аналізу цього процесу. Тому головна мета нашої роботи – дати цілісну картину процесу розвитку шкільництва на Буковині, простежити відповідну динаміку педагогічної думки та здійснити системну характеристику головних досягнень шкільної освіти. Виходячи з цього, вважаємо завданнями нашої роботи такі:

1) простежити динаміку розвитку українського шкільництва на Буковині з 1774 по 1918 рік;

2) розкрити структуру управління освітою в Австро-Угорщині (ХVІІІ - початок ХХ століття);

3) проаналізувати зміст та методичне забезпечення навчально-виховного процесу в школах Буковини, виявити особливості та тенденції їх еволюції у зазначений період;

4) показати особливості підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

5) розкрити організацію фахової освіти у краї;

6) розкрити роль та оцінити вклад українських громадських та професійних учительських організацій, національно-свідомих представників української інтелігенції та видатних педагогів Буковини в боротьбі за становлення національної школи в контексті розвитку культури, мови та піднесення освітнього рівня народу;

7) проаналізувати та розкрити досягнення педагогічної думки на Буковині в зазначений період;

8) показати значення історії шкільництва Буковини для національного відродження сучасної української школи.

Історія шкільництва на Буковині є унікальним прикладом збереження і реалізації загальнолюдських і національних підходів до розбудови української освіти в умовах багатонаціонального та різноконфесійного соціального середовища.

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 347; Нарушение авторских прав

Мы поможем в написании ваших работ!